14 липня 2010 р. № 29/246пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Мирошниченка С.В.,
суддів:Барицької Т.Л.,
Губенко Н.М.,
розглянувши
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Восход»
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.01.2010
у справі№ 29/246пд
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Восход»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Уником-Буд»
провизнання договору підряду №09/07 від 02.07.2007 недійсним
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача - не з'явились;
- відповідача - не з'явились;
Рішенням господарського суду Донецької області від 29.10.2009 у справі №29/246пд (судді: Джарти В.В.,Левшина Г.В., Підченко Ю.О.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.01.2010 (судді:Стойка О.В., Діброва Г.І., Шевкова Т.А.) відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Восход»(надалі - позивач/скаржник) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Уником-Буд»(надалі - відповідач).
Позивач, не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, а саме, що судами не наведено обґрунтованих висновків щодо підтвердження обґрунтованості розміру вартості адвокатських послуг.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуваний судовий акт.
Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте сторони не скористались своїм правом бути присутніми у судовому засіданні.
Оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 16.06.2010 явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від них не витребовувались, з врахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених ст. 1117 ГПК України, колегія суддів вважає, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст.ст. 75, 1115 ГПК України та не є підставою для відкладення розгляду справи.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Предметом даного позову з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 04.02.2009 є вимоги позивача про визнання договору підряду № 09/07 від 02.07.2007 недійсним у зв'язку з укладенням його з порушенням обов'язкових істотних умов, а також тому, що директор відповідача ОСОБА_1 не мав необхідний обсяг повноважень для підписання договору, ціна за яким (можливо) перевищує розмір статутного капіталу, тому як під час укладання спірного договору відповідачем не було надано копії статутних документів.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позові, виходили із того, що позивачем не наведено жодних правових підстав щодо невідповідності укладеного договору підряду вимогам чинного законодавства, що мало б наслідком його недійсність, так само як і не представлено доказів в обґрунтування позовних вимог; пунктом 9.9 статуту відповідача визначені повноваження директора, зокрема, укладати будь-які договори (угоди), зовнішньоекономічні контракти, здійснювати інші правочини, на будь-яку суму у національній та іноземних валютах; директором може бути як сучасник товариства, так і особа, яка не є учасником товариства (п. 9.5 статуту); ОСОБА_1 є одним із засновників ТОВ «Уником-Буд»та на момент підписання спірного договору був призначений директором товариства, що підтверджується матеріалами справи та не спростовується сторонами. Крім того, керуючись положеннями ч. 4 статті 179, статті 180, ч. 2 статті 317 ГК України, статтями 638, 837-864 ЦК України та виходячи із змісту та умов укладеного договору підряду, суди дійшли висновку, що сторони досягли згоди по всіх істотних умовах, які відповідно до діючого законодавства України повинні бути зазначені для визнання договору підряду укладеним, зокрема у договорі наявні ціна, перелік робіт, порядок їх прийняття та строки виконання.
Крім того, під час розгляду даної справи судом першої інстанції відповідач подав суду клопотання, яким просив покласти на позивача витрати на оплату адвокатських послуг у розмірі 2400,00 грн., а відповідно до клопотання від 25.02.2009 відповідач просив стягнути з позивача витрати на оплату адвокатських послуг в розмірі 5400,00 грн., у зв'язку із додатковою оплатою гонорару.
Стягуючи з позивача на користь відповідача 2000,00 грн. за послуги адвоката, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що наявні у справі документи підтверджують факт надання відповідних послуг адвокатом та вартість цих послуг, однак, беручи од уваги час на підготовку матеріалів до судового слухання, участь у судових засіданнях, невисоку складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зважив на те, що витрати по оплаті послуг адвоката є явно завищеними, а тому є розумним обмежити розмір судових витрат по оплаті послуг адвоката сумою в розмірі 2000,00 грн.
Вищий господарський суд України не вбачає підстав для скасування прийнятих у даній справі судових рішень, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір підряду № 09/07 від 02.07.2007, відповідно до якого відповідач зобов'язувався по завданню позивача виконати загальнобудівельні опоряджувальні роботи в адміністративному будинку ТМ «Обжора», що розташований по вул. Пр. Богословських в Ленінському районі м. Донецька, а позивач зобов'язується надати відповідачу будівельну площадку, передати в повному обсязі документацію, необхідну для виконання робіт, прийняти остаточні роботи та оплатити їх.
Суди також встановили, що оспорюваний договір за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм статей 837-864 ЦК України, якими передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Частиною 2 ст. 203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
На підставі ч. 3 ст. 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і є також загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Ради Європейських Співтовариств від 9 березня 1968 р. (68/151/ЄЕС) /.
Приписи ст. 59 Закону України "Про господарські товариства", яка визначає обсяг компетенції загальних зборів учасників товариств з обмеженою відповідальністю, не містять будь-яких обмежень в частині здійснення директором дій по веденню господарської діяльності товариством, в тому числі, й щодо укладання господарських договорів.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 вказаної норми).
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, директором товариства згідно з пунктом 9.5 статуту може бути як учасник товариства, так і особа, яка не є учасником товариства, а відповідно до пункту 9.9 статуту до повноважень директора товариства належить, зокрема, укладання будь-яких договорів (угод), зовнішньоекономічних контрактів, здійснення інших правочинів, на будь-яку суму у національній та іноземних валютах. Отже, статутом відповідача визначений обсяг повноважень виконавчого органу відповідача -директора товариства, серед яких відсутні обмеження його повноважень на вчинення від імені товариства дій, в тому числі, й на укладення договорів. ОСОБА_1 є одним із засновників ТОВ «Уником-Буд»та на момент підписання спірного договору був призначений директором товариства.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суди обох інстанцій правомірно дійшли висновку про відсутність підстав для ствердження, що у директора ТОВ «Уником-Буд»не було необхідного обсягу повноважень для підписання спірного договору, ціна за яким (можливо) перевищує розмір статутного капіталу.
Крім того, колегія суддів погоджується і з висновком судів про те, що позивачем не наведено суду жодних правових підстав щодо невідповідності укладеного договору підряду вимогам чинного законодавства, що мало б наслідком його недійсність, оскільки сторони досягли згоди по всіх істотних умовах, які відповідно до чинного законодавства повинні бути зазначені для визнання договору підряду укладеним, з огляду на таке.
Відповідно до статті 638 ЦК України та статті 180 ГК України якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір є укладеним. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однією із сторін, повинна бути досягнена згода.
За приписами частини 1 статті 323 ГК України договори підряду (субпідряду) на капітальне будівництво укладаються та виконуються на загальних умовах укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668 із змінами.
Згідно з частиною 4 статті 179 ГК України сторони договору підряду мають право за взаємною згодою та виходячи з конкретних умов, змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.
Примірний договір підряду, зазначений у постанові Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668 «Про затвердження загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві», застосовується замовниками та підрядниками у будівництві, як рекомендації під час складання ними договору підряду на виконання робіт із будівництва об'єктів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, спірний договір підряду не є договором підряду на капітальне будівництво.
Частиною 2 статті 317 ГК України встановлено, що загальні вимоги договору підряду визначаються Цивільним кодексом України.
Положення Цивільного кодексу України не містять вимог про необхідність зазначення сторонами у договорі підряду умов щодо прав та обов'язків сторін, порядку забезпечення виконання зобов'язань за договором підряду та умов страхування ризиків випадкового знищення або пошкодження об'єкта будівництва.
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.
Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З матеріалів справи не вбачається, а суди не встановили наявність протиріч умов спірного договору актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, перевищення особою, що вчиняє правочин, обсягу цивільної дієздатності, не направлення правочину на реальне настання правових наслідків, а отже наявність підстав для визнання спірного договору підряду недійсним.
Приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується, в першу чергу, позивача, який повинен довести факти та обставини, на підставі яких він будує свої позовні вимоги. Натомість позивачем не було надано суду документальних доказів, які б свідчили про наявність підстав для визнання спірного договору підряду недійсним.
Що стосується доводів касаційної скарги, які є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі і зводяться виключно до того, що скаржник не погоджуючись з рішенням суду в частині стягнення з нього 2000,00 грн. за послуги адвоката, стверджує, що суди не навели обґрунтованих висновків щодо підтвердження обґрунтування розміру вартості адвокатських послуг, то вони є не обґрунтованими, а тому не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Як у рішенні суду першої інстанції, так і у постанові апеляційного господарського суду наводиться детальний аналіз документів, наданих відповідачем на підтвердження його витрат по оплаті послуг адвоката, а саме: договору № 1008-хоз-08 про надання адвокатських послуг від 17.11.2008, додаткової угоди № 1 від 04.02.2009 до зазначеного договору, квитанцій від 17.11.2008 та від 04.02.2009, відповідно до яких адвокату перераховано суму у розмірі 5400,00 грн. Проаналізовано норми господарського процесуального кодексу, які визначають порядок та підстави стягнення судових витрат із сторін, та наведено висновки, відповідно до яких з позивача стягнуто судові витрати відповідача за надані адвокатом послуги.
При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який в повній мірі перевірив доводи скаржника щодо стягнення судом першої інстанції з позивача судових витрат відповідача по оплаті послуг адвоката та правомірно встановив обґрунтованість стягнення їх частково у розмірі 2000,00 грн.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що під час розгляду справи господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 125, 129 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Восход" залишити без задоволення.
Постанову донецького апеляційного господарського суду від 11.01.2010 у справі № 29/246пд залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.В. Мирошниченко
Судді: Т.Л. Барицька
Н.М. Губенко