Провадження № 22-ц/803/5357/22 Справа № 203/4184/20 Суддя у 1-й інстанції - Ханієва Ф. М. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.
06 жовтня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Максюти Ж.І.
суддів Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря Драгомерецької А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чудновського Станіслава Олександровича на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 26 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори про встановлення фактів, скасування постанови, зобов'язання вчинити дії,
18.11.2020 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась ОСОБА_1 з позовом до П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори про встановлення фактів, скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, в якій позивач просить суд:
- визнати факт постійного сумісного проживання матері ОСОБА_1 - ОСОБА_2 разом з батьком ОСОБА_1 - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 13 вересня 1993 року по момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати факт постійного сумісного проживання ОСОБА_1 з її матір'ю - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , у період з листопада 2006 року по момент її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- встановити факт прийняття спадщини матір'ю ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_1 - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті її матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- скасувати постанову державного нотаріуса П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори від 01 лютого 2019 року № 145/02-31;
- зобов'язати П'яту дніпровську державну нотаріальну контору видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що оскаржуваною постановою державного нотаріуса їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, що перешкоджає їй оформити її спадкові права на квартиру. Тому вона, вважаючи таку постанову державного нотаріуса протиправною, звертається до суду з позовом про встановлення фактів постійного сумісного проживання, прийняття спадщини, скасування постанови державного нотаріуса, зобов'язання вчинити певні дії. Також, як зазначила позивач, вона є спадкоємцем першої черги за законом на підставі ст. 1261 Цивільного кодексу України, як донька спадкодавця - своєї матері ОСОБА_2 . Однак, через те, що її матір - померла ОСОБА_2 не встигла отримати свідоцтво про право власності на спадщину через смерть, нотаріус відмовила у визнанні за нею права на спадщину та отриманні документів на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому інших спадкоємців за законом першої черги після померлої ОСОБА_2 немає, заповіт померла не складала.
Тому позивач звернулась до суду з позовом до державного нотаріуса про встановлення фактів, скасування постанови, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 26 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори про встановлення фактів, скасування постанови, зобов'язання вчинити дії відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Чудновський Станіслав Олександрович просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за цим позовом, тобто для визнання відповідача неналежним, крім названоъї обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу.
Також апелянт зазначає, що відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є донькою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , та вона є спадкоємцем за законом після смерті матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 ; інших спадкоємців немає. Це підтверджується копіями: свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серії НОМЕР_1 від 20.10.1961 року; свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , прізвища після реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_6 , дружини - ОСОБА_6 , серії НОМЕР_2 від 16.08.1985 року; свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 від 10.06.2010 року; свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 від 11.01.2017 року; витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя від 18.09.2020 року щодо відомостей про реєстрацію шлюбу ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_3 ; матеріалів спадкової справи № 31/2019 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 (а.с.4-12, 41-49).
Померлі батьки позивача були власниками квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та ця квартира їм належала на праві спільної часткової власності. Це підтверджується копіями: свідоцтва про право власності на житло від 13.09.1993 року № К-1254; технічного паспорта на квартиру, що знаходиться у власності ОСОБА_2 . Також на ім'я ОСОБА_8 виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих був виданий ордер від 27.02.1970 року на право заняття двох кімнат у вказаній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14-19).
На підтвердження факту спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 , позивач надала суду копію заяви від 12.05.2020 року за підписом жильців будинку АДРЕСА_2 : ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які були засвідчені підписом заступника директора КП «Жилсервіс-2» ДМР та печаткою (а.с.13).
За відомостями з паспорта громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серії НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання позивача з 26.11.1993 року значиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.8).
На підтвердження факту звернення позивача до відповідача - державного нотаріуса П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори позивач надала суду копії:
- оскаржуваної постанови державного нотаріуса П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори від 01.02.2019 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії, за змістом якої встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 , до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини в шестимісячний термін ОСОБА_1 не звернулась, не була зареєстрована на день смерті померлої з нею за однією адресою, а саме: АДРЕСА_1 , таким чином ОСОБА_1 вважається спадкоємицею, яка пропустила строк для прийняття спадщини; постановлено відмовити ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 , як спадкоємиці, яка не прийняла спадщину у встановлений законом термін;
- заяви ОСОБА_1 від 22.09.2020 року про видачу свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;
- відповіді від 30.09.2020 року на заяву від 22.09.2020 року, за змістом якої позивачу було роз'яснено те, що свідоцтво про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 , їй буде видано після надання нею рішення суду про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини (а.с.20-24).
На підтвердження факту звернення позивача - ОСОБА_1 до суду з позовом до Дніпровської міської ради, третя особа - П'ята дніпровська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, позивач надала суду копію ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.03.2021 року, справа № 200/3256/19, якою вказаний позов було залишено без розгляду за клопотанням позивача (а.с.92-94).
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показала, що вона була знайома з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вони дружили родинами та з 1970 року проживали в одному будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показала, що вона проживала разом з ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 в одному під'їзді будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а з батьками ОСОБА_14 вона знайома з дня заселення.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу встановлення фактів, що мають юридичне значення, скасування постанови державного нотаріуса від 01.02.2019 року та зобов'язання нотаріуса видати позивачу свідоцтво про право на спадщину.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
З урахуванням викладених норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Частиною 1 статті 48 ЦПК України передбачено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
За приписами частин 2, 3 статті 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Аналіз викладених вище норм дає суду підстави дійти висновку про те, що до суду за захистом порушеного права може звернутися будь-яка особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушені. При цьому така особа самостійно визначає іншу особу (відповідача), що порушила її права або охоронювані законом інтереси. Судовий захист забезпечується судом винятково в разі, якщо він встановить, що права, свободи чи інтереси особи, що звернулася до суду, були порушені особою (особами), визначеними позивачем в якості відповідача (відповідачів).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18). За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Однією з таких підстав є успадкування прав на майно, в тому числі за законом відповідно до статті 1217 ЦК України.
Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до положень статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до положень статей 1220, 1223 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Частиною 2 статті 1223 ЦК України визначено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частин 1, 2, 3, 5 статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною 1 статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до положень статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до частини 1, частини 3, частини 5 статті 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Частиною 1 статті 1297 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Згідно з частиною 1 статті 1298 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною 2 статті 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини 1 статті 67 Закону України «Про нотаріат», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.
Згідно зі статтею 50 Закону України «Про нотаріат», нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Тлумачення статті 50 Закону України «Про нотаріат» свідчить, що слід розмежовувати оскарження: нотаріальної дії; відмови у вчиненні нотаріальної дії; нотаріального акта.
У постанові Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 754/16825/15-ц (провадження № 61-3156св18) викладено правовий висновок про те, що суд не може зобов'язати нотаріальну контору видати свідоцтво про право на спадщину, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат».
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 161/9939/17 (провадження № 61-40053св18) Верховний Суд зазначив, що суд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо належного відповідача у справі не підлягають задоволенню, оскільки позивач звернулась до суду з позовом в частині позовних вимог про встановлення фактів до неналежного відповідача, і не подавала клопотання про заміну неналежного відповідача.
Доводи апелянта щодо встановлення факту сумісного проживання не підлягають задоволенню, оскільки у паспорті позивача як спадкоємця відсутня відмітка про реєстрацію ії місця проживання як доказ постійного проживання за однією адресою зі спадкодавцем.
Доводи апеляційної скарги щодо неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 26 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Ж.І. Максюта
Судді: О.В. Свистунова
М.М. Пищида