13 жовтня 2022 року м. Харків Справа № 922/3649/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В.О.
за участю секретаря Андерс О.К
за участю представників учасників справи:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Клін-Полімер”, м. Харків (вх. № 3882 Х2/5) на рішення господарського суду Харківської області від 22.11.2021, ухвалене суддею Байбаком О.І. в приміщенні господарського суду Харківської області (повний текст рішення складено та підписано 01.12.2021) у справі № 922/3649/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пет-Плюс", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клін-Полімер", м. Харків
про розірвання договору суборенди,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Пет-Плюс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клін-Полімер", в якій просить суд розірвати договір суборенди нежитлових приміщень, виробничих площ та обладнання № 01/20-2 від 02.01.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пет-Плюс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Клін-Полімер" (далі - договір).
Позов обґрунтовано порушенням відповідачем істотних умов зазначеного Договору, а саме: п. 6.1.6. щодо обов'язку орендаря забезпечити за власний рахунок страхування об'єкта оренди на випадок пожежі, вибуху, стихійних явищ, протиправних дій третіх осіб, спричинених внаслідок зазначених випадку майнової шкоди перед третіми особами, з урахуванням визначеної п. 1.3 вартості об'єкта оренди; п. 6.1.10.1. щодо утримання об'єкту оренди відповідно до Правил пожежної безпеки України, затверджених наказом МВС України №1417 від 30.12.2014; п. 6.1.2. щодо своєчасної сплати орендної плати з донарахованим на неї податком на додану вартість, а також відмовою останнього в добровільному порядку оформити розірвання цього договору та повернути орендоване майно.
Рішенням господарського суду Харківської області від 22.11.2021 у справі № 922/3649/21 позов задоволено.Розірвано договір суборенди нежитлових приміщень, виробничих площ та обладнання № 01/20-2 від 02.01.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пет-Плюс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Клін-Полімер".
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Клін-Полімер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пет-Плюс" 2270,00 грн. судового збору.
Рішення обґрунтовано доведеністю порушень відповідачем умов п.п. 6.1.6., 6.1.10.-6.1.10.1 договору та наявністю у зв'язку з цим передбачених статтями 291 Господарського кодексу України, ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України та п.п. 8.6., 9.7. підстав для дострокового розірвання даного Договору на вимогу орендодавця-позивача.
Разом з тим, суд зазначив про недоведеність позивачем факту невиконання позивачем умов договору щодо сплати орендної плати в передбаченому договором розмірі, що в свою чергу свідчить про безпідставність вимог позивача про розірвання договору з зазначених підстав.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Клін-Полімер”, не погодившись із зазначеним рішенням суду, подало на нього до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обгрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, зокрема, те, що суд першої інстанції не надав оцінки обставинам щодо укладення відповідачем на виконання умов спірного Договору суборенди договорів страхування об'єкту оренди від 13.10.2020 № 251№994179234.20243 та від 08.04.2021 № 251№994179219.20243, вигодонабувачем за якими є ВК «Металіст» та позивач, незаявлення ними протягом строку договорів претензій щодо обсягу страхового покриття, наявності на договорах страхування підписів уповноваженої особи цих вигодонабувачів-Гавриленка В.Г. Також скаржник посилається на неврахування судом того, що укладенням вказаних договорів повністю захищено майнові інтереси позивача щодо збереження об 'єкта оренди.
Також відповідач посилається на те, що судом не враховано та не проаналізовано доводів відзиву відповідача на позов та його додаткових пояснень щодо відсутності у позивача права на позов з огляду на те, що пунктом 8.4. Договору сторони встановили обов'язковий досудовий порядок вирішення спорів, що виникають з цього Договору шляхом проведення переговорів, і лише в разі неможливості їх вирішення таким шляхом -їх вирішення в судовому порядку, в той час як власник об'єкту оренди, так і позивач не проводили відповідних переговорів, що свідчить про недотримання умов Договору щодо досудового врегулювання спору у даній справі.
Крім цього скаржник зазначив, що суд не врахував того, що договором не визначено зміст зобов'язання з обладнання орендованих приміщень системою протипожежного захисту та строк його виконання та позивач не звертався з вимогою про його виконання в порядку ч. 2 статті 530 ЦК України. При цьому скаржник стверджує, що зміст вказаного зобов'язання міг бути встановлений лише після належного обстеження стану об'єкту оренди на момент підписання Акту приймання-передачі від 02.01.2020, з урахуванням того, що в Акті сторони зафіксували знаходження об'єкту оренди в належному технічному стані, що відповідав умовам Договору, після чого можна було визначити, яку конкретно систему протипожежного захисту відповідачеві необхідно було встановити у кожному зі складових об'єкту оренди.
Також скаржник посилається на ненадання судом першої інстанції оцінки тому, що сторонами у п. 5.12. Договору встановлено спеціальний порядок перевірки порядку та цільового використання об'єкту оренди, який передбачає право позивача один раз на квартал здійснювати таку перевірку за умови попереднього письмового повідомлення орендаря про дату її проведення не менш ніж за три календарні дні.
Відповідач також зазначив, що судом не надано оцінки наданим відповідачем до відзиву на позов доказам щодо вжиття ним заходів щодо обладнання об'єкта оренди системою протипожежного захисту, а саме закуплення ним за власний рахунок модуля порошкового пожежегасіння вартістю більш ніж 10500 грн., розроблення макету для друку та планів евакуації з приміщень вартістю більш ніж 1850 грн., проведення технічного обслуговування вогнегасників вартістю більш ніж 9 120 грн.
Також скаржник зазначив про ненаведення судом обгрунтувань щодо істотності допущених відповідачем порушень умов Договору.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.22 для розгляду справи № 922/3649/21 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А,
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.22, у зв'язку з відпустками судді Білоусової Я.О. та судді Пуль О.А. , для розгляду справи № 922/3649/21 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., судя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О.
Ухвалою Східного апеляційного господаського суду від 21.12.21 у справі № 922/3649/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Клін-Полімер”, м. Харків (вх. № 3882 Х2/5) на рішення господарського суду Харківської області від 22.11.21 у справі № 922/3649/21 та призначено її до розгляду в судове засідання з повідомленням сторін на 27.01.2022 р. о 12:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104 .
10.01.22 від позивача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
19.01.2022 від відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу(вх. № 654), в яких він виклав заперечення на доводи відзиву.
У зв'язку з перебуванням 27.01.2022 на лікарняному судді-доповідача Тарасової І.В., яка визначена протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2021 для розгляду справи № 922/3649/21 (вх. № 3882), та відсутності правових підстав, визначених частиною 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, для передачі справи для повторного автоматизованого розподілу, учасників справи було повідомлено, що розгляд справи, призначений на 27.01.2022 об 12:00 годині, відбудеться 10.03.2022 о 10:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м.Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №104.
Судова колегія зазначає про те, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
За таких обставин, судове засідання, призначене на 10.03.2022, не відбулось.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14.03.2022, затвердженим Законом України № 2119-IX від 15.03.2022, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб - у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17.05.2022, затвердженим Законом України №2263-IX від 22.05.2022, постановлено: на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану" від 12.08.2022 № 573/2022,затвердженим Законом України №2500-IX від 15.08.2022, постановлено:на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ, та Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Отже, на теперішній час в Україні діє воєнний стан, який запроваджено вищезазначеним Указом Президента України строком до 21.11.2022.
Водночас, з огляду на необхідність розгляду апеляційної скарги впродовж розумних строків в контексті встановлених п.1 ст.6 ратифікованої Україною Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантій, з огляду на приписи пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України, якими встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.08.22 повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Клін-Полімер”, м. Харків (вх. № 3882 Х2/5) на рішення господарського суду Харківської області від 22.11.2021 у справі № 922/3649/21 відбудеться 13.10.22 р. о 12:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань. № 132.
Учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, представників для участі в ньому не направили, про причини неявки суд не повідомили, що відповідно до ч.ч. 1, 3 статті 202, ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України є підставою для розгляду справи за їх відсутності.
12.10.22 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника в іншому судовому процесі та неможливістю прибуття в судове засідання.
Колегія суддів відмовляє в задоволенні вказаного клопотання, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею(частина 1 статті).
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження(частина 2 статті).
Відповідно до статті 270 Господарськго процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідачем в обгрунтування клопотання про відкладення розгляду справи не надано жодного доказу на підтвердження повідомлених ним причин неявки, а саме щодо участі його представника в іншому судовому процесі та неможливості прибуття в судове засідання.
До того ж, участь представника в іншому судовому процесі не є поважною причиною неявки, оскільки не обмежує учасника справи у праві та можливості забезпечити явку в судове засідання іншого представника, а причиною неявки в такому випадку є надання переваги участі у розгляді іншої справи.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, та відзиві на неї, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, зважаючи на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2020 між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, укладено договір суборенди нежитлових приміщень, виробничих площ та обладнання № 01/20-2 (далі за текстом - Договір; а. с. 6-10), за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов'язується передати за плату орендареві у строкове користування, а орендар зобов'язується прийняти у строкове користування майно, нежитлові приміщення першого поверху № 1 в літ. “А-1”, загальною площею 12,1 м2, нежитлові приміщенняпершого поверху в літ. “М-1”, загальною площею 162,7м2, виробничі площі 598 м2, 144 м2, автомобільні ваги, що розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 6310136900:05:001:0014, за адресою: м. Харків, вул. Матросова, 9, згідно додатку № 1 “Схема розташування об'єкта оренди” (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 3.2 договору строк оренди складає 2 роки 11 місяців з дати підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди.
За змістом п. 4.1 Договору розмір орендної плати за користування об'єктом оренди становить 22008 (двадцять дві тисячі вісім) гривень 00 копійок на місяць без ПДВ, що підлягають сплаті на умовах цього договору, та складаються з:
11362 (одинадцяти тисяч триста шістдесяти двох) гривень 00 копійок на місяць без ПДВ за користування нежитловими приміщеннями першого поверху № 1 в літ. “А-1”, загальною площею 12,1 м2, нежитловими приміщеннями першого поверху літ. “М-1”, загальною площеюь162,7 м2;
9646 (дев'яти тисяч шістсот сорока шести) гривень 00 копійок на місяць без ПДВ за користування виробничими площами;
1000 (однієї тисячі) гривень 00 копійок на місяць без ПДВ з користування автомобільними вагами.
Згідно з п. 5.1. Договору, 5.1. орендодавець має право:
5.1.1. контролювати виконання Орендарем вимог вказаного Договору відносно порядку та цільового використання Об'єкта оренди у порядку, визначеному цим Договором;
5.1.2. один раз на квартал здійснювати перевірку порядку та цільового використання Орендарем Об'єкта оренди за умови попереднього письмового повідомлення Орендаря про дату здійснення такої перевірки не менше ніж за 3 (три) календарні дні до такої перевірки;
5.1.3. у невідкладних випадках (аварія, стихійне лихо, інше) Орендодавець з метою попередження спричинення шкоди майну вправі зайти до приміщень, що входять до Об'єкта оренди, за відсутності Орендаря;
5.1.4. достроково розірвати цей Договір у передбачених законодавством та цим Договором випадках та порядку;
Згідно з п. 6.1.2 Договору орендар зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату за користування об'єктом оренди у порядку, визначеному цим договором.
Пунктом 6.1.6 Договору передбачено, що орендар зобов'язаний забезпечити за власний рахунок страхування об'єкта оренди на випадок пожежі, вибуху, стихійних явищ, протиправних дій третіх осіб, спричинених внаслідок зазначених випадку майнової шкоди перед третіми особами, з урахуванням визначеної п. 1.3 вартості об'єкта оренди.
Згідно з п. 6.1.10. Договору передбачено обов'язок орендаря утримувати об'єкт оренди відповідно до Правил пожежної безпеки України, затверджених наказом МВС України № 1417 від 30.12.2014;
Відповідно до п. 6.1.10.1. Договору, орендар зобов'язаний, зокрема, але не виключно, обладнати приміщення, що входять до складу об'єкту оренди, системою протипожежного захисту, не допускати експлуатацію тимчасових електромереж, не допускати складування матеріалів на шляхах евакуації, регулярно проводити заміри опору ізоляції та перевірку спрацювання приладів захисту електромереж, регулярно здійснювати технічне обслуговування вогнегасників, тощо; орендар самостійно несе відповідальність за порушення законодавства у сфері протипожежної безпеки, допущені ним під час використання об'єкта оренди.
Згідно з п. 6.1.11 Договору, орендар зобов'язаний утримувати об'єкт оренди відповідно до Правил техногенної безпеки України, затверджених наказом МВС України № 879 від 05.11.2018; орендар самостійно несе відповідальність за порушення вимог зазначеного законодавства у сфері техногенної безпеки, допущені ним під час використання об'єкта оренди.
Відповідно до п. 8.6. Договору, у випадку встановлення орендодавцем під час перевірки, або відповідними контролюючими чи правоохоронними органами порушень з боку Орендаря під час використання Об'єкта оренди вимог законодавства або цього Договору, порушення Орендарем своїх обов'язків передбачених пунктами 6.1., 6.1.12., 10.2. даного Договору, Орендодавець має право вимагати достроково розірвання даного Договору, про що письмово попереджає Орендаря за 30 (тридцять) календарних днів до відповідної дати дострокового розірвання Договору.
Пунктом 9.7 Договору передбачено: орендодавець має право вимагати дострокового розірвання цього договору у порядку, визначеному цим договором:
- у випадку невнесення орендарем сплати орендної плати на умовах цього договору протягом 2 (двох) місяців підряд;
- у випадку завдання орендарем матеріальної шкоди предмету оренди у розмірі, що перевищує 30% вартості об'єкта оренди, передбаченому у п. 1.3 цього договору;
- у випадку порушення орендарем своїх обов'язків, передбачених п. п. 6.1.1-6.1.12, 10.2 цього договору.
Згідно з актом приймання-передачі нежитлових приміщень від 02.01.2020 орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлові приміщення першого поверху № 1 в літ. “А-1”, загальною площею 12,1 м2, нежитлові приміщення першого поверху в літ. “М-1”, загальною площею 162,7 м2, виробничі площі 598 м2, 144 м2, автомобільні ваги, що розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 6310136900:05:001:0014, за адресою: м. Харків, вул. Матросова, 9 - далі - “об'єкт оренди”. Пунктом 3 зазначеного акту сторони встановили, що об'єкт оренди знаходиться у технічному стані, що відповідає умовам договору.
Матеріали справи також свідчать про те, що в подальшому листом від 05.01.2021 позивач на підставі п. 5.1.1 Договору просив письмово повідомити відповідача про виконання вимог п. 6.1.6 та п. 6.1.10.1 договору, з одночасним наданням завірених копій договорів страхування об'єкту оренди на 2020 та 2021 роки, документів, що свідчать про встановлення та введення в експлуатацію системи протипожежного захисту в орендованих приміщеннях.
Листом № 2 від 14.01.2021 відповідач надав позивачу відповідь на лист від 05.01.2021, в якому зазначив, що він дотримується умов Договору, та до якого додав договір добровільного страхування майна юридичних осіб від 13.01.2020 на 2020 рік вигодонабувачем у якому було зазначено ВК “Металіст-3”. В листі також повідомляється, що відповідачем вживаються заходи щодо продовження дії зазначеного договору на 2021 рік.
Листом від 01.03.2021 позивач повторно просив відповідача надати підтвердження виконання умов п. 6.1.10.1 Договору, а саме, документів, що свідчать про встановлення та введення в експлуатацію систем протипожежного захисту в орендованих приміщеннях.
У відповідь відповідач надіслав на адресу позивача лист № 7 від 26.03.2021, в якому повідомив, що він дотримується умов укладеного між сторонами Договору. Також в листі повідомляється, що після того як відповідачу стало відомо про перехід права власності на орендовані приміщення від ВК “Металіст-3” до позивача, до страхової компанії на виконання п. 6.1.6. договору було подано необхідні документи для укладання договору страхування об'єкта оренди - очікується, що процедура укладання відповідного договору буде завершена у найближчі кілька днів. Крім того, відповідач також повідомив позивача, що на виконання п. 6.1.10.1. договору він обладнав орендовані приміщення системою протипожежної безпеки.
Як зазначає позивач, станом на 26.03.2021 він не отримав від відповідача інформації щодо встановлення та введення в експлуатацію систем протипожежного захисту в орендованих приміщеннях, як того вимагає п. 6.1.10.1 договору.
В подальшому, на підставі п. 8.6 Договору, позивач звернувся до відповідача з листом № 9 від 26.03.2021, в якому з посиланням на п. 8.6., 9.7. Договору повідомив про розірвання договору суборенди нежитлових приміщень, виробничих площ та обладнання № 01/20-2 від 02.01.2020, оскільки відповідачем не виконано своїх обов'язків, передбачених п. 6.1.1.-6.1.12, 10.2. договору щодо обов'язку утримувати об'єкт оренди відповідно до Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом МВС України № 1417 від 30.12.2014, в т.ч. обладнати приміщення, що входять до складу об'єкту оренди, системою протипожежного захисту.
У відповідь відповідач надіслав на адресу позивача лист № 9 від 07.04.2021, в якому повідомив, що лист № 9 від 26.03.2021 є на його погляд таким, що не має юридичних наслідків і відповідач в зв'язку з цим продовжує користуватися об'єктом оренди, оскільки цей об'єкт оренди ним обладнано системою протипожежного захисту.
Крім того, як свідчать матеріали справи, відповідач у даній справі станом на час укладання договору, мав статус платника ПДВ.
Листом б/н від 24.02.2021 позивач повідомив відповідача про набуття підприємством позивача статусу платника ПДВ з 01.03.2021, та зв'язку з цим повідомив, що з 01.03.2021 року рахунки на оплату оренди відповідно до договору № 01/20-2 від 02.01.2020 будуть враховувати 20% ПДВ нарахованого на договірну ціну у відповідності до положень ст.188, п. 194.1.1 ст. 194 Податкового кодексу України. Також в даному листі зазначається, що оскільки підприємство відповідача є платником податку на додану вартість, нарахування на договірну ціну податку не збільшує її, а у відповідача виникає право на зменшення суми до сплати податкового зобов'язання з ПДВ на суму сплаченого у складі орендної плати податку.
У відповідь, листом № 4 від 26.02.2021 відповідач повідомив позивача що ним взято до уваги зазначені обставини та зазначив, що подальші платежі будуть здійснюватися на підставі договору.
Згідно з випискою по банківському рахунку за контрагентом - ТОВ “Клін-Полімер” за період з січня 2021 по серпень 2021 відповідач сплачував на користь позивача орендну плату в сумі 22008 грн. щомісячно.
Крім того, відповідач також щомісячно в передбаченому законом порядку шляхом реєстрації податкових накладних реєстрував податкові зобов'язання щодо наданої послуги на загальну суму 22008 грн.
На думку позивача, з набуттям ним статусу платника ПДВ, відповідач починаючи з 01.03.2021 був зобов'язаний сплачувати орендну плату з урахуванням податку на додану вартість нараховану на суму встановленої умовами договору орендної плати - 22008 грн., тобто останньому за підрахунками позивача слід було сплачувати додатково 20% ПДВ нараховану на суму орендної плати - 22008 грн.
Як зазначає позивач, внаслідок несплати відповідачем орендної плати з донарахованим на неї податком на додану вартість у останнього перед позивачем виникла заборгованість в сумі 26409,60 грн.
Крім того, в позовній заяві позивач стверджує, що відповідачем не виконано умов п. 6.1.6. Договору згідно з якими останній зобов'язаний забезпечити за власний рахунок страхування об'єкта оренди на випадок пожежі, вибуху, стихійних явищ, протиправних дій третіх осіб, спричинених внаслідок зазначених випадку майнової шкоди перед третіми особами, з урахуванням визначеної п. 1.3 вартості об'єкта оренди.
В обґрунтування заперечень щодо зазначених обставин, відповідач надав договір добровільного страхування майна юридичних осіб від 08.04.2021, укладений між ним та ПрАТ СК “ПЗУ Україна”, згідно з п. 1.5. якого страховим випадком сторонами визначено Вогонь (пожежі (в т.ч. задимлення, що її супроводжує, включаючи виділення сажі і корозійного газу, підпал), удару блискавки, вибуху).
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов'язань передбачено господарські договори.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до статті 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.
До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Частиною 2 статті 771 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом може бути встановлений обов'язок наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм.
Відповідно до статті 783 Цивільного кодексу України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:
1) наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі;
2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у володіння та/або користування іншій особі;
3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;
4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Зазначена норма не містить вичерпного переліку підстав розірвання договору найму на вимогу наймодавця, які також можуть бути встановлено законом та договором.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, , зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до частин 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
У частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Про зміну або розірвання договору в порядку частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
Разом із тим законодавством передбачено випадки, коли розгляд питання про розірвання договору передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Так, за частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом, є обставини, наведені у частині 2 статті 652 Цивільного кодексу України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у зазначеній нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб'єктивних правах чи інтересах.
За імперативними приписами як Цивільного кодексу України, так і статті 188 Господарського кодексу України, якою визначено, зокрема порядок розірвання господарських договорів, зміна (розірвання) договору можлива лише за згодою сторін або у виняткових випадках за рішенням суду у зв'язку з істотним порушенням стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України.
Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Ці висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13, постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/21148/17.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що за змістом ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України істотне порушення умов договору не є єдиною підставою для його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін , оскільки цією нормою іншою такою підставою визначено інші випадки, встановлені законом чи договором.
Як зазначено вище, в обґрунтування позову про розірвання спірного Договору позивач посилається на порушення відповідачем умов п. 6.1.6., п. 6.1.10.1., 6.1.2., в той час як пунктами 8.6 та 9.7 Договору прямо передбачено право орендодавця вимагати розірвання договору в разі недотримання вказаних умов Договору.
Оскільки порушення відповідачем умов договору , на які посилається позивач, пунктами 8.6., 9.7. договору прямо визначено підставами для його розірвання на вимогу орендодавця, колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо необхідності оцінки цих порушень з критерію істотності.
Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому колегія суддів враховує наступне,
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Так, 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Судом першої інстанції правомірно на підставі належних, допустимих та вірогідних доказів встановлено факт порушення відповідачем умов пунктів 6.1.6., 6.1.10.-6.1.10.1 Договору, пункти 8.6, 9.7 якого надають позивачу право вимагати дострокового розірвання договору за рішенням суду в разі допущення зазначених порушень.
Так, пунктом 6.1.6. Договору передбачено обов'язок відповідача забезпечити за власний рахунок страхування об'єкта оренди на випадок пожежі, вибуху, стихійних явищ, протиправних дій третіх осіб, спричинених внаслідок зазначених випадку майнової шкоди перед третіми особами, з урахуванням визначеної п. 1.3 вартості об'єкта оренди.
Як правомірно зазначив суд першої інстанції, в матеріалах справи відсутні та відповідачем суду не надано доказів виконання зазначеного пункту договору щодо страхування об'єкта оренди на випадок вибуху, стихійних явищ, протиправних дій третіх осіб, спричинених внаслідок зазначених випадку майнової шкоди перед третіми особами, з урахуванням визначеної п. 1.3 вартості об'єкта оренди.
При цьому суд першої інстанції обгрунтовано відхилив посилання відповідача, як на доказ виконання зазначеної умови договору, на договір добровільного страхування майна юридичних осіб від 08.04.2021, укладений між ним та ПрАТ СК “ПЗУ Україна”, зазначивши, що п. 1.5. цього договору страховим випадком сторонами визначено виключно - Вогонь (пожежі (в т.ч. задимлення, що її супроводжує, включаючи виділення сажі і корозійного газу, підпал), удару блискавки, вибуху), та при цьому його умовами не передбачено страхування об'єкту оренди щодо інших ризиків, які зазначені в п. 6.1.6. спірного Договору суборенди, а саме: на випадок вибуху, стихійних явищ, протиправних дій третіх осіб, спричинених внаслідок зазначених випадку майнової шкоди перед третіми особами, з урахуванням визначеної п. 1.3 вартості об'єкта оренди.
Також суд першої інстанції правомірно відхилив через їх безпідставність доводи відповідача щодо того, що страхування з визначеним страховим випадком - Вогонь пожежі (в т.ч. задимлення, що її супроводжує, включаючи виділення сажі і корозійного газу, підпал) за договором від 08.04.2021, укладеним між відповідачем та ПрАТ СК “ПЗУ Україна” відбувалося за згоди керівництва підприємства позивача, яке при цьому не вимагало включення до договору інших страхових випадків, пославшись на непідтвердженість зазначених доводів будь-якими доказами, а також на те, що відповідна обставина не є такою, що нівелює обов'язок відповідача, встановлений умовами договору, щодо необхідності страхування об'єкту оренди на випадок вибуху, стихійних явищ, протиправних дій третіх осіб, спричинених внаслідок зазначених випадку майнової шкоди перед третіми особами, з урахуванням визначеної п. 1.3 вартості об'єкта оренди,так як не змінює відповідної умови Договору та не передбачена підставою для звільнення орендаря від зазначеного обов'язку.
При цьому положеннями статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є не лише його повне невиконання, але й виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З цих самих підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що відсутність будь-яких претензій позивача щодо обсягів страхового покриття свідчить про погодження із умовами договору страхування від 08.04.2021 № 251№994179219.20243.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцїї щодо доведеності порушення відповідачем умов пункту 6.1.6. спірного Договору.
Також, як зазначено вище, пунктом 6.1.10. Договору передбачено обов'язок орендаря утримувати об'єкт оренди відповідно до Правил пожежної безпеки України, затверджених наказом МВС України № 1417 від 30.12.2014.
Згідно з п. 6.1.10.1. Договору, зокрема але не виключно, орендар має обладнати приміщення, що входять до складу об'єкту оренди, системою протипожежного захисту, не допускати експлуатацію тимчасових електромереж, не допускати складування матеріалів на шляхах евакуації, регулярно проводити заміри опору ізоляції та перевірку спрацювання приладів захисту електромереж, регулярно здійснювати технічне обслуговування вогнегасників, тощо; орендар самостійно несе відповідальність за порушення законодавства у сфері протипожежної безпеки, допущені ним під час використання об'єкта оренди.
Правила пожежної безпеки в України, затверджені наказом МВС України №1417 від 30.12.2014 (далі - Правила), встановлюють загальні вимоги пожежної безпеки до будівель, споруд різного призначення та прилеглих до них територій, іншого нерухомого майна, обладнання, устаткування, що експлуатую будівельних майданчиків, а також під час проведення робіт з будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, технічного переоснащення будівель та споруд (далі - об'єкт).
Пунктом 6 розділу І Правил дозволено у разі передачі в оренду цілісного майнового комплексу або окремих його частин, приміщень, інших об'єктів за домовленістю сторін цивільно-правового договору визначити права та обов'язки орендаря та орендодавця щодо забезпечення пожежної безпеки та відповідальності за порушення вимог пожежної безпеки на об'єкті оренди.
Тобто покладення п. 6.1.10.1 Договору на Орендаря певних обов'язків у сфері забезпечення протипожежної безпеки під час використання об'єкту оренди не суперечить чинному законодавству та узгоджується із принципом свободи договору.
Відповідно до п. 1.2 розділу V “Вимоги до утримання технічних засобів протипожежного захисту” Правил встановлено, що будинки, приміщення та споруди повинні обладнуватися системами протипожежного захисту відповідно до ДБН В.2.5.56:2014 “Системи протипожежного захисту”.
Згідно з положеннями п. 6 ДБН В.2.5-56:2014 “Системи протипожежного захисту” системи протипожежного захисту поділяються на:
а) системи пожежної сигналізації;
б) автоматичні системи пожежогасіння;
в) автономні системи пожежогасіння локального застосування;
г) системи оповіщення про пожежу та управління евакуюванням людей;
д) системи протидимного захисту;
е) системи централізованого пожежного спостерігання;
ж) системи диспетчирізації СПЗ.
Також до систем протипожежного захисту належать:
и) блискавкозахист;
к) ліфти пожежні;
л) пожежні кранкомплекти;
м) протипожежні двері, клапана, ворота, завіси (екрани) тощо.
Побудова системи протипожежного захисту, її технічні характеристики (наприклад, вид вогнегасної речовини, спосіб гасіння, тип та кількість пожежних сповіщувачів тощо) визначаються проектною організацією в залежності від функціонального призначення, конструктивних та об'ємно-планувальних рішень будинку (споруди).
Пославшись на наведене, суд першої інстанції правомірно зазначив, що виходячи із умов п. 6.1.10.1 Договору з урахуванням положень чинного законодавства, відповідач на виконання умов Договору, був зобов'язаний замовити у відповідній проектній організації проект виходячи із вищевказаних показників та функціонального використання орендованих приміщень та відповідно до розробленого проекту системи протипожежного захисту, система повинна бути встановлена та прийнята в експлуатацію відповідною комісією, за результатами роботи якої складається відповідний акт. А в подальшому СПЗ підключається до центрів спостереження (ЦПТС) суб'єктів господарювання (ПО), що здійснюють спостерігання та прийняття сигналів від систем протипожежного захисту об'єктів відповідно до Правил пожежного спостерігання, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.03.2015 № 349.
Однак, матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано будь-яких доказів обладнання приміщень, що входять до складу об'єкту оренди, системою протипожежного захисту, як це вимагається п. 6.1.10.1. договору.
Такі докази також не були надані відповідачем на вимогу позивача, висловлену в листах від 05.01.2021 та від 01.03.2021.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недотримання відповідачем вимог передбачених пунктом 6.1.10.1. Договору суборенди № 01/20-2 від 02.01.2020.
При цьому суд першої інстанції обгрунтовано відхилив через їх безпідставність посилання відповідача, які є аналогічними доводам апеляційної скарги, щодо того, що в силу положень п. 8.6. Договору, порушення з боку орендаря під час використання об'єкту оренди вимог законодавства або цього договору мають бути встановлені відповідними контролюючими чи правоохоронними органами, або в процесі перевірки, порядок проведення якої врегульовано п. 5.1.2. Договору, тоді як в даному випадку ані відповідними контролюючими чи правоохоронними органами, ані відповідачем під час перевірки в порядку встановленому п. 5.1.2. Договору, будь-яких порушень не встановлювалося.
Як правомірно зазначив суд першої інстанції, п. 8.6. Договору не передбачено, що перевірка про яку йдеться в цьому пункті договору, має відбуватися саме в порядку встановленому п. 5.1.2. Договору, як на цьому наполягає відповідач.Тобто проведення перевірки позивач має право ініціювати в будь-який не заборонений законом спосіб, в т.ч. шляхом направлення відповідних листів з проханнями підтвердити ту чи іншу інформацію, що і було зроблено позивачем шляхом направлення листів від 05.01.2021 та від 01.03.2021.
Отже, з наведеного вбачається, що судом першої інстанції надано належну оцінку обставинам, які мають значення для справи, на ненадання оцінки яким судом першої інстанції відповідач послався в апеляційній скарзі.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо того, що судом першої інстанції не надано оцінки наданим відповідачем до відзиву на позов доказам щодо вжиття ним заходів щодо обладнання об'єкта оренди системою протипожежного захисту, а саме закуплення ним за власний рахунок модуля порошкового пожежегасіння вартістю більш ніж 10500 грн., розроблення макету для друку та планів евакуації з приміщень вартістю більш ніж 1850 грн., проведення технічного обслуговування вогнегасників вартістю більш ніж 9 120 грн., оскільки зазначені обставини не можуть свідчити про здійснення відповідачем всіх вищенаведених дій, які складають зміст зобов'язання орендаря, визначеного п. 6.1.10.1 Договору.
При цьому колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції того, що договором не визначено зміст зобов'язання з обладнання орендованих приміщень системою протипожежного захисту та строк його виконання , позивач не звертався з вимогою про його виконання в порядку ч. 2 статті 530 ЦК України та зміст вказаного зобов'язання міг бути встановлений лише після належного обстеження стану об'єкту оренди на момент підписання Акту приймання-передачі від 02.01.2020, з урахуванням того, що в Акті сторони зафіксували знаходження об'єкту оренди в належному технічному стані, що відповідав умовам Договору, після чого відповідачу можна було визначити, яку конкретно систему протипожежного захисту необхідно було встановити у кожному зі складових об'єкту оренди.
З Акту приймання-передачі від 02.01.2020 вбачається, що сторони зазначили в ньому відомості щодо належного технічного стану об'єкту оренди на час його передання відповідачу, не зазначивши відомостей щодо обладнання об'єкту системою протипожежного захисту, що в свою чергу сторонами визначено в Договорі окремим обов'язком орендаря, а тому, з урахуванням засади розумності, на якій має ґрунтуватись зобов'язання та яка презюмується в поведінці сторін, слід дійти висновку, що зазначений Акт не може свідчити про передання відповідачу в оренду за спірним договором об'єкту оренди вже обладнаного системою протипожежного захисту.
Щодо доводів скарги, щодо того, що Договором не визначено строк виконання зобов'язання зі страхування об'єкту оренди та обладнання орендованих приміщень системою протипожежного захисту, в той час як позивач не звертався з вимогою про його виконання в порядку ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 цієї статті передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Пунктом 2.1. Договору встановлено мету оренди-використання орендарем об'єкта оренди для здійснення господарської та виробничої діяльності.
Разом з цим пунктом 6.1.1. Договору встановлено обов'язок використовувати об'єкт оренди виключно у відповідності до мети оренди, що визначена у п. 2.1. цього Договору, в той час як пунктом 6.1.10 Договору встановлено обов'язок орендаря утримувати об'єкт оренди відповідно до Правил пожежної безпеки України, затверджених наказом МВС України № 1417 від 30.12.2014, який конкретизовано в п. 6.1.10.1. Договору, що включає, зокрема, але не виключно, обладнання приміщень, що входять до складу об'єкту оренди, системою протипожежного захисту.
Зі змісту наведених умов Договору вбачається, що обов'язок обладнання приміщень, що входять до складу об'єкту оренди, системою протипожежного захисту стосується утримання об'єкту оренди з початку його використання в господарській та виробничій діяльності орендаря відповідача.
До того ж, як зазначено вище, позивач листами від 05.01.2021 та від 01.03.2021 просив відповідача повідомити про виконання вимог п. 6.1.6 та п. 6.1.10.1 Договору з одночасним наданням завірених копій договорів страхування об'єкту оренди на 2020 та 2021 роки, та документів, що свідчать про встановлення та введення в експлуатацію системи протипожежного захисту в орендованих приміщеннях, що свідчить про висловлення ним вимог стосовно виконання відповідачем зазначених умов Договору, в той час як у відповідь на зазначені листи відповідач вказував на виконання ним відповідних обов'язків.
Також колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи скаржника щодо неврахування судом доводів відзиву відповідача на позов та його додаткових пояснень щодо відсутності у позивача права на позов з огляду на недотримання досудового врегулювання спору, передбаченого 8.4. Договору.
Частиною 1 статті 19 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору у двох випадках:
1)за домовленістю між собою
2)коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Причому відповідно до вимог п. 6 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України у справах, щодо яких законом передбачений обов'язковий досудовий порядок вирішення спору, у позовній заяві повинні міститься відповідні відомості про вжиття таких заходів, а п. 6 ч. 5 ст. 175 цього Кодексу передбачено процесуальний наслідок недодання до позовної заяви доказів вжиття таких заходів у разі, коли вони є обов'язковими згідно із законом.
Також 30.09.2016 набули чинності зміни до Конституції України,згідно з якими стаття 124 була викладена в новій , чинній на даний час редакції, якою серед іншого передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Разом з тим, недотримання передбаченого договором досудового порядку врегулювання спору не є підставою для повернення позовної заяви.Так само недотримання встановленого договором досудового порядку врегулювання спору не свідчить про відсутність права на позов, оскільки обрання певного засобу правового захисту, в тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів його використовує, в той час як право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів, що може бути передбачено цивільно-правовим договором, але таке положення договору не може тлумачитись як відмова від права на звернення до суду, яка згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України є нікчемною.
Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, в постанові від 18.06.2019 у справі № 910/7476/18.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга-без задоволення.
Керуючись статтею 269, пунктом 1 статті 275, статтею 276, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Клін-Полімер”, м. Харків залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 22.11.2021 у справі № 922/3649/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 24.10.22.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.О. Фоміна