14 вересня 2022 року
м. Черкаси
Справа № 705/886/20
Провадження № 22-ц/821/985/22
Категорія: 304020000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Бородійчука В.Г.
за участю секретаря: Мунтян К.С.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 травня 2022 року (ухваленого під головуванням судді Піньковського Р.В. в приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про незаконне набуття права власності,-
Короткий зміст позовних вимог
03 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_3 про незаконне набуття останнім права власностіна земельну ділянку площею 150 кв.м по АДРЕСА_1 , яка входить до складу майна, яке належить і ОСОБА_1 по договору дарування від 27 травня 1994 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ця земля є частиною сформованої загальної земельної ділянки, розміри, межі і призначення якої визначені на підставі відповідної землевпорядної документації і передана у власність співвласників будинку рішеннями Уманської міської ради № 576 від 21.12.1954 року, № 2.6-4614 від 27.04.2005 р. та ін. Станом на сьогодні, земельні ділянки знаходяться в судовому спорі в Уманському міськрайонному суді Черкаської області.
Вважає, що оскарження рішень Уманської міської ради призупиняє їх виконання згідно ч. 1 ст. 161 ЗК України, а відчуження земельних ділянок до закінчення спору неприпустиме.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області із даним позовом та просив постановити судове рішення, яким визнати набуття ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 150 кв.м по АДРЕСА_1 по договору дарування від 29 серпня 2017 року незаконним і повернути в склад договору дарування від 27 травня 1994 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 травня 2022 року у задоволенні позову - відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем взагалі не наведено доказів на підтвердження обставин, викладених ним в позовній заяві, зокрема, не додано договору дарування, на підставі якого відповідач набув право власності чи витягу про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем.
Тобто незаконність набуття відповідачем права власності на земельну ділянку фактично нічим не підтверджується, та невідомо чи такий договір взагалі мав місце і що таке право власності дійсно було зареєстроване.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 20 червня 2022 року, ОСОБА_1 вважаючи, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, при недостатньому дослідженні письмових доказів та дійсних обставин справи, що мають значення для справи, просив скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 травня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково розглянув по суті позов ОСОБА_1 та відмовиву задоволенні позовних вимог, оскільки при недостатності доказів, якими ОСОБА_1 обґрунтовував свою позовну заяву, суд першої інстанції повинен був залишити позов без розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Фактичні обставини справи
Як вбачається з наявних матеріалів справи, а саме копії договору дарування від 27 травня 1994 року, посвідчений державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Очеретяною В.В., 27 травня 1994 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_6 та ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку в рівних долях з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться на присадибній земельній ділянці розміром 2035 кв.м. (а.с.3).
Інших документів позивачем на підтвердження своїх вимог суду не надано.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
Як вбачається з поданої ОСОБА_1 позовної заяви, свої вимоги позивач мотивує тим, що ОСОБА_2 за договором дарування від 29 серпня 2017 року незаконно набув право власностіна земельну ділянку площею 150 кв.м по АДРЕСА_1 , яка входить до складу майна, яке належить і ОСОБА_1 по договору дарування від 27 травня 1994 року.
Крім того, дана земля є частиною сформованої земельної ділянки розміри, межі та призначення якої встановлені відповідною землевпорядною документацією та передана у власність співвласників будинку на підставі рішень Уманської міської ради №576 від 21 грудня 1954 року та №2.6-46/4 від 27 квітня 2005 року. Станом на сьогодні дана земельна ділянка є предметом спору у справах Уманського міськрайонного суду Черкаської області, а тому її відчуження є неприпустимим.
Разом з тим, на підтвердження вказаних обставин, зокрема, договору дарування від 29 серпня 2017 року та будь-яких інших належних, достовірних доказів позивачем надано не було.
Крім того, ОСОБА_1 не надано доказів того що, земельна ділянка, яка належить ОСОБА_7 за договором дарування від 29 серпня 2017 року входить до складу земельної ділянки, яка передана у власність співвласників на підставі вищезазначених рішень Уманської міської ради та чи взагалі така земельна ділянка є сформованою у відповідності до вимог земельного законодавства.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, до позовної заяви позивачем додана лише копія Договору дарування від 27 травня 1994 року, відповідно до якого ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_6 та ОСОБА_1 прийняли в дар кожен у рівних долях належну ОСОБА_5 1/3 частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Приймаючи до уваги вище викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне звернути увагу на те, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Інших доказів на підтвердження викладених обставин позивачем до суду першої інстанції не надано, що і було вірно зазначено судом першої інстанції, та підтверджується наявними матеріалами справи, які перевірено судом апеляційної інстанції за доводами апеляційної скарги позивача .
Згідно ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 не подавав до суду першої інстанції клопотання про витребування доказів, тому суд розглянув спір на підставі наданих сторонами доказів.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, який прийшов до вірного та обґрунтованого висновку, що позивачем ОСОБА_1 в підтвердження позовних вимог не було надано суду жодного належного, допустимого та достовірного доказу, в підтвердження доводів, зазначених ним в позовній заяві.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
У роз'ясненнях п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» вказано, що, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).
Згідно ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Є необґрунтованими посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що суд, при відсутності достатніх доказів для задоволення заявлених ним вимог, повинен був не відмовляти в задоволенні позову, а залишити його без розгляду, оскільки вказані посилання є нічим неаргументованими і по справі відсутні правові підстави для залишення позовної заяви без розгляду, зазначені в статті 257 ЦПК України.
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводами не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст.ст. 368,374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про незаконне набуття права власності - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
В.Г. Бородійчук
/текст постанови суду виготовлений 15 вересня 2022 року/