31 жовтня 2022 року справа №200/12127/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Міронова Г.М., суддів Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д. , розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 р. у справі № 200/12127/21 (головуючий І інстанції суддя Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії. Позивач просив:
1) визнати протиправними рішення відповідача від 09.07.2021 року та від 30.08.2021 року про відмову в призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язати відповідача зарахувати до його пільгового стажу в повному обсязі періоди роботи: шахтоуправління «Чайкіно» з 09.11.1998 року по 09.02.1999 року; Державній холдинговій компанії «Макіїввугілля» ДВАТ Дочірнє підприємство «Шахта «Бутівська» з 26.03.2001 року по 18.12.2001 року; ГОАО ш/у ДП ГХК «Донуголь» з 24.12.2001 року по 03.05.2017 року; 2) зобов'язати відповідача прийняти до розрахунку розміру пенсії довідки про заробітну плату позивача № 2290, № 2291 від 20.05.2021 року в ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» за період з січня 2011 року по травень 2017 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 р. у справі № 200/12127/21 позов задоволено частково.
Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) від 09.07.2021 року та від 30.08.2021 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди його роботи: з 09.11.1998 року по 09.02.1999 року на Шахтоуправлінні «Чайкіно»; з 26.03.2001 року по 18.12.2001 року в Державній холдинговій компанії «Макіїввугілля» ДВАТ Дочірнє підприємство «Шахта «Бутівська»; з 24.12.2001 року по 31.05.2014 року в ГОАО ш/у Донбас ДП ГХК «Донуголь».
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. За змістом апеляційна скарга є відбитком відзиву на позовну заяву та повторює оскаржені рішення.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 .
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, внутрішньо переміщеною особою з м. Макіївка до м. Покровськ Донецької області, що підтверджується довідкою № 1427-5000193910 від 13.09.2019 року.
02 липня 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09.07.2021 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії, з посиланням на відсутність необхідного пільгового стажу, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
25 серпня 2021 року повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якого додав пакет документів.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30 серпня 2021 року № 056650005934 позивачу вдруге було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу.
Позивачу було роз'яснено, що надані позивачем документи, а саме: довідки від 01.03.2021 року № 528 та від 03.03.2021 року № 634, які видані так званою «Донецькою Народною Республікою» філія «Шахта «Калінінська східна державного унітарного підприємства Донецької Народної Республіки» «Макіїввугілля», розташованої на непідконтрольній українській владі території у м. Макіївка Донецької області та довідка від 20.05.2021 року № 410, що видана так званою «Донецької народною Республікою» ПАТ «Шахтоуправління «Донбас», яке розташоване на непідконтрольній українській владі території м. Донецьк з цих причин не можуть бути взяті до уваги.
Також позивачу було вказано на те, що період його роботи з 01.06.2014 року по 23.05.2017 року неможливо врахувати до пільгового стажу, оскільки за індивідуальними відомостями про застраховану особу відсутні дані про сплату страхових внесків.
Під час розгляду пенсійним органом наданих позивачем документів для призначення пенсії на пільгових умовах зазначено, що страховий стаж позивача складає 33 роки 6 місяців 15 днів. Пільговий стаж як працівника провідних професій складає 4 роки 2 місяці 28 днів, пільговий стаж за Списком № 1 складає 12 років 5 місяців 8 днів. Період роботи позивача з 09.11.1998 року по 23.05.2017 року до пільгового стажу не зараховано, тому відмовлено позивачу в призначенні пенсії, у зв'язку з недостатністю необхідного стажу.
Спірним питанням у цій справі є правова необґрунтованість прийнятих відповідачем рішень про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
За ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закону № 1058-ІV).
Закон № 1788 відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
За змістом ст. 8 Закону № 1058-IV громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За унормуванням статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Нормами пункту 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці 1 цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Порядок пенсійного забезпечення осіб, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених законодавством, що діяло раніше, визначається статтею 100 даного Закону.
Згідно з статтею 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13-14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року № 383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 01.12.2005 року за № 1451/11731, передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що були чинними на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Таким чином з викладених законодавчих норм вбачається, що правовою підставою для виникнення в особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є набуття нею відповідного стажу при виконанні робіт, передбачених Списком № 1.
При цьому, за правилами застосування Списку № 1, визначеними у наведених вище правових нормах, якщо пільгова робота виконувалася до 31.12.1991 року, то застосовується Список № 1, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року № 1173; якщо виконання пільгової роботи продовжувалося після 01.01.1992 року або розпочато після цієї дати, але не більше як до 11.03.1994 року, то застосовується Список № 1, затверджений постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 року № 10; якщо пільгова робота продовжувалася після 11.03.1994 року, або розпочата після цієї дати, але не більше як до 16.01.2003 року, то застосовується Список № 1, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року № 162.
Тобто, трудова книжка позивача НОМЕР_3 , зокрема, в частині записів про спірні періоди роботи, є належним доказом роботи позивача на вказаних посадах і у наведений період часу, а отже юридичний факт роботи позивача протягом вказаного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами (а.с. 11-13).
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б-г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти б-г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б-г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".
При цьому Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті а для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах б-з для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
У Законі № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті а- 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах б-з- 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Таким чином статтею 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 перевіряючи статтю 13, частину другу статті 14, пункти б-г статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Вказаними положеннями Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.
Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами б-г статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином стаття 13, частина друга статті 14, пункти б-г статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права, усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд також зазначає, що у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 року ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
Європейський Суд з прав людини у справі «Лоізіду проти Туреччини» дійшов такого висновку: «Суд відмічає, що за наявності фактично існуючих незаконних утворень на території неконтрольованій законною Владою міжнародне право визнає законність деяких юридичних домовленостей та дій, наприклад, реєстрація народження, смерті або шлюбу, наслідки яких можуть бути проігноровані лише на шкоду жителям тієї чи іншої території».
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року у справі № 816/4505/14 і враховується судом при розгляді даної заяви.
Отже, як Законом України “Про запобігання та протидії дискримінації в Україні”, так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Суд апеляційної інстанції враховує приписи ч. 1 - 3 ст. 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, в яких закріплено:
“1. Для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
2. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
3. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи”.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову в зарахуванні позивачу періоду роботи з 01.06.2014 року по 03.05.2017 з тих мотивів, що ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ШАХТОУПРАВЛІННЯ «ДОНБАС» (ПАТ «ШАХТОУПРАВЛІННЯ «ДОНБАС») не було перереєстровано на під контрольну українській владі територію та не сплачувало страхові внески.
Абзацом 1 ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058).
За приписами 6 ст. 20 Закону № 1058 страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч. 12 ст. 20 Закону № 1058)
Згідно із п. 10 ч. 1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010, № 2464-VI (далі Закон № 2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема, ч.1 ст.4 Закону № 2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
За унормуванням ч. 2 ст. 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (п. 171.1 ст. 171).
За змістом ч. 1 ст. 16 Закону № 1058 застрахована особа має право, зокрема, отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в письмовій формі.
З аналізу наведених норм, вбачається, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати права позивача на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку, внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти до розрахунку розміру пенсії довідки про його заробітну плату № 2290 та 2291 від 20.05.2021 року в ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» за період з січня 2011 року по травень 2017 року, оскільки вони не були розглянуті під час прийнятті спірних рішень відповідача про відмову в призначенні пенсії позивачу, а тому відсутній предмет спору у цій частині позовних вимог.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Частиною 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача щодо зарахування стажу у певний спірний період.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, п. 3, 4 ч. 1 ст. 317, 321, 322, 329 КАС України, суд,
Апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 р. - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 р. у справі № 200/12127/21 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відмову в зарахуванні позивачу періоду роботи з 01.06.2014 року по 03.05.2017 року.
Прийняти в цій частині нову постанову.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) період його роботи з 01.06.2014 року по 03.05.2017 в Публічному Акціонерному Товаристві «ШАХТОУПРАВЛІННЯ «ДОНБАС» (ПАТ «ШАХТОУПРАВЛІННЯ «ДОНБАС»).
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 31 жовтня 2022 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді І.Д. Компанієць
Е.Г. Казначеєв