15 вересня 2022 року
м. Київ
справа №460/3115/18
адміністративне провадження № К/9901/22517/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Усенко Є.А.,
суддів: Олендера І.Я., Гімона М.М.,
розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправною та скасування вимоги, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Офісу великих платників податків ДПС (правонаступника Офісу великих платників податків ДФС) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 (суддя Комшелюк Т.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 (головуючий суддя Гудим Л.Я., судді Довгополов О.М., Святецький В.В.),
У грудні 2018 року Приватне акціонерне товариство «Рівнеазот» (далі - позивач, Товариство, ПрАТ «Рівнеазот») звернулося до адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - відповідач, Офіс ВПП ДФС), у якому просило визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.10.2018 №Ю-258-11 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування (далі - єдиний внесок) у розмірі 6 678 913,80 грн.
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначив, що відповідач безпідставно прийняв вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.10.2018 №Ю-258-11, оскільки Товариством, незважаючи на арешт коштів на банківських рахунках, було забезпечено сплату єдиного соціального внеску повіреним - Дочірнім підприємством «Хімік» Публічного акціонерного товариства «Азот» (далі - ДП «Хімік» ПАТ «Азот»), проте перераховані кошти безпідставно не зараховані відповідачем в рахунок сплати єдиного внеску.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.02.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020, позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ПрАТ «Рівнеазот» був позбавлений можливості самостійно здійснити сплату єдиного внеску зі свого банківського рахунку у зв'язку з накладенням арешту на банківські рахунки та вжив не заборонених законом заходів, спрямованих на виконання свого обов'язку щодо сплати єдиного внеску шляхом укладення 29.05.2015 договору доручення №05.15 з ДП «Хімік» ПАТ «Азот». Застосувавши правову позицію Верховного Суду в постанові від 25.01.2019 у справі №817/85/16, суди дійшли висновку про безпідставність доводів відповідача, що перерахування ДП «Хімік» ПАТ «Азот», який діяв за дорученням позивача, грошових коштів на сплату єдиного внеску від імені та за рахунок ПрАТ «Рівнеазот» не суперечить положенням частини дев'ятої статті 25 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI). Оскільки сума єдиного внеску, яку позивач повинен був сплатити за червень - вересень 2015 року, була сплачена у повному обсязі, то обов'язок позивача зі сплати єдиного внеску за вказаний період виконаний повністю та своєчасно.
Офіс великих платників податків ДПС (далі - Офіс ВПП ДПС), як процесуальний правонаступник Офісу ВПП ДФС, подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020, у якій просить скасувати вказані судові рішення та відмовити у задоволені позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі відповідач зазначив пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), відповідно до якого підставою касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідач в касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4, частини дев'ятої статті 25 Закону №2464-VI, Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953), за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм в контексті можливості зарахування коштів, сплачених іншою особою, в рахунок погашення заборгованості платника єдиного внеску, оскільки в Законі №2464-VI обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено виключно на його платника, зокрема на роботодавця.
Верховний Суд ухвалою від 24.09.2020 відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС.
ПрАТ «Рівнеазот» у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з наведеними в ній відповідачем доводами, стверджує про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу залишити без задоволення як безпідставну.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи в межах підстави відкриття касаційного провадження та дійшов висновку, що касаційне провадження у цій справі слід закрити.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 339 КАС суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Довід Офісу ВПП ДПС у касаційній скарзі, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах відсутній, не знайшов підтвердження.
Як встановили суди у цій справі, постановами заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 18.06.2015 у виконавчому провадженні №43901463 та головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30.07.2015 у виконавчому провадженні №43695159, було накладено арешти на кошти на рахунках ПрАТ «Рівнеазот».
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що з метою своєчасного виконання обов'язку зі сплати єдиного внеску, встановленого Законом №2464-VI, між ПрАТ «Рівнеазот» (довіритель) та ДП «Хімік» ПАТ «Азот» (повірений) був укладений договір доручення від 29.05.2015 №05.15, відповідно до якого повірений в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язується за рахунок довірителя виконувати грошові зобов'язання. На виконання вимог договору доручення та відповідно до повноважень, наданих довіреністю, ДП «Хімік» ПАТ «Азот» в липні та вересні 2015 року сплачено єдиний внесок від імені та за рахунок ПрАТ «Рівнеазот» в загальній сумі 20 685 499,00 грн. Сплачені ДП «Хімік» ПАТ «Азот» кошти в рахунок оплати сум платежів позивача з єдиного внеску були прийняті контролюючим органом без зауважень та відображені в інтегрованій картці платника податку (далі - ІКПП) ПрАТ «Рівнеазот».
Листом від 18.11.2015 №25588/10/28-10-20-4-20 Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників повідомило позивача, що сплачені ДП «Хімік» ПАТ «Азот» кошти в сумі 20 685 499,00 грн перенесено з ІКПП ПрАТ «Рівнеазот» на ІКПП «Нез'ясовані платежі», в результаті чого в ІКПП позивача виникла недоїмка у розмірі 11 870 891,55 грн, яка підлягає погашенню. Контролюючим органом було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.12.2015 № Ю-258-11, якою ПрАТ «Рівнеазот» зобов'язано сплатити борг з єдиного внеску у розмірі 16 821 411,33 грн.
У подальшому контролюючий орган формував нові вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за таким же порядковим номером Ю-258-11 та з тих же підстав, які оскаржувалися позивачем у судовому порядку та були скасовані судовими рішеннями у справах №817/110/16, №817/902/16, № 817/845/17, № 817/1135/17, № 817/1496/17, № 817/1671/17, № 817/1895/17, № 817/2265/17, № 817/386/18, № 817/1046/18, № 817/1607/18, № 817/1608/18, № 1740/2036/18, № 1740/2147/18, №1740/2312/18, № 460/2546/18, № 460/2835/18. Суди в цих справах виснували, що контролюючий орган безпідставно змінював призначення здійснених ПрАТ «Рівнеазот» поточних платежів із сплати єдиного внеску, відображених у поданих позивачем звітах про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та протиправно направляв вказані кошти в рахунок погашення суми недоїмки, яка, як встановлено у судових рішеннях в зазначених вище справах, відсутня.
У постанові від 19.05.2020 (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Верховний Суд вже зробив висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у постанові від 25.01.2019 (справа №817/85/16 за позовом ПрАТ «Рівнеазот» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправною та скасування вимоги від 07.12.2015 №Ю-258-11).
У цій постанові Верховний Суд вказав, що Закон №2464-VI, який є спеціальним, покладає на позивача, як платника єдиного внеску, безумовний, пріоритетний обов'язок зі сплати єдиного внеску шляхом внесення відповідних сум внеску на рахунки органів доходів і зборів з його банківського рахунку (частина п'ята, сьома, дванадцята статті 9 цього Закону).
Суди в ухвалених у справі №817/85/16 судових рішеннях установили обставини, які унеможливлювали виконання Товариством такого обов'язку (арешт коштів на банківських рахунках Товариства), у спосіб, визначений Законом №2464-VI, тобто шляхом перерахування відповідних коштів з рахунку платника на рахунок органу доходів і зборів.
Верховний Суд виходив з того, що правовідносини, які стосуються збору (справляння) єдиного соціального внеску, є публічно-правовими, а Законом №2464-VI не врегульовано питання щодо виконання обов'язку зі сплати єдиного внеску, в разі коли існують обставини, що виключають (унеможливлюють) виконання цього обов'язку. Наявність у Законі №2464-VI прогалин щодо порядку виконання встановленого ним обов'язку платника єдиного внеску щодо сплати внеску в умовах, зокрема, неможливості застосування встановленого цим Законом способу виконання відповідного обов'язку, обумовлює застосування визначених цим Законом принципів щодо обов'язковості сплати єдиного внеску та захисту прав і законних інтересів застрахований осіб, а також положень інших нормативно-правових актів в частині, що не суперечить цьому Закону.
За встановлених обставин у справі, Верховний Суд виходив також з того, що Товариство мало на меті виконання покладеного на нього безумовного та пріоритетного (частина дванадцята статті 9 Закону №2464-VI) обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску, а тому здійснювало пошук шляхів виконання цього обов'язку з тим, щоб забезпечити відповідний страховий стаж своїх працівників.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2019 виснував, що у випадку наявності прогалин у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі №2464-VI щодо порядку (способу) виконання обов'язку платника по сплаті єдиного соціального внеску, за умов об'єктивної неможливості скористатися передбаченим Законом способом виконання такого обов'язку, правомірними є дії платника єдиного внеску, спрямовані на забезпечення виконання цього обов'язку у будь-який інший спосіб, що не суперечить чинному законодавству.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі зокрема договору (частини перша, третя статті 237).
Частиною першою статті 1000 ЦК встановлено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (статті 1003 ЦК).
Верховний Суд, застосувавши наведені норми цивільного законодавства та норми Закону №2464-VI, дійшов висновку, що в результаті реалізації ПрАТ «Рівнеазот» та ДП «Хімік» ПАТ «Азот» взаємовідносин за договорами доручення не відбулось передачі третім особам обов'язку платника (Товариства) по сплаті єдиного внеску, позаяк власником коштів, від імені якого здійснено відповідні платежі в рахунок сплати сум єдиного внеску є саме позивач, а не інша особа. Сама лише обставина, що відповідні перерахування власних коштів платника єдиного внеску відбулись не з його власного рахунку, в умовах неможливості розпорядження ним коштами на власних рахунках, не свідчить про порушення Товариством вимог частини дев'ятої статті 25 Закону №2464-VI.
Аналогічна правова позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом при застосуванні норм права у подібних правовідносинах, зокрема, але не виключно, у постановах від 06.02.2020 (справа №812/1281/17), від 06.02.2020 (справа №817/110/16), від 13.05.2021 (справа №460/1792/19), від 23.09.2021 (справа №460/2590/19).
Колегія суддів Верховного Суду, визначена для касаційного перегляду цієї справи, не вбачає підстав для відступу від вище наведеного висновку щодо застосування частини дев'ятої статті 25 Закону №2464-VI.
Керуючись статтями 248, 328, пунктом 4 частини першої статті 339, статтями 341, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою Офісу великих платників податків ДПС на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Є.А. Усенко
І.Я.Олендер
М.М. Гімон ,
Судді Верховного Суду