13 вересня 2022 року Справа № 160/8950/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
28.06.2022 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому вона просить суд: визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію ОСОБА_1 у зв'язку з втратою годувальника з 20.05.2022 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.07.2022 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачем були усунені недоліки зазначені в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.07.2022 року, шляхом надання уточненого позову, в якому вона просить визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в призначенні пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП № НОМЕР_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП № НОМЕР_1 , у зв'язку з втратою годувальника з 20.05.2022 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.07.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/9850/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона є непрацездатною особою та перебувала на утриманні чоловіка, який помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 08.07.2021 року. 20.05.2022 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії по втраті годувальника. Однак, рішенням від 27.05.2022 року Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області їй було відмовлено з підстав відсутності необхідного стажу роботи.
19.08.2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 20.05.2022 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". За результатом розгляду наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення про відсутність у ОСОБА_1 права на призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до статті 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
23.08.2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 20.05.2022 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". За результатом розгляду наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення про відсутність у ОСОБА_1 права на призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до статті 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, який у випадку позивача становить 22 роки 3 місяці 18 днів.
Відповідно до частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Відповідно до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно із свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 21.07.1995 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 08.07.2021 року, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер у віці 75 років в м. Кривий Ріг, про що зроблений відповідний актовий запис № 1422.
В свою чергу, ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримував пенсію за віком.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25.01.2022 року в справі №212/7930/21 встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
20.05.2022 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №046050012853 від 27.05.2022 року позивачу відмовлено у призначення пенсії в разі втрати годувальника.
У призначенні пенсії відмовлено в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу утриманця, оскільки заявниця досягла пенсійного віку 60 років, передбаченого статтею 26 Закону, однак відсутній необхідний страховий стаж на день досягнення пенсійного віку 28 років.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника, звернулася до суду із цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначаються Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-ІV).
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 10 Закону України № 1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Статтею 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Так, за змістом абзацу 1 частини першої статті 36 Закону №1058-ІV (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Отже, зазначеною нормою закону визначені умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, за яких пенсія у зв'язку з втратою годувальника - пенсіонера, призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, що були на його утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу.
За змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону №1058-ІV непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно до частини третьої статті 36 Закону №1058-ІV до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 38 Закону № 1058-ІV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Отже, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, при цьому необхідною умовою для призначення вказаним особам пенсії у зв'язку з втратою годувальника або переведення на такий вид пенсії є встановлення їм інвалідності або досягнення ними пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV.
Статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. Отже, саме 60 років визначається як загальний пенсійний вік як для чоловіків, так і для жінок.
За таких обставин, позивач як дружина померлого годувальника, яка на час звернення до відповідача із заявою від 20.05.2022 про призначення пенсії у зв'язку втратою годувальника досягла 60-річного віку, тобто передбаченого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у розумінні приписів пункту 1 частини другої статті 36 Закону №1058-ІV є непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника (її чоловіка), тому має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Висновок відповідача, покладений в основу рішення №046050012853 від 27.05.2022 року про відмову у призначені пенсії, щодо відсутності у позивача достатнього страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV, суд вважає помилковим, оскільки положення статті 36 цього Закону, яким визначено умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, не пов'язує право на такий вид пенсії з наявністю певного страхового стажу утриманця.
Інших підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії по втраті годувальника відповідачем не зазначено, а рішення №046050012853 від 27.05.2022 року не містить.
За наведених обставин, відмовляючи у призначені позивачеві пенсії по втраті годувальника, відповідач діяв протиправно, оскільки відмовлено у призначенні пенсії з підстав, не передбачених чинним законодавством,
При цьому, суд зауважує, що права позивача у даному випадку порушено саме вказаним протиправним рішенням №046050012853 від 27.05.2022 року про відмову у призначені пенсії, а не діями щодо відмови у призначені пенсії.
За змістом частин першої, другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Керуючись приписами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а також враховуючи викладені обставини, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог і визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №046050012853 від 27.05.2022 року про відмову позивачу у призначені пенсії по втраті годувальника, оскільки саме такий спосіб захисту порушеного права позивача у даному випадку є належним та це необхідне для ефективного захисту цього порушеного права.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд зазначає, згідно із пунктом 3 частини першої статті 45 Закону №1058 пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Отже, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 08.07.2021, тобто з дня, що настає за днем смерті годувальника, а не з 20.05.2022, як помилково зазначає позивач, тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності свого рішення у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору в розмірі 992,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправного рішення суб'єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.
Керуючись ст. ст. ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Короленка, буд. 7, ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №046050012853 від 27.05.2022 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку із втратою годувальника з 08.07.2021 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 496,20 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 496,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська