Провадження № 22-ц/803/6248/22 Справа № 199/6112/20 Суддя у 1-й інстанції - БОГУН О. О. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
18 жовтня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю,-
У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, мотивуючи його тим, що з 19 жовтня 2002 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Шлюбні стосунки між ними припинені з липня 2017 року, спільне господарство вони не ведуть та 24 липня 2020 року вона подала до суду позов про розірвання шлюбу.
Вказувала, що за час перебування у шлюбі, за спільні сумісні гроші подружжя, ними було придбано ряд рухомого та нерухомого майна.
Зазначала, що після фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства (липень 2017 року) вона здійснює оплату комунальних послуг, що підтверджується банківськими виписками про рух коштів по її банківським карткам. З серпня 2017 року по серпень 2020 року (період вказаний з урахуванням строку позовної давності) загальна сума сплачених нею комунальних послуг складає 32 755,66 грн.
Посилаючись на те, що мирним шляхом урегулювати питання стосовно поділу спільного сумісного майна не можливо та те, що відповідач також повинен нести витрати з утримання квартири, просила суд ухвалити рішення, яким визнати спільною сумісною власністю подружжя рухоме та нерухоме майно загальною вартістю 1 127 640 грн., а саме: квартиру, загальною площею 58,8 м2, житловою площею - 40,7 м2, розташовану в АДРЕСА_1 , вартістю 916 384,00 грн.; транспортний засіб марки RENAULT KANGOO, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 118 656 грн.; побутову техніку та меблі загальною вартістю 92 600 грн., а саме: - кондиціонер спліт GREE 12-2 шт., загальною вартістю 27 000 грн.; кондиціонер спліт Laretti 12 - 1 шт., вартістю 14 000 грн.; морозильна камера privilege оkо - 1 шт., вартістю 4 100 грн.; холодильник SAMSUNG No Frost - 1 шт., вартістю 13 000 грн.; мікрохвильова піч Panasonic Grill & Convection - 1 шт., вартістю 2 000,00 грн.; кухня вбудована - 1 шт., вартістю 7 000 грн.; телевізор PHILIPS 23”- 24” - 1 шт., вартістю 4 000,00 грн.; ліжко двоспальне - 1 шт., вартістю 4 000 грн.; шафа-купе - 2 шт., загальною вартістю 12 500 грн.; диван розкладний - 1 шт., вартістю 1 000 грн., диван двомісний розкладний - 1 шт., вартістю 4 000 грн. Визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 58,8 м2, житловою площею - 40,7 м2, що розташована в АДРЕСА_1 , вартістю 458 192 грн. Визнати за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб марки RENAULT KANGOO, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 118 656,00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу марки RENAULT KANGOO, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 59 328,00 грн. Визнати за ОСОБА_1 право власності на побутову техніку та меблі загальною вартістю 92 600 грн. - кондиціонер спліт GREE 12-2 шт., загальною вартістю 27 000 грн.; кондиціонер спліт Laretti 12 - 1 шт., вартістю 14 000 грн.; морозильна камера privilege оkо - 1 шт., вартістю 4 100 грн.; холодильник SAMSUNG No Frost - 1 шт., вартістю 13 000 грн.; мікрохвильова піч Panasonic Grill & Convection - 1 шт., вартістю 2 000 грн.; кухня вбудована - 1 шт., вартістю 7 000 грн.; телевізор PHILIPS 23”- 24” - 1 шт., вартістю 4 000 грн.; ліжко двоспальне - 1 шт., вартістю 4 000 грн.; шафа-купе - 2 шт., загальною вартістю 12 500 грн.; диван розкладний - 1 шт., вартістю 1 000 грн., диван двомісний розкладний - 1 шт., вартістю 4 000 грн. Стягнути з ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини побутової техніки та меблів у розмірі 46 300 грн. Стягнути з ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини комунальних послуг, сплачених за період з серпня 2017 року по серпень 2020 року у розмірі 16 377,83 грн; стягнути судові витрати.
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, в обґрунтування якого зазначав, що з 19 жовтня 2002 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. Шлюб на момент подачі позову не розірвано.
Вказував, що йому на праві приватної власності, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, належала квартира, розташована в АДРЕСА_2 . 25 лютого 2003 року, відповідно до договору купівлі-продажу, він здійснив продаж вищезазначеної квартири за 117 480 грн. 14 квітня 2003 року із коштів, отриманих з продажу квартири, розташованої в АДРЕСА_2 , придбав квартиру, розташовану в АДРЕСА_1 , за 14 000 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу. Крім того, 14 червня 2003 року із коштів, що залишалися з продажу квартири, він придбав транспортний засіб марки RENAULT KANGOO, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Посилаючись на те, що квартира та автомобіль придбані в результаті продажу іншої квартири, яка належала йому на праві особистої приватної власності, просив суд визнати його особистою приватною власністю квартиру, розташовану в АДРЕСА_1 , та траспортний засіб марки RENAULT KANGOO, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя рухоме та не рухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 58,8 м2, житловою площею 40,7 м2, розташовану в АДРЕСА_1 , вартістю 916 384 грн.; транспортний засіб марки RENAULT KANGOO, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 118 656,00 грн. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 58,8 м2, житловою площею 40,7 м2, що розташована в АДРЕСА_1 , вартістю 458 192,00 грн. Визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб марки RENAULT KANGOO, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 118 656 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу марки RENAULT KANGOO, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 59 328 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 02 березня 2021 року. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю відмовлено. Вирішено питання стосовно судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні його позову та в частині часткового задоволення первісних позовних вимог, просить рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 червня 2022 року в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його зустрічний позов про визнання квартири та автомобіля особистою приватною власністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, вирішуючи позов в оскаржуваній ним частині, взагалі не взяв до уваги його інтереси та фактичні обставини справи. Наполягав на тому, що автомобіль та квартира були набуті ним за особисті кошти, отримані від продажу квартири, яка належала йому на праві власності, оскільки була набута ним у спадщину.
Позивач ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказувала, що доводи апеляційної скарги є надуманими, що відповідачем не надано жодних доказів того, що спірна квартира та автомобіль були придбані ним не в інтересах їхньої родини.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню в частині задоволення позову ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_3 сумісною власністю подружжя та її поділ та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_3 , сумісною власністю подружжя та її поділ та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю, не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 жовтня 2002 року.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 26 жовтня 2020 року шлюб між сторонами було розірвано.
За час перебування у шлюбі, 14 квітня 2003 року, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченим ПН ДМНО Рудкевичем Є.В. та зареєстрованим в реєстрі за №2651, була придбана квартира АДРЕСА_3 . Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 .
У 2013 році було придбано автомобіль RENAULT KANGOO, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 .
Також позивачка вказувала про те, що ними було набуто побутову техніку та меблі загальною вартістю 92 600 грн., а саме: - кондиціонер спліт GREE 12-2 шт., загальною вартістю 27 000 грн.; кондиціонер спліт Laretti 12 - 1 шт., вартістю 14 000 грн.; морозильна камера privilege оkо - 1 шт., вартістю 4 100 грн.; холодильник SAMSUNG No Frost - 1 шт., вартістю 13 000 грн.; мікрохвильова піч Panasonic Grill & Convection - 1 шт., вартістю 2 000 грн.; кухня вбудована - 1 шт., вартістю 7 000 грн.; телевізор PHILIPS 23”- 24” - 1 шт., вартістю 4 000 грн.; ліжко двоспальне - 1 шт., вартістю 4 000 грн.; шафа-купе - 2 шт., загальною вартістю 12 500 грн.; диван розкладний - 1 шт., вартістю 1 000 грн., диван двомісний розкладний - 1 шт., вартістю 4 000 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 , місцевий суд вважав встановленим той факт, що квартира АДРЕСА_3 та автомобіль RENAULT KANGOO, 2003 року, що на праві власності належать ОСОБА_1 , були придбані під час шлюбу та є спільним майном подружжя, а тому вказане майно підлягає поділу шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину квартири; визнання за ОСОБА_1 права власності на транспортний засіб марки RENAULT KANGOO, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 118 656 грн., зі стягненням із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 у розмірі 59 328 грн. В іншій частині позов ОСОБА_2 вважав недоведеним, як і зустрічний позов ОСОБА_6 .
Колегія суддів не погоджується з рішенням суду в частині задоволення позову ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_3 , сумісною власністю подружжя та її поділ та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю у зв'язку з наступним.
Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов'язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Норми статей 57,60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18).
Відповідно до ч.1 ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно до ч.3 ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності; у разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Частиною 3 ст.368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до п.п.22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, вирішуючи спір між подружжям про майно необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу й залишає майно у їх спільній частковій власності.
Відповідно до ч.1 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Головним критерієм поділу майна як об'єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (частина третя статті 372 ЦК України); в разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.
Відповідно до ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1)майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2)майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3)майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4)житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5)земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те,що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном,що належить їм на праві спільної сумісної власності, (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.
Згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц, провадження №14-712цс19, дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Колегія суддів звертає увагу на те, що спірна квартира була придбана відповідачем ОСОБА_1 14 квітня 2003 року, під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачкою ОСОБА_2 , за 14 004 грн. (т.1 а.с.22).
В той же час, 25 лютого 2003 року ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_7 придбав квартиру, розташовану в АДРЕСА_2 . Продаж квартири здійснено за 117 480 грн.
Право власності на вказану квартиру належало ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та свідоцтва про право власності на житло (т.1 а.с.101-102,103).
Так, згідно із ч.1 ст.17 Закону «Про власність», який був чинним на час укладання договору купівлі-продажу спірної квартири, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Частиною 2 статті 112 ЦК Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.
За змістом п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності" від 22 грудня 1995 року №29, розглядаючи спори, пов'язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону "Про власність", ст.22 КпШС), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.ст.17,18, п.2 ст.17 Закону "Про власність"), тощо.
Втім докази того, що спірна квартира була придбана за спільні кошти позивачкою не надано.
Даний факт спростований відповідачем, оскільки 25 лютого 2003 року ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_7 придбав квартиру, розташовану в АДРЕСА_2 . Продаж квартири здійснено за 117 480 грн.
Право власності на вказану квартиру належало ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 01 лютого 2003 року, та свідоцтва про право власності на житло, посвідченого 06 січня 1999 року (т.1 а.с.101-102,103).
Якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі статті 25 КпШС) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності(стаття 28 КпШС).
Відповідно ч.1 ст.24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного із них. Такі ж положення закріплені у ст.57 СК України.
Таким чином ОСОБА_1 доведено, що спірну квартиру він придбав за грошові кошти, отримані від продажу належної йому квартири.
А тому, доводи апеляційної скарги в частині наявності підстав для визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 , приймаються до уваги.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п'ята статті 71 СК України).
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;2) річ є неподільною;3) спільне володіння і користування майном є неможливим;4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).
Метою позивачки є поділ спільного сумісного майна подружжя. Таким майном є неподільна річ - автомобіль. Позивачка не претендує на те, щоби автомобіль залишити собі, припинивши право відповідача на частку у праві спільної сумісної власності з компенсацією йому за цю частку. Вона навпаки дала згоду на те, щоби отримати грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль від відповідача.
Вимога позивачки про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов'язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду (див. висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі №299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.
У постанові від 25 травня 2020 року у справі №347/955/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про виплату позивачеві 1/2 вартості автомобіля як компенсації його частки у праві спільної сумісної власності подружжя. Вважав, що у ситуації, коли один із подружжя, який не користується спірним автомобілем, просить виплатити йому компенсацію вартості його частки у вказаному праві, згідно з вимогами статей 60, 61, 70, 71 СК України слід присудити відповідну компенсацію за рахунок іншого із подружжя, який цим автомобілем користується, незалежно від його згоди.
Місцевий суд дійшов вірного висновку про задоволення вимог в частині визнання права власності на автомобіль за позивачем, та стягнення з нього компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобіля.
Крім того, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не зазначає про свою незгоду з виплатою компенсації позивачці за 1/2 частину автомобіля, а наголошує на тому, що автомобіль є його особистою приватною власністю. Втім факт того, що автомобіль є його особистою приватною власністю є недоведеним.
Доводи апеляційної скарги в частині того, що за вказані грошові кошти він придбав і спірний автомобіль відхиляються, як такі що не знайшли свого підтвердження. Спірний автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_1 14 червня 2013 року, в той час коли ОСОБА_1 здійснив продаж квартири, розташованої в АДРЕСА_2 , 25 лютого 2003 року. Жодних доказів того, що автомобіль було придбано 14 червня 2003 року, ОСОБА_1 не надано.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_3 сумісною власністю подружжя та її поділ та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ квартири та задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою приватною власністю задовольнити.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 червня 2022 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_3 сумісною власністю подружжя та її поділ та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ квартири відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою приватною власністю задовольнити.
Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 .
В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.