Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 вересня 2022 року Справа№200/17464/21
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
29 листопада 2021 року шляхом здавання на пошту позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №240 від 09 квітня 2021 року щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву від 05 квітня 2021 року про призначення пенсії, зарахувавши до загального трудового стажу періоди роботи з 05 березня 1985 року по 23 серпня 1985 року у Донецькому заводі крупнобудівельного домобудування Домобудівельного комбіната, та з 18 вересня 1985 року по 12 вересня 1990 року у Донецькому автотранспортному підприємстві №11424.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 05 квітня 2021 року подав заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 09 квітня 2021 року Великоновосілківським об'єднаним управління Пенсійного фонду України Донецької області було прийнято рішення №240 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного стажу. Згідно з рішенням до стажу не зараховані періоди роботи з 05 березня 1985 року по 23 серпня 1985 року, оскільки не вказана дата підстави прийняття, та з 18 вересня 1985 року по 12 вересня 1990 року, так як відтиск печатки не чіткий, що унеможливлює ідентифікувати назву підприємства.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало відзив, в якому позовні вимоги не визнало в повному обсязі з наступних підстав. Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. Позивач 05 квітня 2021 року звернувся до управління засобами Веб-порталу із заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно з записами №6-7 трудової книжки від 30.09.1982 НОМЕР_1 при прийомі на роботу, відсутня дата підстави прийняття. Так, як ведення трудової книжки здійснено в порушення п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, та п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 підстав для врахування періодів роботи з 05.03.1985 по 23.08.1985 до страхового стажу немає. Уточнююча довідка позивачем не надана. До страхового стажу не зарахований період роботи з 18.09.1985 по 12.09.1990 в Донецькому автотранспортному підприємстві, так як відтиск печатки на звільненні нечіткий, що унеможливлює ідентифікувати назву підприємства. За наданими документами страховий стаж робо боти позивача склав 25 років 04 місяці 24 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. За таких обставин ОСОБА_2 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та рекомендовано звернутися за призначенням пенсії за віком при наявності необхідного страхового стажу. За наявним стажем 25 років 04 місяці 24 дні та в умовах діючого на даний час законодавства право на пенсійну виплату виникає після досягнення 63 років, тобто з 04.09.2023.
13 грудня 2021 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений в загальному порядку, підготовче засідання призначене на 13 січня 2022 року.
13 грудня 2021 року від відповідача витребувані докази.
13 січня 2022 року судове засідання не відбулося, у зв'язку із неявкою сторін, розгляд справи відкладений на 25 січня 2022 року.
25 січня 2022 року судове засідання не відбулося у зв'язку із неявкою сторін, розгляд справи відкладений на 02 лютого 2022 року.
02 лютого 2022 року судове засідання не відбулося у зв'язку із неявкою сторін, розгляд справи відкладений на 16 лютого 2022 року.
02 лютого 2022 року до відповідача застосовані заходи процесуального примусу.
02 лютого 2022 року від відповідача повторно витребувані докази.
02 лютого 2022 року строк підготовчого провадження продовжений на тридцять днів.
03 лютого 2022 року скасовані заходи процесуального примусу, які були застосовані до відповідача.
Судове засідання, призначене на 16 лютого 2022 року, не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Циганенка А.І. на лікарняному, підготовче засідання призначено на 02 березня 2022 року.
02 березня 2022 року судове засідання не відбулося у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
24 лютого 2022 року судове засідання не відбулося у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб, тобто до 25.04.2022.
21.04.2022 на засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон України від 21 квітня 2022 року №2212-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» про затвердження Указу Президента України від 18.04.2022 №259 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні». Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 на 30 діб.
Законом України від 22 травня 2022 року №2263-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджений Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжений з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України від 15 серпня 2022 року №2500-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджений Указ Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжений з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Згідно з опублікованими Радою суддів України 02.03.2022 Рекомендаціями щодо роботи судів в умовах воєнного стану року, судам України рекомендовано за можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя.
Донецький окружний адміністративний суд продовжує свою роботу у дистанційному режимі.
19 вересня 2022 року позивачу поновлений строк звернення до адміністративного суду.
19 вересня 2022 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 30 вересня 2022 року.
У судове засідання, призначене на 30 вересня 2022 року, сторони не з'явилися, подали заяви про розгляд справи у їх відсутність.
Керуючись частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд вирішив розглянути справу в письмовому провадженні.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.
05 квітня 2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подав до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області заяву про призначення пенсії за віком.
09 квітня 2021 року Великоновосілківським об'єднаним управління Пенсійного фонду України Донецької області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №240, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно з рішенням страховий стаж (неповний) 25 років 4 місяці 24 дня. Згідно з записами №6-7 трудової книжки від 30.09.1982 НОМЕР_1 при прийомі на роботу, відсутня дата підстави прийняття. Так, як ведення трудової книжки здійснено в порушення п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, та п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 підстав для врахування періодів роботи з 05.03.1985 по 23.08.1985 до страхового стажу немає. Уточнююча довідка не надана. До страхового стажу не зарахований період роботи з 18.09.1985 по 12.09.1990 в Донецькому автотранспортному підприємстві, так як відтиск печатки на звільненні нечіткий, що унеможливлює ідентифікувати назву підприємства. За наданими документами страховий стаж роботи позивача склав 25 років 04 місяці 24 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. За таких обставин ОСОБА_2 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України) .
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46 Конституції України).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону №1058-ІV).
Закон №1788-ХІІ був введений в дію з 01 січня 1992 року - в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року - в повному обсязі.
01 січня 2004 року набув чинності Закон №1058-ІV.
Відповідно до частини 2 статі 24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була введена в дію 01 січня 2004 року на виконання Указу Президента України від 4 травня 1998 року №401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування» згідно постанов Кабінету Міністрів України №1854 від 12 грудня 2002 року та №303 від 12 березня 2003 року.
Отже, під час обчислення страхового стажу позивача за 1985-1990 роки відповідач мав керуватися документами та порядком, визначеним законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-ІV.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 2 наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, визначено, що у зв'язку з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 №252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 №412, не застосовується.
Згідно з пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку №637).
Пунктом 20 Порядку №637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі №234/13910/17 виклав висновок про те, що «..Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутністю трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення».
Позивач на підтвердження своїх вимог надав суду трудову книжку від 30 вересня 1982 року НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 .
В записі №6 про прийом на роботу ОСОБА_1 на Донецькій завод крупнопанельного домобудівництва Домобудівельного комбіната №1 відсутня дата видання наказу 105-к.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а сформулював висновок про те, що «формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист».
Отже, відповідач протиправно відмовив в зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу позивача.
У справі, що розглядається, спір виник щодо записів, які не визначають право позивача на пільгове пенсійне забезпечення, а тому, подання уточнюючої довідки в даному випадку чинним законодавством не передбачено.
До страхового стажу відповідачем також не зарахований період роботи з 18.09.1985 по 12.09.1990 в Донецькому автотранспортному підприємстві, так як відтиск печатки на звільненні нечіткий, що унеможливлює ідентифікувати назву підприємства.
В трудовій книжці від 30 вересня 1982 року НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 за спірний період містяться наступні записи:
Донецьке автотранспортне підприємство 32928
запис №8 - 18.09.1985 - прийнятий водієм автобусу 3 класу, наказ 208к 18.9.85
запис №10 - Донецьке АТП 32928 перейменовано в Донецьке АТП 37830, наказ 57 20.3.86; Донецьке АТП 37830 перейменовано в Донецьке АТП 11424, наказ 1 від 15.07.88 Міністерства транспорту УРСР
запис №11 - звільнений за власним бажанням, стаття 38 КЗпП УРСР у зв'язку із зміною місця проживання, наказ 241к від 12.09.90.
Отже, у трудовій книжці наявні достатні відомості для підтвердження страхового/ трудового стажу за цей період.
Таким чином, підстави для відмови в зарахування даного періоду до страхового стажу є протиправними.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування спірного рішення слід задовольнити.
Щодо зобов'язання зарахувати до загального трудового стажу періоди роботи з 05 березня 1985 року по 23 серпня 1985 року у Донецькому заводі крупнобудівельного домобудування Домобудівельного комбіната, та з 18 вересня 1985 року по 12 вересня 1990 року у Донецькому автотранспортному підприємстві №11424, суд зазначає наступне.
Обчислення страхового стажу та визначення розміру пенсії є дискреційними повноваженнями відповідного територіального органу ПФУ; суд не є органом, уповноваженим на призначення пенсії, а лише має компетенцію на здійснення судового контролю за відповідністю чинному законодавству оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта владних повноважень (постанови Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18 та від 21 грудня 2019 року у справі №663/574/17).
Пунктом 2 частини 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Зазначеній нормі кореспондують положення пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України відповідно до яких у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з частиною 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Тому, суд, з метою захисту порушених прав позивача, вважає за необхідне задовольнити позов шляхом визнання протиправним та скасування спірного рішення, та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 05 квітня 2021 року про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
09 жовтня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №925 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» якою реорганізовані деякі територіальні органи Пенсійного фонду України в Донецькій області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, зокрема, Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.
Отже, на теперішній час Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є органом, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання позивача.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).
Згідно з частиною 1 статі 139 КАС України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 139, 143, 159, 193, 205, 241-246, 249, 250, 251, 255, 291, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3; код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії №240, прийняте 09 квітня 2021 року Великоновосілківським об'єднаним управління Пенсійного фонду України Донецької області.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 квітня 2021 року про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Повний текст рішення складений 30 вересня 2022 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя А.І. Циганенко