П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 жовтня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/6919/22
Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
при секретарі -Абович Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДМС України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
В травні 2022 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДМС в Одеській області (надалі - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №75 від 10.05.2022 року «Про заборону в'їзду в Україну» громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він раніше неодноразово отримував посвідку на тимчасове проживання на території України та проживає сім'єю протягом 9 років, однак 10.05.2022 року відповідачем прийнято відносно позивача рішення про заборону в'їзду в Україну №75, яке позивач вважає протиправним та таким, що має втручання у його право на повагу до сімейного життя.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2022 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач з 2013 року проживає в Україні, а 04.10.2013 року зареєстровано шлюб між позивачем та громадянкою України ОСОБА_2 , про що свідчить наявне в матеріалах справи свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . 29.01.2014 року позивачу видана посвідка на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 .
05.02.2014 року позивач разом із дружиною зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Від спільного шлюбу з ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Термін дії посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 постійно продовжувався.
10.05.2022 року ГУ Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення про заборону в'їзду в Україну №75, яким позивачу заборонено в'їзд в України терміном на три роки до 10.05.2025 року.
Зі змісту цього рішення вбачається, що до ГУ ДМС України в Одеській області надійшло Подання Управління міграційної поліції ГУНП в Одеській області від 10.05.2022 року за №15/369, в якому вказано, що позивач зарекомендував себе, як стійкий прибічник злодійських традицій, підтримує тісні зв'язки і завжди надає підтримку особам, схильним до скоєння кримінальних правопорушень, користується авторитетом у кримінальному середовищі та негативно впливає на криміногенну ситуацію в Одеському регіоні.
Також у поданні Управління міграційної поліції ГУНП в Одеській області від 10.05.2022 року за №15/369 зазначено, що здійсненою перевіркою діяльності громадянина ОСОБА_1 , встановлено, що він, знаходячись на території України, а саме в м. Одесі та Одеській області, порушує законодавство України, а суспільна небезпечність перебування останнього на території України полягає у тому, що він неодноразово порушував вимоги абзаців 11 та 12 ст.14 (Учасники дорожнього руху) Закону України «Про дорожній рух», значиться, як боржник в Державному реєстрі боржників, за виконавчим провадженням №67342677, №55929106, у зв'язку з несплатою на користь держави боргу, що призводить до не поповнення державного бюджету України та становить загрозу Національної безпеки.
У цьому поданні також зазначено, що за період перебування на території України ОСОБА_4 систематично порушує правила перебування в Україні, а саме: не має постійного місця проживання, з метою конспірації постійно його змінює, не будучи працевлаштованим має постійні не встановлені джерела доходів, з метою легалізації свого перебування на території України займається налагодженням корумпованих зв'язків, і на даний час є підстави вважати, що його перебування на території України суперечить інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, в ході судового розгляду справи судом ухвалою від 20.05.2022 року витребовувались від відповідача належним чином засвідчені та оформлені копії документів, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення №75 від 10.05.2022 року, але станом на 19.07.2020 року на вимогу ухвали надано подання від 10.05.2022 року №15/369 без доказів правопорушень з боку позивача, які погрожують національній безпеці України, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян Україні та інших осіб, що проживають в Україні, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що покладені в основу спірного рішення твердження про те, що дії позивача загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, не знайшли свого підтвердження.
В апеляційній скарзі ГУ ДМС України в Одеській області заперечує проти висновків суду першої інстанції та зазначає, що підставою для прийняття спірного рішення послугувало обґрунтоване подання Управління міграційної поліції ГУНП в Одеській області від 10.05.2022 року за №15/369, яке позивачем не оскаржувалось, а тому, з урахуванням наведених у цьому поданні висновків про наявність загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян з боку позивача, у відповідача були всі підстави для прийняття спірного рішення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи апелянта відхиляє, виходячи з наступного.
Як слідує зі змісту спірного рішення, правовою основою для заборони позивачу в'їзду в України терміном на три роки стали положення частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», якою передбачені підстави для заборони в'їзду в України іноземцю або особі без громадянства.
Одними з таких підстав є заборона в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Саме на ці підстави відповідач і посилається у спірному рішенні, обґрунтовуючи застосування до позивача заборони в'їзду в України на підставі ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Суд першої інстанції вірно визначив предмет дослідження у цій справі, тобто існування обставин загрози з боку позивача національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Виходячи з такого предмету дослідження, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на виконання вимог ч.2 ст.77 КАС України повинен під час судового розгляду надати суду докази існування зазначених обставин.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що покладені в основу спірного рішення твердження відповідача про те, що дії позивача погрожують національній безпеці України, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законним інтересам громадян Україні та іншим особам, що проживають в Україні, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду судом даного спору.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 року №964-IV загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
Згідно частини 1 статті 5 Закону №964-IV основними принципами забезпечення національної безпеки є: пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.
Загрози національним інтересам і національній безпеці України визначені у статті 7 Закону №964-IV, відповідно до якої на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є поширення корупції в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності.
Абзацом 7 статті 9 Закону №964-IV (чинного на час внесення подання) передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Служба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки України в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки.
В якості фактів, які підтверджують суспільну небезпечність перебування позивача на території України, у поданні Управління міграційної поліції ГУНП в Одеській області від 10.05.2022 року за №15/369, на яке посилається відповідач в обґрунтування своїх доводів, є посилання на 10 зафіксованих порушень позивачем Правил дорожнього руху протягом 2017-2022 років, зокрема, таких як перевищення швидкості, порушення правил переїзду перехресть, залізничного переїзду, порушення правил користування ременями безпеки, порушення правил використання зовнішньо- освітлювальних попереджувальних сигналів, тощо. Також у вказаному поданні є посилання на статус позивача, як боржника в Державному реєстрі боржників, за виконавчим провадженням №67342677, №55929106, у зв'язку з несплатою на користь держави боргу.
Колегія суддів вважає, що наведені у поданні факти зафіксованих 10 порушень позивачем Правил дорожнього руху на протязі 2017-2022 років, як і факт перебування позивача у статусі боржника за виконавчим провадженням №67342677, №55929106, не доводять існування передбачених частиною 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підстав для заборони позивачу виїзду в України, на які посилається відповідач у спірному рішенні, оскільки не містять в собі такого ступеню суспільної небезпечності, якій би створював загрози національній безпеці України, громадському порядку, або правам і законним інтересам громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Більш того, застосування до позивача заборони в'їзду в Україну навпаки зробить неможливим стягнення з позивача на користь держави коштів в рамках вказаних вище виконавчих проваджень №67342677, №55929106, що в свою чергу може зашкодити інтересам держави.
Відповідач не надав суду будь-яких підтверджень того, що позивач, як зазначено у поданні від 10.05.2022 року за №15/369, зарекомендував себе, як стійкий прибічник злодійських традицій, підтримує тісні зв'язки і завжди надає підтримку особам, схильним до скоєння кримінальних правопорушень, користується авторитетом у кримінальному середовищі та негативно впливає на криміногенну ситуацію в Одеському регіоні.
Також не підтверджено будь-якими доказами і тих тверджень, що позивач, як зазначено у поданні від 10.05.2022 року за №15/369, не має постійного місця проживання, та постійно його змінює з метою конспірації, а також має постійні не встановлені джерела доходів, та з метою легалізації свого перебування на території України займається налагодженням корумпованих зав'язків.
Як вже зазначено вище, позивач з 05.02.2014 року разом із дружиною та дитиною зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , і доказів зворотного суду відповідачем не надано.
Як вірно зауважив суд першої інстанції, докази вчинення позивачем будь-якого кримінального правопорушення та наявності судимостей відсутні.
Відповідач також не посилається на існування обставин притягнення позивача до кримінальної відповідальності в рамках будь-якого кримінального провадження.
Саме наявність кримінальної складової в діях особи може розглядатися як загроза національній безпеці України, громадському порядку, або правам і законним інтересам громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Але доказів наявності саме таких складових в діях позивача відповідачем не надано, що, в свою чергу, підтверджує правильність висновку суду першої інстанції про неправомірність спірного рішення.
Доводи апелянта про те, що позивач не оскаржував подання Управління міграційної поліції ГУНП в Одеській області від 10.05.2022 року за №15/369 ні в адміністративному, ні в судовому порядку колегія суддів відхиляє, як хибні, оскільки, по-перше - до моменту прийняття спірного рішення вказане подання позивачу не доводилось і про його існування позивачу не повідомлялось, по-друге - дане подання за своєю правовою суттю не є тим рішенням суб'єкта владних повноважень, яке має прямий вплив на права та інтереси позивача, а тому не може бути предметом оскарження в рамках адміністративного судочинства; по-третє -не оскарження такого подання, не звільняло відповідача від обов'язку довести належними доказами зазначені ним у спірному рішенні підстави для заборони позивачу в'їзду на територію України.
Суд першої інстанції правильно вказав на те, що під час розгляду подання Управління міграційної поліції ГУНП в Одеській області співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області не оцінювалася та не перевірялася жодна обставина, а спірне рішення від 10.05.2022 року №75 фактично прийняте формально, тобто за наявності лише самого факту подання органом Національної поліції відповідного подання.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДМС України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Повне судове рішення складено та підписано 12 жовтня 2022 року
Головуючий суддя Кравченко К.В.
Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.