03 серпня 2010 р. № 9/5-12/39
Доповідач -суддя Плюшко І.А.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Ходаківської І.П.,
Самусенко С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2010 року
у справі № 9/5
господарського суду Івано-Франківської області
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"
в особі Івано-Франківської обласної дирекції
про визнання недійсним кредитного договору №010/14-10/369 від 10.07.08
за участю представників
позивача - не з'явився
відповідача - Семеняка В.В.
в особі - не з'явився
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 09 лютого 2010 року (ОСОБА_1) припинено провадження у справі № 9/5 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Івано-Франківської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль»про визнання недійсним кредитного договору № 010/14-10/369 від 10.07.2008р.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2010 року (судді Юрченко Я.О., Якімець Г.Г., Зварич О.В.) у справі № 9/5 скасовано ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 09 лютого 2010 року та справу передано на розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.
Не погодившись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2010 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить в зазначену постанову скасувати та залишити в силі ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 09 лютого 2010 року.
Вимоги касаційної скарги Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням вимог процесуального права та з неповним дослідженням матеріалів справи.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся з позовом в Господарський суд Івано-Франківської області до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Івано-Франківської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль»про визнання недійсним кредитного договору № 010/14-10/369 від 10.07.2008р. «Інвестиційний кредит суб'єктам Мікро та Макро бізнесу на придбання транспортного засобу»на підставі ч.1 ст.229 ЦК України, оскільки вважає, що при укладенні спірного кредитного договору він (позивач) помилився щодо обставини, яка має істотне значення, а саме помилився щодо своїх прав та обов'язків як позичальника за договором в частині коригування процентної ставки за кредитом (умови статті З спірного кредитного договору).
Згідно з ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Погоджена дія двох або більше сторін є дво- чи багатостороннім правочином (договором). Статтею ст.203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1.зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2.особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3.волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4.правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5.правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6.правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Позивач оспорює правочин на підставі ч.1 ст.229 ЦК України, якою встановлено: якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
За умовами спірного договору відповідач - кредитор з 10.07.2008р. надає позивачу - позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 69226, 80 доларів США строком на 60 місяців (до 09.07.2013р.) з метою придбання автотранспортного засобу, а позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки за договором.
Згідно з ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У відповідності до ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ст.345 ГК України у кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що сторонам досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, необхідних для договорів даного виду, в тому числі щодо відповідальності сторін (зокрема розділ 13 кредитного договору, де у п.13.1 встановлено загальне положення відповідальності сторін згідно з чинним законодавством України у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, встановлених договором), а отже такий договір є укладеним.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що судом першої інстанції помилково визнано такий договір неукладеним з підстави недосягнення сторонами згоди щодо такої конкретної умови як відповідальність банку як кредитора щодо видачі кредиту. З огляду на наступне.
Статтею 181 ГК України визначено загальний порядок укладання господарських договорів. Частиною 8 зазначеної статті встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Згідно з ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У відповідності до ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На виконання кредитного договору відповідач надав позивачу грошові кошти. Факт видачі банком кредиту на позичковий рахунок позивача 20736415, зазначений у кредитному договорі, підтверджується меморіальним валютним ордером № ВІК0001 від 14.07.2008р на суму 69226,80 USD та меморіальним ордером № ВІК0002 від 14.07.2008р на суму 318178,14 грн. (еквівалент у гривні від вільного продажу кредиту 69226,80 USD). При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем факт отримання кредиту не заперечується. Докази на спростування обставини прийняття позивачем виконання зобов'язання банку щодо видачі кредиту відсутні.
З огляду на викладене випливає, що спірний кредитний договір є укладеним з моменту передання банком позивальнику грошей, тобто з 14 липня 2008 року.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає що суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку скасування ухвали господарського суду Івано-Франківської області від 09 лютого 2010 року та про передачу справи на розгляд до місцевого господарського суду у відповідності до вимог ст.106 ГПК України
Отже, судом апеляційної інстанції правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Згідно ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30 березня 2010 року зі справи № 9/5 залишити без змін.
3. Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий І. А. Плюшко
Судді І. П. Ходаківська
С. С. Самусенко