ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.09.2022Справа № 910/4390/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК УКРАЇНА»
(вул. Верхній Вал, буд. 68, м. Київ, 04071)
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
(вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150)
про стягнення 9 737,85 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Підприємство з іноземними інвестиціями «АМІК УКРАЇНА» (далі - позивач, ПІІ «АМІК УКРАЇНА») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач, АТ «Українська залізниця») про стягнення неустойки у розмірі 9 737,85 грн, а також судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 481,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилаєтеся на те, що відповідачем, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором № 08906/ЦТЛ-2018/18/158 про надання послуг від 12.02.2018, не було дотримано строк доставки вантажу, прийнятого до перевезення за залізничною накладною № 23202704 від 22.09.2021, у зв'язку з чим позивачем нараховано неустойку за перевищення строку доставки вантажу, передбачену ст. 45 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951.
Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/4390/22 та справу передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.
Ухвалою суду від 13.06.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
11.07.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем невірно застосовано формулу для здійснення розрахунків неустойки відповідно до параграфів 1-5 ст. 24 та параграфа 2 ст. 45 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, а саме у знаменнику відношення необхідно враховувати загальну кількість діб фактичного (загального) терміну доставки (10 днів у спірному випадку), а не нормативного терміну доставки (6 днів у спірному випадку), при цьому відповідач зазначив, що допущена позивачем помилка не впливає на розмір неустойки.
Також до відзиву на позовну заяву відповідачем було додане клопотання про зменшення розміру неустойки до 0,00 грн.
В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилався на те, що у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, обстрілів всієї території України починаючи з 24.02.2022, було пошкоджено майно та завдано руйнування та знищення великої кількість об'єктів інфраструктури АТ «Українська залізниця»; працівники АТ «Українська залізниця» здійснюють відновлення та ремонт об'єктів інфраструктури та техніки, витрачаючи матеріали та кошти.
Крім того, відповідач посилався на те, що АТ «Українська залізниця» здійснюється перевезення гуманітарних вантажів, військової техніки та озброєння, а також евакуйовано значну кількість населення.
Також після початку військової агресії російської федерації проти України спостерігається значне падіння обсягів вантажних перевезень та значне зменшення обсягів та прибутковості від перевезення пасажирів залізничним транспортом, що свідчить про надскуртного матеріального становища АТ «Українська залізниця». Зазначені обставини в силу ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, на думку відповідача, є достатніми підставами для зменшення розміру неустойки до 0,00 грн.
18.07.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач не погоджується з розрахунком неустойки та доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, та зазначив, що для визначення величини (тривалості) перевищення строку доставки вантажу необхідно враховувати загальний строк доставки вантажу, розрахований відповідно до параграфів 2,3 ст. 24 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, який у спірному випадку становить 6 діб (нормативний строк доставки).
Крім того, позивач у відповіді на відзив просив суд відхилити клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, посилаючись на те, що перевищення строку доставки вантажу, яке стало підставою для нарахування неустойки, відбулось до введення воєнного стану; позивач добросовісно виконує свої зобов'язання по договору, вчасно та в повному обсязі сплачує всі платежі.
Також позивач просив врахувати, що відповідач систематично не виконує свої зобов'язання щодо надання відповідей на претензії, у строки, визначені законодавством, та не надав вчасно свої розрахунки.
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
12.02.2018 між ПІІ «АМІК Україна» (далі - Замовник) та АТ «Українська залізниця» (далі - Перевізник) було укладено Договір № 08906/ЦТЛ-2018/18/158 про надання послуг (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, предметом цього Договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Відповідно до п. 1.2. Договору, перевезення - послуга, в процесі надання якої Перевізник зобов'язується надавати довірений Замовнику вантаж до пункту призначення та видавати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачі), а Замовник зобов'язується оплатити послугу у передбаченому цим Договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до цього Договору, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 зі змінами та доповненнями, Збірника Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, який затверджено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356, Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 № 873, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2009 за № 1030/7318, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - УМВС), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ) відповідно.
Надання послуг за цим Договором може підтверджуватись, зокрема, залізничною накладною (п. 1.3. Договору).
На виконання умов Договору була оформлена накладна № 23202704 від 22.09.2021, за якою Перевізник взяв на себе зобов'язання відправити вантаж у вагонах № 74944968 та № 74811472 зі станції Барбаров БЧ (Республіка Білорусь) до станції призначення Кременець УЗ (Львівська залізниця), про що зазначено у графах 2 «Станція відправлення», 5 «Станція призначення», 22 «Перевізники» накладної.
Накладна складається з двох частин: паперова накладна засвідчує факт перевезення вантажу на території Білорусії, а електронна - на території України.
Загальна відстань по території Білорусії - 272 км. Час перебування вантажу на території Білорусії - 2 доби. Загальна відстань по території України складає 234 км.
Вантаж прибув на станцію Кременець Львівської залізниці 02.10.2021 та переданий вантажоодержувачу на під'їзні колії, що підтверджується відміткою у накладній.
Таким чином, час перебування вантажу на території України складає 8 діб.
Відповідно до графи 32 «Подовження строку доставки» накладної, вантаж був затриманий на 2 (дві) доби для митного оформлення, тобто строк доставки вантажу подовжено на 2 (дві) доби.
Враховуючи вищезазначене, фактичний строк доставки вантажу становить 10 діб, а загальна відстань - 506 км.
Відповідно до параграфа 2 ст. 24 УМВС, строк доставки вантажу розраховується як одна доба на кожні розпочаті 200 км і в спірному випадку строк доставки вантажу не повинен перевищувати 3 (три) доби.
Беручи до уваги параграф 3 ст. 24 УМВС, який подовжує строк доставки вантажу на 1 добу на операції, пов'язані з відправлення вантажу та на 2 (дві) доби згідно з актом загальної форми (що підтверджується написом у графі 32 накладної), загальний строк доставки вантажу за накладною не повинен перевищувати 6 (шість) діб відповідно до УМВС.
Таким чином, як зазначав позивач у позовній заяві, фактичний строк доставки вантажу становить 10 (десять) діб, а загальний строк доставки вантажу не повинен був перевищувати 6 (шість) діб, в результаті чого відповідач прострочив доставку вантажу на 4 (чотири) доби.
Посилаючись на допущення відповідачем порушення строку доставки вантажу, позивач, на підставі норм УМВС та положень Статуту залізниць України, нарахував відповідачу неустойку, у зв'язку з чим ПІІ «АМІК УКРАЇНА» звернулось до АТ «Українська залізниця» з претензією № 2242 від 18.11.2021 про сплату неустойки за перевищення строку доставки вантажу на суму 9 737,85 грн, що підтверджується накладною оператора поштового зв'язку «Укрпошта» № 0505039754317 від 18.11.2021, списком « 138/18.11.21» згрупованих відправлень ф. 103А, описом вкладення у цінний лист № 0505039754317 та фіскальним чеком від 18.11.2021, копії яких надані в матеріали справи.
Вказана претензія була отримана АТ «Українська залізниця» 22.11.2021, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 0505039754317, копія якого надана в матеріали справи, однак залишена відповідачем без уваги та належного виконання, що і стало підставою звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).
Зі змісту частини першої ст. 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли з перевезення вантажів залізницею.
Згідно з частиною п'ятою ст. 306 ГК України, загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Як зазначалось, між ПІІ «АМІК Україна» та АТ «Українська залізниця» було укладено Договір № 08906/ЦТЛ-2018/18/158 про надання послуг від 12.02.2018.
Частиною першою ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до п. 1.1. Договору, предметом цього Договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Відповідно до ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 307 ГК України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 № 273/96-ВР (далі - Закону України «Про залізничний транспорт»), законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України «Про транспорт», цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.
Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут залізниць України), Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту залізниць України поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під'їзні колії) (ст. 3 Статуту залізниць України).
Умовами ст. 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.
На підставі Статуту залізниць України Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи (ст. 5 Статуту залізниць України).
Згідно з п. 1.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138) та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084 (далі - Правила оформлення перевізних документів), на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). Накладна згідно з цими Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (ЕЦП). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем (п. 1.2. Правил оформлення перевізних документів).
Згідно з ст. 4 Статуту залізниць України, перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.
Умовами п. 1.2. Договору передбачено, що перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до цього Договору, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 зі змінами та доповненнями, Збірника Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, який затверджено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356, Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 № 873, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2009 за № 1030/7318, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - УМВС), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ) відповідно.
Так, УМВС, відповідно до якої долучилась Україна, є чинною в Україні відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» та «Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів».
Відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991, Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) підписана Союзом РСР і стала чинною для нього з 01.11.1951. На підставі постанови Верховної Ради України від 17.09.1992 «Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів» Україна приєдналася до цієї Конвенції.
Тобто УМВС є чинною з 01.11.1951 для УРСР, а для України УМВС є чинною з 05.06.1992 та відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» та «Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів», тобто, міжнародні перевезення вантажу здійснюються відповідно до правил міжнародних договорів, які відповідно ст. 9 Конституції України та ст. 10 ЦК України, є частиною національного законодавства України та підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Крім того, у постанові Кабінету Міністрів України № 246 від 03.04.1993 «Про угоди щодо міжнародного залізничного вантажного та пасажирського сполучення» зазначено, що у зв'язку з прийняттям Державної адміністрації залізничного транспорту України до Організації співдружності залізниць та її приєднанням до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Угоди про міжнародне залізничне пасажирське сполучення залізницям, морським пароплавствам, вантажовідправникам і вантажоодержувачам України слід забезпечити виконання цих угод.
Відповідно до параграфу 1 ст. 3 УМВС, ця Угода встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу в прямому міжнародному залізничному сполученні і в прямому міжнародному залізнично-паромному сполученні.
Параграфом 1 ст. 14 УМВС передбачено, що у відповідності з договором перевезення перевізник зобов'язується за плату перевезти доручений йому відправником вантаж до станції призначення за маршрутом, погодженим відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачу.
Укладення договору перевезення підтверджується накладною (параграф 3 ст. 14 УМВС).
Як було зазначено, що на виконання умов Договору була оформлена накладна № 23202704 від 22.09.2021, яка складається з двох частин: паперова накладна засвідчує факт перевезення вантажу на території Білорусії, а електронна - на території України.
Згідно з параграфом 1 ст. 24 УМВС, якщо відправником і перевізником не погоджене інше, термін доставки визначається на весь шлях прямування вантажу і не повинен перевищувати терміну, обчисленого виходячи з норм, які містяться у цій статті.
Відповідно до параграфу 2 ст. 24 УМВС, термін доставки вантажу визначається, виходячи з наступних норм:
- для контейнерів - 1 доба на кожні розпочаті 150 км;
- для інших відправок - 1 доба на кожні розпочаті 200 км.
Параграфом 3 ст. 24 УМВС передбачено, що термін доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов'язані з відправленням вантажу.
Строк доставки вантажу продовжується на весь час затримки на шляху слідування з причин, що не залежать від перевізника (параграф 4 ст. 24 УМВС).
Положеннями параграфу 5 ст. 24 УМВС передбачено, що перебіг терміну доставки вантажу починається з 0.00 годин дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі одержувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповну добу розраховують як за повну.
Термін доставки вважається виконаним, якщо вантаж прибув на станцію призначення до закінчення терміну доставки і перевізник повідомив одержувача про прибуття вантажу і можливості передачі вантажу у розпорядження одержувача (параграф 7 ст. 24 УМВС).
Відповідно до ст. 2 УМВС та додатку 1 до УМВС «Правила перевезення вантажів», розділу 1 пункту 2.1. «відправка» - це вантаж за однією накладною (відправлення) приймається до перевезення від одного відправника на одній станції відправлення на адресу одного одержувача на одну станцію призначення.
Як встановлено судом, 22.09.2021 згідно накладної № 23202704, зі станції відправлення Барбаров БЧ (Республіка Білорусь) залізниці відправником - Відкритим акціонерним товариством «Мозирський нафтопереробний завод», Республіка Білорусь, було відправлено вантаж у вагонах № 74944968 та № 74811472 до станції призначення Кременець УЗ (Львівської залізниці), вантажоодержувач - Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК УКРАЇНА» (провізна плата - 32 459,50 грн).
Загальна відстань по території Білорусії - 272 км. Загальна відстань по території України складає 234 км. Разом 506 км.
Термін перебування вантажу на території Білорусії складає 2 (дві) доби. Відповідно до графи 32 «Подовження строку доставки» накладної, вантаж був затриманий на 2 (дві) доби для митного оформлення, тобто строк доставки вантажу подовжено на 2 (дві) доби.
Вантаж прибув на станцію Кременець Львівської залізниці 02.10.2021 та переданий вантажоодержувачу, що підтверджується відміткою у графі 64 накладної та не заперечується відповідачем.
Таким чином, нормативний строк доставки вантажу (перебування вантажу на території України) складає 6 (шість) діб, а фактичний (загальний) строк доставки вантажу становить 10 (десять) діб, тобто, відповідач прострочив доставку вантажу на 4 (чотири) доби.
У відзиві на позовну заяву відповідач також вказує на прострочення доставки вантажу на 4 (чотири) доби.
Відповідно до параграфа 1 ст. 45 УМВС, якщо перевізником не було дотримано термін доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24 «Термін доставки вантажу», перевізник сплачує відшкодування за перевищення терміну доставки у вигляді неустойки.
Положеннями параграфа 2 ст. 45 УМВС передбачено, що розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення терміну доставки, і величини (тривалості) перевищення терміну доставки, що розраховується як відношення перевищення терміну доставки (в добі) до загального терміну доставки, а саме:
6% провізної плати при перевищенні терміну доставки не більше однієї десятої загального терміну доставки;
18% провізної плати при перевищенні терміну доставки більше однієї десятої, але не більше трьох десятих загального терміну доставки;
30% провізної плати при перевищенні терміну доставки понад три десятих загального терміну доставки.
З урахуванням вищевказаного, а також зважаючи на затримку вантажу на 2 (дві) доби, що є підставою для продовження строку доставки вантажу на 2 (дві) доби з причин, що не залежали від відповідача, суд дійшов висновку, що фактичний термін доставки вантажу за накладною № 23202704 перевищує нормативний термін доставки на 4 (чотири) доби.
Враховуючи перевищення терміну доставки вантажу на 4 (чотири) доби, відношення перевищення терміну доставки (4 (чотири) доби) до загального терміну доставки (6 (шість) діб) складає 4/6=0,66.
Відсоток провізної плати відповідно до параграфу 2 ст. 45 УМВС, який визначається як розмір неустойки за прострочення доставки, становить 30%, провізна плата згідно із відомостями у накладній складає 32 459,50 грн.
Такими чином, неустойка за прострочення доставки вантажу становить 9 737,85 грн (32 459,50 грн х 30%/100%).
Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку неустойки за прострочення доставки вантажу, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, а відтак розмір неустойки складає 9 737,85 грн.
При цьому, судом враховано, що відповідачем у відзиві на позовну заяву було підтверджено обґрунтованість розміру неустойки, що був розрахований позивачем.
Водночас, посилання відповідача на невірне визначення позивачем перевищення строку доставки у десятих відносно нормативного строку доставки, суд залишає без розгляду як такі, що фактично ніяким чином не спростовують обґрунтованості застосованої заявником розміру неустойки за перевищення терміну доставки вантажу.
Відповідно до частини шостої ст. 315 ГК України, щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Згідно з частиною четвертою ст. 124 Конституції України, законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Частиною першою ст. 19 ГК України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Параграфом 1 ст. 46 УМВС передбачено, що право пред'явлення претензії до перевізника належить відправникові і одержувачеві.
Відповідно до параграфу 1 ст. 47 УМВС, позов може бути пред'явлено тільки після пред'явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред'явлена претензія.
Право пред'явлення претензії та позову виникає: 1) про відшкодування за недостачу, пошкодження (псування) вантажу, а також за перевищення строку доставки - з моменту видачі вантажу отримувачу (параграф 2 ст. 46 УМВС).
Як підтверджується матеріалами справи, позивач на виконання вимог УМВС з метою досудового врегулювання спору звернувся до відповідача з претензією № 2242 від 18.11.2021 про сплату неустойки за перевищення строку доставки вантажу за спірною накладною № 23202704 від 22.09.2021, яка була отримана відповідачем 22.11.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0505039754317.
Відповідно до параграфа 7 ст. 46 УМВС, перевізник зобов'язаний у 180-денний строк з дня отримання претензії, розглянути її, дати відповідь претендодателю та при повному чи частковому визнанні претензії сплатити перетендодателю належну суму.
Таким чином, відповідач повинен був розглянути претензію позивача протягом 180 днів з дня її отримання.
Тобто, 21.05.2022 закінчився 180-денний строк (відраховується з моменту отримання претензії відповідачем, тобто, з 22.11.2021) на надання відповіді на претензію. При цьому з огляду на положення п. 5. ст. 254 ЦК України строк продовжується до 23.05.2022 у зв'язку з тим, що останній день строку припадає на вихідний.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не дав відповідь на претензію в строк, встановлений на розгляд претензії, у зв'язку з чим у позивача виникло право на пред'явлення позову про стягнення неустойки за прострочення строку доставки вантажу.
Згідно з параграфом 3 ст. 47 УМВС, позов може бути пред'явлено, якщо перевізник не дав відповідь на претензію в строк, встановлений на розгляд претензії.
Параграфом 1 ст. 48 УМВС передбачено, що позови до перевізника на підставі цієї Угоди пред'являються: про перевищення терміну доставки - протягом 2 місяців.
Вказані в параграфі 1 ст. 48 УМВС строки розраховуються з моменту виникнення права пред'явлення позову, встановленого в параграфі 2 ст. 47 «Вимоги за договором перевезення. Підсудність» цієї Угоди. День початку перебігу строку давності в строк не включається (параграф 2 ст. 48 УМВС).
Згідно з параграфом 3 ст. 48 УМВС пред'явлення претензії, оформленої відповідно до статті 46 «Претензії» цієї Угоди, зупиняє перебіг строків давності, передбачених у параграфі 1 цієї статті. Перебіг строку давності продовжується з того дня, коли перевізник повідомив претендателю про повне або часткове відхилення його претензії або з моменту закінчення строку, встановленого в параграфі 7 ст. 46 «Претензії» цієї Угоди, якщо претензія залишена перевізником без відповіді.
Позивач звернувся з даним позовом до суду 09.06.2022, що підтверджується відтиском штампу відділення поштового зв'язку на конверті, в якому направлено позов до суду, а отже в межах строку, встановленого УМВС.
Відповідно до параграфу 3 ст. 41 УМВС, тягар доказування того, що перевищення терміну доставки вантажу сталося не з вини перевізника, покладається на перевізника.
Суд зазначає, що відповідачем не доведено відсутність його вини у перевищенні терміну доставки вантажу за залізничною накладною № 23202704.
Умовами ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною першою ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини першої ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Таким чином, оскільки факт затримки доставки вантажу залізницею підтверджується матеріалами справи, а відповідачем вказані обставини не спростовані, суд, зважаючи на порушення відповідачем правил перевезення вантажу та УМВС, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та стягнення з відповідача неустойки за перевищення строку доставки вантажу в сумі 9 737,86 грн.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки за несвоєчасну доставку вантаж, суд зазначає наступне.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша ст. 199 ГК України).
Штрафними санкціями, відповідно до частини першої ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Аналогічні висновки викладалися Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
Застосоване у частині третій ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19).
Суд звертає увагу відповідача, що зменшення розміру неустойки до нуля, не є зменшенням за своєю правовою природою, а фактично є звільненням від відповідальності, що не узгоджується із повноваженнями суду.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача розміру неустойки, яка підлягає стягненню, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає таке.
24.02.2022, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 частини першої ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. строком на 30 діб.
Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022 та № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні.
Частиною третьою ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки обґрунтовано тим, що у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, обстрілів всієї території України починаючи з 24.02.2022, було пошкоджено майно та завдано руйнування та знищення великої кількість об'єктів інфраструктури АТ «Українська залізниця»; працівники АТ «Українська залізниця» здійснюють відновлення та ремонт об'єктів інфраструктури та техніки, витрачаючи матеріали та кошти.
Крім того, АТ «Українська залізниця» здійснюється перевезення гуманітарних вантажів, військової техніки та озброєння, а також евакуйовано значну кількість населення.
Також після початку військової агресії російської федерації проти України спостерігається значне падіння обсягів вантажних перевезень та значне зменшення обсягів та прибутковості від перевезення пасажирів залізничним транспортом, що свідчить про надскуртного матеріального становища АТ «Українська залізниця».
Судом враховано, що порушення відповідачем зобов'язань мало місце до початку військової агресії російської федерації проти України, однак наведене не нівелює права суду за наявності наведених обставин станом на час розгляду спору зменшити розмір неустойки.
Суд не виключає, що позивач також може виконувати стратегічні завдання для захисту людей та зміцнення обороноздатності країни, однак в матеріалах справи не міститься доказів, а суду не відомі загальновідомі обставини, які б свідчили про аналогічний чи більший негативний вплив військової агресії російської федерації на діяльність позивача, ніж на діяльність відповідача, про що зазначено вище.
Отже, беручи до уваги те, що відповідачем доставлено вантажі в пункт призначення, тоді як позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення строків доставки вантажів, враховуючи, що відповідач в умовах воєнного стану має для країни вкрай важливе стратегічне значення, постійно зазнає людських та інфраструктурних втрат внаслідок бойових дій на території України, усунення яких потребує значних ресурсів, власними силами, засобами та коштами здійснює відновлення інфраструктури з метою підтримки обороноздатності держави, суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, суд дійшов до висновку про наявність підстав задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з АТ «Українська залізниця» на користь ПІІ «АМІК Україна» до 973,79 грн (10% від обґрунтованого розміру неустойки у сумі 9 737,85 грн).
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з огляду на часткове задоволення позову.
При цьому, суд враховує викладене в п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною), у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Крім того, відповідно до положень п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5; ідентифікаційний код юридичної особи: 40075815) на користь Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК УКРАЇНА» (04071, м. Київ, Верхній Вал, 68, ідентифікаційний код юридичної особи: 30603572) неустойку за порушення строків доставки вантажу у розмірі 973 (Дев'ятсот сімдесят три) грн 79 коп., а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 481 (Дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.
3. В задоволенні іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 28.09.2022.
СуддяМ.Є. Літвінова