Справа № 240/42312/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко А.В.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
28 жовтня 2022 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
20 грудня 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки передбаченої ст.182-1 Кодексу законів про працю України, як одинокій матері, за 2012-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки передбаченої ст.182-1 Кодексу законів про працю України, як одинокій матері, за 2012-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2022 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як одинокій матері, за період з 2016 року по 2021 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 11.08.2021.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як одинокій матері, за період з 2016 року по 2021 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 11.08.2021.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме абз. 3 п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено, що військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Так, апелянт зауважує, що згідно копії відомості розподілу виплат та копії розрахунково-платіжної відомості військової частини НОМЕР_1 від 07.09.2021 №194 вбачається та підтверджується той факт, що за однією з підстав та за вибором позивача, вже була виплачена відповідачем грошова компенсація, а саме за щорічну відпустку учаснику бойових дій.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходила військову службу в Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.08.2021 №23-РС старшого солдата ОСОБА_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №163 від 09.08.2021 звільнено з військової служби у запас згідно пп. "г" п.2 ч.5 ст.23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та виключено зі списків частини та усіх видів забезпечення з 11 серпня 2021 року (а.с.16).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 06.03.2018 ОСОБА_1 має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.15).
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 11.01.2008 ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками вказано: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_1 (а.с. 13).
У свідоцтві про смерть серії НОМЕР_4 вказано про смерть ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 14).
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2012 року по 2021 рік, позивач звернулась до командира військової частини НОМЕР_1 із відповідною заявою про нарахування та виплату вказаної компенсації.
Листом №350/249/1295 від 21.09.2021 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивачку про відсутність підстав оскільки в період з 2012 по 2015 роки (включно) позивачці надавалась щорічна додаткова відпустка, як одинокій матері. Окрім того, відповідно до вимог чинного законодавства, а саме згідно абзацу 3 пункту 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зазначено, що військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Так, згідно з копією відомості розподілу виплат та копії розрахунково-платіжної відомості військової частини НОМЕР_1 від 07.09.2021 №194 позивачці виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, що у свою чергу унеможливлює нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як одинокій матері (а.с. 10-12).
Позивач, не погоджуючись з діями відповідача, звернулась з адміністративним позовом до суду.
Частково задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач підпадає під визначення «одинока матір», а тому має право на пільги встановлені чинним законодавством, зокрема, на соціальну щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів, в період з 2012 року по 2021 рік (11.08.2021).
Крім того, суд першої інстанції вказав, що припинення надання відпусток на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (право) може бути реалізоване у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду; 2) виплата грошової компенсація такої відпустки.
З огляду на викладене, суд зазначив, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону №504/96-ВР та пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ.
Також, суд першої інстанції вказав, що матеріалами справи підтверджується, що в період з 2012 року по 2015 рік позивачу надавалась щорічна додаткова відпустка як одинокій матері, саме тому підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за дні зазначеної відпустки в період з 2012 року по 2015 рік, у позивача немає.
При цьому, відповідач не довів правомірність ненарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, як одинокій матері, за період з 2016 року по 2021 рік, що свідчить про наявність протиправної бездіяльності, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім того, суд першої інстанції зазначив про необґрунтованість доводів відповідача щодо неможливості нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за наявності виплати грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, оскільки призначення та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (як учаснику бойових дій) не виключає право позивача на нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" та п.8 ст.10-1 статті 10-1 Закону №2011-XII (як одинокій матері) за період з 2016 року до 2021 роки.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Згідно з п.5 ст.11 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Ці пільги поширюються на батьків з числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров'я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей).
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (абзац перший пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII).
Згідно вимог ст. 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №04/96-ВР встановлено наступні види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про відпустки" одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Аналогічні правові положення закріплені в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі Інструкція № 170).
Так, у пункті 8.3 розділу VIII вказаної Інструкції закріплено, що до щорічних додаткових відпусток із збереженням грошового і матеріального забезпечення військовослужбовців належать відпустки, передбачені чинним законодавством.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на зазначені додаткові відпустки, щорічна додаткова відпустка надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Згідно з пунктом 8.6 розділу VIII Інструкції № 170 військовослужбовцю-жінці, яка має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батькові, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в закладі охорони здоров'я), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
У пункті 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду 21 серпня 2019 року у справі 620/4218/18.
Отже, чинним законодавством закріплено гарантії військовослужбовців-жінок, одиноких матерів на отримання щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.
Водночас, законом не виключаються випадки, за яких військовослужбовцем відпустка не буде використана.
Тобто, військовослужбовець має гарантоване право на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки; відсутність такого права суперечила би суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовця-жінки їй виплачується компенсація за всі невикористані нею додаткові відпустки.
З матеріалів справи, зокрема, згідно витягів з наказу військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) ОСОБА_1 як одинокій матері надавалась додаткова відпустка терміном 10 днів у період з 2012 по 2015 роки (а.с. 27-34), що свідчить про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову за вказаний період.
Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу від 09.08.2021, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" з 2016 по 2021 року.
Крім того, щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що за вибором позивача, під час звільнення з військової служби за однієї з підстав ОСОБА_1 була виплачена грошова компенсація, а саме за щорічну відпустку учаснику бойових дій, колегія суддів зазначає, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій передбачена пунктом 12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тоді як додаткова відпустка, як одинокій матері передбачена ст.19 Закону № 504/96-ВР. Обидві ці відпустки є додатковими відпустками, а надання вказаних відпусток передбачено двома різними законами.
Отже, призначення та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (як учаснику бойових дій) не виключає право позивача на нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" та п.8 ст.10-1 статті 10-1 Закону №2011-XII (як одинокій матері) за період з 2016 по 2021 роки.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що абз. 3 п. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця, колегія суддів зазначає, що відповідач помилково ототожнює право позивача на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як одинокій матері з іншою додатковою відпусткою, право на яке позивач мала право згідно п. 1 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону № 504/96-ВР та пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ.
Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що відповідач не довів правомірність ненарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки як одинокій матері за період з 2016 року по 2021 рік, що свідчить про наявність протиправної бездіяльності.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.