07 вересня 2022 року Справа № 480/5122/22
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Соп'яненка О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Усенко І.М.,
представника позивача Менько Д.М.,
представника відповідача - Паливоди І.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення,
Позивачка звернулась до суду з позовом, який мотивує тим, що будучі громадянкою Російської Федерації у 2005 році разом з неповнолітнім сином в'їхала на територію України. З того моменту проживає у с. Колядинці Липоводолинського району Сумської області. 08.22.2006 року на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 закону України "Про імміграцію" отримала безстрокову посвідку на постійне проживання в Україні. ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дочку, відомості про батька внесено у відповідності до ч. 1 ст. 135 СК України. У квітні 2013 року придбала у власність житловий будинок та земельну ділянку АДРЕСА_1 . У травні 2021 року уклала шлю з громадянином України ОСОБА_2 .. Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 30.06.2021 ОСОБА_2 оголошено усиновлювачем сина та дочки позивачки. У відповідності до вимог ч. 2 ст. 11 закону України "Про громадянство України" неповнолітній ОСОБА_3 за заявою усиновлювача був зареєстрований громадянином України.
З метою обміну посвідки на постійне проживання звернулась до відповідача. Рішенням від 17.12.2021 в обміні посвідки було відмовлено на підставі підпункту 3 п. 62 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 25.04.2018. Також рішенням від 04.07.2022 скасовано дозвіл на імміграцію позивачці та її неповнолітньому сину. На підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 закону України "Про імміграцію". Скасована на підставі підп.1 п. 64, підп. 4 п. 72 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання від 08.11.2006. З посиланням на ст. 13 закону України "Про імміграцію" осіб, стосовно яких прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, зобов'язано протягом місяця виїхати з України. Вважає такі рішення протиправними.
Дозвіл на імміграцію скасований відповідачем на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12, яким передбачено можливість такого скасування у інших випадках, встановлених законом. Вважає, що правові підстави для скасування дозволу на імміграцію відсутні. При його отримання позивачка виконала усі передбачені законодавством дії. Подані документи були прийняті уповноваженими особами без зауважень. Підстав для відмови у наданні дозволу не виявлено. Скасування дозволу більш ніж через 15 років порушує принцип належного урядування.
Прийняті відповідачем рішення не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки передбачає виїзд за межі України, що призведе до необхідності повної зміни способу життя як її самої, так і її родини. Не враховано, що позивачка перебуває у шлюбі з громадянином України, має у власності житло, має постійне місце проживання та роботи в Україні. ЇЇ неповнолітні діти всиновлені чоловіком. Крім того, її чоловік є учасником АТО та у цей час в умовах збройної агресії проходить службу у Збройних Силах України. Повернення позивачки до Російської Федерації може загрожувати її життю чи свободі. Неповнолітній ОСОБА_3 . Набув громадянство України, що також не було взято до уваги відповідачем.
Просить визнати протиправним та скасувати рішення від 04.07.2022 № 5 "Про скасування дозволу на імміграцію в Україну", яким було скасовано дозвіл на імміграцію ОСОБА_1 та посвідку на постійне проживання від 08.11.2006.
Відповідач у письмовому відзиві позов не визнав. Пояснив, що позивачка у 2006 році отримала дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання. 11.12.2021 звернулась із заявою-анкетою про обмін посвідки у зв'язку із зміною прізвища. У ході перевірки матеріалів встановлено, що позивача дозвіл на імміграцію їй та її неповнолітньому сину надано на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 закону України "Про імміграцію" відповідно до якого дозвіл надається батькам, чоловіку (дружині) іммігранта та їх неповнолітнім дітям. Позивачка отримала дозвіл як дочка іммігрантки ОСОБА_5 хоча на момент звернення з заявою досягла 25 літнього віку. Рішення про видачу дозволу ні імміграцію та на його підставі посвідки на постійне проживання прийнято з порушенням вимог закону. Відповідно до вимог п. 6 ст. 12 закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію може бути скасовано в інших випадках, передбачених законами України. У випадку скасування дозволу посвідка на проживання також підлягає скасуванню просить у задоволенні позову відмовити.
У судовому засіданні представники сторін вимоги та заперечення підтримали із зазначених підстав.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , до зміни прізвища ОСОБА_1 , є громадянкою Російської федерації, прибула в Україну разом з неповнолітнім сином. (а.с. 11,13,14). 08.11.2006 отримала дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання в Україні (а.с. 85-86). З того часу проживала с. Колядинець Липоводолинського району Сумської області. У 2013 році придбала у власність будинок та земельну ділянку у вказаному населеному пункті (а.с. 21-26). 04.06.2007 народила дочку. 14.05.2021 уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_2 , який відповідно до рішення суду від 30.06.2021 оголошений усиновлювачем дітей позивачки (а.с. 12, 16-19). У зв'язку з усиновленням громадянином України син позивачки ОСОБА_3 набув громадянство України з 02.08.2021, що підтверджується довідкою УДМС України в Сумській області (а.с. 32).
У зв'язку зі зміною прізвища після укладення шлюбу позивачка у грудні 2021 року звернулась до Недригалівського сектору УДМС України в Сумській області для зміни посвідки на постійне проживання у чому їй відмовлено рішенням відповідача (а.с. 62). Крім того, відповідачем проведено перевірку за наслідками якої рішенням від 04.07.2022 № 5 скасовано виданий ОСОБА_1 та її неповнолітньому сину ОСОБА_7 . Дозвіл ні імміграцію в Україну від 08.11.2006. Цим же рішенням скасовано посвідку на постійне проживання, видану на підставі дозволу на імміграцію. З копії рішення вбачається, що дозвіл на імміграцію відповідачем скасовано на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 закону Україна "Про імміграцію" , а посвідку на постійне проживання на підставі підп. 1 п. 64, підп. 4 п. 72 Порядку оформлення ,видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною, знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 25.04.2018 (а.с. 66). Відповідно до висновку відповідача у ході перевірки ним встановлено , що дозвіл на імміграцію позивачці та її неповнолітньому сину було надано на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 закону України "Про імміграцію" за яким дозвіл надається батькам, чоловіку ( дружині) іммігранта ті їх неповнолітнім дітям. На момент звернення з заявою про надання дозволу в Україні як іммігрантка з Російської Федерації проживала мати позивачка - ОСОБА_5 . На момент звернення ОСОБА_1 була повнолітньою та отримала дозвіл у відповідності до наведених норм закону безпідставно (а.с. 64-65).
Відповідно до ст. 1 закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Статтею 12 закону України "Про імміграцію" визначено підстави для касування дозволу на імміграцію. Зокрема пунктом 6 ієї статті передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано в інших випадках, передбачених законами України. З наведеної норми вбачається, що вона не містить окремої та самостійної підстави для скасування дозволу на імміграцію, може бути застосована лише з обов'язковим посилання на іншу норму закону, крім самої статті 12 закону України "Про імміграцію", якою передбачається таке скасування. У рішенні, яке оскаржується відповідач посилається лише на пункт 6 цієї статті, тобто підстава скасування дозволу на імміграцію, що виданий позивачці, ним взагалі не зазначена.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання. Відповідно до ст. 1 ч. 1 п. 17 цього закону посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Як було зазначено, позивачка отримала дозвіл на імміграцію у 2006 році. Після цього проживала в Україні. У заяві на отримання дозволу на імміграцію позивачкою було зазначено дату народження. До заяви додано копії паспорта, свідоцтва про народження дитини, військового квитка (а.с. 54-60). При прийнятті рішення про наданні дозволу на імміграцію та на його підставі посвідки на постійне проживання у органу влади не могло виникнути сумнівів стосовно досягнення позивачкою повноліття.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "належного урядування". У рішенні по справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). З іншого боку, потреба виправити помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки". Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання майже через шістнадцять років після їх видачі, зобов'язання залишити територію України суд вважає непропорційним втручанням у права ОСОБА_1 , що набуті нею та її неповнолітнім на той момент сином на підставі дозволу на імміграцію. При цьому відповідачем взагалі не уз'ято до уваги, що ОСОБА_3 є громадянином України.
На підставі викладеного, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати рішення УДМС України в Сумській області від 04.07.2022 № 5 про скасування ОСОБА_1 . Дозволу на імміграцію в Україну від 08.11.2006 та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 08.11.2006.
На підставі ст. 139 КАС України суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 04 липня 2022 року № 5 про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну від 08 листопада 2006 року та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 08 листопада 2006 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Сумській області судовий збір, сплачений при зверненні до суду у розмірі 992 грн. 40 коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 27.09.2022.
Суддя О.В. Соп'яненко