19 вересня 2022 р. Справа № 440/5131/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Курило Л.В.,
Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2021, головуючий суддя І інстанції: М.В. Довгопол, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 01.12.21 по справі № 440/5131/21
за позовом ОСОБА_1
до Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки , Пирятинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Пирятинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач-1), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Пирятинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за 2016-2018 роки;
- зобов'язати Пирятинський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за 2016-2018 роки, станом на день звільнення 20.11.2020.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на день звільнення з військової служби 20.11.2020 відповідачем не виплачена індексація грошового забезпечення за 2016-2018 роки, яка є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці та її проведення у зв'язку із зростанням споживчих цін, є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форм власності та виду юридичної особи.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2021 залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Полтавський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач-2) ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код 07851296).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 року позов ОСОБА_1 до Пирятинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018.
Зобов'язано Полтавський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 з урахуванням базового місяця, визначеного відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та підстав для проведення індексації, передбачених статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ (із змінами та доповненнями).
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Полтавським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки подано апеляційну скаргу, у якій він просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 по справі № 440/5131/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, зазначає, що ОСОБА_1 до призову (прийняття на військову службу) під час мобілізації працював у філії ПАТ ДПЗКУ “Хліб України” “Пирятинський КХП” та протягом 2016-2018 років отримував середній заробіток за основним місцем роботи у філії ПАТ ДПЗКУ “Хліб України” Пирятинський КХП”, що підтверджується поданими ним деклараціями за 2016-2018 роки, які містяться в Єдиному державному реєстрі декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Індексація грошового забезпечення позивача проведена відповідно до Закону і постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 і виплачена в грудні 2018 року у розмірі 71,08 грн.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Пирятинський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п.3 ч.1 ст.311 КАС України, за наявними в справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідно до витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 24.03.2014 року №16, старшого лейтенанта ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 № 303 "Про часткову мобілізацію" та відповідно до розпорядження військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 18.03.2014 № 156 призвано на військову службу до Збройних Сил України під час мобілізації та відповідно до мобілізаційного плану призначено офіцером відділення формування та відправки команд і партій ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 54).
Наказом військового комісара Пирятинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по стройовій частині) від 20.11.2020 року № 8 майора ОСОБА_1 , колишнього начальника відділення забезпечення Пирятинського районного військового комісаріату, звільненого наказом Командувача військ оперативного командування "Північ" (по особовому складу) від 28.09.2020 року № 276 у запас відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту), визнано таким, що справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до Пирятинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, з 20.11.2020 року виключено зі списків особового складу Пирятинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (а.с.7).
Відповідно до карток особового рахунку військовослужбовця за 2016 - 2018 рр. (а.с. 33 - 37) індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 виплачена в грудні 2018 року у розмірі 71,08 грн. За період з 01.01.2016 по 30.11.2018 відомості про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення відсутні.
Позивач, не погоджуючись з бездіяльністю щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за 2016-2018 роки, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач - 2, не нараховуючи та не виплачуючи позивачу суми індексації грошового забезпечення в період з 2016-2018 року, діяв всупереч Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме: межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами 1-4 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому, ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно зі статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
У силу статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Частинами 1, 5 ст. 2 Закону № 1282-ХІІ встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону № 1282-ХІІ проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Згідно з п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі, коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Відповідно до абзацу першого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" визначено, що міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
Водночас, за змістом пункту 5 Порядку № 1078 лише у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків (абз. 1). Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (абз. 2). У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абз. 5).
Таким чином, спеціальним законодавчим актом, який регулює порядок індексації грошових доходів, прийняття значення індексу споживчих цін за 1 або 100 %, зміну базового місяця для подальшої індексації, зменшення (обнулення) суми індексації обумовлено саме підвищенням тарифних ставок (окладів). Збільшення інших складових заробітної плати (грошового забезпечення) без зміни тарифної ставки (окладу) не тягне зміни розрахунку суми індексації.
Кабінетом Міністрів України в абзаці першому пункту 3 постанови від 09.12.2015 № 1013 акцентовано в першу чергу на необхідність вжиття заходів щодо підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), а також перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, адже відповідно до вимог абзацу 5 пункту 5 Порядку № 1078 за умов підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Колегія суддів вказує, що Полтавським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки не надано доказів на підтвердження того, що у січні 2016 оклад позивача змінився, відтак відповідач - 2 мав обов'язок щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача з січня 2016 року у загальному порядку, виходячи із попереднього базового періоду.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Пунктом четвертим зазначеної постанови встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Дана постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Із наявних у матеріалах справи карток особового рахунку ОСОБА_1 за 2016-2018 роки (а.с. 33-37), вбачається, що за період з лютого 2016 року по березень 2018 року оклад ОСОБА_1 не змінювався і становив 1030,00 грн., а з квітня 2018 року оклад позивача збільшився і становив 4370,00 грн.
Отже, виходячи із положень пункту 5 Порядку № 1078, у зв'язку з підвищенням посадового окладу позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", відповідач мав право застосувати індекс споживчих цін, рівний 1 (100 %), та не здійснювати індексацію грошового забезпечення у місяці підвищення, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищив суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Водночас, через те, що Полтавський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки до моменту підвищення окладу позивача не здійснював нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача, відсутні докази на підтвердження того, що розмір підвищення грошового доходу позивача перевищив суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, у зв'язку з чим індексація не проводилась.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що Полтавський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, не здійснивши нарахування та виплату індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 відповідно до вимог законодавства, допустив протиправну бездіяльність. У свою чергу, матеріалами справи підтверджено, що у грудні 2018 року ОСОБА_1 нараховано індексацію грошового забезпечення у розмірі 71,08 грн., правильність розрахунку якої позивачем не оспорюється (а.с. 33-37).
Колегія суддів відхиляє посилання Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про те, що ОСОБА_1 до прийняття на військову службу та під час мобілізації працював у філії ПАТ ДПЗКУ "Хліб України" "Пирятинський КХП" та отримував середній заробіток за основним місцем роботи, що підтверджується поданими ним деклараціями за 2016 - 2018 роки, які містяться в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у зв'язку з чим у нього відсутні підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за цей період та зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 119 Кодексу Законів про працю України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Водночас, за приписами пункту 3 Порядку № 1078 до об'єктів індексації не відносяться, зокрема: виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.
Таким чином, середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, який зберігається за працівником на час мобілізації, не підлягає індексації.
При цьому, пункт 2 Порядку № 1078 містить імперативну норму щодо індексації грошових доходів у вигляді грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Отже, отримання позивачем середнього заробітку за місцем роботи, яке зберігалося за ним під час мобілізації, не звільняло Полтавський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки від обов'язку нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача під час проходження останнім військової служби у Збройних Силах України під час мобілізації.
Крім того, щодо доводів апелянта про те, що підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення була відсутність у Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за 2016 - 2018 років фінансових ресурсів для її виплати та відсутність у Порядку № 1078 механізму виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди, колегія суддів зазначає, що відсутність фінансових ресурсів для виплати індексації грошового забезпечення та механізму її виплати у поточному році за минулі періоди не є підставою для не здійснення вказаних виплат.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Колегія суддів вказує, що Полтавським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, як до суду першої, так і апеляційної інстанції не надано доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.
Крім того, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.
Також, відповідно до висновків Верховного суду, викладених у постановах від 19.07.2019 року у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 року у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпечення і обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Положення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказують, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Пунктом 23 рішення у вказаній справі Європейського суду з прав людини вказано, що Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Така ж правова позиція висловлена Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На виконання цих вимог відповідач-2, як суб'єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надав.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що бездіяльність Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року відповідно до вимог законодавства підлягає визнанню протиправною, тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 по справі № 440/5131/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Курило
Судді С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц