Справа № 22-4118 Головуючий у 1 інстанції: Ярошенко А.Г.
2010р. Суддя-доповідач: Савченко О.В.
03 серпня 2010р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.
суддів: Кочеткової І.В., Стрелець Л.Г.
при секретарі: Мосіній О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства з іноземною інвестицією „Запорізький автомобілебудівельний завод” про поновлення на роботі, стягнення матеріальної та моральної шкоди,
У березні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Закритого акціонерного товариства з іноземною інвестицією „Запорізький автомобілебудівельний завод” про поновлення на роботі, стягнення матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що вона працювала комірником на складі № 77 Департаменту управління матеріалами, всього на підприємстві працювала з 16.05.1981 року, є ветераном праці, з 1994 року визнана інвалідом 2 групи загального захворювання.
Наказом № 369 -к від 20 лютого 2009 року її було звільнено з посади на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв”язку із за скороченням штату працівників.
У позові зазначала, що під час її звільнення були порушені вимоги трудового законодавства, оскільки відповідач не запропонував їй іншу роботу на підприємстві та не врахував її переважне право залишення на роботі.
Посилаючись на вказані обставини та уточнивши позовні вимоги, просила визнати незаконними: протокол засідання адміністрації Департаменту управління матеріалами з питання скорочення від 16.12.2008 року, розпорядження заступника голови правління ЗАТзІІ „Запорізький автомобілебудівельний завод” № 967 від 19.12.2008 року, протокол засіданні профспілкового комітету № 1 від 21.01.2009 року та наказ про звільнення № 360-к від 20.02.2009 року, поновити її на роботі на посаді комірника складу № 77, стягнути з відповідача матеріальну шкоду, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також 25000гр. у відшкодування моральної шкоди, зобов”язати відповідача сплатити у Пенсійний фонд страхові внески загальообов”язкового державного пенсійного страхування за період її вимушеного прогулу.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно роз”яснень п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів”, розглядаючи трудові спори, пов”язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП, суди зобов”язані з”ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення його на іншу роботу або що власник або уповноваженим ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд виходив з того, що звільнення ОСОБА_2 було проведено у встановленому законом порядку, із дотриманням вимог ст.42 та 49-2 КЗпП України.
При цьому судом встановлено, що позивач працювала комірником на складі № 77 Департаменту управління матеріалами.
На підставі рішення правління ЗАТ „ЗАЗ” від 25.11.2008 року та на виконання наказу голови правління № 360 від 25.11.2008 року про удосконалення організаційної структури Департаменту управління матеріалами у зв”язку з падінням обсягу виробництва, з яким ОСОБА_2 була ознайомлена 28.11.2008 року, розпорядженням директора Департаменту управління матеріалами від 09.12.2008 року № 225 зі штатного розкладу ДУМ було виключено 53 одиниці посад, у тому числі 14 одиниць комірника(а.с.66,74, 75).
З розпорядженням № 967 від 19.12.2008 року про наступне звільнення у зв”язку із змінами в організації виробництва позивач була ознайомлена 19.12.2008 року(а.с.67,69). При цьому інша робота на підприємстві позивачу запропонована не була з підстав відсутності у підрозділах ЗАО „ЗАЗ” вакансій(а.с.68, 157, 158).
З роботи ОСОБА_2 була звільнена наказом № 369 -к від 20 лютого 2009 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв”язку із за скороченням штату працівників, за попередньою згодою профспілкового комітету від 21.01.2009 року(а.с.70, 71).
Про проведення значного скорочення штату працівників та відсутність вакантних посад на підприємстві у період звільнення позивачки свідчать дані штатних розкладів підприємства, затверджених правлінням ЗАТ „ЗАЗ” від 26.05.2008 року (протокол № 31), від 25.11.2008 року (протокол № 77) та від18.02.2009 року(протокол № 7), які були предметами дослідження також суду апеляційної інстанції.
Твердження ОСОБА_2 про те, що у період з 25.11.2008 року по 20.02.2009 року, коли на підприємстві проводилось скорочення чисельності та штату працівників, на роботу до Департаменту управління матеріалами приймалися нові працівники, не знайшли свого підтвердження. Із наданих відповідачем наказів стосовно названих позивачкою працівників вбачається, що на роботу до Департаменту управління матеріалами всі вони переводилися із інших підрозділів ще до 25.11.2008 року.
Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Згідно до ч.2 ст. 42 КЗпП України перевага в залишенні на роботі надається категоріям працівників, визначених п.п1-9 цієї статті, за рівних умов продуктивності праці і кваліфікації.
Як вбачається з матеріалів справи, із 3 одиниць комірників складу кольорових металів, метизів №№21,59,77, передбачених штатним розкладом від 26.05.2008 року, за даними штатного розкладу від 18.02.2009 року була залишена 1 одиниця(а.с.103).
Станом на 25.11.2008 року до складу бригади комірників зазначеного складу входили ОСОБА_2 та ОСОБА_3(а.с.110).
Питання переважного права залишення на роботі із вказаних працівників обговорювалося 16.12.2008 року на засіданні адміністрації Департаменту управління матеріалами(а.с. 156).
Дослідивши надані по справі докази, у тому числі документи про освіту та дані особистих карток цих працівників(а.с.163, 164), оригінали яких були оглянуті судом апеляційної інстанції, суд встановив, що за рівнем кваліфікації й продуктивності праці переваг перед іншим комірником ОСОБА_2 не має.
Як вбачається з матеріалів справи, перевага ОСОБА_3 у залишенні на роботі була обумовлена тим, що на момент скорочення вона була розлучена, мала на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_4, 1994 року народження, а також дочку ОСОБА_5, яка навчалась у Полтавському державному педагогічному університеті, аліментів на дітей не отримувала, отже була у сім”ї єдиним працівником.
Інший комірник ОСОБА_6 у період скорочення штатів була вагітна, 31 січня 2009 року народила дитину, отже відповідно до вимог ст. 184 КЗпП України звільненню не підлягала.
При цьому доказів належності до категорії працівників, визначених п.п.1,2 ч.2 ст. 42 КЗпП України, ОСОБА_2 не надала.
Таким чином, доводи апелянта про те, що було порушено її переважне право залишення на роботі перед іншими працівниками, матеріалами справи не підтверджуються.
Посилання ОСОБА_2 на те, що при звільненні не було враховано її переважне право переведення на посади, які не були вакантними, не грунтуються на законі, оскільки переважне право залишення на роботі не тотожне праву на працевлаштування на нову посаду.
Згідно роз”яснень п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів”, судам слід мати на увазі, що при проведенні вивільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки(перегрупування).
Інші доводи апеляційної скарги підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, не дають.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2010 року по даній справі - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: