Номер провадження: 22-ц/813/2996/22
Справа № 496/3568/18
Головуючий у першій інстанції Галич О. П.
Доповідач Комлева О. С.
14.09.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В.,
з участю секретаря Шлапак А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 13 квітня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Галич О.П., повний текст рішення складений 23 квітня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ житла або визначення порядку користування ним, -
У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ житла або визначення порядку користування ним, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила поділити між ними квартиру АДРЕСА_1 , що знаходиться у їх спільній частковій власності виділивши їй у користування житлову кімнату площею 16,5 кв.м.; у користуванні відповідача залишити житлову кімнату площею 12,7 кв.м.; у спільному користуванні співвласників залишити: коридор площею 3,8 кв.м., санвузол площею 2,6 кв.м., кухня площею 8,4 кв.м. та коридор площею 5,6 кв.м., а всього загальною площею 20,4 кв.м.
В обґрунтування позову позивачка зазначила, що 28 жовтня 2011 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб. Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, на утриманні позивачки є неповнолітній син від першого шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час шлюбу 14 серпня 2014 року на підставі договору купівлі-продажу сторони придбали у рівних частинах двокімнатну квартиру за АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію власності, а саме: за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини кожному від спірної квартири.
Згідно рішення Біляївського районного суду Одеської області від 17 липня 2017 року шлюб між сторонами було розірвано, внаслідок чого на право користування спірною квартирою претендують співвласник ОСОБА_1 та співвласник ОСОБА_2 разом з дітьми: сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач користується вказаною квартирою одноособово, оскільки силоміць примусив позивачку разом з дітьми виселитися та перейти жити до своїх батьків, що стало підставою для звернення до суду з зазначеним позовом.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 13 квітня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволений.
Виділено ОСОБА_2 в користування житлову кімнату площею 16,5 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Виділено ОСОБА_1 у користування житлову кімнату площею 12,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Приміщення: коридор площею 3,8 кв.м., санвузол площею 2,6 кв.м., кухня площею 8,4 кв.м. та коридор площею 5,6 кв.м., а всього загальною площею - 20,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 залишені у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині стягнення судових витрат скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову про стягнення судових витрат, також просить змінити рішення і ухвалити нове, в якому додатково визнати право власності ОСОБА_1 на грошову компенсацію від ОСОБА_2 за безпідставно зменшену його частину при виділі в натурі із права спільної часткової власності, яка пропорційна 4/100 частинам квартири, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що згідно висновку експерта встановлена відсутність можливості поділу спірної квартири, а також визначена середньоринкова вартість спірного майна, також експертом запропоновано єдиний варіант порядку користування квартирою із зазначенням відхилення від ідеальних часток. Апелянт вважає, що ОСОБА_2 виділено на 4/100 більше ідеально належної частки та є відхиленням, що порушує його законні права та інтереси на право володіння, користування та розпорядження майном без здійснення грошової компенсації за 4/100 частини. Також вважає, що суд безпідставно стягнув з нього судові витрати за відсутністю належних доказів оплати судових витрат, які понесла позивачка.
Відзиву до суду надано не було.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
Учасники справи про призначене судове засідання на 14 вересня 2022 року були сповіщені належним чином, шляхом направлення судових повідомлень на електронні адреси, які зазначені ОСОБА_2 в позовній заяві, а ОСОБА_1 зазначено у клопотанні про ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 1, 121, 208-211).
Від ОСОБА_2 до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутністю (а.с. 212-215).
Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був укладений шлюб, який рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 17 липня 2017 року був розірваний.
Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 11).
Позивачка має сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 11 зв.б.).
З довідок про реєстрацію місця проживання від 17 серпня 2018 року за № 1835 та № 1836, вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 12,13).
На підставі договору купівлі-продажу від 14 серпня 2014 року сторони придбали у рівних частинах двокімнатну квартиру за АДРЕСА_1 , житловою площею 35,20 кв. м. та загальною площею 50,00 кв. м., обопільне право власності сторін на зазначене житло зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію власності, а саме: за ОСОБА_1 ,запис №6685431 від 14.08.2014 року про право власності на 1/2 частину від квартири АДРЕСА_1 та за ОСОБА_2 , запис № 6685432 від 14 серпня 2014 року про право власності на 1/2 частину від квартири АДРЕСА_1 (а.с. 67-69,17).
З висновку за № 172/2019 від 21 січня 2020 року складеного судовим експертом Скибінською Т.М., встановлено відсутність можливості поділу в натурі спірної квартири, а також визначена середньоринкова вартість спірного майна, яка становить 439079 грн. За відсутності варіантів поділу спірної житлової площі, експертом запропоновано єдиний варіант порядку користування квартирою АДРЕСА_1 між співвласниками ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , із незначним відхиленням від ідеальних часток. При запропонованому варіанті порядку користування приміщенням вказаної квартири, в спільне користування двох співвласників, експерт пропонує виділити наступні приміщення, площею 20,4 кв.м.: №1 - коридор площею 3,8 кв.м., №2 - санвузол площею 2,6 кв.м., № 3 - кухня площею 8,4 кв.м., № 4 - коридор площею 5,6 кв.м. Першому співвласнику при запропонованому варіанті порядку користування приміщенням вказаної квартири, пропонується виділити наступні приміщення: №4а - житлова кімната площею 12,7 кв.м. та площа зі спільного користування - 10,2 кв.м., загальною площею 22,9 кв.м., що складає 46/100 частин, що на 4/100 частини менше ідеальної належної частки. При запропонованому варіанті порядку користування в приміщення №4а-житлова площею 12,7 кв.м., яке запропоноване до виділу першому співвласнику буде наявний індивідуальний вхід (вихід) в коридор №4б площею 5,6 кв.м. Другому співвласнику при запропонованому варіанті порядку користування приміщенням вказаної квартири, пропонується виділити наступні приміщення: АДРЕСА_3 - житлова кімната площею 16,5 кв.м. та площа зі спільного користування - 10,2 кв.м., загальною площею 26,7 кв.м., що складають 54/100 частини, що на 4/100 частини більше ідеально належної частики. При запропонованому варіанті порядку користування в приміщення № 5 - житлова площею 16,5 кв.м., яке запропоноване до виділу другому співвласнику буде наявний індивідуальний вхід (вихід) в коридор №4б площею 5,6 кв.м. Інженерні комунікації досліджуваної вищевказаної квартири при запропонованому варіанті порядку користування, залишаються в спільному користуванні (а.с. 94-117).
Задовольняючи позов ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою, суд першої інстанції виходив із того, що сторони під час шлюбу придбали у рівних частинах двокімнатну квартиру за АДРЕСА_1 , проте відповідач користується вищезазначеною квартирою одноособово, що порушує права позивача володіти, користуватися та розпоряджатися частиною вищезазначеної квартири.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з наступних підстав.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Згідно ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб і з визначенням часток кожного з них управі власності є спільною частковою власністю.
Згідно із ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що сторони під час шлюбу 14 серпня 2014 року на підставі договору купівлі-продажу сторони придбали у рівних частинах двокімнатну квартиру за АДРЕСА_1 , проте відповідач користується вищезазначеною квартирою одноособово, таким чином, перешкоджає позивачу в реалізації права володіння, користування та розпорядження частиною вищезазначеної квартирою.
На підставі викладеного, суд обґрунтовано виділив у користування ОСОБА_2 16,5 кв.м., ОСОБА_1 12,7 кв.м. спірної квартири, залишивши у їх спільному користуванні коридор площею 3,8 кв.м., санвузол площею 2,6 кв.м., кухня площею 8,4 кв.м. та коридор площею 5,6 кв.м.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що з ОСОБА_2 при виділені на 4/100 більше ідеально належної частки не стягнуто на його користь грошову компенсацію, колегія суддів вважає такими, що задоволенню не підлягають з тих підстав, що судом вирішувалось питання про встановлення порядку користування, а не зміну часток у спільної власності.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 03.04.2013 року по справі №6-12 цс 13.
Однак, колегія суддів не може погодитися з висновками суду в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат та в цій частині рішення суду підлягає скасуванню, за наступних підстав.
Стягуючи з ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 20250 грн., суд першої інстанції виходив із того, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивачки витрати пов'язані з розглядом цивільної справи з них: надання правової допомоги в сумі 11250 грн., за проведення будівельно-технічної експертизи в сумі 9000 грн. у загальній сумі розміром 20250 грн.
Проте, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України відносить витрати на професійну правничу допомогу саме до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Однак, матеріалів справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 за розгляд справи у суді понесла витрати на правничу допомогу адвоката у визначеному розмірі, за ненаданням до суду договору на правову допомогу, акту приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, а тому у суду були відсутні підстави для стягнення судових витрат на правову допомогу, а наданий до суду попередній орієнтовний розрахунок оплати ОСОБА_2 за надання правової допомоги, колегія суддів не може прийняти як доказ сплати витрат на правову допомогу адвоката, оскільки інтереси ОСОБА_2 представляли ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за довіреністю, а не за ордером, як того вимагає Закон.
Колегія суддів погоджується з тим, що ОСОБА_2 за проведення експертизи сплатила 9000 грн., що підтверджується висновком експерта, а тому вважає, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню саме судові витрати у розмірі її сплати, яка складає 9000 грн.
При цьому, колегія суддів також не може погодитися з висновками суду щодо стягнення з ОСОБА_1 судового збору у розмірі 2725,40 грн., виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ житла або визначення порядку користування ним.
Також, ОСОБА_2 при зверненні до суду першої інстанції сплатила судовий збір у розмірі 704,80 грн. за позовну вимогу немайнового характеру, розмір якого визначений станом на 2018 рік.
Відповідно до Закону України «Про судовий збір» станом на 2018 рік, ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою становила 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (704,80 грн.).
При цьому, суд безпідставно стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2725,40 грн.
Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 20250 грн. та судового збору у розмірі 2725,40 грн., що призвело до порушення норм процесуального права.
Приймаючи до уваги, вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 9000 грн. та судового збору у розмірі 704,80 грн.
Згідно п.п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У відповідності до п. 22 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних справ за № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», у разі оскарження рішення суду лише в частині відшкодування чи розподілу судових витрат, що не пов'язано з позовними вимогами і не стосується суті спору, сторона не повинна оплачувати за таку скаргу судовий збір.
З урахуванням того, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою в частині оскарження рішення в частині судових витрат ОСОБА_1 не повинен сплачувати судовий збір, а тому підстав для розподілу судових витрат в суді апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 13 квітня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат - скасувати.
Прийняти в цій частині постанову.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) судові витрати у загальному розмірі 9 704 гривні 80 копійок, та складаються із витрат за проведення експертизи у розмірі 9 000 гривень та судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 704 гривні 80 копійок.
В інший частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 19 вересня 2022 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ С.М. Сегеда
______________________________________ Т.В. Цюра