Господарський суд
Житомирської області
* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620
Від "26" липня 2010 р.Справа № 19/330
Господарський суд Житомирської області у складі:
Головуючого судді
судді Макаревича В.А.
судді
за участю представників сторін
від позивача ОСОБА_4, дов. від 15.10.2009р.
від відповідача Ткач Ю.Ю., дор. від 07.04.2010р.
Розглянув справу за позовом Приватного підприємця ОСОБА_3 (м. Житомир)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлтис" (м. Житомир)
про стягнення 31121,52 грн.
Справа розглядається у більш тривалий термін ніж передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України, у відповідності до ч. 4 ст. 69 ГПК України.
У судовому засіданні 22.07.2010р. у відповідності до ст. 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 26.07.2010р. о 12:00 год.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 31121,52 грн. , з яких 28716,39 грн. борг, 778,14 грн. інфляційні, 207,70 грн. 3% річних, 1419,29 грн. пеня.
У судовому засіданні 08.06.2010р. представник позивача в усних поясненнях повідомив суд, що при розрахунку суми основного боргу була зроблена арифметична помилка, а саме, замість суми основного боргу - 28416,39грн. було зазначено 28716,39грн., а тому, основний борг відповідача перед позивачем на день звернення з позовною заявою до суду становив - 28416,39грн. ( протокол судового засідання від 08.06.2010р.,а.с. 61).
У судовому засіданні 22.07.2010р. представник позивача позовні вимоги підтримав в частині стягнення 9416,39 грн. основного боргу, 1608,11грн. інфляційних нарахувань, 207,70 грн. 3% річних та 1419,29 грн. пені, зазначив, що поставка товару проводилась на виконання договору поставки від 26.01.2006р., який надалі був пролонгований сторонами, а не на підставі договору від 09.01.2009р.
Представник відповідача у судовому засіданні 11.05.2010р. надав письмовий відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що дійсно між сторонами був укладений договір від 26.01.2006р., проте, дія договору від 26.01.2006р. закінчилася 31.12.2007р. , а поставка товару здійснювалась згідно усної домовленості по видаткових накладних. Термін сплати у видаткових накладних не зазначено. Рахунків на оплату товару чи вимоги про сплату, відповідач не отримував від позивача.
У судовому засіданні 22.07.2010р. представник відповідача суму основного боргу - 9416,39 грн. визнав у повному обсязі, заперечив проти нарахування інфляційних, 3% річних та пені, оскільки вважає, що дата виконання боржником обов'язку, позивачем не встановлена. Надав договір поставки від 09.01.2009р., укладений між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3 та ТОВ "Юлтис" та зазначив, що поставка товару відбувалася за даним договором.
У судове засідання 26.07.2010р. представник відповідача не з'явився.
Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача у судовому засіданні 22.07.2010р., дослідивши матеріали справи, господарський суд
26.01.2006р. між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю " Юлтис" був укладений договір поставки, згідно якого постачальник ( позивач) зобов'язується постачати ( передати) товар у власність покупця ( відповідача) для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього на умовах договору.
П. 7.1. договору передбачає, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2006р.
У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за місяць до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на строк 1 рік.
Також представник відповідача надав у судовому засіданні договір поставки від 09.01.2009р.
Оцінивши в сукупності надані матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що поставка товару між сторонами здійснювалась на підставі видаткових накладних, оскільки у матеріалах справи відсутні будь - які докази, які підтверджують поставку товару на виконання договорів від 26.01.2006р. та від 09.01.2009р., виходячи з наступного.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (позивач у справі) передав Товариству з обмеженою відповідальністю " Юлтис" (відповідач у справі) товар на загальну суму 39228,88 грн., що підтверджується видатковими накладними № КСМ0038357 від 05.08.2009р., № КСМ0036862 від 28.07.2009р., № КСМ0033298 від 08.07.2009р., № КСМ0026292 від 29.05.2009р., № КСМ0028639 від 11.06.2009р., № КСМ0015707 від 30.03.2009р., № КСМ0013672 від 18.03.2009р., № КСМ0010560 від 02.03.2009р. (а.с. 19 - 26), оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні.
Отже, між сторонами виникли правовідносини купівлі - продажу.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності з ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1,2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У даному випадку сторонами інший строк оплати товару не визначений.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач прийняв товар, а, отже, у нього виникло зобов'язання його оплатити.
Товариство з обмеженою відповідальністю " Юлтис" свої зобов'язання щодо оплати не виконало, в результаті чого на день подачі позову до суду за відповідачем рахується заборгованість за отриманий товар в сумі 28416,40 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 11.05.2010р. ( а.с. 32) та не заперечувалось представниками сторін у судових засіданнях.
Оскільки позивачем пред'явлено позов про стягнення 28716 грн. основного боргу на день подачі позову до суду, суд розцінює клопотання позивача у судовому засіданні 08.06.2010р. як заяву про зменшення позовних вимог у відповідностідо ст. 22 ГПК України, а тому вважає за необхідне відмовити в частині стягнення 299,99 грн. основного боргу ( 28716,39 - 28416,40).
Проте, після порушення провадження у справі , відповідач частково сплатив суму основного боргу в розмірі 19000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 25.05.2010р., № 566 від 08.06.2010р., № 638 від 25.06.2010р. ( а.с. 59, 64), тому провадження у справі в цій частині необхідно припинити за відсутністю предмета спору на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 Господарського кодексу України).
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Це положення кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України, згідно якої об'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Крім того, позивач посилаючись на п. 6.4 договору від 26.01.2006р. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за період з грудня 2009р. по березень 2010р. просить стягнути з відповідача 1419,29 грн. пені.
Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Однак, господарський суд вважає, що сума пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань нарахована на суму 1419,29 грн. заборгованості за отриманий товар необґрунтовано виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Абзацом 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
В роз'ясненні Вищого Арбітражного суду України від 29.04.1994р. №02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" зазначається, що оскільки пеня як один із видів неустойки є засобом забезпечення належного виконання зобов'язання, встановлена чинним законодавством або договором майнова відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань повинна застосовуватись до несправних платників тільки по відповідних зобов'язаннях за укладеними договорами.
Відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.
Проте, у матеріалах справи відсутні докази поставки товарів на підставі договору від 26.01.2006р. та договору від 09.01.2009р., а поставка здійснювалась на підставі видаткових накладних.
Тому, в частині стягнення 1419,29 грн. пені необхідно відмовити.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 207,70 грн. - 3% річних за період з грудня 2009р. по березень 2010р. та 1608,11 грн. - інфляційних за період з грудня 2009р. по березень 2010р. включно.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних ( а.с. 63) разом з позовними матеріалами, суд вважає за необхідне перерахувати 3% річних та інфляційні, оскільки на день подачі позову до суду сума основного боргу становила 28416,40 грн., а кількість прострочених днів за період, який вказав позивач становить 86 днів ( з 04.12.2009р. ( остання проплата відповідачем) по березень 2010р. - для нарахування 3% річних).
Тому, розрахунок слід зробити слідуючим чином.
28416,40 х 3% : 365 х 86 = 200,86
28416,40 х 100,9% - 28416,40 = 255,75
28416,40 х 101,8% - 28416,40 = 511,49
28416,40 х 101,9% - 28416,40 = 539,91
28416,40 х 100,9% - 28416,40 = 255,75
Таким чином сума 3% річних становить 200,86 грн., а сума інфляційних становить 1562,90 грн.
В частині стягнення 6,84 грн. 3% річних та 42,21 грн. інфляційних необхідно відмовити.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню на суму 11180,15 грн., з яких: 9416,39 грн. заборгованості, 1562,90 грн. інфляційних, 200,86 грн. 3%річних. В частині стягнення 299,99 грн. боргу, 1419,29 грн. пені, 42,21 грн. інфляційних та 6,84 грн. 3% річних в позові необхідно відмовити. В частині стягнення 19000 грн. боргу провадження у справі необхідно припинити за відсутністю предмету спору на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.
Відповідно до вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач суму основного боргу визнав.
Витрати по сплаті державного мита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.
На підставі ст.ст. 11, 509, 525, 526, 612, 625,655, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, п.1-1 ст. 80 ГПК України, ст.ст.82-85 ГПК України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю " Юлтис", 10002, майдан Смолянський, 3, м. Житомир, ідентифікаційний код 33254046 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1:
- 9416,39 грн. боргу;
- 1562,90 грн. інфляційних;
- 200,86 грн. 3% річних;
- 301,80 грн. витрат по сплаті державного мита;
- 228,86 грн. за інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
3. В частині стягнення 299,99 грн. боргу, 1419,29 грн. пені, 42,21 грн. інфляційних та 6,84 грн. 3% річних в позові необхідно відмовити.
4. В частині стягнення 19000 грн. боргу провадження у справі необхідно припинити за відсутністю предмету спору на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
СуддяМакаревич В.А.
Віддрукувати:
1 - в справу
2 - позивачу
3- відповідачу