Справа № 240/19754/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
26 жовтня 2022 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Аметист-Оле" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аметист-Оле" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
позивач звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинами справи.
05 липня 2022 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
18 жовтня 2022 року до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
Досліджуючи вказане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.44 КАС України, учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В той же час, будь яких належних та достатніх доказів поважності неможливості прибуття в судове засідання представника відповідача до суду не надано, також, в клопотанні не обґрунтовано підстав необхідності відкладення судового засідання (бажання надати додаткові докази, пояснення, тощо), а відтак доводи клопотання є необґрунтованими.
При цьому суд враховує, що в матеріалах справи достатньо доказів для повного дослідження обставин справи та прийняття законного рішення у справі без участі сторін в порядку письмового провадження.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час, день та місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
За таких умов, згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи неоспорені факти про те, що в період з 27.05.2021року по 16.06.2021року уповноваженими посадовими особами податкового органу була проведена документальна планова перевірка підприємства з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період діяльності з 01.07.2017року по 31.03.2021року, про що складено акт перевірки від 24.06.2021року.
За результатами такої перевірки та за результатами розгляду заперечень платника на акт перевірки, окрім інших, було винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення:
- №00071790701 від 29.07.2021року про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Аметист-Оле" податкових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на 1520063,00грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 76361,00грн.;
- №00071890701 від 29.07.2021року про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Аметист-Оле" від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2021року на 69381,00грн.;
- №00072800713 від 02.08.2021року про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Аметист-Оле" податкових зобов'язань з військового збору на 1053,00грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 105,30грн. та 695,88грн.;
- №00072790713 від 02.08.2021року про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Аметист-Оле" податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб на 12636,00грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 1263,60грн. і 8350,57грн. пені;
- №00072810713 від 02.08.2021року про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аметист-Оле" фінансових санкцій в розмірі 1020,00грн.
Як зазначено в оскаржуваному податковому повідомленні - рішенні №00071790701 від 02.08.2021року, підставою для його винесення стали порушення Позивачем вимог пунктів 134.1.1 п.134.1 ст.134, п.44.1 та п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України, ст.3, ст.4 та ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99року N 318.
Відповідно до висновків, зазначених в акті перевірки від 24.06.2021року, та пояснень представника податкового органу в судовому засіданні підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Аметист-Оле" податкових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на 1520063,00грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 76361,00грн. стало:
- завищення собівартості реалізованої продукції за період з другого півріччя 2017року по 2020рік на загальну суму 823541,00грн. за рахунок включення до інших операційних витрат вартість отриманих лісових квитків для здійснення заготівлі;
- завищення собівартості реалізованої продукції за 2018 та 2020роки на загальну суму 7621251,00грн. за рахунок відображення в даних бухгалтерського обліку операцій по списанню по списанню лісових ягід, отриманих від постачальників (фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ), факт отримання яких не підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку;
- завищення собівартості реалізованої продукції за 2020рік на загальну суму 346907,00грн. за рахунок відображення в даних бухгалтерського обліку операцій по списанню саджанців суниці та субстрату.
Вважаючи вищезазначені повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду для їх скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст.67 Лісового кодексу України та п.23 Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. N 761, у порядку спеціального використання можуть здійснюватися такі види використання лісових ресурсів як побічні лісові користування, тобто заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід.
Згідно до вимог п.8 Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. N 761 (надалі - Порядок N 761)лісовий квиток видається власником лісів або постійним лісокористувачем для заготівлі другорядних лісових матеріалів, для здійснення побічних лісових користувань та для використання корисних властивостей лісів на умовах короткострокового тимчасового користування.
З матеріалів справи встановлено, що за договорами з ДП "Олевський лісгоп АПК" товариство придбало лісові квитки на заготівлю ягід чорниці на загальну суму 823541,00грн. (а.с.236-239 т.1).
Водночас, колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта з приводу того, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. N 761 лісовий квиток є документом, що підтверджує походження заготовленої продукції, оскільки ні Порядок спеціального використання лісових ресурсів, ні Порядок видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. N 761, не містять такої правової норми.
Щодо доводів апелянта, про те, що лісові квитки придбавалися з метою здійснення заготівлі лісових ягід безпосередньо громадянами, у яких товариство закупало такі ягоди, та підлягають врахуванню при визначенні собівартості виробленої продукції, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами п.11 Порядку N 761 передача лісового квитка іншому лісокористувачеві може здійснюватися власником лісів або постійним лісокористувачем, які видали квиток, на підставі письмової заяви. Відмітка про передачу лісового квитка робиться в усіх його примірниках.
Разом з тим, позивачем в супереч вищезазначеним вимогам, позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано лісового квитка з відміткою про його передачу іншому конкретному лісокористувачу.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в розумінні вимог Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99року N 318 (надалі - П (С)БО 16 "Витрати"), витрати на придбання лісових квитків за умови їх передачі іншим лісокористувачам не може розцінювати витратами платника, що враховуються при визначення собівартості виробленої продукції.
Колегія суддів звертає увагу, що позивачем, жодних первинних документів бухгалтерського обліку на підтвердження здійснення самим платником діяльності із заготівлі лісових ягід на підставі придбаних лісових квитків, як під час перервірки так і під час розгляду справи позивачем не було надано.
Тобто, вартість придбаних лісових квитків жодним чином не "брала" участі у формуванні собівартості виробленої Позивачем продукції.
Водночас, колегія суддів погоджується з доводами відповідача щодо завищення собівартості реалізованої продукції за 2018 та 2020роки на загальну суму 7621251,00грн. за рахунок відображення в даних бухгалтерського обліку операцій по списанню лісових ягід, отриманих від постачальників (фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ), факт отримання яких не підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку.
Згідно з п. п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до п. 7 П (С)БО 16 "Витрати", витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
При вирішенні даних спірних відносин суд також враховує, що встановлюючи обов'язкове підтвердження платником податків задекларованих показників податкового обліку належними документами, законодавець презумує, що ці документи мають відображати реальний стан речей щодо задекларованих об'єктів оподаткування.
Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми), як один із принципів бухгалтерського обліку, закріплений в статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та відповідає сутності податкового обліку, який відповідно до частини другої статті 3 цього Закону ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених правовими нормами, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання лише за умови, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Також, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що вказані витрати не підлягають врахуванню, так як не підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, враховуючи слідуюче.
З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження взаємовідносин з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позивачем надано договори купівлі-продажу, згідно яких вказані особи зобов'язуються передати у власність товариства лісові ягоди, заготівля яких здійснюється такими особами за лісовими квитками, придбаними Позивачем.
На підтвердження таких взаємовідносин позивачем надано накладні на отримання від вказаних осіб лише партій заморожених ягід.
В суді першої інстанції були допитані свідки, які зазначили продаж позивачу свіжих ягід, а не заморожених лісових ягід.
Вказані обставини були також встановлені судом апеляційної інстанції при дослідженні звукозапису судового засідання суду першої інстанції.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що надані податковому органу та суду першої інстанції первинні документи не відображають реальний стан речей щодо задекларованих об'єктів оподаткування, а тому не підлягали для врахування при визначенні позивачем собівартості виробленої продукції.
Крім того, як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, позивачем було завищено собівартість реалізованої продукції за грудень 2020 року на загальну суму 346907,00грн. за рахунок відображення в даних бухгалтерського обліку операцій по списанню саджанців суниці та субстрату.
Колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача, що вказані витрати не підлягають врахуванню, так як не підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, з огляду на слідуюче.
З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження вказаних витрат позивачем до суду надано лише акт списання за грудень 2020 року саджанців суниці в кількості 21600 шт. на загальну суму 150906,00 грн. та акт списання "субстрату для полуниці 5000л (24шт)" та "субстрату із фрез.торфу із добривами NPR" в кількості 60 мішків на загальну суму 196000,00грн.
Згідно, акту списання, в останньому зазначено: "вище перераховані товарно-матеріальні цінності підприємством витрачено протягом грудня 2020року для власного виробництва та внаслідок умов (посушливого жаркого літа) прийшли в непридатний стан".
При цьому, жодних первинних документів бухгалтерського обліку на підтвердження витрачання таких матеріальних цінностей в грудні 2020року в господарській діяльності позивача ні в ході перевірки, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано.
Крім того, судова колегія зазначає, що згідно пункту 85.2 статі 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Проте, всупереч вказаним вимогам та вимогам Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" позивачем при проведенні перевірки не було надано жодних первинних документів бухгалтерського обліку щодо участі вказаних матеріальних цінностей (саджанців суниці та субстрату) в господарській діяльності Позивача в грудні 2020року Позивачем не надано жодних первинних документів бухгалтерського обліку щодо витрат зумовлених використанням вказаних матеріальних цінностей (саджанців суниці та субстрату), а саме їх висадкою, доглядом, тощо на конкретних земельних ділянках.
Позивач не врахував, що в розумінні Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 18 травня 2001 року N 132, вартість вказаних матеріальних цінностей за умови належності підтвердження їх втрати можуть розцінюватися лише втратами, а не витратами, які сталися внаслідок стихійного лиха, та підлягають відшкодуванню відшкодуванню в установленому порядку, а не підлягають віднесенню до виробничої собівартості виробленої продукції.
Таким чином, численні порушення позивачем вимог пунктів 134.1.1 п.134.1 ст.134, п.44.1 та п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України, ст.3, ст.4 та ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток призвели до заниження Товариством з обмеженою відповідальністю "Аметист-Оле" своїх податкових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1520063,00грн.
Відповідно до вимог п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв'язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Таким чином, вищенаведені обставини свідчать про правомірність оскаржуваного рішення відповідача про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Аметист-Оле" податкових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на 1520063,00грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 76361,00грн.
Одночасно суд враховує, що відповідно до підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов'язаний в грудні 2020року нарахувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Зазначене свідчить, що платник безпідставно не нарахував податкові зобов'язання на загальну суму 69381,00грн., виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та зумовлених не використанням в господарській діяльності саджанців суниці в кількості 21600шт. на загальну суму 150900,00грн. та субстрату на загальну суму 196000,00грн., що призвело до завищення від'ємного від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2021року на 69381,00грн.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до вимог ст.201 Податкового кодексу України позивач зобов'язаний був скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну на цю суму податку.
Таким чином, порушення позивачем вимог пунктів п.189.9 ст.189, п.201.1 п.201.4 та п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України свідчить про правомірність оскаржуваного рішення Відповідача №00071890701 про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Аметист-Оле" від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2021року на 69381,00грн.
Досліджуючи зміст акту перевірки, вбачається, що в ході перевірки були встановлено не проведення оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовому збору за виплачені доходи в сумі 70200,00грн. по померлому фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 , допущені в березні 2018року.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, відповідно до звітів про використання коштів, виданих під звіт, та відповідно до квитанцій до прибуткових касових ордерів протягом березня місяця 2018року позивачем фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 було виплачено коштів на загальну суму 70200,00грн. Із вказаних сум податок на доходи фізичних осіб та військовий збір не нараховувався, не утримувався і до бюджету не перераховувався, що визнається Позивачем.
Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта, що такі не нарахування були зумовлені тим, що вказані кошти були фактично сплачені після смерті ОСОБА_6 його рідним, з огляду на наступне.
В силу положень пп.14.1.180 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України при виплаті вказаного доходу Позивач набуває статусу податкового агента та зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Всупереч вказаним вимогам ст. 168 та п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового Кодексу України Позивачем як податковим агентом при виплаті вказаного доходу в розмірі 70200,00грн. в березні 2018року любій фізичній особі не було нараховано та утримано податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставки цих податків, визначених нормами цього ж Кодексу.
В силу вимог п.125.1 ст.125 Податкового Кодексу України не нарахування та/або неутримання, та/або несплата (неперерахування), та/або нарахування, сплата (перерахування) не в повному обсязі податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь нерезидента або іншого платника податків, а також нерезидентом, на якого покладено обов'язок сплачувати податок у порядку, встановленому розділом III цього Кодексу, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 10 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
В силу вимог п.129.1.4 п.129.1 ст.129 Податкового Кодексу України виявленні контролюючим органом за результатами перевірки заниження податковим агентом податкового зобов'язання при нарахуванні (виплаті) оподатковуваного доходу на користь нерезидентів або інших платників податків та/або несвоєчасної сплати, несплати (неперерахування) податковим агентом утриманих (нарахованих) податків до або під час виплати оподатковуваного доходу на користь нерезидента або іншого платника податків - є підставою для нарахування пені.
Таким чином, порушення позивачем вимог ст. 168 та п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового Кодексу України свідчать про правомірність оскаржуваного рішення відповідача про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Аметист-Оле" податкових зобов'язань з військового збору на 1053,00грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 105,30грн. та 695,88грн. та про правомірність оскаржуваного рішення відповідача №00072790713 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Аметист-Оле" податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб на 12636,00грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 1263,60грн. і 8350,57грн. пені.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, товариством як податковим агентом допущені помилки при відображенні реєстраційних номерів облікової картки платників податків за перевіряємі періоди, а саме в податкових розрахунках форми 1ДФ під ознаками доходу "157" відображено доходи фізичних осіб під реєстраційними номерами облікових карток, які закриті, недійсні або відсутні, в тому числі по ОСОБА_6 .
В силу вимог п.119.1 ст.119 Податкового кодексу України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не в повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми, нараховані (виплачені) фізичним особам за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.
Зазначене свідчить про правомірність оскаржуваного рішення Відповідача №00072810713 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аметист-Оле" фінансових санкцій в розмірі 1020,00грн. за вказані порушення.
Одночасно суд зазначає, що за приписами ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Долучені позивачем до позову копії документів щодо реалізації останнім за межі митної території України лісових ягід в 2018 та 2020роках не містять жодних фактів, на підставі яких платником визначалися спірні податкові зобов'язання, а тому не можуть враховуватися судом при вирішенні даного спору.
Одночасно суд враховує, що частинами першою - третьою статті 101 КАС встановлено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Суд враховує, що Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 N 53/5 затверджено Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі - Наказ N 53/5), які в контексті вимог статей 7, 8 Закону України "Про судову експертизу" забезпечують єдиний підхід при проведенні судових експертиз і підвищення якості проведення судових експертиз.
Відповідно до пункту 1 Розділу III Науково-методичних рекомендацій основними завданнями експертизи документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності, окрім іншого, є визначення документальної обґрунтованості відображення в обліку операцій з основними засобами, товарно-матеріальними цінностями, грошовими коштами, цінними паперами та іншими активами; документальної обґрунтованості відображення в обліку операцій з нарахування та виплати заробітної плати, інших виплат; документальної обґрунтованості, задекларованої платником податку бази оподаткування податком на прибуток підприємств, та суми податку, що підлягає сплаті за певний звітний період, визначеної органом податкового контролю; документальної обґрунтованості формування платником податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті, та суми податку на додану вартість, заявленої до бюджетного відшкодування; документальної обґрунтованості окремих елементів податків та зборів, визначених платником у відповідних деклараціях (розрахунках, звітах).
Одночасно прямо зазначено, що вирішення питань, що належать до компетенції органів державного фінансового та податкового контролю (здійснення експертами-економістами перевірки певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності установ, організацій, підприємств з метою виявлення наявних фактів порушення законодавства, фактів порушення податкового законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб), не належить до завдань економічної експертизи.
Від правових питань, відповіді на які потребують застосування саме юридичних знань, необхідно відрізняти питання, які відносяться до галузі використання спеціальних норм чи правил. Зокрема, це правила дотримання правил бухгалтерського обліку, виконання принципів кредитування. Вони мають подвійну природу: з одного боку, вони ж правовими приписами, а з іншого - розраховані на спеціально підготовлених осіб, які володіють певними знаннями й практичними навичками. Тому, для вирішення завдань, спрямованих на встановлення повноти чи правильності дотримання таких правил, потрібні відповідні спеціальні знання, що і є основним критерієм для віднесення питання до компетенції експерта конкретної спеціалізації.
Всупереч вказаним вимогам наданий суду висновок експерта від 22.09.2021року не містить оцінки документальної обґрунтованості задекларованих платником податків бази оподаткування відповідними податками та формування платником податкових зобов'язань з відповідних податків.
Вказаний висновок містить виключно правову (нормативну) оцінку висновків уповноважених осіб податкового органу, складених за результатами перевірки, з посилкою не лише на правові норми, але на позиції Верховного Суду, тощо.
Фактично в експертному висновку експертом надана правова оцінка господарським взаємовідносинам Позивача та правова оцінка діям уповноваженим особам податкового органу, а не документальної обґрунтованості, задекларованої платником податку бази оподаткування відповідними податками, тощо.
Крім того, суд вважає, що питання для проведення даного експертного дослідження, які були запропоновані Позивачем, є оціночними та їх вирішення належить безпосередньо до компетенції суду, а не експерта.
Більш того, позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано самого звернення для проведення такого висновку експерта та не надано доказів на підтвердження того які саме документи надавалися експерту для такого дослідження.
За таких обставин, суд критично оцінює висновок експерта від 22.09.2021року за результатами проведення судово-економічної експертизи.
Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта щодо протиправності рішення відповідача про проведення перевірки, оскільки така була проведена під час дії мораторію на їх проведення, оскільки як вбачається з матеріалів справи вказане рішення (наказ) відповідача щодо проведення перевірки позивачем в рамках даного позову не оскаржуються. Доказів скасування такого наказу в установленому порядку суду не надано.
Крім того, позивач не врахував вимоги підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, які зумовлені здійсненням заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Так, безспірно відповідно до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України був встановлений мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19.
Одночасно передбачено зупинення на період з 18 березня 2020 року перебігу строків давності, визначених статтею 102 Кодексу.
Разом з тим, Позивач не врахував, що законодавець пунктом 4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 17 вересня 2020 року N 909-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надав право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.
Прийнятою відповідно до вказаних положень постановою КМ України від 03 лютого 2021 N 89 скорочено строк дії обмежень, встановлених пунктом 52 2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (далі - Кодекс), в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення відповідних видів перевірок юридичних осіб.
Прийняття вказаної постанови КМ України надало право Позивачу, окрім іншого, проводити спірну перевірки відносно позивача та з урахуванням зупиненого перебігу строку давності здійснювати відповідні донарахування та застосування фінансових санкцій.
Колегія суддів зазначає, що докази і доказування - один із найважливіших інститутів адміністративного права. Адже саме з допомогою доказів суд з'ясовує дійсні правовідносини сторін, обставини, що мають значення для справи.
Суд зауважує, що докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аметист-Оле" не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Аметист-Оле" залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.