П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 жовтня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/7057/22
Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
В травні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ДПС) в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу №Ф-13727-52-У від 10.11.2020 року, складену Головним управлінням ДПС в Одеській області на суму 35588,74 грн.,
- визнати протиправною відмову ГУ ДПС в Одеській області щодо повернення ОСОБА_1 надміру сплаченої суми боргу по сплаті єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 37778,74 грн. та зобов'язати ГУ ДПС в Одеській області повернути ОСОБА_1 надміру сплачену суму боргу по сплаті єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 37788,74 грн..
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона вважає оскаржувану вимогу ГУ ДПС в Одеській області незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки позивач була найманим працівником і єдиний внесок за неї, як за застраховану особу, в розмірі не менше мінімального, регулярно нараховував та сплачував роботодавець, у зв'язку із чим позивач вважає, що у неї був відсутній обов'язок самостійно сплачувати ЄСВ за спірний період.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.07.2022 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу ОСОБА_1 №Ф-13727-52-У від 10.11.2020 року, складену відповідачем в частині боргу на суму 30660,74 грн..
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Справу було розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
З матеріалів справи та судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_1 була зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця з 24.06.2016 року, про що зроблено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців (а.с.9-10).
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 було припинено з 20.01.2021 року.
Відповідно до відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування, зокрема, з 2017 року по 2020 рік включно за позивача єдиний внесок як за застраховану особу, в розмірі не менше мінімального, сплачував роботодавець Представицтво «Автодок ГмбХ» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Автодок Юкрейн», а саме з серпня 2017 року по вересень 2020 року включно (а.с.20-22).
Водночас встановлено, що Головним управлінням ДПС в Одеській області відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 року №Ф-13727-52-У, в якій зазначено про наявність у позивача боргу зі сплати єдиного внеску на загальну суму 35588,74 грн. (а.с.17).
За даними відповідача контролюючим органом єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску нараховано позивачу у розмірі мінімального страхового внеску за 2017 2020 рік, а саме: за звітний 2017 рік - 8448,00 грн.; за звітний 2018 рік 9828,72 грн.; за звітний 2019 рік 11016,72 грн.; та за 2020 рік 8495,30 грн..
Не погоджуючись із вищенаведеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) та вважаючи її протиправною і необґрунтованою, позивач звернулась до суду із адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період з серпня 2017 року по вересень 2020 року, за який зокрема винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі, не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (надалі - Закон №2464-VI) та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 року (далі - Інструкція №449).
Так, п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абзацом 2 п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктами 3 і 10 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Так, відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У відповідності до п.3 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 року затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, розділ VI якої регулює порядок стягнення заборгованості з платників.
Пункт 1 розділу VI Інструкції №449 передбачає, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Відповідно до п.2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити їх у звітності, що подається платником до податкових органів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Згідно із п.3 розділу VI Інструкції №449 Податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19, у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 та від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.
З матеріалів справи вбачається, що у період з серпня 2017 року по вересень 2020 року позивач працювала у представництві «Автодок ГмбХ» та ТОВ «Автодок Юкрейн», а отже, була найманим працівником, як вірно зазначено судом першої інстанції.
У період з серпня 2017 року по вересень 2020 року, який охоплює строк, за який позивачу нараховано суми єдиного внеску, вказаними підприємствами здійснювались відрахування єдиного соціального внеску за позивача, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» від 12.04.2022 року (а.с.20-22).
Таким чином, в період нарахування податковим органом позивачу єдиного внеску відповідно до оспорюваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), позивач перебував у трудових відносинах, а роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за нього єдиний соціальний внесок, що підтверджується вищевказаними документами.
Судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять відомостей про отримання позивачем у цей період інших доходів, зокрема від провадження ОСОБА_1 господарської діяльності, відповідачем до суду не надано та про наявність таких доходів не зазначено.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до відомостей про застраховану особу згідно довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» від 12.04.2022 року за період з січня 2017 року по липень 2017 року включно, позивачем особисто або його роботодавцем не сплачувався єдиний внесок, тоді як вказаний період також увійшов в оскаржувану вимогу, у зв'язку вимога в частині суми 4928,00 грн. (704,00 х 7) винесена правомірно та у відповідності до вимог законодавства, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
А отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 року №Ф-13727-52-У є необґрунтованою в частині суми 30660,74 грн. (35588,74 грн. - 4928,00 грн.), а тому протиправною та такою, що підлягає скасуванню в означеній частині суми боргу.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий суддя Кравченко К.В.
Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.