26 вересня 2022 року
м. Київ
cправа № 906/527/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2022
та рішення Господарського суду Житомирської області від 14.12.2021
у справі № 906/527/21
за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут"
про стягнення 310 449, 17 грн
Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз", позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" (далі - ТОВ "Житомиргаз збут", відповідач) про стягнення 242 172,01 грн основного боргу, 40 292, 10 грн пені, 13 909 грн 3% річних та 14 075,52 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 01.07.2015 №1506000222/П012 зі сплати вартості наданих послуг у період з січня 2018 року по квітень 2019 року.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.12.2021 (суддя Сікорська Н.А.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 (колегія суддів: Василишин А.Р. - головуючий, Грязнов В.В., Філіпова Т.Л.), в позові відмовлено.
Судами встановлено, що 01.07.2015 Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (нова назва - АТ "Укртрансгаз", газотранспортне підприємство) та ТОВ "Житомиргаз збут" (замовник) уклали договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1506000222/П012 (далі - Договір), відповідно до умов якого:
- газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення газорозподільних станцій, а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу у розмірі, в строки і в порядку, передбаченому Договором (п.1.1);
- оплата вартості послуг за транспортування природного газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсотків попередньої оплати за 10 дні до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу; замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць; остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до 20 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів (абзаци 1, 2 п.5.5);
- у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розд.5 Договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.7.3).
На виконання умов Договору позивач надав відповідачу у 2018 та 2019 роках послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на загальну суму 2 068 617,99 грн.
ТОВ "Житомиргаз збут" оплачувало надані послуги несвоєчасно, а за період з лютого по квітень 2019 року у відповідача утворилась заборгованість на суму 242 172,01 грн.
10.12.2019 сторони уклали угоду про розірвання Договору з 01.05.2019, у якій передбачили, що зобов'язання сторін, що виникають із Договору, припиняються, окрім фінансових зобов'язань, що виникли в період дії Договору і сторони не вважать себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками в цій частині.
Суди виходили з того, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 242 172,01 грн є законними та обґрунтованими. Однак за умовами укладеного між сторонами договору здійснюється переміщення продукції виробничо-технічного призначення трубопроводами, і така діяльність підпадає під визначення перевезення вантажів, закріплене у ст. 306 Господарського кодексу України (далі - ГК), а відтак на нього поширюються норми цього Кодексу, зокрема, в частині правового регулювання перевезення вантажів. Отже, до спірних правовідносин мають бути застосовані положення ч.5 ст.315 ГК щодо спеціальної позовної давності у шість місяців, яка позивачем станом на дату звернення з позовом (14.05.2021) пропущена.
Отже, до вимог позивача про стягнення як основного боргу, так і 40 292,10 грн пені за період з 03.01.2019 по 17.12.2020, 13 909,55 грн 3% річних за період з 20.02.2018 по 17.12.2020, 14 075,52 грн інфляційних втрат за період березень 2018 року - жовтень 2020 року підлягає застосуванню спеціальна позовна давність, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню внаслідок пропуску позовної давності
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Касаційна скарга мотивована таким:
- суд апеляційної інстанції не урахував висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 17.04.2018 у справі №910/3487/17 та від 23.12.2021 у справі №910/14550/17 щодо застосування ст.901 ЦК, про те, що договір, укладений сторонами (відповідно до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання на ринках енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 22.09.2011 №1579 (далі - Типовий договір) як і у справі, що переглядається) за своєю правовою природою є договором про надання послуг;
- суд першої інстанції не надав юридичної характеристики договору про надання послуг транспортування природного газу, тому неправильно встановив його місце в системі договірного права України; укладений сторонами Договір належить до договорів про надання послуг (гл.63 ЦК), оскільки за своєю юридичною природою відносини з надання послуг транспортування природного газу належать до цивільно-правових зобов'язань у сфері надання послуг, що вбачається зі ст.32 Закону "Про ринок природного газу" та п.5 гл.1 розд.І Кодексу ГТС; тому договір транспортування природного газу є договором про надання послуг в розумінні ст.901 ЦК, а не договором перевезення вантажу;
- застосовані судом апеляційної інстанції висновки Верховного Суду щодо застосування норм права (статей 306, 307 ч.5 ст.315 ГК), викладені у постановах від 16.07.2020 у справі №920/206/19 та від 23.07.2020 у справі №920/180/19, потребують конкретизації щодо можливості їх застосування до широкого загалу правовідносин, які виникали між позивачем та контрагентами на підставі аналогічних договорів. Необхідність конкретизації зумовлена нечіткістю нормативно-правових норм, які регулюють спірні правовідносини, зокрема Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), особливо з огляду на кількість суттєвих змін, яких він зазнав впродовж спірного періоду.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1,2 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 19.08.2022.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 29.08.2022 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, який направлений поштою 19.08.2022, у якому відповідач просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, погоджуючись з наданою судами правовою оцінкою юридичної природи Договору.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржувані рішення господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
АТ "Укртрансгаз" зазначає, що суд апеляційної інстанції не урахував висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 17.04.2018 у справі №910/3487/17 та від 23.12.2021 у справі №910/14550/17 щодо застосування ст.901 ЦК, про те, що договір транспортування природного газу за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Скаржник при цьому зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили правову природу договору транспортування природного газу, а тому помилково до спірних правовідносин застосували статті 306, 307 ГК, що регулюють відносини з перевезення вантажу.
Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях зазначили, що сторони уклали договір на транспортування продукції трубопроводами, за умовами якого здійснюється переміщення продукції виробничо-технічного призначення трубопроводами, то, з огляду на об'єктивні ознаки цієї діяльності, вона підпадає під визначення перевезення вантажів, закріплене у ст.306 ГК, а відтак на нього, разом із нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК), Закону України "Про транспорт", Закону України "Про трубопровідний транспорт", Закону України "Про ринок природного газу" поширюються норми ГК, зокрема, в частині правового регулювання перевезення вантажів, а укладеному договору притаманні риси, у тому числі договору перевезення. Тому позивач у справі є саме перевізником в розумінні вищевказаних положень чинного законодавства.
При цьому суди попередніх інстанцій посилались на висновки, наведені в постановах Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №920/206/19 та від 23.07.2020 у справі №920/180/19.
Верховний Суд погоджується з доводами скаржника, виходячи з таких міркувань.
Згідно з абз.1 ч.1 ст.32 Закону "Про ринок природного газу" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.
За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу (абз.2 ч.1 ст.32 зазначеного Закону).
Кодекс ГТС визначає договір транспортування як договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування) на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги) (п.5 гл.1 розд.I Кодексу ГТС, тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У ст.901 ЦК передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Натомість відповідно до ч.1 ст.307 ГК за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Закон "Про ринок природного газу" та Кодекс ГТС визначають предмет договору транспортування як надання послуг, які можуть включати: надання доступу до потужності (розподіл потужності); послуги транспортування; послуги балансування.
Кодекс ГТС встановлює, що одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у тому числі послуг балансування системи, є складовими послуги транспортування природного газу та здійснюються виключно на підставі договору транспортування (абз.1 п.1 гл.1 розд.VIII).
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Верховний Суд вважає, що норми ЦК та ГК можуть застосовуватися до договору транспортування газу (як загальні норми) лише в частині, в якій вони не змінені спеціальним регулюванням, встановленим законодавством про ринок природного газу.
Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові 15.07.2022 у справі №921/184/21 зазначив, що договір транспортування природного газу є договором, який передбачає надання трьох видів послуг, а його істотні умови визначені ст.901 ЦК та спеціальним законодавством: Законом "Про ринок природного газу", Кодексом ГТС, Типовим договором.
При цьому Верховний Суд у наведеній постанові відступив від врахованих судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 920/206/19, від 23.07.2020 у справі № 920/180/19, про те що договори транспортування природного газу за своєю правовою природою є договорами перевезення вантажу і до правовідносин за ними підлягають застосуванню положення статей 306, 307, 315 ГК України, оскільки зазначені договори за своєю правовою природою є договорами про надання послуг, виходячи зі спеціального регулювання, встановленого законодавством про ринок природного газу.
Також у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №910/3487/17 та від 23.12.2021 у справі №910/14550/17, на які посилається АТ "Укртрансгаз" як на підставу касаційного оскарження, зазначено, що укладений сторонами договір (який є договором транспортування природного газу, укладеним відповідно до Типового договору) за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм гл.63 ЦК.
У зв'язку з цим Верховний суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо віднесення укладеного сторонами Договору до договорів перевезення вантажів.
АТ "Укртрансгаз" у касаційній скарзі зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанції щодо застосування спеціальної позовної давності у шість місяців, передбаченої ч.5 ст.315 ГК, до відносин, які виникли на підставі договору транспортування природного газу.
Верховний Суд погоджується з цим доводом скаржника оскільки, як уже зазначалось, договір транспортування природного газу за своєю правовою природою не є договором перевезення вантажу, натомість є договором надання послуг в розумінні гл.63 ЦК.
Чинне законодавство не встановлює спеціальних правил перебігу позовної давності для договорів надання послуг та, зокрема, для договорів транспортування природного газу. Також відповідні спеціальні правила не визначені і укладеним сторонами Договором. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні правила перебігу позовної давності, визначені гл.19 ЦК.
Відповідно до ч.1 ст.257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з абзацами 1, 2 ч.5 ст.261 ЦК за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Суди попередніх інстанцій встановили, що основна заборгованість у відповідача перед позивачем за надання послуг транспортування природного газу в сумі 242172,01 грн виникла за період з лютого по квітень 2019 року, а враховуючи абз.2 п.5.5 Договору, строк оплати послуг, наданих у спірний період, настав з 20.03.2019 по 20.05.2019. Існування основної заборгованості доведено позивачем та не оспорюється відповідачем.
У зв'язку з цим загальна позовна давність для таких вимог спливає з 20.03.2022 по 20.05.2022 відповідно. АТ "Укртрансгаз" звернулось до суду з позовом у цій справі 14.05.2021, тобто позовна давність пропущена не була.
У зв'язку з цим суди попередніх інстанцій помилково відмовили в задоволенні позову в цій частині з підстав пропуску позовної давності.
Отже, аргументи скаржника про порушення судами норм матеріального та процесуального права у прийнятті оскаржуваних рішень знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.
Разом з тим АТ "Укртрансгаз" як на підставу касаційного перегляду посилається на п.2 ч.2 ст.287 ГПК та зазначає про необхідність відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.07.2020 у справі №920/206/19 та від 23.07.2020 у справі №920/180/19.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Однак, як вже зазначалось, після подання АТ "Укртрансгаз" касаційної скарги у справі, що переглядається, Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалив постанову від 15.07.2022 у справі №921/184/21. Цією постановою Верховний Суд відступив від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08.12.2021 у справі №904/949/21, від 16.07.2020 у справі №920/206/19 та від 23.07.2020 у справі №920/180/19, щодо застосування до договору транспортування природнього газу статей 315, 306, 307 ГК як до договору перевезення вантажу.
У зв'язку з врахуванням наведених висновків Верховного Суду в порядку ч. 4 ст. 300 ГПК України колегія суддів не переглядає судові рішення у даній справі з підстав касаційного оскарження, передбачених п.2 ч.2 ст.287 ГПК України.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях констатовано нарахування позивачем пені в сумі 40 292,10 грн за період з 03.01.2019 по 17.12.2020, 3% річних в сумі 13 909,55 грн за період з 20.02.2018 по 17.12.2020, інфляційних втрат в сумі 14 075,52 грн за період березень 2018 року - жовтень 2020 року. Проте зі змісту мотивувальних частин судових рішень не вбачається здійснення судами перевірки правильності проведених позивачем нарахувань у цій частині позовних вимог, а лише помилково вказано на пропуск шестимісячного строку позовної давності.
При цьому із зазначених позивачем періодів нарахування 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що частина заявлених вимог може бути нарахована поза межами встановленої ч.1 ст.257 ЦК загальної позовної давності, на що не звернули увагу суди попередніх інстанцій.
Щодо сум пені, то суди не досліджували обґрунтованість заявлених позовних вимог в цій частині з урахуванням вимог частин 4, 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 ГК, ч. 2 ст. 258 ЦК а також змісту п. 7.3 Договору.
Разом з тим Верховний Суд позбавлений можливості самостійно прийняти рішення по суті заявлених вимог в силу визначених ст. 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції та повноважень останнього.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Прийняті зі справи судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
Отже, касаційна скарга позивача підлягає задоволенню частково; рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
У новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, дослідити зібрані у справі докази, надати їм належну правову оцінку, повно та всебічно перевірити обставини справи, зокрема перевірити правильність нарахування позивачем заборгованості та розрахунки, і залежно від встановленого вирішити спір відповідно до закону.
Оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" задовольнити частково.
Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 та рішення Господарського суду Житомирської області від 14.12.2021 у справі № 906/527/21 скасувати.
Справу № 906/527/21 направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.