Справа № 22-5351 Головуючий у 1 інстанції: Дзярук М.П.
2010р. Суддя-доповідач: Савченко О.В.
02 серпня 2010р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.
суддів: Стрелець Л.Г., Кочеткової І.В.
при секретарі: Мосіній О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, 3 особа: Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ, про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів,
У грудні 2009 року ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки(пені) за прострочення виплати аліментів.
У позові зазначала, що на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2007 року, яке набрало законної сили15 квітня 2008 року, відповідач зобов”язаний був сплачувати аліменти на утримання неповнолітнх синів ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку(доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, а також додаткові витрати на кожну дитину щомісячно в розмірі 200 гр., починаючи з 15.10.2007 року і до повноліття дітей. Проте, будучи працездатним, аліменти сплачував не систематично і не у повному обсязі, або взагалі ухилявся від їх сплати. Загальна сума заборгованості станом на 30.06.2009 року становила 13354 гр. 10 коп. і відповідачем не погашена.
Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням уточнених у ході розгляду справи позовних вимог, позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 на підставі ст. 196 СК України пеню у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення за період з 15.10.2007 року по 31.07.2009 року у розмірі 46006 гр. 62 коп., надавши відповідний розрахунок.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2010 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 пеню за прострочку сплати аліментів за період з 15.10.2007 року по 31.07.2009 року в розмірі 3326 гр., а також в доход держави судовий збір в розмірі 51 гр. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гр.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено, рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2007 року на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на утримання синів ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частки від всіх видів заробітку(доходу), а також додаткові витрати на кожну дитину щомісячно в розмірі 200 гр., починаючи з 15.10.2007 року і до повноліття дітей.
Видані Комунарським районним судом м. Запоріжжя на підставі вказаного рішення виконавчі листи перебували на виконанні в Комунарському та Шевченківському ВДВС Запорізького МУЮ.
Згідно розрахунку Шевченківського ВДВС Запорізького міського управління юстиції, заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів та додаткових витрат на дітей станом на 30.06.2009 року становила 13354,10 гр.(а.с.36), з яких за даними Комунарським ВДВС сума боргу станом на 24.01.2009 року становила 9304 гр. 74 коп., у тому числі 7849 гр.91 коп. - зі сплати аліментів, а за період виконання у Шевченківському ВДВС з 27.01.2009 року по 30.06.2009 року - 4049 гр. 36 коп., у тому числі зі сплати аліментів - 2840 гр. 95 коп.
Відповідно до ст. 196 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов”язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Згідно роз”яснень п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року „Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів”, передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв”язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення неустойки за прострочення сплати відповідачем присуджених рішенням від 27.11.2007 року аліментів на утримання неповнолітніх дітей, суд, зважаючи на надані державною виконавчою службою у Шевченківському районі м. Запоріжжя розрахунки та пояснення державного виконавця Лозової В.Б., виходив з доведеності того, що у виникненні заборгованості наявна вина ОСОБА_2
Доказів того, що заборгованість утворилася не з його вини, відповідач не надавав.
Доводи відповідача про те, що він не має нести відповідальності за прострочення сплати аліментів з тих підстав, що за умовами визнаної ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2009 року мирової угоди сторін з 09.10.2009 року право ОСОБА_3 на одержання від ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх синів було припинено і виконавче провадження щодо стягнення аліментів після цього було закінчено, обставиною, яка унеможливлює застосування положень ст. 196 СК України, суд не визнав.
Судом встановлено, що ухвалою Комунарськогор районного суду м. Запоріжжя від 17.08.2009 року було визнано укладену між сторонами мирову угоду, за умовами якої ОСОБА_2 передав належну йому Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 у власність своїм синам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і з дня перереєстрації права власності на вказану квартиру у ОСОБА_3 припиняється право на одержання від ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей згідно рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.11.2007 року(а.с.29-32).
З підстав відмови ОСОБА_3, як стягувача, від подальшого стягнення аліментів, постановою державного виконавця від 19.11.2009 року виконавче провадження за виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів у розмірі 1/3 частки від заробітку( доходу) було закінчено(а.с.36).
Як вбачається із довідки державної виконавчої служби у Шевченківському районі м. Запоріжжя від 26.11.2009 року стосовно існуючої у ОСОБА_2 заборгованості, умов мирової угоди та пояснень позивачки, від вимог про сплачення існуючої на момент укладання мирової угоди заборгованості по аліментам вона не відмовлялась.
За вказаних обставин доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом до спірних правовідносин норм матеріального права, зокрема, ст. 196 СК України, безпідставні.
Посилання в апеляційній скарзі на відсутності підстав для стягнення неустойки у зв”язку з тим, що зобов”язання по сплаті аліментів ОСОБА_3 не порушувалися і заборгованості за аліментами він взагалі не мав, матеріалами справи не підтверджуються і є немотивованими.
Відповідно до ч.ч.3, 7 ст. 74 „Про виконавче провадження” розмір заборгованості по аліментах визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення. За наявності спору питання про розмір заборгованості по аліментах вирішується за заявою заінтересованої особи судом у порядку, встановленому законом.
Між тим, обчислені державними виконавцями Комунарського та Шевченківського відділів державної виконавчої служби Запорізького МУЮ розміри заборгованості по аліментам ОСОБА_2 в порядку ст. 195 СК України не оскаржувалися.
Інші доводи скарги зводяться до переоцінки встановлених по справі обставин та наданих доказів, оцінку яким суд першої інстанції надав у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України.
Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, є по суті правильним, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2010 року по даній справі - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: