Справа № 640/24367/21 Головуючий у 1 інстанції: Амельохін В.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
18 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Кузьмишиної О.М.
За участю секретаря Заміхановської Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач - Національна академія внутрішніх справ звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ 46 206 грн. 52 коп. заборгованості пов'язаної з утриманням у навчальному закладі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ (46 206,52 грн. заборгованості пов'язаної з утриманням у навчальному закладі.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що позивач пропустив строк звернення до суду.
28 вересня 2022 року Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Національної академії внутрішніх справ надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Національною академією внутрішніх справ, комплектуючим органом - УМВС України в Одеській області та відповідачем укладено Договір № 12-450 про підготовку фахівця у Національній академії внутрішніх справ (далі - Договір).
Пунктом 2.1.3. Договору передбачено, що виконавець зобов'язаний забезпечити особу харчуванням, речовим майном та грошовим утриманням за нормами, затвердженими нормативно-правовими актами України.
Зі змісту пунктів 2.3.5-2.3.6 вищевказаного Договору вбачаєьтся, що ОСОБА_1 навчався за рахунок коштів державного бюджету і зобов'язувався після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу в органах внутрішніх справ (далі - ОВС) а у разі відмови - відшкодувати витрати пов'язані з утриманням у навчальному закладі.
ОСОБА_1 з 28.08.2013 по 03.03.2017 перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом із наданням комунальних послуг.
З 01 вересня 2012 року по 17 червня 2016 року ОСОБА_1 перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом із наданням комунальних послуг.
Наказом Національної академії внутрішніх справ від 17 червня 2016 року № 798 відповідачу видано диплом за спеціальністю "Правознавство". Після здобуття вищої освіти. відповідача направлено до Головного управління Національної поліції в Одеській області для подальшого проходження служби.
Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 31 серпня 2016 № 872 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за власним бажанням до відпрацювання трирічного терміну після закінчення навчання.
Позивач, з метою стягнення заборгованості пов'язаної з утриманням у навчальному закладі, звернувся до суду з вищевказаним позовом про стягнення податкового боргу.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 56 Законом України від 17.01.2002 року № 2984-III "Про вищу освіту" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.
У відповідності до частини 6 статті 18 ЗУ Закону України від 20.12.1990 року №565-XII "Про міліцію" (який діяв під час навчання ОСОБА_1 ), особи начальницького складу ОВС, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують МВС України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Отже, на момент вступу відповідача до Національною академією внутрішніх справ обов'язок відшкодування витрат пов'язаних з утриманням у навчальному закладі у разі дострокового звільнення, було закріплено ст. 18 Закону України "Про міліцію".
На момент звільнення наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 31 серпня 2016 № 872 о/с ОСОБА_1 зі служби в поліції, діяв Закон України від 02.07.2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію".
За приписами частини 4 статті 74 вищевказаного Закону, особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На момент навчання ОСОБА_1 діяв Порядок відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 №313, відповідно до п. 2 якого, відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим, речовим забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є стягнення з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ 46 206 грн. 52 коп. заборгованості пов'язаної з утриманням у навчальному закладі.
За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 12 грудня 2018 року у справі №804/285/16, спори про відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби.
У даному судовому рішенні також зауважено, що в рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки, така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
За приписами частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Частиною третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом частини п'ятої статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З огляду на зазначене, у даній справі у цьому випадку підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду.
Даний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеними у постановах 21 січня 2021 року у справі № 520/1559/2020, від 10 лютого 2021 року у справі № 380/5952/20, від 28 квітня 2022 року у справі №420/9196/20, від 02 березня 2021 року у справі № 140/688/19.
Матеріали справи свідчать, що вперше Національна академія внутрішніх справ звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі 06 березня 2017 року.
Проте, Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року у справі 757/12908/17-ц позовну заяву Національної академії внутрішніх справи до ОСОБА_1 про відшкодування витрат пов'язаних з утриманням у навчальному закладі - повернуто позивачу для подачі до належного суду.
В подальшому, 27 квітня 2017 року Національна академія внутрішніх справ звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 20 грудня 2017 року у справі №760/7687/17-ц позовну заяву Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, залишено без розгляду, з підстав повторної неявки представника позивача до суду.
25 травня 2018 року Національної академії внутрішніх справ втретє звернулася до суду - Солом'янського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року у справі №760/13606/18 провадження у справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі - закрито.
27 серпня 20221 року, звертаючись засобами поштового зв'язку до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом, Національною академією внутрішніх справ подано заяву про поновлення строку на подання позовної заяви, в обгрунтування якого зазначає, що 10.08.2021 до позивача надійшла відповідь Солом'янського районного суду м. Києва на запит про стан розгляду справи, до якої додано ухвалу суду від 03 грудня 2019 року у справі №760/13606/18.
З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що Національній академії внутрішніх справ було відомо про судове засідання у Солом'янському районному суді м. Києва у справі №760/13606/18, призначене на 03 грудня 2019 року о 12:00 год., на якому судом було винесено ухвалу про закриття провадження у справі.
Дана обставина підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з штрих-кодом 0303710470475, про вручення судової повістки у справі 760/13606/18.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 9901/480/19, вирішуючи питання про поновлення пропущеного процесуального строку на вчиненні певної процесуальної дії, наголосила на тому, на позивача як ініціатора судового розгляду покладається обов'язок цікавитися перебігом розгляду його справи з метою, зокрема, належного користування своїми процесуальними правами.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що така позиція кореспондує висновку Європейського суду з прав людини у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі Karakutsya v. Ukraine, де, серед іншого, зазначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (параграф 53).
Також, у своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто, не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне подання до суду заяви про зміну предмета позову. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що Національна академія внутрішніх справ, як позивач у справі №760/13606/18, була обізнана про ініційоване нею же провадження у справі, регулярно отримувала кореспонденцію із суду, подавала заяви і клопотання, а відтак, мала можливість та процесуальний обов'язок добросовісно використовувати процесуальні права та з розумним інтервалом цікавитись станом розгляду своєї справи. Натомість, Національна академія внутрішніх справ понад 20 місяців не вживала жодних дій щодо встановлення справи, щодо якої відомості вже були оприлюднені в ЄДРСР та на сервісі Судової влади України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що з дня звільнення наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 31 серпня 2016 № 872 о/с ОСОБА_1 зі служби в поліції до дня звернення Національної академії внутрішніх справ до суду з позовом у даній справі минуло майже п'ять років, що не відповідає принципу юридичної визначеності.
Беручи до уваги викладене, доводи Національної академії внутрішніх справ, викладені в заяві про поновлення строку на подання позовної заяви, колегія суддів вважає необгрунтованими.
Статтею 123 КАС України передбачено, що якщо пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Колегія суддів зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини, також, свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому, числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії , справа Девеер проти Бельгії).
Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Враховуючи вищезазначене, оскільки, Національна академія внутрішніх справ з даним адміністративним позовом звернулася до суду з пропуском строку звернення до суду, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково задоволено позовні вимоги, а тому, рішення суду підлягає скасуванню, а адміністративний позов слід залишити без розгляду.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги Національної академії внутрішніх справ, а тому рішення суду підлягає скасуванню, адміністративний позов слід залишити без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі частково спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє часткове підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції частково не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
У відповідності до ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2022 року скасувати.
Адміністративний позов Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Кузьмишина О.М.
Повний текст постанови виготовлено 24.10.2022 р.