31 жовтня 2022 року справа №200/11828/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі № 200/11828/21 (головуючий І інстанції суддя Христофоров А.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2021 року позивач звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області:
про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11 листопада 2020 року № 273 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.п. 2 п. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати їй до страхового стажу період її роботи з 14 липня 1986 року по 26 травня 1997 року в Шахтарській швейно-трикотажній фабриці, з 17 серпня 1995 року по 27 вересня 2000 року в фірмі «Профтех-сервіс ЛТД» та до пільгового стажу за Списком № 2 періоди її роботи з 01 грудня 2001 року по 01 лютого 2011 року в ДВАТ ЦФЗ «Донецька» № 1, з 14 липня 1986 року по 26 травня 1997 року на посаді швачка-мотористка 3-го розряду на Шахтарській швейно-трикотажній фабриці з повним робочим днем;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути її заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.п.2 п. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням включеного страхового стажу з 14 липня 1986 року по 26 травня 1997 року в Шахтарській швейно-трикотажній фабриці, з 17 серпня 1995 року по 27 вересня 2000 року в фірмі «Профтех-сервіс ЛТД» та пільгового стажу за Списком № 2 з 01 грудня 2001 року по 01 лютого 2011 року в ДВАТ ЦФЗ «Донецька» № 1, з 14 липня 1986 року по 26 травня 1997 року на посаді швачка-мотористка 3-го розряду на Шахтарській швейно-трикотажній фабриці з повним робочим днем, з часу звернення за призначенням пенсії (09 листопада 2020 року № 9517) (а.с. 1-4).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.12.2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 11.11.2020 року № 273 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.п. 2 п. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд. 3; ЄДРПОУ: 13486010) повторно розглянути заяву позивача від 09.11.2020 про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п.п. 2 п. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат (а.с. 39-44).
Представник відповідача не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що період роботи позивача з 14.07.1986 по 26.05.1997, з 17.05.1995 по 27.09.2000 не зараховано до страхового стажу з підстав невідповідності записів вимогам Інструкції про Порядок ведення трудових книжок, а до пільгового стажу зараховано лише періоди її роботи, відомості про які містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу, решта періодів роботи позивача на пільгових умовах не зарахована до пільгового стажу позивача з підстав не надання останньою довідок, що підтверджують пільговий характер її роботи, а також наказів про атестацію робочих місць.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є громадянкою України, є внутрішньо переміщеною особою (а.с. 10-12, 14).
09.11.2020 року позивач звернулась до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою № 9517 про призначення їй пенсії на пільгових умовах відповідно до п.п. 2 п. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 33).
Рішенням від 11.11.2020 року Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відмовило позивачу в призначенні пенсії, оскільки на момент звернення за призначенням пенсії позивач не досягла пенсійного віку та не має необхідного пільгового та страхового стажу роботи (а.с. 8-зв. бік а.с. 8.)
У спірному рішенні вказано, що позивач не надала довідок, уточнюючих пільговий стаж роботи, а тому стаж її роботи за Списком № 2 зараховано згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з 01.12.2001 по 23.09.2005, з 01.06.2006 по 05.12.2006, з 01.01.2007 по 25.12.2008, з 03.01.2009 по 31.08.2009. Крім того, вказаним рішенням не зараховано до загального стажу позивача періоди її роботи з 14.07.1986 по 26.05.1997 в Шахтарській швейно-трикотажній фабриці, з 17.08.1995 по 27.09.2000 в фірмі «Профтех сервіс ЛТД» з тих підстав, що на записі при звільненні з роботи за період роботи з 14.07.1986 по 26.05.1997 не читається печатка, а на записі за період роботи з 17.08.1995 по 27.09.2000 відсутня назва підприємства та відсутній підпис уповноваженої особи на звільненні.
У рішенні зазначено, що відповідно наданих позивачем документів на момент її звернення 09.11.2020 страховий стаж складає 12 років 00 місяців 26 дні, стаж за Списком № 2 складає 7 років 00 місяців 29 днів.
Трудова книжка позивача від 03.11.1986 містить наступні записи про трудову діяльність позивача, а саме:
1.Навчання в Шахтарськом СПТУ № 70:
в період з 01.09.1985 по 13.07.1986.
2. Шахтарська швейно-трикотажна фабрика:
14.07.1986 прийнята на посаду швачки-мотористки 3-го розряду;
26.05.1997 звільнена за власним бажанням.
3. Фірма «Профтех сервіс ЛТД»:
17.08.1995 прийнята на посаду директора;
27.09.2000 звільнена за власним бажанням.
4. ДВАТ ЦЗФ «Донецька»:
01.12.2001 прийнята на посаду гірничого робітника 2-го розряду;
06.02.2004 переведена на посаду машиніста обладнання збагачення та брикетування;
12.02.2003 підприємство реорганізовано в ЗАО ЦОФ «Донецька»;
11.08.2010 переведена оператором пульту керування цеху основного виробництва 4-го розряду;
01.02.2011 звільнена за власним бажанням.
5. Птахофабрика «Шахтарська Нова»:
01.04.2011 прийнята на посаду птаховода;
23.09.2011 переведена санітаркою ветеринарною;
19.11.2014 звільнена за власним бажанням (а.с. 15-17).
Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії, позивач звернулася до суду з цим позовом.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах .
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом б статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону , передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України ).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Щодо зарахування відповідачем до пільгового стажу роботи позивача за Списком № 2 лише періодів її роботи, відомості про які містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
Статтею 62 Закону № 1788 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, до заяви про призначення пенсії, серед іншого, додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637.
Отже, додаткові документи для підтвердження стажу роботи вимагаються лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 01.12.2005 за № 1451/11731, передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що були чинними на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Таким чином з викладених законодавчих норм вбачається, що правовою підставою для виникнення в особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є набуття нею відповідного стажу при виконанні робіт, передбачених Списком № 2.
Як встановлено судами, записи у трудовій книжці позивача містять інформацію щодо пільгового характеру виконуваною нею роботи, зокрема за період з 01 грудня 2001 по 01.02.2011 на посадах гірничого робітника, машиністом устаткування, оператором пульту керування цеху основного виробництва та з 14.07.1986 по 26.05.1997 на посаді швачки-мотористки шахтарської швейно-трикотажної фабрики, оскільки посада швачки- мотористки передбачена Списком № 2 розділ 11 підрозділу 1 пункт 4 Постанови Ради Міністрів України СРСР від 22.08.1956 року та Списком № 2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10.
Суд зазначає, що згідно із п. 4.2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 р. № 442 затверджено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, пунктом 2 якого визначено, що відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за віком на пільгових умовах за Списками № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затверджуваними Кабінетом Міністрів України, а також пенсії, що можуть встановлюватися підприємствами й організаціями за рахунок власних коштів працівникам інших виробництв, професій та посад залежно від умов праці, призначаються за результатами атестації робочих місць.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці та розробленими на його виконання Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 р. № 41.
З аналізу вищевказаних нормативних актів вбачається, що атестація робочих місць полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах. Порядок та умови проведення такої атестації набули чинності з 21.08.1992.
Проте, суд погоджується з відповідачем щодо того, що трудова книжка позивача не має відомостей про пільговий характер виконуваної нею роботи за періоди з 01.12.2001 по 01.02.2011 на посадах гірничого робітника, машиністом устаткування, оператором пульту керування цеху основного виробництва та з 14.07.1986 по 26.05.1997 на посаді швачки-мотористки шахтарської швейно-трикотажної фабрики.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 4.1. Порядку № 22-1 визначено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
За приписами п. 4.2. Порядку № 22-1 4.2. при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Правилами п. 1.7. Порядку № 22-1 визначено: у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.
Відповідно до п. 4.3. Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абз. 2 пп. 3 п. 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
П. 4.7. Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до відповідних підприємств з метою отримання додаткових документів для підтвердження загального та пільгового стажу позивача.
Щодо не зарахування відповідачем до загального стажу позивача періодів його роботи з 14.07.1986 по 26.05.1997 з тих підстав, що на записі при звільненні з роботи за цей період не читається печатка, а періоду роботи з 17.08.1995 по 27.09.2000 у зв'язку з відсутністю назви підприємства та відсутністю підпису уповноваженої особи на записі про звільнення, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі -Інструкція № 58), до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п. 2.10 вказаної Інструкції, зокрема, визначено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки, Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Як свідчить п. 2.11 цієї ж Інструкції, після зазначення дати трудової книжки працівник своїм підписом засвідчує правильність внесених відомостей.
Отже, суд робить висновок, що працівник засвідчує своїм особистим підписом саме правильність внесених даних, а ні дату внесення таких даних.
Суд погоджується з твердженням відповідача щодо того, що запис про період роботи позивача в його трудовій книжці з 14.07.1986 по 26.05.1997 завірений печаткою, відтиск, якої не є читабельним, а також з тим, що запис про період роботи з 17.08.1995 по 27.09.2000 не має назви підприємства та підпису уповноваженої особи на записі про звільнення. Проте, суд зазначає, що зазначені записи містять всю необхідну інформацію про період роботи позивача та підстави внесення таких записів до трудової книжки, а також виконані без виправлень.
Крім того суд вважає за необхідне зауважити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами - трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку її заповнення.
Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі № 548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд також звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Отже, відповідач, приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу, помилково дійшов висновку, що такий недолік як не читабельна печатка, що засвідчує запис про період роботи з 14.07.1986 по 26.05.1997, а також відсутність підпису уповноваженої особи на звільненні у записі про період роботи з 17.08.1995 по 27.09.2000 є підставою для відмови в призначенні пенсії.
Враховуючи те, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано до загального стажу періоди роботи позивача з 14 липня 1986 року по 26 травня 1997 року в Шахтарській швейно-трикотажній фабриці, з 17 серпня 1995 року по 27 вересня 2000 року в фірмі «Профтех-сервіс ЛТД», оскільки трудова книжка позивача містить необхідні записи про зазначені періоди роботи.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд приймає до уваги також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права. Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема Закону № 1058, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З урахуванням встановлених судом обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 11.11.2020 року № 273 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.п. 2 п. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» прийнято необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Таким чином, суд правомірно задовольнив позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 11.11.2020 року № 273 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.п. 2 п. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначенізаконом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
За унормуванням частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Тим більше, що в цьому випадку ніяких нових обставин встановлювати не треба.
З урахуванням наведеного, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію на пільгових умовах, оскільки позивач досяг необхідного віку та має достатній для призначення пенсії стаж, вважає за необхідне зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію.
Наведені вище обставини дають підстави суду апеляційної інстанції скасувати частково рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 09.11.2020 про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п.п. 2 п. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відмові у зобов'язанні відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період її роботи з 14 липня 1986 року по 26 травня 1997 року в Шахтарській швейно-трикотажній фабриці, з 17 серпня 1995 року по 27 вересня 2000 року в фірмі «Профтех-сервіс ЛТД» та до пільгового стажу за Списком № 2 періоди її роботи з 01 грудня 2001 року по 01 лютого 2011 року в ДВАТ ЦФЗ «Донецька» № 1, з 14 липня 1986 року по 26 травня 1997 року на посаді швачка-мотористка 3-го розряду на Шахтарській швейно-трикотажній фабриці з повним робочим днем.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші протии Україн від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
За правилами ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 5 ст. 250, ст. 311, п. 4 ч. 1 ст. 317, ст. 321, ч. 1 ст. 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційніу скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі № 200/11828/21 - скасувати в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.11.2020 про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п.п. 2 п. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відмові у зобов'язанні Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період її роботи з 14 липня 1986 року по 26 травня 1997 року в Шахтарській швейно-трикотажній фабриці, з 17 серпня 1995 року по 27 вересня 2000 року в фірмі «Профтех-сервіс ЛТД» та до пільгового стажу за Списком № 2 періоди її роботи з 01 грудня 2001 року по 01 лютого 2011 року в ДВАТ ЦФЗ «Донецька» № 1, з 14 липня 1986 року по 26 травня 1997 року на посаді швачка-мотористка 3-го розряду на Шахтарській швейно-трикотажній фабриці з повним робочим днем.
В цій частині прийняти нове рішення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період її роботи з 14 липня 1986 року по 26 травня 1997 року в Шахтарській швейно-трикотажній фабриці, з 17 серпня 1995 року по 27 вересня 2000 року в фірмі «Профтех-сервіс ЛТД» та до пільгового стажу за Списком № 2 періоди її роботи з 01 грудня 2001 року по 01 лютого 2011 року в ДВАТ ЦФЗ «Донецька» № 1, з 14 липня 1986 року по 26 травня 1997 року на посаді швачки-мотористки 3-го розряду на Шахтарській швейно-трикотажній фабриці з повним робочим днем.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.п.2 п. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 09.11.2020 року.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 31 жовтня 2022 року.
Колегія суддів: Г.М. Міронова
І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв