Справа № 357/5605/22
2-а/357/143/22
іменем України
16 вересня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участю секретаря - Сокур О. В.,
розглянувши в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови, -
В липні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адмінінстративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови, посилаючись на наступні обставини.
30 червня 2022 року близько 11 год. 00 хв. командиром взводу 2 роти 1 БПП в м. Біла Церква УПП у Київській області ДПП ст. л-нтом поліції Кравчуком Олександром Анатолійовичем (падалі-поліцейський) відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі-позивач) було незаконно винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії БАБ № 749363 від 30.06.2022 року за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у розмірі 3 400.00 гривень штрафу (надалі - оскаржувана постанова).
Відповідно до оскаржуваної постанови 30.06.2022 року о 10 год. 45 хв. в смт. Гребінки по вул. Ярослава Мудрого, 1, водій (позивач) керував моторолером без вдягнутого мотошолому та при перевірці документів встановлено, що не має відповідної категорії на право керування таким ТЗ, чим порушив п. 7.1(a) ІІДР України, тобто здійснював керування транспортним засобом без посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Починаючи з 06.10.2018 року і до сьогодні позивач у своій власності має Електричний скутер марки: Maxxtcr CHIC (White-Blue). Дана модель, має запас ходу до 60 км. та обладнана електродигуном потужністю 800 Вт., що підтверджується договором купівлі-продажу № БЦ-0078-26001104 від 06.10.2018 року.
В пункті 1.10 правил дорожнього руху України в загальних положеннях сформульовано які транспортні засоби слід вважали механічними, а які відносити до мотоциклів і мопедів. А саме: механічний транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт; мопед двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт (категорія А1); мотоцикл двоколісний механічний транспортний засіб з боковим причепом або без нього, що має двигун з робочим об'ємом 50 куб.см і більше. До мотоциклів прирівнюються моторолери, мотоколяски, триколісні та інші механічні транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг (категорія А); Схожий на мотоцикл. Електробайк, електричний мотоцикл, електроскутер хоч і схожі на звичайні мотоцикли зазвичай мають двигун від 500 до 3000 Вт.
Але у визначеннях мотоцикл і мопед немає згадки про електродвигун чи мотор-колесо, то всі двоколісні електричні транспортні засоби, у яких двигун має потужність від 3 до 4 кВт, українські Правила дорожнього руху відносять до "мопедів", відповідно які вже відносяться до механічних транспортних засобів і регулюються ПДР України. 2.1 Обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів. 2.1. Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, внутрішніх військ МВС, Дсржнрикордонслужби, Держспсцтрансслужби, Держснсцзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту технічний талон); у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв дозвіл, виданий Державтоінспекцією МВС; на маршрутних транспортних засобах схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, документацію відповідно до вимог спеціальних правил; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників назомйих транспортних засобів на території України, повинні маги при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Саме тому елекгроскутери, електробайки і електромотоцикли які в більшості завозяться в Україну поставляються з двигуном до 3000 Ватт. Виходячи з діючих положень Правил, для них не встановлено ніяких правил. За винятком тих ТЗ, які не розвивають швидкість понад 40 км / год: п. 11.7 ПДР: «Транспортні засоби, швидкість руху яких не повинна перевищувати 40 км / год., або які з технічних причин не можуть розвивати таку швидкість, повинні рухатися якомога ближче до правого краю проїзної частини, крім випадків, коли виконується обгін, об'їзд або перестроювання перед поворотом ліворуч чи розворотом».
Саме тому при управлінні електротранспортом до 3000 Вт не потрібно мати ні посвідчення водія, ні реєстраційних документів на нього. Окрім того, на момент зупинки, він мав при собі офіційний документи з технічними характеристиками свого транспортного засобу (договір купівлі-продажу № БЦ-0078-26001104 від 06.10.2018).
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» є вичерпний перелік обставин за яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби у даному випадку.
30.06.2022 року позивач не керував механічним транспортним засобом, а отже в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, також у поліцейського було відсутнє право вимоги предявлення таких документів.
Крім того, з боку поліцейського допущено порушень процедури розгляду справи: КУпАП визначено чіткий порядок розгляду справи якого повинен дотримуватись поліцейський під час проведення такого, так в порушення вимог ст. 279 КУпАП відповідач не проводив взагалі будь-якого розгляду справи, що потягло за собою порушення прав позивача, передбачених ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, оскільки такі не були роз'яснені йому, та він не мав можливості скористатись такими, що в подальшому потягло за собою порушення вимог ст. 245 КУпАП, оскільки відповідач не отримав від позивача пояснення та докази щодо інкримінованого йому порушень.
Просив суд визнати дії відповідача но притягненню позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП протиправними, скасувати постанову винесену відносно ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії БАБ № 749363 від 30.06.2022 року за ч. 2 ст. 126 КУпАП та закрити провадження у даній справі ( а. с. 1-3 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2022 року ( а. с. 17 ), головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
Ухвалою судді від 13 липня 2022 року відкрито провадження у вищезазначеній справі. Постановлено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням ( виликом ) сторон. Розгляд справи призначено в судове засідання на 22.07.2022 року ( а. с. 16-17 ).
22 липня 2022 року судове засідання було відкладено на 05 серпня 2022 року ( а. с. 20 ) у зв'язку із тим, що у відповідача Департамент патрульної поліції Національної поліції України не сплив 15 денний термін для подачі відзиву.
05 серпня 2022 року судове засідання було відкладено на 16 вересня 2022 року ( а. с. 27 ) у зв'язку із задоволенням клопотання представника відповідача ( а. с. 26 ) про перенесення рзгляду справи та надання часу позивачу ознайомитися з відзивом на адміністративний позов.
11 серпня 2022 року судом було отримано відзив на позовну заяву, який відповідачем був направлений на адресу суду засобами поштового зв'язку 09.08.2022 року, про що свідчить наявний поштовий конверт.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, 16.09.2022 року за вх. № 32502 судом отримано завяу, в якій останній просив справу розглядати за його відсутності, позовні вимги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити позов.
Відповідач Департемент патрульної поліції Національної поліції України в судове засідання свого представника не направив, про дату, час та місце слухання справи ( 16.09.2022 року ) повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення.
З даного поштового повідомлення вбачається, що воно отримано 12.08.2022 року особою за довіреністю.
Отже, судова повістка відповідачем була отримана завчасно.
Заяв та клопотань з боку відповдіача на адресу суду не надходило.
Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється ( ч. 4 ст. 229 КАС України ).
Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явилися, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з ч.2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень субєктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Враховуючи викладене, положення ст. 286 КАС України, ст. 289 КУпАП, суд приходить до висновку, що позивач при зверненні до суду з адміністративним позовом 12.07.2022 р., що підтверджується штампом суду ( а. с. 1 ), щодо оскарження постанови від 30.06.2022 р., не порушив передбачений 10-денний строк для захисту своїх прав в судовому порядку, так як з адміністративним позовом до суду звернувся 07.07.2022 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим конвертом ( а. с. 10 ), тобто у десятиденний строк, що передбачено вимогами ст. 286 КАС України.
Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Встановлено, що 30.06.2022 року позивача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
В оскарженій позивачем постанові зазначено, що 30.06.2022 року о 10 год. 45 хв. в смт. Гребінки по вул. Ярослава Мудрого, 1, водій ОСОБА_1 керував моторолером без вдягнутого мотошолому та при перевірці документів встановлено, що не має відповідної категорії на право керування таким ТЗ, чим порушив п. 7.1 (a) ІІДР України, тобто здійснював керування транспортним засобом без посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП. Поліцейський прийняв по справі рішення про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. ( а. с. 4 ).
Оскаржувальна постанова про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, Серія БАБ № 749363 від 30.06.2022 року була винесена командиром взводу 2 роти 1 БПП в м. Біла Церква УПП у Київській області ДПП старшим лейтентом поліції Кравчуком Олександром Анатолійовичем.
Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ( ст. 7 КУпАП).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно п.1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Так, 26.04.2018 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, адміністративне провадження №К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356) вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
Однак, з боку відповідача не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Отже, не надання належного доказу стосовно вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а тому недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Так, з матеріалів справи вбачається, що належних та допустимих доказів, на підставі яких можливо достовірно встановити порушення позивачем ПДР відповідачем суду не надано.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Сама ж по собі наявність такої постанови не підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Саме до такого висновку дійшов Верховноий Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17.
Аналогічної позиції дотримується і ВС/КАС в постанові № 216/5226/16-а від 18.07.2019 року.
Тому, за таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, на думку суду, є недоведеним.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в судове засідання не з'явився, будь-яких доказів на підтвердження обставин зазначених в оскаржуваній постанові не надав.
Так, 11.08.2022 року судом отримано від відповідача відзив на адміністративний позов позивача ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 175 КАС України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи ( ч. 2 ст. 175 КАС України ).
Ухвалою судді від 13 липня 2022 року відповідачу надано право подати відзив на позовну заяву в строк 15 днів з дня вручення ухвали про прийняття справи до провадження ( а. с. 16-17 ).
З наявного в матеріалах справи поштового повідомлення вбачається, що ухвалу судді про відкриття та прийняття справи до провадження від 13.07.2022 року, позовну заяву з додатками, відповідач отримав 18.07.2022 року ( а. с. 19 ).
Відзив на адміністративний позов було отримано судом 11.08.2022 року, про що свідчить штамп суду за вх. № 27422, направлено до суду засобами поштового відправлення 09.08.2022 року, про що свідчить відповідний поштовий конверт.
Отже, п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву, який надавався судом відповідачу з дня отримання ухвали про прийняття та відкриття провадження у даній справі, сплив 01.08.2022 року.
Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки ( ч. 2 ст. 44 КАС України ).
Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 5 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається ( ч. 1 ст. 45 КАС України ).
Згідно ч. 1 ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до ст. 119 КАС України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню адміністративного судочинства.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку ( ч. 2 ст. 121 КАС України ).
В свою чергу, відповідач із заявою про поновлення пропущеного строку для подання відзиву, до суду не звертався.
Тому, суд не приймає до уваги отриманий відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , який поданий з пропуском строку без поважних причин, суд вирішує спір за наявними матеріалами у справі.
Отже, у відповідності до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Суд наголошує на тому, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного спливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
На підставі відповідної практики ЄСПЛ можна зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст. 6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд.
В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.
Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Вищевказаний принцип знайшов відображення і в рішеннях Європейського Суду з прав людини («Капо проти Бельгії», 42914/98, 13.01.2005року, «Радіо Франс проти Франції», 53984/00, 30.03.2004 року…) за якими прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
З урахуванням наведеного, з точки зору достатності доказів, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять тієї сукупності доказів, яка б усунула обґрунтований сумнів щодо доведеності наявності в діянні ОСОБА_1 , кваліфікованого адміністративного правопорушення.
Докази мають велике значення для правильного вирішення справи, оскільки саме на основі доказів ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Для використання доказу при розгляді справи необхідно, щоб він був відносним і допустимим.
Всупереч вказаним вимогам, матеріали спрваи не містять документи, що підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, з урахуванням положень ст. 247 КУпАП, провадження у справі відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків ( стаття 72 КАС Ураїни ).
Згідно ч. 3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП відносно позивача підлягає закриттю.
На підставі викладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 2, 5, 6-10, 20, 72, 73, 77, 78, 122, 139, 159, 205, 229, 241-246, 255, 268, 286, 295 КАС України, ст.7, 9, 247, 251, 252, 288, 289, 293 КУпАП, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови, - задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія БАБ № 749363 від 30.06.2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , - закрити.
Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених ст. 286 КАС України можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Васильківським МВ ГУ МВС України в Київській області 12.08.2008 року, РНОКПП: НОМЕР_2 );
Відповідач: Департамент патрульної поліції Національної поліції України ( адреса місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, ЄДРПОУ: 40108646 ).
Повний текст судового рішення складено 16 вересня 2022 року.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. І. Орєхов