Справа № 420/10335/22
21 жовтня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» (вул. Краснова,2-а, м. Одеса, 65059) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом (а.с.31-40) ОСОБА_1 до Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» (далі ДУ «ОВК (№14)»), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати рядовому внутрішній служби ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за період з 14.04.2022 року по 19.07.2022 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй - рядовому внутрішній служби ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за період з 14.04.2022 року по 19.07.2022 року.
Позивачка зазначила, що вона проходить службу в Державній кримінально- виконавчій службі України з 22.02.2022 року на посаді молодшого інспектора відділу охорони ДУ «ОВК (№14)»
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.04.2022 на виконання вимог мобілізаційної директиви Головнокомандувача ЗСУ від 22.02.2022 року №32/321/649/21т “Про призов громадян України з військового оперативного резерву на військову службу за призовом осіб з числа резервістів в особливий період”, Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року “Про загальну мобілізацію” її призначено діловодом продовольчої служби логістики, ВОС- 901074А та вважати таким, що вона - солдат запасу ОСОБА_2 14.04.2022 року прибула до військової частини НОМЕР_1 та з 14 квітня 2022 року зарахувати на всі види забезпечення.
Проте їй відповідачем не виплачувався середній заробіток відповідно до ст.119 КЗпПУ. Вона через представника звернулась до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати на її користь середнього заробітку за період з 01.04.2022 по 13.06.2022 року, проте отримала відповідь, що наказом ДУ «ОВК (№14)» № ЗЗ/ОС-22 від 22.04.2022 року її увільнено від роботи з 14.04.2022 року для проходження військової служби під час мобілізації на час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення із гарантованим збереженням місця роботи, посади, без збереження грошового забезпечення. З 14 квітня 2022 року нарахування та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 не здійснюється.
Позивачка вважає вказані дії відповідача протиправними та такими, що суперечать встановленим гарантіям визначених ч.3 ст.119 КЗпП України, що є безумовним порушенням її прав, оскільки, проходження військової служби є конституційним обов'язком позивача як громадянина України.
Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток в установі, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Позивач вказує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ було внесено зміни до ч.3 ст. 119 КЗпП України, відповідно до яких роботодавці вже не зобов'язані зберігати середній заробіток за працівником, якого увільнили від роботи на час військової служби.
Закон України № 2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022 року, у зв'язку з чим вона просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй середній заробіток (грошове забезпечення) за період з 14.04.2022 року по 19.07.2022 року.
На думку позивачки посилання відповідача на п.29 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового та начальницького складу Державної кримінально - виконавчої служби України не відповідає вимогам ч. 4 ст. 9 КАС України, відповідно до якої у разі невідповідності нормативно-правового акта закону України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Ухвалою суду від 01.08.2022 року позов залишений без руху та позивачу наданий строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою суду від 30.08.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвала суду від 30.08.2022 року доставлена в електронний кабінет відповідача 31.08.2022 року. Відзив на позов до суду не наданий.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України (паспорт НОМЕР_2 ) та як рядовий внутрішньої служби з 22.02.2022 року проходить службу на посаді молодшого інспектора відділу охорони ДУ «ОВК (№14)» Державної кримінально- виконавчої служби України (а.с.9,17-20).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.04.2022 року №93, виданого на виконання вимог мобілізаційної директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.02.2022 року №32/321/649/21т “Про призов громадян України з військового оперативного резерву на військову службу за призовом осіб з числа резервістів в особливий період”, мобілізаційної директиви Командування Повітряних Сил Збройних Сил України від 22.02.2022 року №350/104/2/МЧ5т з планування мобілізаційного розгортання, Указу Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року “Про загальну мобілізацію” солдата запасу ОСОБА_1 призначено діловодом продовольчої служби логістики, ВОС-901074А та вважати таким, що солдат запасу ОСОБА_2 14.04.2022 року прибула до військової частини НОМЕР_1 та з 14.04. 2022 року зарахована на всі види забезпечення (а.с.13).
На підставі вказаного наказу 22.04.2022 року ДУ «ОВК (№14)» виданий наказ №33/ОС/22 «Про увільнення ОСОБА_1 ».
В наказі №33/ОС/22 зазначено, що відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про основи національного супротиву», ст.39 Закону України «Про військовій обов'язок та військову службу», ст.119 КЗпПУ, п.29 розділу І наказу МЮУ від 13.09.2021 року №3226/5 «Про затвердження змін до Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового та начальницького складу Державної кримінально- виконавчої служби України - увільнити рядового внутрішньої служби ОСОБА_1 молодшого інспектора відділу охорони від роботи з 14.04.2022 року для проходження військової служби під час мобілізації на час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення із гарантованим збереженням місця роботи, посади, без збереження грошового забезпечення (а.с.14).
З 14.04.2022 року нарахування та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 не здійснювалось.
На запит представника позивача відповідач повідомив, що він діяв у відповідності до спеціального законодавства, а саме п.29 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового та начальницького складу Державної кримінально - виконавчої служби України, затвердженого наказом МЮУ від 28.03.2018 року №925 (далі Порядок №925), відповідно до якого грошове забезпечення за особами призваними, зокрема на військову службу під час мобілізації, грошове забезпечення не зберігається. Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 була увільнена від роботи з 14.04.2022 року без збереження грошового забезпечення (а.с.15-16).
Вважаючи порушеними свої права, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу не нарахування та невиплати позивачки середнього заробітку за місцем служби ДУ «ОВК (№14)» на час її призиву по мобілізації у період воєнного стану.
Статтею 1 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Згідно з ч.2 ст.14 Закону служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Відповідно до ч.4 ст.21 Закону особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.
Частиною 8 ст.14 Закону встановлено, що трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
Закон України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" не регламентує питань захисту трудових прав рядового і начальницького складу, які мобілізовані на військову службу під час воєнного стану.
Вказані питання регламентовані Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", КЗпПУ.
Статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч.3 ст. 119 Кодексу законів про працю України, а також ч.1 ст. 53 і ч.2 ст. 57 Закону України "Про освіту", ч.2 ст. 44, ч.1 ст. 54 і ч.3 ст. 63 Закону України "Про фахову передвіщу освіту", ч.2 ст.46 Закону України "Про вищу освіту".
Відповідно до ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Таким чином, позивачка була призвана на військову службу під час мобілізації у період воєнного стану, та відповідно користується гарантіями, передбаченими ч.3 ст. 119 Кодексу законів про працю України, якою в редакції на час призову позивачки на військову службу було встановлено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Між тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ від 01.07.2022 року (набрав чинності 19.07.2022 року) внесено зміни до ч.3 ст.119 КЗпП України, а саме слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінені словами "зберігаються місце роботи і посада".
Таким чином, позивачка має гарантії встановлені ч.3 ст.119 КЗпП, у тому числі на отримання середнього заробітку за місцем свої служби з 22.04.2022 року по 18.07.2022 року включно.
Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача, що наказ №33/ОС/22 від 22.04.2022 року «Про увільнення ОСОБА_1 » щодо грошового забезпечення позивачки виданий у відповідності до п.29 Порядку №925, відповідно до якого грошове забезпечення за особами призваними, зокрема на військову службу під час мобілізації, грошове забезпечення не зберігається. При цьому суд виходить з наступного.
Статтею 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 17.10.2002 №17-рп Верховна Рада України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні повинні прийматися на основі законів, не повинні за своїм змістом суперечити законам.
КМУ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами ВРУ, прийнятими відповідно до Конституції та законів України (ч. 3 ст. 113 Конституції України).
Отже у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Оскільки п.29 розділу І Порядку №925 як норма підзаконного акту суперечить нормі закону - ч.3 ст.119 КЗпПУ (в редакції до 19.07.2022 року) повинна застосовуватись саме норма закону, діючого на час спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст.245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує, відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи встановлені обставини суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 7, 9, 242-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» (вул. Краснова,2-а, м. Одеса, 65059, код ЄДРПОУ 08564127) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити.
Визнати протиправними дії Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» щодо не нарахування та невиплати рядовому внутрішній служби ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за період з 14.04.2022 року по 19.07.2022 року.
Зобов'язати Державну установу «Одеська виправна колонія (№14)» нарахувати та виплатити рядовому внутрішній служби ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за період з 14.04.2022 року по 18.07.2022 року включно.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва