25 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/5056/21 пров. № А/857/9426/22
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Кузьмича С.М., Матковської З.М.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.05.2022 року (рішення ухвалене у м. Рівне судом у складі головуючого судді Щербакова В.В., повне судове рішення складено 17.05.2022) у справі за позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кроноспан Рівне" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-
У травні 2021 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кроноспан Рівне" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у загальній сумі 418 736,23 грн.
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що в порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідач не забезпечив визначеного нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій та пені. Просив позов задоволити.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.05.2022 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржило Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Кроноспан Рівне" є юридичною особою, що забезпечує робочими місцями фізичних осіб та відповідно до вимог чинного законодавства перебуває на обліку за місцем реєстрації у Рівненському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.
Як вбачається з наданого відповідачем звіту за формою №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ТзОВ " Кроноспан Рівне" у 2020 році становила 40 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 1 особа, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", - 1 осіб, середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 418652,50 грн.
За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у сумі 418652,50 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 83,733 грн (за 1 день прострочення).
Зазначені санкції в добровільному порядку відповідач не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду про стягнення вказаних сум в примусовому порядку.
Правові засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон №875-ХІІ).
Згідно ч.1 ст.19 Закону №875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Статтею 20 Закону №875-ХІІ, передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю , фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
За своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, тобто одним із видів господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно із ч.2 ст.218 ГК України, учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Згідно статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.18-1 Закону №875-XII, особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.
Частиною 3 статті 18-1 Закону №875-XII передбачено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Аналіз наведених норм вказує на те, що обов'язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб'єктів господарювання, так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.
Обов'язок суб'єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Поряд з цим, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування.
Згідно п.4 ч.3 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення" №5067-VI від 05.07.2012, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульовано Порядком подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" затверджено Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України 05.12.2016 №1476), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520.
Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.
Упродовж 2020 року відповідачем звіти до центру зайнятості звіти за формою 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", не подавались.
Разом з тим, відповідачем укладено договори з ФОП ОСОБА_1 (№01/07/2020 від 01.07.2020, №25/10/2020-6 від 25.11.2020) та ФОП ОСОБА_2 (№03/07/2020 від 03.07.220) про надання послуг з підбору працівників.
Згідно анкет-замолень, здійснювався пошук працівників на заміщення вакантних посад головного механіка, діловода, менеджера з постачання, інженера-механік. Водночас, в описі вакантних посад зауважено щодо пріоритетності працевлаштування осбі з інвалідністю.
Апеляційним судом встановлено, що особа з інвалідністю, якому було запропоновано працевлаштування, зокрема ОСОБА_3 , листом від 01.07.2020, відмовився від працевлаштування на посаді діловода, з огляду на карантинні обмеження.
Разом з тим, ОСОБА_4 , який також є особою з інвалідністю, 21.07.2020 просив відтермінувати його працевлаштування у зв'язку з сімейними обставинами.
У зв'язку з чим, між ними укладено трудовий договір від 31.07.2020 про створення трудових відносин у майбутньому, зокрема датою початку роботи визначено 16.03.2021.
В матеріалах справи наявний запит відповідача до Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області щодо надання інформації про осіб з інвалідністю, які могли б бути направлені для роботи на посаді «Діловод» та відповідь сільського голови, з якої вбачається, що такі особи із запитами до сільської ради не звертались.
Згідно ч.1 ст.18 Закону №875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Наведене свідчить про те, що на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. У свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.
Жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, позивачем не надано, факту протиправної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю ТОВ "Кроноспан Рівне" не доведено.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відповідачем вчинено дії та заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, а робочі місця упродовж 2020 року залишилися вакантними з незалежних від ТОВ "Кроноспал Рівне" причин, у Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відсутні правові підстави вимагати сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю, працевлаштування яких здійснюється органами державної влади, місцевого самоврядування та громадськими організаціями осіб з інвалідністю за умови наявності вакантних робочих місць.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом України у постановах від 07.02.2018 у справі №П/811/693/17, від 17.05.2018 у справі №804/8007/16 та від 13.06.2018 у справі №819/639/17.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для відмови у задоволені адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.05.2022 року у справі №460/5056/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. З. Улицький
судді С. М. Кузьмич
З. М. Матковська