-
Справа № 752/21780/14-к Провадження № 11-кп/824/1258/2022 Головуючий в суді першої інстанції: ОСОБА_1 Доповідач: ОСОБА_2
13 вересня 2022 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
секретарів судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12014100010008240 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
за участю прокурорів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_10
Вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 115 КК України та виправдано, у зв'язку з не доведенням, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 пред'явлено обвинувачення в тому, щовін 23 вересня 2014 року приблизно о 04 год., перебуваючи в підземному переході станції метро «Теремки», розташованому по проспекту Академіка Глушкова, 22 в м. Києві, де він неофіційно працює охоронцем торгових кіосків, під час конфлікту з наглядно знайомим йому ОСОБА_11 , який виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, дістав з кишені свого одягу кухонний ніж та наніс ним один удар в область шиї з правої сторони, один удар в область живота з правої сторони та один удар в область задньої поверхні грудної клітки справа останньому. Після того, ОСОБА_7 невстановленим досудовим розслідуванням тупим предметом наніс три удари в область правої скроні та ділянку потилиці справа голови ОСОБА_11 , від яких настала смерть останнього.
Таким діям ОСОБА_7 стороною обвинувачення дана кримінально-правова кваліфікація за ч. 1 ст. 115 КК України, як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок відносно ОСОБА_7 мотивував його тим, що стороною обвинувачення не надано достатніх доказів причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Непогоджуючись з рішенням суду першої інстанції прокурор, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні ОСОБА_12 подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначити йому покарання у виді восьми років позбавлення волі.
За доводами апеляційної скарги з доповненнями прокурор вважає вирок суду незаконним у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано визнав недопустимим доказом показання свідка ОСОБА_13 , допитаного в порядку ст. 225 КПК України, а саме - журнал судового засідання та запис допиту 30 вересня 2014 року слідчим суддею на стадії досудового розслідування через порушення права на перехресний допит, оскільки слідчий суддя контролював хід допиту вказаного свідка, а стороною захисту не вживались заходи щодо оскарження даної процесуальної дії ні до правоохоронних органів, ні до суду.
Окрім цього, прокурор вказує на те, що суд у своєму рішенні в порушення ст.ст. 89, 374 КПК України не врахував та не надав належної оцінки протоколу проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_13 , а зазначив, що даний слідчий експеримент складений з відображенням показань свідка, який під час досудового слідства допитаний з порушенням правил перехресного допиту.
В той же час, як зазначає апелянт, проведення слідчого експерименту без участі підозрюваного та його захисника не є порушенням вимог кримінального процесуального закону та не може тягнути за собою визнання слідчого експерименту недопустимим доказом, крім того під час судового засідання 13 червня 2016 року ОСОБА_7 пояснив суду, що він відмовився від участі у проведенні слідчого експерименту, про що також свідчить аудіозапис судового засідання.
Поряд з цим, прокурор вважає необґрунтованим висновок суду щодо показань свідка ОСОБА_14 , які суд не вважає доказами винуватості ОСОБА_7 через те, що вони надані з чужих слів, а саме зі слів очевидця події ОСОБА_13 , від якого їй стало відомо про бійку в підземному переході. Місцезнаходження ОСОБА_13 шляхом проведених оперативних заходів встановити не вдалося, а тому суд першої інстанції повинен був детально опитати свідка ОСОБА_14 та врахувати її показання як належний доказ вини ОСОБА_7 .
Крім того, як зазначає апелянт, підтвердженням того, що ОСОБА_7 під час надання своїх показань намагається уникнути кримінальної відповідальності є те, що він плутається у своїх показаннях та під час судового засідання 16 травня 2016 року пояснив суду, що ніж, який належить ОСОБА_15 він в руки не брав, а під час додаткового допиту у судовому засіданні 29 вересня 2016 року він дав показання, що користувався ножем, взятим у ОСОБА_15 і всю ніч ніж був при ньому, проте судом першої інстанції це враховано не було.
Також суд першої інстанції при ухваленні вироку не зазначив жодного рішення, яке прийнято за результатом розгляду клопотання ОСОБА_7 , заявленого ним в порядку ст. 333 КПК України про збереження його майна, а саме - автомобіля, що є порушенням вимог ст. 378 КПК України.
Крім того, прокурор звертає увагу на те, що в порушенням вимог п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України, у резолютивній частині вироку судом першої інстанції не зазначено рішення щодо речових доказів і документів, рішення щодо процесуальних витрат та порядок отримання копій вироку.
Поряд з цим, як вказує апелянт, під час дослідження матеріалів, зібраних на досудовому розслідуванні, прокурором надано, а судом досліджено та долучено висновки експертів та акти судово-медичних досліджень, проте, в порушення вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку судом не здійснено аналіз та оцінку доказів, наданих стороною обвинувачення, та взагалі не проаналізовано висновки експертів.
Окрім цього, в доповненнях до апеляційної скарги прокурор зазначає про те, що судом першої інстанції належним чином не було дотримано вимог ч. 4 ст. 107 КПК України, оскільки, як вбачається з матеріалів провадження, 29 березня 2016 року, 11 квітня 2016 року, 16 травня 2016 року, 22 липня 2016 року відбулися судові засідання, про що свідчать наявні журнали судових засідань, під час яких допитувалася свідок ОСОБА_15 , досліджувалися письмові докази та допитувався обвинувачений ОСОБА_7 , разом з тим, на наявному у матеріалах судового провадження СД-диску відсутні дані про фіксування цих судових засідань, що є безумовною підставою до скасування оскаржуваного вироку суду.
Також апелянт вважає, що суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, відмовивши прокурору в допиті свідка ОСОБА_13 безпосередньо в судовому засіданні та абсолютно безпідставно відкинувши як доказ протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_13 , а в подальшому суд допустив істотні суперечності при оцінці доказів, не прийнявши показання свідка ОСОБА_13 під час слідчого експерименту з мотивів, що свідок не допитувався безпосередньо в судовому засіданні.
За таких обставин, прокурор вважає, що приймаючи рішення про виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України, судом в порушення вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України в мотивувальній частині виправдувального вироку не здійснено аналізу та оцінки доказів, достатньою мірою не враховано всі обставини справи, ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння.
Таким чином, на думку апелянта, вина ОСОБА_7 доведена в повному обсязі та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Під час апеляційного розгляду прокурор підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_10 щодо задоволення апеляційної скарги заперечували.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок з підстав недоведення, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим ОСОБА_7 , в повній мірі дотримався наведених приписів закону.
Як вбачається із журналів судових засідань, судом з дотриманням принципу змагальності та можливості сторонами провадження реалізації своїх процесуальних прав, досліджені всі докази, надані як стороною обвинувачення, так і стороною захисту.
Відповідно до вироку суду, його мотивувальна частина містить аналіз всіх досліджених доказів, їх оцінку та мотиви, з яких суд дійшов висновку, що докази, надані стороною обвинувачення не доводять вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Отже, виправдувальний вирок у кримінальному провадженні, ухвалений щодо ОСОБА_7 відповідає вимогам п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України.
Відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_7 висунуте обвинувачення в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині за таких обставин.
23 вересня 2014 року приблизно о 04 годині, ОСОБА_7 , перебуваючи у підземному переході станції метро «Теремки» по проспекту Академіка Глушкова, 22 в місті Києві, де він неофіційно працював охоронцем торгових кіосків, під час конфлікту з малознайомим ОСОБА_11 , який виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, дістав з кишені ніж та наніс ним один удар в область шиї з правої сторони, один удар в область живота з правої сторони та один удар в області задньої поверхні грудної клітини справа. Після того, ОСОБА_7 невстановленим досудовим розслідуванням тупим предметом наніс три удари в область правої скроні та ділянку потилиці справа, від яких настала смерть ОСОБА_11 .
Як в суді першої інстанції, так і під час неодноразових апеляційних переглядів кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінально правопорушення не визнавав та давав послідовні показання щодо події, яка сталася 23 вересня 2014 року у підземному переході станції метро «Теремки» в м. Києві, де він працював охоронцем місць торгівлі. Заступивши ввечері на чергування, через деякий час він побачив ОСОБА_13 , а пізніше ОСОБА_11 , яких він знав як безхатченків, які приходили на ночівлю в підземний перехід. Останній ліг спати на ящиках, та згодом проснувся, запропонував випити, однак обвинувачений відмовився. Після чого ОСОБА_13 і ОСОБА_11 пішли з переходу, але через деякий час повернулися і ОСОБА_11 знову ліг спати. Близько 02 години ночі, здійснюючи обхід місць, які охороняв, він побачив, як ОСОБА_11 бере із сумки їжу. Він порадив йому поїсти та йти геть. В цей час продавець квітів ОСОБА_15 щось сказала на адресу ОСОБА_11 , на що той вдарив її двічі сильно по голові, від чого вона присіла. Тоді обвинувачений відштовхнув ОСОБА_11 і наніс йому декілька ударів руками в різні частини тіла. Підійшов ОСОБА_13 , відтягнув ОСОБА_11 , який висловлювався образливо, і вони кудись пішли. Більше він його не бачив. Він повернувся до ОСОБА_15 і надав їй допомогу. Залишок ночі пройшов без будь-яких подій. Пізніше прийшов ОСОБА_13 і сказав, що він правильно вчинив. Біля 05 год. 30 хв. почали з'являтися перехожі, один з них повідомив, що в переході лежить невідомий чоловік. Підійшовши, він побачив в закутку підземного переходу чоловіка у світлому одязі. Обвинувачений доторкнувся до нього, намагався підняти його, думав, що він живий, але під ним було багато крові. Він вважає, що саме тоді на його штани попала кров, яка була виявлена експертами. Також обвинувачений показав, що у ОСОБА_15 він брав ніж нарізати продукти. Щодо виявлених у нього пошкоджень, то пояснює їх виникнення тим, що раніше падав, послизнувшись на асфальті.
Однак, сторона обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчинені умисного вбивства ОСОБА_11 надала докази, які в повному обсязі досліджені судом першої інстанції, та які відповідно до положень ст. 404 КПК України досліджувалися судом апеляційної інстанції.
Так, відповідно до показань свідка ОСОБА_14 , яка працювала продавцем в магазині неподалік станції метро «Теремки», в один із днів вересня 2014 року до неї підійшов безхатченко, якого вона знала по імені Саша, та повідомив, що бачив у підземному переході бійку, але деталей не розповідав. Вона ж очевидцем цієї події не була і нічого про неї не знає.
Допитана судом свідок ОСОБА_15 показала, що знає ОСОБА_7 , який працював охоронцем у підземному переході, де вона торгує квітами. В один із днів до неї підійшов невідомий чоловік і повідомив, що буде спати біля місця, де вона торгує. Згодом він почав ритися в пакеті, в якому була їжа, яку вона принесла ОСОБА_7 , Свідок зробила цьому чоловікові зауваження, після чого він її вдарив і вона не пам'ятає, що відбувалося.
Також стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_7 надані показання свідка ОСОБА_13 , допитаного 30 вересня 2014 року слідчим суддею в порядку ст. 225 КПК України, відповідно до яких 22 вересня 2014 року після святкування з ОСОБА_11 весілля, де вони впродовж дня вживали алкоголь, він заснув на лавці біля станції метро «Теремки» і коли прокинувся, то побачив, що ОСОБА_7 вдарив ОСОБА_11 ножем, бо останній вдарив жінку та поліз в її пакет за їжею. Згодом ОСОБА_11 покликав його, сказав, що йому боляче. Він бачив у нього отвір від удару ножем. Свідок спустив його в підземний перехід по спуску, де в'їжджають велосипеди, та втік. Також свідок показав, що бачив, як ОСОБА_7 витягнув із рукава ніж, вдарив ним ОСОБА_11 , а потім витер ніж і сховав.
Судом першої інстанції дані допиту свідка ОСОБА_13 під час досудового розслідування слідчим суддею, викладені у журналі судового засідання та записі допиту визнані недопустимим доказом, оскільки вони отримані з істотним порушенням вимог ст. 225 КПК України та прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до положень частини першої наведеної норми закону, допит свідка слідчим суддею здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.
Судом першої інстанції встановлено, що допит свідка ОСОБА_13 30 вересня 2014 року слідчим суддею на стадії досудового розслідування був проведений без участі підозрюваного ОСОБА_7 , який був затриманий 23 вересня 2014 року, та його захисника, які взагалі не були повідомлені про проведення такої процесуальної дії.
Наведені обставини були повторно досліджені колегією суддів та знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду провадження.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи прокурора, що суд безпідставно визнав дані, отримані під час допиту свідка ОСОБА_13 недопустимим доказом, оскільки слідчий суддя контролював хід допиту свідка, а стороною захисту не оскаржувалась така процесуальна дія.
Колегія суддів зазначає, що кримінальний процесуальний закон передбачає можливість використання показань свідка, які він дав слідчому судді під час досудового розслідування, лише у виняткових випадках та за умови дотримання правил проведення допиту під час судового розгляду.
Зважаючи на те, що допит свідка ОСОБА_13 відбувався без участі на той час підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника, які не повідомлялись про дату та час проведення такої процесуальної дії, судом обґрунтовано визнані дані, отримані під час допиту ОСОБА_13 , недопустимим доказом, оскільки було порушено право на перехресний допит.
Колегія суддів також зазначає, у даному кримінальному провадженні прокурором двічі в касаційному порядку оскаржувалися ухвали Київського апеляційного суду, зокрема, з тих підстав, що суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про визнання даних, отриманих під час допиту свідка ОСОБА_13 слідчим суддею, недопустимим доказом.
Однак, у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 січня 2019 року наведені мотиви лише щодо неналежного мотивування судом першої інстанції свого рішення про визнання слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_13 недопустимим доказом. Також у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 вересня 2021 року зроблений висновок, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо визнання недопустимим доказом протоколу проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_13 від 23 вересня 2014 року.
Отже, суд касаційної інстанції жодного разу не поставив під сумнів висновки як суду першої, так і апеляційної інстанції щодо визнання протоколу допиту свідка ОСОБА_13 слідчим суддею від 30 вересня 2014 року недопустимим доказом.
З метою забезпечення реалізації права обвинуваченого на перехресний допит свідка, сторона обвинувачення могла забезпечити його участь безпосередньо в судовому засіданні, однак впродовж тривалого судового розгляду свідок ОСОБА_13 так і не був допитаний судом. Сторона обвинувачення пояснює це неможливістю встановити його місце перебування.
Щодо показань свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які не були очевидцями події вбивства ОСОБА_11 , колегія суддів зазначає, що самі по собі вони не доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Показання свідка ОСОБА_14 , які є показаннями з чужих слів, могли бути прийняті як доказ обвинувачення за умови, що вони узгоджуються з іншими доказами, зокрема показаннями свідка ОСОБА_13 , від якого вона отримала інформацію, як очевидця події. Однак, показання останнього, які він дав слідчому судді, не відповідають встановленим фактичним обставинам, відповідно до висунутого обвинувачення. Так, ОСОБА_7 інкримінується вчинення умисного вбивства 23 вересня 2014 року приблизно о 04 годині в підземному переході станції метро «Теремки», коли він дістав із кишені свого одягу кухонний ніж та наніс ним ОСОБА_11 один удар в область шиї, один удар в область живота та один удар в область задньої поверхні грудної клітини, після чого невстановленим тупим предметом наніс три удари в область правої скроні.
В той же час, свідок показав, що бачив як ОСОБА_7 наніс один удар ножем, після чого витер ніж і сховав, крім цього зазначив, що ця подія сталася не в підземному переході станції метро «Теремки», оскільки, як пояснив свідок, після поранення він спускав ОСОБА_11 в підземний перехід по спуску, де заїжджають велосипеди.
З огляду на це, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв показання свідків ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , як докази винуватості ОСОБА_7 .
Крім того, за доводами апеляційної скарги, прокурор не ставить під сумнів правдивість показань цих свідків, як і не заперечує, що зміст їх показань, викладених у вироку, відповідає тим свідченням, які вони давали під час допиту в суді першої інстанції.
Судом першої інстанції також досліджені письмові докази, надані стороною обвинувачення.
Так, відповідно до протоколу огляду місця події від 23 вересня 2014 року виявлений труп ОСОБА_11 з ознаками насильницької смерті. Під час огляду були виявлені на вилучені предмети та зразки. Однак під час проведення цієї слідчої дії не отримано даних, що саме ОСОБА_7 вчинив вбивство ОСОБА_11 .
Також не спростовують висновки суду про недоведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, і письмові докази, такі як акт судово-медичного дослідження № 1454; акт судово-медичного обстеження № 383-МК, акт судово-медичного дослідження № 901, висновок експерта № 2774, висновок експерта № 926 мб від 10 грудня 2014 року; висновок експерта № 925 мб від 05 грудня 2014 року; висновок експерта № 929 мб від 28 листопада 2014 року; висновок експерта № 927 мб від 12 грудня 2014 року; висновок експерта № 927 від 15 жовтня 2014 року; висновок експерта № 452 МК; висновок судово-психіатричного експерта № 261 від 18 грудня 2014 року, оскільки вони не містять даних, які прямо чи непрямо підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_11 .
Доводи прокурора про те, що суд не дав належної оцінки висновку експерта № 928 мб від 12 грудня 2014 року, відповідно до якого генетичні ознаки крові людини та клітини з ядрами на брюках ОСОБА_7 , наданих на дослідження, збігаються між собою та збігаються з генетичними ознаками зразка крові трупа ОСОБА_11 , а на куртці слідів крові ОСОБА_11 не виявлено, колегія суддів вважає непереконливими. Колегія суддів погоджується з тим, що суд обґрунтовано не прийняв його як доказ на підтвердження винуватості ОСОБА_7 , оскільки сам по собі він не підтверджує вчинення вбивства саме останнім.
На противагу доводам прокурора, наведений доказ підтверджує версію обвинуваченого щодо походження крові вбитого на його одязі, а саме, що вона могла залишитись, коли він оглядав та робив спроби підняти труп ОСОБА_11 .
Колегія суддів зазначає, що така версія ОСОБА_7 жодним чином не спростована стороною обвинувачення під час судового розгляду.
Водночас, доводи сторони обвинувачення, що виявлені у ОСОБА_7 тілесні ушкодження, що підтверджується висновком експерта № 2673, виникли в результаті бійки з ОСОБА_11 , як правильно зазначив суд першої інстанції, є лише змодельованою обвинуваченням версією події, яка не ґрунтується на достатніх доказах.
Навпаки, така версія спростовується наданими самою стороною обвинувачення доказами, а саме висновком експерта № 932 мб, відповідно до якого генетичні ознаки клітин з ядрами на зрізах нігтьових пластин з лівої руки ОСОБА_7 встановити не вдалося, а з правої руки належать особі чоловічої генетичної статі та не збігаються з генетичними ознаками зразка крові трупа ОСОБА_11 і походження вищезазначених генетичних ознак за рахунок ОСОБА_11 виключається.
Також відповідно до висновку № 934 мб, походження крові людини і клітин з ядрами на зрізах з нігтьових пластин з правої і лівої руки потерпілого ОСОБА_11 за рахунок ОСОБА_7 виключається.
Отже, жодний з наведених доказів, досліджених судом першої інстанції, та яким суд дав належну оцінку, прямо, чи непрямо не підтверджують вчинення умисного вбивства ОСОБА_11 саме ОСОБА_7
Єдиним доказом, який прямо вказує на вчинення кримінального правопорушення саме ОСОБА_7 , є дані, отримані за результатами проведення 23 вересня 2014 року слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_13 .
Колегія суддів вважає його допустимим доказом, оскільки він отриманий у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.
Також колегія суддів зазначає, що наведений доказ не визнавався судом першої інстанції недопустимим.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України, метою слідчого експерименту є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Відповідно до протоколу слідчого експерименту від 23 вересня 2014 року та відеозапису до нього, слідча дія проведена за участі свідка ОСОБА_13 , останньому було запропоновано показати де та за яких обставин ОСОБА_7 заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_11 . Сідок, перебуваючи зі всіма учасниками слідчої дії в підземному переході станції метро «Теремки», показав, що бачив як ОСОБА_11 брав з пакета, який належав жінці, яка спала біля нього на землі, їжу. Між нею і ОСОБА_11 виник конфлікт, в процесі якого останній вдарив її декілька разів по обличчю. Згодом в конфлікт втрутився ОСОБА_7 , потім вони вдвох пішли по підземному переходу в напрямку будинку № 22 по проспекту Глушкова, свідок йшов за ними, тримаючи дистанцію. ОСОБА_13 показав місце в підземному переході, де ОСОБА_11 і ОСОБА_7 зупинилися та продовжували конфліктувати. Далі свідок пояснив, що побачив як ОСОБА_7 з середини рукава дістав ніж та наніс ОСОБА_11 один удар в праву частину тулуба. ОСОБА_11 присів біля стіни, підняв на собі одяг та показав рану. ОСОБА_13 запитав ОСОБА_7 , навіщо він це зробив, на що останній, тримаючи ніж, став ним розмахувати. Після чого свідок підійшов до ОСОБА_11 , штовхнув його та сказав бігти звідси, а сам побіг у протилежну сторону.
Колегія суддів зазначає, що під час слідчого експерименту сідок ОСОБА_13 двічі сказав, що ОСОБА_7 діставав ніж з рукава верхнього одягу, водночас, показуючи, він двічі діставав предмет, який імітує ніж, із середини верхнього одягу, нібито із внутрішнього нагрудного кармана.
За хронологію проведення слідчих дій зі свідком ОСОБА_13 , спочатку був проведений слідчий експеримент, а згодом, 30 вересня 2014 року він був допитаний слідчим суддею, де давав зовсім інші показання щодо обставин вбивства ОСОБА_11 . Так, свідок не вказує, що подія сталася у підземному переході. Він не повідомляє, звідки ОСОБА_7 дістав ніж, та у яку частину тіла ОСОБА_11 наніс ним удар. Водночас він вказує на те, що після того як ОСОБА_11 показав йому поранення, він спустив його у підземний перехід по спуску, де з'їжджають велосипеди та втік.
Отже, показання свідка ОСОБА_13 є суперечливими та такими, що не узгоджуються з іншими доказами, зокрема показаннями свідка ОСОБА_15 , яка не давала показань, що вона спала у підземному переході. Свідок зазначила, що торгувала квітами, а поряд хотів лягти спати чоловік, якого вона раніше не знала, та з яким виник конфлікт у зв'язку з тим, що він брав у неї їжу, яку вона принесла ОСОБА_7 . Також показання ОСОБА_13 не узгоджуються як з висновком експерта № 928 мб від 12 грудня 2014 року, відповідно до якого на куртці ОСОБА_7 слідів крові не виявлено, так і з висновком експерта № 2774 від 12 грудня 2014 року, відповідно до якого та тілі трупа ОСОБА_11 виявлено два сліпих колото-різаних поранення шиї, одне проникаюче колото-різане поранення живота, одне сліпе проникаюче колото-різане поранення грудей, чотири не проникаючих колото-різаних поранення обличчя, шиї та спини, відкрита черепно-мозкова травма.
Тобто, відомості, отримані під час слідчого експерименту жодним чином не пояснюють того комплексу тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_11 , які в сукупності стали причиною його смерті, та їх спричинення саме ОСОБА_7 ..
Крім того, вони не узгоджуються із висновком експерта № 452-МК від 15 грудня 2014 року, відповідно до якого рана на шиї ОСОБА_11 могла бути утворена клинком ножа, що представлений на дослідження, який був вилучений відповідно до протоколу огляду місця події від 23 вересня 2014 року на асфальті біля ОСОБА_15 , оскільки згідно висновку експерта № 925 мб від 05 грудня 2014 року генетичні ознаки крові та клітини з ядрами на клинку та руків'ї ножа встановити не вдалося.
Отже, мета слідчого експерименту не досягнута, оскільки отримані за результатами проведення такої слідчої дії дані не підтверджують обставини кримінального правопорушення, та жодним чином не узгоджуються з висунутим ОСОБА_7 обвинуваченням.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили.
За приписами ч. 1 ст. 94 КПК України, суд оцінює кожний доказ не тільки з точки зору належності, допустимості, достовірності, а й сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Зважаючи на наведені положення закону, колегія суддів вважає, що сукупність наданих стороною обвинувачення доказів, які є суперечливими, не узгодженими між собою, є недостатніми для висновку про винуватість ОСОБА_7 у вбивстві ОСОБА_11 поза розумним сумнівом.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України усі сумніви, щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про вину особи, не можна виходити із припущень, а лише з належних доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за умов усунення всіх суперечностей, та відсутності будь-яких сумнівів у тому, що винуватість особи доведена.
Не знайшли свого підтвердження також доводи сторони обвинувачення про неналежне дотримання судом вимог ч. 4 ст. 107 КПК України, зокрема щодо відсутності в матеріалах справи звукозаписів судових засідань від 29 березня 2016 року, 11 квітня 2016 року, 16 травня 2016 року та від 22 липня 2016 року, оскільки такі звукозаписи в повному обсязі містяться на архівній копії, наданій на запит Апеляційного суду міста Києва.
Поряд з цим, колегія суддів погоджується із доводами прокурора про відсутність у вироку суду рішення щодо речових доказів та документів, рішення щодо процесуальних витрат та порядок отримання копій вироку, однак дана обставина не може слугувати підставою для скасування вироку суду.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі питання можуть бути вирішені під час виконання вироку.
Також колегією суддів під час апеляційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду провадження судом першої інстанції, які могли вплинути на правильність висновків суду, або мали наслідки безумовного скасування вироку суду.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування виправдувального вироку, ухваленого щодо ОСОБА_7 , а тому апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає
Керуючись ст.ст. 376 ч. 2, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні ОСОБА_12 залишити без задоволення.
Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року, яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 115 КК України та виправдано, у зв'язку з не доведенням, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4