№ справи:757/45776/20-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9138/2022
Головуючий у суді першої інстанції: Волкова С.Я.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
31 жовтня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючий - Немировська О.В.,
судді - Махлай Л.Д., Ящук Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2022 року,
встановив:
у жовтні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби матеріальну шкоду в розмірі 3 914 грн. 72 коп., та моральну шкоду в розмірі 36 000 грн., посилаючись на те, що шкоду було завдано йому в результаті того, що рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі №753/888/17, виконавчий лист по якому він подав на виконання 18.10.2018, не було виконано. В ході розгляду справи, 13.01.2021 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, посилаючись на те, що рішення було виконано лише 30.12.2020, в якій просив стягнути інфляційні втрати - 678 грн. 12 коп., 3% річних - 334 грн., пеню - 2 902 грн. 60 коп.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2022 року в задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 12.01.2021), що 09.10.2018 він подав до Державної казначейської служби України заяву та виконавчий лист, виданий на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року, яким було стягнуто на його користь з Державної казначейської служби України моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. Вказане рішення було виконано лише 30.12.2020, а тому позивач вважав, що кошти за цей час втратили свою покупну здатність. В зв'язку з цим позивач просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду в загальному розмірі 3 914 грн. 72 коп., яка складається з інфляційних втрат - 678 грн. 12 коп., 3% річних - 334 грн. та пені - 2 902 грн. 60 коп. Також позивач просив стягнути моральну шкоду в розмірі 36 000 грн., розмір якої обґрунтовує тим, що він зазнав душевних страждань в зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього, його звичайний ритм життя змінився, він не міг володіти, користуватися та розпоряджатися своїми коштами, вказані кошти він міг використати для харчування, оплати комунальних послуг та ліків, тривале невиконання рішення суду призвело до погіршення стану здоров'я, він перенервував, переніс нервовий стрес, підвищився тиск, він звертався за медичною допомогою.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2022 в задоволенні позову було відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт порушення відповідачем прав ОСОБА_1 , завдання йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідача, позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди, протиправності діяння чи бездіяльності відповідача, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини відповідача в її заподіянні, відповідач Державна казначейська служби України діяв в межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог закону.
Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 9, 56, 129-1 Конституції України, ст. 22, 23, 280, 549, 625, 1173, 1174, ЦК України, Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМ України від 03.08.2011 №845.
Як було встановлено судом першої інстанції, 09.10.2018 ОСОБА_1 подав до Державної казначейської служби України заяву та виконавчий лист, виданий на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року, яким було стягнуто на його користь з Державної казначейської служби України моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. Вказане рішення було виконано 30.12.2020.
Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є аналогічними заявленим вимогам, всі були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.
Суд першої інстанції дав правильну оцінку заявленим позивачем вимогам та визнав, що відповідач діяв в межах наданим йому повноважень та у відповідності до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМ України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок).
Державна казначейська служба України діє на підставі Положення, затвердженого постановою КМ України від 15 квітня 2015 року №215 та є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначений Порядком.
В п. 35 Порядку передбачено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема: шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду (п. 36 Порядку). Орган Казначейства повідомляє вказаному органу протягом 5 робочих днів про їх надходження. Після закінчення строку, який надається органам для подання документів, які можуть бути підставою для зупинення безспірного списання, орган Казначейства надсилає протягом 5 робочих днів зазначені документи. Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з п. 35 Порядку в Казначействі відкривається відповідний рахунок. Таке безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених в державному бюджеті на зазначену мету. В Законі України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік передбачено спеціальну бюджетну програму КПКВК 3504030 - «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна, стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб».
Виконавчий лист, виданий Дарницьким районним судом м. Києва по справі №753/888/17 про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, знаходився на виконанні в Казначействі з 27.09.2019 та вказана сума була перерахована стягувачу в порядку черговості 30.12.2020.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон №4901-VI) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до казначейства документів (ч.4 вказаної статті).
Обставина, якою позивач обґрунтовував свій позов - несвоєчасне перерахування казначейською службою на його користь суми на виконання рішення суду не у тримісячний строк з дня надходження документів не може бути підставою для висновку, що Державною казначейською службою України допущена бездіяльність і така бездіяльність є неправомірною.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року (справа №826/17656/16 зроблено правовий висновок, згідно якого зобов'язання держави щодо відшкодування шкоди у випадках, визначених законом, не слід ототожнювати із зобов'язаннями державних органів за судовим рішенням (про стягнення коштів), а відтак не можна уподібнювати механізм виконання судових рішень в обох цих випадках. Понад те, виконання судових рішень в обох описаних ситуаціях відбувається за різними бюджетними програмами, що поряд з наведеним вище також підтверджує доводи відповідача про те, що правова регламентація правовідносин щодо виконання судових рішень боржниками за якими є в одному випадку державний орган, в іншому - держава відрізняється і застосування окремих нормативних положень з однієї сфери правовідносин до іншої є помилковим. Тому якщо оцінювати оскаржені дії Державної казначейської служби України на предмет їх правомірності, то в контексті спірних правовідносин аргументи сторін потрібно було б оцінювати через призму не тільки причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю відповідача і наслідками, які настали для позивача, але й фокусувати увагу власне на причини дій/бездіяльності відповідача, тобто з'ясувати чи були об'єктивні причини, через які Державна казначейська служба України як суб'єкт владних повноважень не вчинив тих дій чи не досяг результатів, які від нього (в межах його компетенції) вимагалися за певних правовідносин. Колегія суддів має на меті звернути увагу на те, що сам факт відсутності певного результату (як-от виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень допустив бездіяльність за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
В ст.1166 ЦК України закріплено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою 2 цієї статті.
Таким чином, частина перша статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому Державною казначейською службою матеріальної та моральної шкоди, зокрема, не доведено заподіяння матеріальної та моральної шкоди, протиправність дії чи бездіяльності Державної казначейської служби України, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення ст.625 ч.2 ЦК України не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне.
За положеннями ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ст.59 ЦК України).
Відповідно до ст.611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено, що в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Такі нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який підлягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Згідно положень ст.ст. 524, 533-535 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
В даному випадку відповідач не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання, а тому підстави для покладення на Державну казначейську службу України такої відповідальності відсутні.
Що стосується вимог позивача про стягнення пені, то і в цій частині вимоги є безпідставними. Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», на який посилається позивач в обґрунтування своїх вимог в частині стягнення пені, регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. За таких обставин відсутні підстави для застосування положень зазначеного Закону до спірних правовідносин.
Між апелянтом та Державною казначейською службою України не існувало договірних зобов'язань, а тому відсутні підстави для застосування норм вказаного Закону.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).
Згідно з чч. 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, рішення було ухвалено судом першої інстанції при дотриманні норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді