30 червня 2010 р. № 6/336
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Мирошниченка С.В.,
суддів:Барицької Т.Л.,
Губенко Н.М.,
розглянувши
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Туризмтехнобуд"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.03.2009
у справі№ 6/336
за позовомДержавної акціонерної компанії "Чорноморський суднобудівний завод"
до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтрансгаз";
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Туризмтехнобуд";
третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Комунальне підприємство "Ялтинське бюро технічної інвентаризації"
про визнання недійсними договорів
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Сядро О.В. (дов. б/н від 24.01.2009);
- відповідача 1 повідомлений, але не з'явився;
- відповідача 2 повідомлений, але не з'явився;
- третьої особи повідомлений, але не з'явився;
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2008 у справі №6/336 (суддя Ковтун С.А.) відмовлено у задоволенні позову Державної акціонерної компанії "Чорноморський суднобудівний завод" (надалі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтрансгаз" (надалі ТОВ "Будтрансгаз" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Туризмтехнобуд" (надалі ТОВ "Туризмтехнобуд").
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 (судді: Отрюх Б.В., Верховець А.А., Тищенко А.І.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги позивача задоволені повністю; за рішенням визнано недійсними договори купівлі-продажу, а саме: від 16.06.2005, укладений між позивачем та ТОВ "Будтрансгаз" та від 12.05.2006, укладений між ТОВ "Будтрансгаз" та ТОВ "Туризмтехнобуд".
ТОВ "Туризмтехнобуд", не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати з підстав порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а рішення місцевого суду залишити без змін.
Позивач надав відзив на касаційну скаргу відповідача 2, в якому заперечує проти задоволення касаційної скарги.
Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте відповідачі 1, 2 та третя особа у справі (Комунальне підприємство "Ялтинське бюро технічної інвентаризації") не скористалися своїм правом бути присутніми у судовому засіданні.
Оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 21.05.2010 явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від них не витребовувалися, з врахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених ст. 1117 ГПК України, колегія суддів вважає, що неявка представників сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст.ст. 75, 1115 ГПК України та не є підставою для відкладення розгляду справи.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є вимога позивача про визнання недійсними наступних договорів купівлі-продажу: - від 16.06.2005, укладеного між позивачем та ТОВ "Будтрансгаз", предметом якого є домоволодіння будинку відпочинку "Суднобудівник", що складається з: хлораторної, літ. А, площею 76,6 кв.м, насосної, літ. Б, площею 57,1 кв.м. на ділянці резервуари питної води, за адресою Автономна Республіка Крим, м. Ялта, с.м.т. Кореїз, вул. Водовозних, будинок №10-А (надалі спірне майно) та - від 12.05.2006, укладеного між ТОВ "Будтрансгаз" та ТОВ "Туризмтехнобуд", предметом якого є спірне майно.
Обґрунтовуючи підстави даного позову, позивач посилається на те, що ухвалою арбітражного суду Миколаївської області від 10.09.1997 у справі №1506/02 порушено провадження у справі про банкрутство ДП "Чорноморський суднобудівний завод" (правонаступником якого є позивач); ухвалою господарського суду Миколаївської області від 08.04.2004 у справі №2/1506-5 введена процедура розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна Капелюшного І.В.
Проте, оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу від 16.06.2005 №1336, укладений з боку ДП "Чорноморський суднобудівний завод" особою, яка всупереч ч. 13 ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі Закон про банкрутство) не отримувала згоди розпорядника майна вказаного підприємства Капелюшного І.В. на відчуження спірного майна.
Крім того, вказаний договір був укладений в той час, як діяла постанова державного виконавця з виконання 628 виконавчих листів місцевого суду Заводського району міста Миколаєва на загальну суму 1 027 462,2 грн., якою був накладений арешт на все майно ДП "Чорноморський суднобудівний завод".
Господарський суд міста Києва, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що: позивач не довів, що в ЄДРПОУ містились відомості про обмеження повноважень щодо представництва від імені позивача станом на час укладення договору від 16.06.2005 №1336. Відповідно до п. 47 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України №20/5 від 03.03.2004, договори про відчуження посвідчуються нотаріусами після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Згідно з п. 2.1.3. вказаного Реєстру про накладення (зняття) заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна є постанови органів ДВС про арешт (звільнення з-під арешту) майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, складені відповідно до Інструкції про проведення виконавчих дій. Позивач не надав доказів опису спірного майна, оголошення заборони розпоряджатися ним та перебування в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на час укладення договору №1336, як і доказів на підтвердження того, що особи, які укладали договір №1336 усвідомлювали протиправність його укладення. При цьому, суд першої інстанції керувався Законом про банкрутство, ст.ст. 92, 203, 215 ЦК України, ст.ст. 33, 34 ГПК України.
Апеляційний господарський суд постановою від 24.03.2009 скасував вказане рішення місцевого суду з підстав його необґрунтованості, суперечності висновків суду матеріалам справи та нормам матеріального права.
Вищий господарський суд України погоджується із постановою суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, 16.06.2005 між ДП "Чорноморський суднобудівний завод", правонаступником якого є позивач та ТОВ "Будтрансгаз" укладений договір купівлі-продажу спірного майна, за яким позивач продав, а ТОВ "Будтрансгаз" придбав у власність спірне майно, яке відчужив ТОВ "Туризмтехнобуд" на підставі договору купівлі-продажу від 12.05.2006; вказані договори були посвідчені нотаріально.
Відповідно до ч. 13 ст. 13 Закону про банкрутство керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження цим майном іншим чином.
Тобто, порушення справи про банкрутство та призначення розпорядника майна боржника тягне за собою певні обмеження в правосуб'єктності як боржника, так і органів його управління.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою від 10.09.1997 у справі №1506/02 порушено провадження у справі про банкрутство ДП "Чорноморський суднобудівний завод", правонаступником якого є позивач, а ухвалою від 08.04.2010 у справі №2/1506-5 було введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено арбітражного керуючого Капелюшного І.В. розпорядником майна позивача з правами, передбаченими Законом про банкрутство.
Отже, виходячи із наведеної норми, а також встановлених судами обставин, є очевидним висновок, що погодження з розпорядником майна (Капелюшним І.В.) є обов'язковим в силу закону для органу управління боржника (позивача) при розпорядженні нерухомим майном останнього.
Як встановлено судом апеляційної інстанції за результатами дослідження журналів реєстрації вихідної кореспонденції позивача за період з 26.04.2004 по 27.03.2006 та журналів реєстрації вхідної кореспонденції позивача за період з 27.10.2004 по 23.11.2005, відсутнє погодження розпорядника майна Капелюшного І.В. на відчуження спірного майна, що, як правомірно встановив суд апеляційної інстанції, свідчить про відсутність згоди Капелюшного І.В. на відчуження спірного майна позивача.
Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України, застосованого як судом першої, так і апеляційної інстанції, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Отже, всі обмеження на здійснення дієздатності юридичної особи її органом є чинними за умови, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала або за всіма обставинами не могла не знати про встановлені обмеження. Третя особа має визнаватись такою, що знала чи за всіма обставинами не могла не знати про обмеження повноважень відповідного органу товариства, в наступних випадках: 1) коли такі обмеження встановлені законом; 2) коли відомості про такі обмеження, встановлені статутом чи засновницьким договором, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (абзац одинадцятий ч. 2 ст. 17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"); 3) коли надані інші докази, які підтверджують, що третя особа під час вчинення оспорюваного або нікчемного правочину знала про обмеження, які встановлені для виконавчого органу чи наглядової ради юридичної особи на здійснення дієздатності останньої.
Проте, суд першої інстанції, роблячи висновок про необізнаність третіх осіб, а саме: ТОВ " Будтрансгаз" при укладенні договору купівлі-продажу від 16.06.2005 №1336 про обмеження повноважень щодо представництва позивача з підстав відсутності у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідних відомостей, не врахував, що відсутність у ЄДРПОУ відповідних відомостей, не є єдиною підставою, вважати, що вказаному товариству не було відомо про наявність відповідних обмежень.
Так, судом першої інстанції, всупереч приписів ст.ст. 42, 43, 44, 43 ГПК України, неправомірно залишено без спростування доводи позивача, викладені у позовній заяві про наявність родинних зв'язків між головою правління позивача, головою спостережної ради позивача, засновником та учасником ТОВ "Туризмтехнобуд", засновником та учасником ТОВ "Будтрансгаз" на момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу.
В той же час, суд апеляційної інстанції, встановивши наведені обставини, прийшов до правомірних висновків, що наведені позивачем доводи підтверджують, що за всіма обставинами треті особи (ТОВ "Будтрансгаз" та ТОВ "Туризмтехнобуд") на момент укладення спірних договорів не могли не знати про встановлені (наявні) обмеження повноважень щодо представництва позивача, а також про те, що інформація щодо порушення провадження у справі про банкрутство підприємств є загальнодоступною і публікується у встановленому законом порядку.
Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.07.2004 постановою державного виконавця ВДВС Заводського районного управління юстиції у м. Миколаєві при примусовому виконанні 628 виконавчих листів на загальну суму 1 027 462,20 грн. з метою забезпечення стягнення з позивача заборгованості по заробітній платі накладено арешт на все майно позивача та заборонено його відчужувати.
Відповідно до ст. 55 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:
- винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;
- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;
- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Отже, як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, державним виконавцем винесено постанову від 20.07.2004 саме про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, надсилання якої до органів нотаріату та інших органів здійснюється лише у разі потреби, у зв'язку з чим правомірно спростовані посилання суду першої інстанції на п. 47 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, пп. 1.1., 2.1.3. Положення про Єдиний реєстр заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, оскільки, вказані норми урегульовують порядок ведення реєстру заборон та його використання, і не містять вказівок щодо обов'язковості внесення до нього відповідної інформації.
Положеннями ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За правилами частини 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
З урахуванням норм вищенаведеного законодавства та встановлених судом апеляційної інстанції обставин, останній дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання спірних договорів недійсними із застосуванням наслідків недійсності правочину.
Необґрунтованими є доводи скаржника про надання в листі від 17.05.2005 розпорядником майна позивача згоди на відчуження спірного майна, оскільки, по-перше, дане питання було предметом дослідження судом апеляційної інстанції і з достовірністю встановлений факт відсутності відповідного узгодження ні вказаним листом, ні будь-яким іншим, по-друге, скаржник не надає жодного доказу на підтвердження такого твердження.
В силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому доводи касаційної скарги, які вимагають додаткової оцінки доказів у справі, що не входить до повноважень касаційної інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 125, 129 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Туризмтехнобуд" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 у справі №6/336 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.В. Мирошниченко
Судді: Т.Л. Барицька
Н.М. Губенко