Провадження № 22-ц/803/4974/22 Справа № 185/8493/21 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
14 жовтня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Лаченкової О.В,
суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2022 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я, -
В жовтні 2021 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що з 20.01.1997 року по 18.10.1997 року, з 21.01.1999 року по 05.08.2003 року, з 18.09.2003 року по 06.06.2007 року, з 18.08.2008 року по 19.10.2017 року він працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 10 листопада 2006 року з ним трапився нещасний випадок на виробництві. 14.06.2007 року йому було встановлено первинно 70% втрати професійної працездатності та другу групу інвалідності, у зв'язку з виробничою травмою. Позивач просить стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я у сумі 227 000,00 грн., оскільки саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я - задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 100 000,0 грн. з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави судовий збір у розмірі 1 000,0 грн.
В апеляційній скарзі ПрАТ "ДТЕК "Павлоградвугілля" на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2022 року просить задовольнити апеляційну скаргу ПрАТ "ДТЕК "Павлоградвугілля" на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2022 року, скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2022 року в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 100000 грн. та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 100000 грн. відмовити.
Відзиви на апеляційну скаргу ПрАТ "ДТЕК "Павлоградвугілля" на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2022 року від учасників справи до апеляційного суду не надходили.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч.5 ст.272 ЦПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з записами у трудовій книжці ОСОБА_1 з 20.01.1997 року по 18.10.1997 року, з 21.01.1999 року по 05.08.2003 року, з 18.09.2003 року по 06.06.2007 року, з 18.08.2008 року по 19.10.2017 року працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
19 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію (ст. 38 КЗпП України).
13.11.2006 року директором ВСП «Шахта Самарська» ОСОБА_2 затверджений акт №35 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, а також акт розслідування нещасного випадку, що стався 10.11.2006 року о 12-40 год.
За змістом зазначених документів, комісією з розслідування встановлені обставини нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 , а саме: 10.11.2006 року у першу зміну бригадир ОСОБА_1 у складі ланки гірників очисного забою у кількості 4 чоловік, згідно наряду займалися навантаженням риштаків конвеєра СПЦ-163 у 179 збірному штреку пл. С1ПК62. При піднятті риштака ОСОБА_1 став на шпалу, підсковзнувся та впав. Троє робітників не втримали піднятий риштак та риштак впав ОСОБА_1 на ноги.
Причиною нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 , зазначено: особиста необережність потерпілого.
Відповідно до довідки Павлоградської МСЕК серії ДНА-02 № 017921 від 14.06.2007 року ОСОБА_1 первинно встановлено 70% втрати професійної працездатності та другу групу інвалідності по виробничій травмі, рекомендовано медикаментозне та санаторно-курортне лікування, протезування, забезпечення милицями, тростиною.
Розпорядження №81 від 03.07.2007 року ОСОБА_1 було звільнено з 06.06.2007 року за п.2 ст.40 КЗпП України, внаслідок стану здоров'я, з переводом на 2 групу інвалідності.
Відповідно до довідки Павлоградської МСЕК серії ДНА-02 № 024949 від 09.06.2008 року ОСОБА_1 повторно встановлено 15% втрати професійної працездатності по виробничій травмі, рекомендовано медикаментозне лікування.
Відповідно до довідки Павлоградської МСЕК серії ДНА-02 № 033017 від 15.07.2009 року ОСОБА_1 повторно встановлено 15% втрати професійної працездатності по виробничій травмі, рекомендовано медикаментозне лікування у травматолога.
Відповідно до довідки Павлоградської МСЕК серії 10 ААА № 008968 від 28.07.2011 року ОСОБА_1 повторно встановлено 15% втрати професійної працездатності по виробничій травмі, рекомендовано медикаментозне лікування у травматолога.
Відповідно до довідки Павлоградської міжрайонної МСЕК серії АБ № 0001853 від 01.07.2013 року ОСОБА_1 повторно встановлено 15% втрати професійної працездатності по виробничій травмі, рекомендовано медикаментозне лікування у травматолога.
Відповідно до довідки Павлоградської міжрайонної МСЕК серії 12 ААА № 004725 від 16.07.2015 року ОСОБА_1 повторно встановлено 15% втрати професійної працездатності по виробничій травмі, рекомендовано медикаментозне лікування у травматолога.
Відповідно до довідки Павлоградської міжрайонної МСЕК серії 12 ААА № 045731 від 20.07.2017 року ОСОБА_1 повторно встановлено 5% втрати професійної працездатності по виробничій травмі, рекомендовано медикаментозне лікування у травматолога.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17 визначено, що право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання, настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частина 1 ст.237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці” державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається з акту розслідування причин нещасного випадку на виробництві від 10.11.2006 року, причиною нещасного випадку є особиста необережність потерпілого.
Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні підстави для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди, оскільки Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду. Крім того, факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 у зв'язку з нещасним випадком на виробництві доведений матеріалами справи. Позивач втратив професійну працездатність, став інвалідом другої групи, переносив фізичні страждання та відчував біль через отриманий перелом ноги, що позбавило його нормальних життєвих зв'язків, та вимагав додаткових зусиль для організації життя.
Як роз'яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Суд першої інстанції, оцінивши тяжкість отриманої виробничої травми, внаслідок якої позивач став інвалідом другої групи, відсоток втрати працездатності, який становив 70%, стан його здоров'я, з урахуванням тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, враховуючи ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили, можливість відновлення попереднього стану, подальше продовження роботи позивача на підприємстві після одужання, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, дійшов правильного висновку визначивши розмір моральної шкоди у сумі 100000 гривень.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», що гірник підземний ОСОБА_1 не виконав вимоги законодавства про охорону праці, що призвело до його травмування 10.11.2006 року, тому і вина підприємства ВАТ “Павлоградвугілля” комісією з розслідування нещасного випадку не встановлена, отже моральна шкода не може бути виплачена, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин з відшкодування моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», що розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження є недоцільним, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до вимог пункту 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України, у редакції, чинній на час подання позову, і ціна позову у цій справі складає 227000 грн., що не перевищувало двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже, на момент звернення позивача із цим позовом до суду справа могла бути розглянута в порядку спрощеного провадження. Отже, Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області мотивовано відмовлено у задоволенні заяви відповідачів про розгляд справи у порядку загального провадження.
Аналогічна позиція викладена у постанові ВС від 23.12.2020 року у справі №210/2227/19.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржників зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційних скарг.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді В.С.Городнича
М.Ю.Петешенкова