Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
25 жовтня 2022 року № 520/27463/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шляхової О.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 14 квітня 2018 року по 31 серпня 2018 року включно;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 за період з 14 квітня 2018 року по 31 серпня 2018 року включно нараховану, але не виплачену пенсію у розмірі 96031 грн. 33 коп. (дев'яноста шість тисяч тридцять одна гривня тридцять три копійки);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати звіт про виконання рішення суду і допустити негайне виконання в межах суми за 1 місяць.
В обґрунтування позовних вимог вказала, що перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, проте, за час перебування на обліку їй нарахована, але не виплачена пенсія в розмірі 96031 грн. 33 коп.. Позивачка вважає бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті нарахованої пенсії протиправною, оскільки цим порушено її право на пенсійне забезпечення. У зв'язку із наведеним позивачка просить суд стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену пенсію за період з 14 квітня 2018 року по 31 серпня 2018 року в розмірі 96031 грн. 33 коп..
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження по даній справі в порядку, передбаченому ст. 262 КАС України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття провадження по справі надіслана та отримана уповноваженою особою відповідача, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, що міститься в матеріалах справи.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, правом на подання відзиву не скористався.
За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.
Позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 14.04.2021 №6328-5000353371.
За інформацією з листа відповідача від 26.10.2021, надісланого позивачці на запит від 04.10.2021, пенсійну справу на підставі заяви від 15.04.2021 взято на облік, пенсію поновлено з 14.04.2018. Нарахований борг за період з 14 квітня 2018 року по 31 серпня 2018 року складає 96031 грн. 33 коп., та буде виплачено з урахуванням вимог п. 1 постанови КМ України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05.11.2014 №637 (з урахуванням змін, внесених постановою КМ України від 21.08.20219 №788), після прийняття КМ України передбаченого вказаною нормою окремого порядку.
Інших доказів в обґрунтування законності підстав не виплати пенсії позивачці за період з 14 квітня 2018 року по 31 серпня 2018 року відповідачем суду не надано.
Право позивачки на отримання пенсії відповідачем не оспорюється.
Рішення про припинення виплати пенсії позивачці в порядку, встановленому законом, органом Пенсійного фонду не приймалося.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність невиплати пенсії позивачці у період з 14 квітня 2018 року по 31 серпня 2018 року у розмірі 96031 грн. 33 коп.
Оскільки нараховані суми пенсії не виплачені, позивачка вважає, що належним способом захисту її порушених прав є стягнення з відповідача заборгованості.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові по адміністративній справі № 219/11809/19-а від 04.03.2020 року, до адміністративної юрисдикції слід відносити спір про право позивача на виплату пенсії у розмірі, який встановив суд. При цьому до предмета позову в цій справі входила, зокрема, вимога позивача про стягнення нарахованої пенсії.
Отже, розгляд адміністративного позову про стягнення нарахованої, але не виплаченої пенсії, входить до юрисдикції адміністративних судів.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Так, частиною 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Положеннями статті 5 вказаного Закону встановлено, що виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» , згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 46 цього Закону нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
При цьому відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій і відсутність відповідного фінансування не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату, і не може позбавляти особу права на отримання належних сум пенсії.
Суд зазначає, що право позивачки на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов із врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", в якій встановлений обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Проте, відповідачем протиправно не виплачено позивачці заборгованість з пенсії.
Втручання відповідача у право позивачки на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Спору щодо розміру нарахованої заборгованості з пенсії між сторонами немає.
Таким чином суд зазначає, що сума заборгованості по пенсії позивачці відповідачем не виплачена та вказана бездіяльність є протиправною.
Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як майнові права, а отже, як майно (див. mutatismutandis рішення у справі Бейелер проти Італії від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
За певних обставин легітимне очікування на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має легітимне очікування, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatismutandis рішення у справі Суханов та Ільченко проти України від 26 червня 2014 року (SukhanovandIlchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до положень ст.5 КАС України слідує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом також визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Таким чином враховуючи наведене та з огляду на те, що в даному випадку, повинен бути обраний такий спосіб захисту порушеного права позивача, який призведе до правильних результатів, наслідків, що дасть найбільший ефект, який буде адекватним наявним обставинам справи та не порушить інтереси другої сторони, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки нарахованої, але не виплаченої заборгованості з пенсії за період з 14 квітня 2018 року по 31 серпня 2018 року у розмірі 96031 грн. 33 коп., а також визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невиплаті вказаної заборгованості.
Стосовно зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області надати звіт про виконання рішення суду суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Висновки аналогічного характеру викладені у додатковій постанові Верховного Суду по справі № 235/7638/16-а від 31.07.2018.
Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з вимогами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Беручи до уваги викладене, враховуючи, що у суду на даний час відсутні підстави вважати, що відповідачем не буде виконане рішення суду по даній справі, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням даного рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт.
За приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є пенсійними виплатами, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити .
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 14 квітня 2018 року по 31 серпня 2018 року включно.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 14 квітня 2018 року по 31 серпня 2018 року включно нараховану, але не виплачену пенсію у розмірі 96031 грн. (дев'яносто шість тисяч тридцять одна) гривня 33 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за один місяць.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Шляхова