Головуючий І інстанції: Полях Н.А.
19 вересня 2022 р. Справа № 520/16556/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
31.08.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, пенсійний орган), які полягають у обмеженні його пенсії максимальним розміром з 01.04.2019 року протиправними;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області перерахувати та виплатити йому пенсію без обмеження максимальним розміром з 01.04.2019 року, здійснити виплату суми перерахунку однією сумою, починаючи з 01.04.2019 року, з урахуванням виплачених сум, з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.04.2019 року по день фактичної виплати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області як отримувач пенсії за вислугу років, призначеної на умовах Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Позивач зазначає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 року по справі 520/680/21 ГУ ПФУ в Харківській області зобов'язаний, зокрема, здійснити з 01.04.2019 року перерахунок його пенсії, виходячи з розміру грошового забезпечення, визначеного Харківським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки в довідці від 18.12.2020 року № ФХ-122115.
На виконання зазначеного рішення ГУ ПФУ здійснило перерахунок пенсії, проте протиправно обмежив її виплату максимальним розміром.
Позивач вважає, що протиправність дій відповідача полягають у обмеженні пенсії максимальним розміром з 01.04.2019 року та не виплаті суми протиправно не нарахованої та не виплаченої частини пенсії та отримання суми перерахунку без розстрочки або відстрочення виплати.
Заперечуючи вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 , відповідач ГУ ПФУ в Харківській області зазначає, що позивачу з 2014 року призначена пенсія в порядку та на умовах Закону № 2262-ХІІ. В свою чергу п. 2 Прикінцевих положень Закону № 3668-VІ передбачено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом, тобто дія цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується лише до пенсій, які призначаються, починаючи з 01.01.2016 року.
Крім того, відповідач вказує, що спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі задоволення позову та набрання чинності рішенням суду про зобов'язання сплатити недоплачену частину пенсії, перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми єдиним платежем, так і кількома платежами, а повним виконанням рішення суду буде сплата ним всієї недоплаченої різниці.
Щодо виплати компенсації пенсійний орган зазначив, що остання нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Відповідач також посилається на пропущення позивачем строку звернення до суду, посилаючись на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 16.06.2021 року у справі № 639/8782/16-а, де суд зазначив, що встановлення строків звернення до суду відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Положення ч. 3 ст. 51 Закону №2262-ХІІ не підлягають застосуванню до правовідносин, з приводу яких виник спір у даній справі, через те, що приписи цієї норми законодавства регулюють виплату за минулий час вже нарахованих пенсій, але не виплачених з вини ПФУ.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 року (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області, які полягають у зменшенні основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 80% грошового забезпечення до 70% грошового забезпечення з 01.04.2019 року.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію в розмірі 80% грошового забезпечення з 01.04.2019 року, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено про те, що зміна встановленого Законом максимального розміру пенсії відбулася вже після призначення позивачу пенсії. Суд зазначив, що внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» зміни до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% грошового забезпечення стосуються порядку призначення пенсії військовослужбовцям у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років та по інвалідності військовослужбовцям є стаття 63 Закону № 2262-ХІІ. Однак, вказаною статтею не передбачено зменшення основного розміру пенсії у разі проведення її перерахунку. Таким чином, дії відповідача, які полягають у зменшенні розміру пенсії позивача з 80% до 70% відповідних сум грошового забезпечення з 01.04.2019 року є протиправними.
Щодо вимог, які стосуються виплати пенсії однією сумою, суд зазначив, що належним виконанням судового рішення про здійснення виплати суми недоплаченої частини основного розміру пенсії, буде вважатися як перерахування присудженої суми одним платежем, так і кількома платежами, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці. Кількість платежів у межах однієї суми коштів не порушує прав особи на соціальний захист у формі пенсійного забезпечення.
Щодо вимоги позивача зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії, суд зазначив, що нарахування та виплата суми пенсії ставить первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми пенсії. Наразі відсутні підстави вважати, що після та за результатом перерахунку, нарахування та виплати основної суми пенсії відповідачем не буде нараховано та виплачено компенсацію втрати частини доходу. Позовні вимоги у вказаній частині звернені на майбутнє, в даній частині позовних вимог права позивача не є порушеними.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що суд першої інстанції прийшов до невірного висновку, що порушення прав позивача відбулось за рахунок того, що йому протиправно зменшено розмір пенсії з 80% до 70% відповідних сум грошового забезпечення, що не було предметом оскарження.
Позивач зазначає, протоколом та розрахунком за пенсійною справою № 2001027006 з 01.04.2019 року підтверджено, що позивачу проведено перерахунок у розмірі 80% від грошового забезпечення. Розмір пенсії з надбавками станом на 01.04.2019 року розрахований у розмірі 80% від грошового забезпечення та складає - 20572,17 грн., проте виплачується із обмеженням десятьма прожитковими мінімумами, а саме з 01.04.2019 року - 14970,00 грн., з 01.07.2019 року - 15640,00 грн, з 01.12.2019 року - 16380,00 грн., з 01.07.2020 року - 17120,00 грн, з 01.12.2020 року - 17690,00 грн, з 01.07.2021 року - 18540,00 грн.
Позивач зазначив, що оскільки рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 року визнано неконституційними окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-VI, якими внесено зміни до ст. 43 Закону № 2262-ХII, що передбачали обмеження пенсії максимальним розміром, що становить десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, дії відповідача щодо обмеження розміру його пенсії, починаючи з 01.04.2019 року, максимальним розміром, які мотивовані безпосередньо посиланнями на приписи вказаної норми, яка втратила чинність, є протиправними та такими, що порушують право позивача на отримання пенсії в повному розмірі.
Враховуючи викладене, а також рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 року вважає, що дії відповідача, що полягають у виплаті пенсії позивачу із обмеженням максимальним розміром, є неправомірними, у зв'язку з чим позовні вимоги мають бути задоволені.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
В даному випадку, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не є складними, виходячи з визначення справ незначної складності.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
За приписами ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 317 КАС України слід скасувати частково, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 13.09.2014 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію по інвалідності, яка призначена в порядку та на умовах Закону № 2262-ХII в розмірі пенсії за вислугу років - 80 відсотків грошового забезпечення (а.с. 6).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 року по справі № 520/680/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Так, судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області, яка полягає у неперерахунку та невиплаті пенсії ОСОБА_1 в розмірі 80% грошового забезпечення, визначеного Харківським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки в довідці від 18.12.2020 року № ФХ-122115, з 01.04.2019 року.
ГУ ПФУ в Харківській області зобов'язано перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію в розмірі 80% грошового забезпечення, визначеного Харківським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки в довідці від 18.12.2020 року № ФХ-122115, без обмеження максимальним розміром, з 01.04.2019 року з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2021 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 року по справі №520/680/21 - в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу - скасовано.
Прийнято в цій частині постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В іншій частині задоволення позовних вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 року у справі № 520/680/21 - залишено без змін.
На виконання вищевказаного рішення відповідачем ГУ ПФУ в Харківській області здійснений перерахунок пенсії позивача в розмірі 80% грошового забезпечення.
Згідно розрахунку пенсії позивача ОСОБА_1 за пенсійною справою № 2001027006 від 17.08.2021 року після проведеного з 01.04.2019 року перерахунку пенсії позивача, її розмір складає 20.572,17 грн. (80 відсотків грошового забезпечення), а з урахуванням обмеження максимальним розміром розмір пенсії складає - 14.970 грн., з 01.08.2021 року - 18.540 грн (а.с. 6).
Абзацом першим пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Абзацом другим цього пункту визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), установленому цим Законом.
Колегія суддів зазначає, що положення пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» спрямовані на врегулювання питань, які виникли у зв'язку із застосуванням Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» стосовно осіб, у яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір, а саме - надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас, з моменту, коли особа набуде право на перерахунок, на розмір її пенсії будуть поширюватися загальні правила щодо обмежень.
Приходячи до висновку про часткову обґрунтованість вимог апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що Верховний Суд, зокрема, у постановах від 06.11.2018 року у справі № 522/3093/17, від 08.08.2019 року у справі №м522/3271/17, від 10.10.2019 року у справі № 522/22798/17, від 30.10.2020 року у справі №м522/16881/17 висловлював правові висновки з цього питання:
«<…> Положення статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» про те що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність доповнено згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №848-VIII від 24.12.2015.
Проте, зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016.
Згідно із пунктом другим резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016, зокрема, частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20.12.2016 нечинною є частина 7 статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01.01.2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження».
За приписами ч. 2 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, відповідно до правових висновків викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі №755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області, які полягають у обмеженні пенсії позивача ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.04.2019 року та фактично про зобов'язання відповідача здійснити позивачу виплату сум пенсії, як різницю між фактично нарахованою та виплаченою з 01.04.2019 року сумою пенсії (з урахуванням обмежень) та сумою пенсії, яка з 01.04.2019 року повинна була йому нараховуватися і виплачуватися.
Щодо вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсії із проведенням нарахування компенсації втрати частини доходу, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону № 2262-ХІІ нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно із статтею 1, 2 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до п. 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення».
Крім того, у постанові від 04.03.2021 року у справі № 520/34/17, Верховний Суд зазначив:
<…> Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу».
Колегія суддів зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Правова позиція ГУ ПФУ в Харківській області з приводу означеної вимоги позивача ОСОБА_2 щодо неможливості нарахування компенсації на ще невиплачені суми пенсії не є безумовним свідченням того, що під час виконання судового рішення у цій справі, пенсійний орган проігнорує вимоги, що передбачені ч. 2 ст. 55 Закону № 2262-ХІІ, ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, не здійснить нарахування і відповідно виплати компенсації втраченої позивачем частини доходів (пенсії).
Таким чином, колегія судів вважає означені вимоги позивача ОСОБА_1 передчасними.
Щодо зобов'язання здійснити виплату пенсії однією сумою, колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 року № 5-рп/2013).
В своїх Рішеннях Конституційний Суд України наголошує, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, ст. 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Отже, обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; водночас ухиленням від виконання цього обов'язку є перекладення державою відповідальності за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження на особу, на користь якої ухвалене судове рішення; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (§ 43 рішення у справі „Shmalko v. Ukraine" від 20 липня 2004 року, § 84 рішення у справі „Fuklev v. Ukraine" від 7 червня 2005 року, § 64 рішення у справі „Apostol v. Georgia" від 28 листопада 2006 року, §§ 46, 51, 54 рішення у справі „YuriyNikolayevichIvanov v. Ukraine" від 15 жовтня 2009 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що визнання владою заявника відповідальним за ініціювання виконавчих проваджень стосовно судового рішення на його користь і нехтування нею його фінансовим станом були надмірним обтяженням і призвели до обмеження його права на доступ до суду такою мірою, що знівелювало сутність цього права (§ 65 рішення у справі „Apostol v. Georgia" від 28 листопада 2006 року).
Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині судового рішення також вказується про порядок і строк виконання судового рішення.
Отже, розгляд питання щодо порядку і строку виконання судового рішення у такому випадку обумовлюється певною необхідністю.
Колегія суддів зауважує, що обов'язок виконати судове рішення виникає у відповідача одразу ж після набрання цим рішенням законної сили незалежно від того чи виданий судом виконавчий документ для його примусового виконання.
Зазначаючи про необхідність судового захисту саме в означений спосіб - здійснити виплату суми пенсії, яка буде обчислена пенсійним органом після виконання судового рішення по цій справі, однією сумою, позивач ОСОБА_1 не зазначив про наявність фактичних та непереборних обставин (відповідно доказів в їх обґрунтування), які унеможливлять виконання відповідачем судового рішення, постановленого на користь позивача, саме в означений спосіб. Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України).
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року скасувати в частині, якою судом відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_1 про: - визнання протиправними дій Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що полягають у обмеженні пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.04.2019 року; - зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 01.04.2019 року, з прийняттям нового рішення про задоволення означених вимог.
Визнати протиправними дій Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що полягають у обмеженні пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.04.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 01.04.2019 року.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л.В. Мельнікова
Судді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова