13 вересня 2022 року
м. Київ
справа №640/1219/20
адміністративне провадження № К/9901/4853/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М.,
за учаcтю:
секретаря судового засідання - Грінкевич А.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Кожушко В.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Четверта кадрова комісія,
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 (головуючий суддя - Вовк П.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020 (головуючий суддя - Мєзєнцев Є.І., судді - Земляна Г.В., Файдюк В.В.),
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Четверта кадрова комісія, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №2137ц від 21.12.2019;
- поновити ОСОБА_1 на займаній посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора або на посаді, яка відповідає тій посаді, з якої його протиправно звільнено (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00034051) з 21.12.2019;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.12.2019 по дату винесення судового рішення.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення законодавства в частині діяльності кадрової комісії під час проведення співбесіди, зокрема при обговоренні матеріалів атестації йому ставились запитання, які не входили до кола питань, що підлягали з'ясуванню під час атестації. Вказував, що робота кадрової комісії незаконно була побудована на припущеннях протиправної діяльності позивача, при чому такі припущення були необґрунтованими та зробленими без врахування його доводів. Крім того, позивач стверджував про відсутність підстав для його звільнення у зв'язку з реорганізацією чи ліквідацією Генеральної прокуратури України чи у зв'язку із скороченням кількості працівників прокуратури.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора №2137ц від 21.12.2019.
Поновлено ОСОБА_1 з 25.12.2019 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 18.09,2020 в сумі 1 077 328,24 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 30 789, 60 грн.
4. Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, вказав на те, що повноваження стосовно здійснення контролю, в тому числі щодо перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від посади, яку займає така особа, віднесені до виключної компетенції НАЗК і повинно відбуватися у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання корупції». Кадрова комісія є колегіальним органом, який не наділений повноваженнями контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя зазначених осіб. Оскільки будь-яких рішень Національного агентства з питань запобігання корупції у відношенні позивача в частині задекларованих ним відомостей не виявлено, суди дійшли висновку, що позивач підтвердив законність підстав і джерел набуття майна ним та членами сім'ї.
5. Судами попередніх інстанцій зазначено, що суб'єктом владних повноважень не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують висновки, викладені Четвертою кадровою комісією в рішенні №37 від 19.12.2019, на підставі якого прийнято спірний наказ, зокрема, щодо невідповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності, а саме: публічного виявлення позиції, яка може розглядатися як порушення принципів презумпції невинуватості, вимог політичної нейтральності і безсторонності прокурорів; низького рівня професійної мотивації; порушення вимог антикорупційного законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів у зв'язку із наявністю корпоративних прав, які не були передані в управління; неповного вирішення практичного завдання.
6. Також, судами зазначено, що норми Закону №113-IX не передбачають здійснення ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України, як і не визначають скорочення кількості прокурорів такого органу прокуратури. Так само, положення про ліквідацію чи реорганізацію Генеральної прокуратури України, скорочення кількості її прокурорів, не передбачені на рівні будь-якого іншого нормативно-правового акту, прийнятого у зв'язку з набранням чинності вказаним Законом. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що станом на момент прийняття спірного наказу відповідача були відсутні обставини ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України, або скорочення кількості прокурорів такого органу прокуратури, до матеріалів справи не було додано доказів існування таких обставин.
7. Задовольняючи позов частково, суди вказали на те, що обставини справи свідчать, що позивача було звільнено із займаної посади з 24.12.2021, а не з 21.12.2021, як помилково зазначив позивач, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу належить стягувати з 25.12.2021, а не з 21.12.2021.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
8. У лютому 2021 року Офісом Генерального прокурора подано касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020. У касаційний скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
9. Касаційна скарга мотивована відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування п.п. 10, 19 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», п.9 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019, та щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням положень пункту 19 розділу ІІ «Прикінцевих і перехідних положень» Закону України №113-ІХ.
10. Відповідач зазначає, що саме за результатами обговорення членами комісії з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання, лише після надання прокурором відповідей на поставлені членами комісії запитання щодо його професійної компетентності та обговорення членами комісії результатів проведеної співбесіди, члени комісії висловлюють свої пропозиції щодо рішення та проводять відкрите голосування. За твердженнями скаржника, обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія, жодними чинними нормативно-правовими актами не визначено, а тому висновки судів про недостатню вмотивованість рішення про неуспішне проходження прокурором атестації не відповідають вимогам законодавства.
11. Скаржник посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01.08.2018 у справі №826/27007/15, згідно з яким повноваження конкурсної комісії щодо прийняття відповідних рішень у межах компетенції є дискреційними, а суд не наділений повноваженнями перевіряти оцінку якостей, здібностей та характеристик прокурорів під час атестації. Вважає, що завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його рівня компетенції, відповідність вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.
12. Відповідач вважає, що кадрова комісія не зобов'язана нормами закону юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв, а відсутність у суду можливості перевірити ці обставини не означає, що рішення кадрової комісії є необґрунтованим та протиправним.
13. Крім того, скаржник вказує, що чинне законодавство не передбачає виключність повноважень НАЗК з перевірки декларацій і не заперечує права інших органів в межах їх компетенції здійснювати такі перевірки. Зазначає, що предмет перевірки при атестації є значно ширшим, ніж при повній перевірці декларацій НАЗК. Завданням кадрових комісій є не встановлення невідповідності задекларованої інформації дійсності, а надання оцінки доброчесності прокурора у зв'язку із виявленням інформації, яка породжує обґрунтований сумнів у дотриманні прокурором відповідних правил.
14. У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
15. Позивач зазначає, що при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин судами, у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вказує, що здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб'єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції, а дискреційні повноваження кадрових комісій не можуть бути необмеженими і мають підлягати публічному контролю, а тому числі судовому.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
16. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2021 для розгляду справи №640/1219/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мельник-Томенко Ж.М., Соколов В.М.
17. Ухвалою Верховного Суду від 11.03.2021 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
18. Ухвалою Верховного Суду від 11.11.2021 відмовлено Офісу Генерального прокурора у задоволенні заявленого у касаційній скарзі клопотання про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020.
19. Ухвалою Верховного Суду від 08.06.2022 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
20. Ухвалою Верховного Суду від 29.07.2022 справу призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
21. ОСОБА_1 займав посаду прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.
22. На виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо позачергових заходів із реформи органів прокуратури» позивачем було подано заяву на проходження атестації.
23. Позивачем було успішно пройдено два іспити у формі анонімного тестування та отримано 88 балів за перший іспит та 121 балів за другий іспит.
24. 19 грудня 2019 року Кадровою комісією №4 було прийнято рішення №37 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» у зв'язку із невідповідністю прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема:
- у зв'язку з публічним виявленням позиції, яка може розглядатися як порушення принципів презумпції невинуватості, вимог політичної нейтральності і безсторонності прокурорів, а також у зв'язку з низьким рівнем професійної мотивації;
- у зв'язку з порушенням вимог антикорупційного законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів у зв'язку із наявністю корпоративних прав, які не були передані в управління;
- у зв'язку з неповним вирішенням практичного завдання, при відповіді на яке було переважно наведено положення кримінального процесуального законодавства без їх застосування відповідно до фабули ситуаційного завдання.
25. Наказом Генерального прокурора №2137ц від 21.12.2019 звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві (з місцем постійної дислокації у місті Миколаєві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.
26. Підставою для прийняття спірного наказу стало рішення Четвертої кадрової комісії №37 від 19.12.2019 «Про неуспішне проходження прокурором атестації».
27. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що будь-яких рішень Національного агентства з питань запобігання корупції у відношенні позивача в частині задекларованих ним відомостей не виявлено.
ІІІ. Позиція Верховного Суду України
28. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
29. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
30. Підставою для відкриття касаційного провадження стала відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування п.п. 10, 19 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», п. 9 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019, та щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням положень пункту 19 розділу ІІ «Прикінцевих і перехідних положень» Закону України №113-ІХ.
31. Стосовно застосування до спірних правовідносин 19 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019 та пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.
32. Зі змісту пункту 19 Закону №113-IX вбачається, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
33. Отже, зі змісту указаних норм висновується, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації. Одночасно, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.
34. Правомірність застосування до спірних правовідносин положень Закону №113-ІХ підтверджується також наступним.
35. Посилання у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ на нормативний припис як на підставу для звільнення прокурора на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», містить інший зміст положень цієї статті, які визначають «Загальні підстави для звільнення прокурорів», визначені Законом, який прийнятий у часі раніше, а саме: 14.10.2014, який набрав чинності 15.07.2015.
36. Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
37. Отже, посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону і посилання в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, має місце ситуація, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах.
38. Порівнюючи співвідношення правових норм Закону України «Про прокуратуру» і Закону №113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна дійти висновку, що вони не суперечать одна одній, кожна з них має відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.
39. Існування Закону №1697-VII та Закону №113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон №1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14.10.2014 (набрав чинності 15.07.2015), а Закон №113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19.09.2019 (набрав чинності 25.09.2019, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон №113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.
40. Застосовуючи згаданий принцип верховенства права, можна дійти висновку, що до спірних правовідносин застосовним є пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно правил конкуренції правових норм, має перевагу над загальним Законом України «Про прокуратуру».
41. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій вказали на відсутність обставин ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, станом на час його звільнення з посади, а тому дійшли висновку про відсутність нормативної підстави для звільнення позивача, передбаченої п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
42. Верховний Суд відхиляє вказані доводи судів з урахуванням того, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є нормативною підставою, а фактологічною - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем.
43. Тобто в цьому разі юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. До того ж, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачами і прийняття спірного наказу були чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку №221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.
Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №200/5038/20-а, від 29.09.2021 у справі №440/2682/20, від 20.10.2021 у справі №440/2700/20, від 20.10.2021 у справі №280/3705/20 та від 28.04.2022 у справі №640/26045/19.
44. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, враховує, що після подання цієї касаційної скарги Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування приписів положень Порядку №221 (в тому числі пункту 9), зокрема, у постановах від 27.10.2021 у справі №340/3563/20 та від 21.10.2021 у справі №640/154/20, які підлягають врахуванню у цьому касаційному провадженні.
45. Верховний Суд зауважує, що підставою для скасування спірного наказу судами попередніх інстанцій визначено відсутність доказів, які б підтверджували висновки, викладені Четвертою кадровою комісією в рішенні №37 від 19.12.2019, на підставі якого прийнято спірний наказ, зокрема, щодо невідповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності.
46. Відповідно до пунктів 12, 13 розділу ІІ Закону №113, які кореспондуються з пунктами 5, 6 розділу І Порядку №221, предметом атестації є оцінка: професійної компетентності прокурора; професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
47. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що співбесіда із прокурором проводиться лише з метою встановлення дотримання прокурором вимог професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
48. Згідно з пунктами 9-11 розділу IV Порядку №221 для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:
1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;
2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
49. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 успішно пройшов перші два етапи атестацій та був допущений до наступного етапу - співбесіди. За наслідками проведення співбесіди з позивачем кадрова комісія прийняла рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, яке мотивовано висновком комісії про його невідповідність вимогам професійної етики та доброчесності, через наявні обґрунтовані сумніви щодо професійної етики та доброчесності, які, у свою чергу, обґрунтовуються таким:
- позивачем була виявлена позиція, яка може розглядатися як порушення принципів презумпції невинуватості, вимог політичної нейтральності і безсторонності прокурорів, а також у зв'язку з низьким рівнем професійної мотивації;
- позивачем порушено вимоги антикорупційного законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів у зв'язку із наявністю корпоративних прав, які не були передані в управління;
- позивачем допущено неповне вирішення практичного завдання, при відповіді на яке було переважно наведено положення кримінального процесуального законодавства без їх застосування відповідно до фабули ситуаційного завдання.
50. Зі змісту спірного рішення кадрової комісії судами попередніх інстанцій встановлено, що у ньому кадрова комісія не зазначила, на підставі яких доказів комісія дійшла висновку про невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності. Такі документи не долучено відповідачем до матеріалів справи.
51. В касаційній скарзі відповідач стверджує, що законодавством не передбачено, що у рішенні кадрової комісії має бути посилання на докази, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття. Вважає, що кадрова комісія не зобов'язана нормами закону юридично доводити чи встановлювати невідповідність прокурора конкретному критерію, натомість уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв. Вказує, що обговорення атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження є дискреційними повноваженнями кадрової комісії.
52. Згідно з п. 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України №233 від 17.10.2019, рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
53. Верховний Суд наголошує, що обґрунтування вмотивованості прийнятого рішення лише дискреційністю повноважень та виключною компетенцією кадрової комісії не може вважатися достатнім, оскільки рішення, наслідком якого є звільнення прокурора з посади, повинно бути, насамперед, об'єктивним та має повною мірою висвітлювати інформацію (давати відповіді на питання) щодо професійної компетентності прокурора, а також щодо відповідності прокурора критеріям професійної етики та доброчесності.
54. Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю.
55. Верховний Суд вже роз'яснював, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.
56. Верховний Суд наголошує, що рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку №221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася комісія. Таке рішення має містити судження комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов'язки на займаній посаді.
57. У цій справі Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу, що відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками атестації/окремого її етапу, мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, слугує підставою для судового контролю за таким рішенням, що, в свою чергу, покладає на кадрові комісії обов'язок обґрунтувати рішення про проходження або непроходження атестації прокурором у такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, на яких воно базується.
58. З огляду на викладене, Верховний суд відхиляє посилання представника Офісу Генерального прокурора щодо дискреційних повноважень кадрових комісії та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку № 233.
59. Верховним Судом не заперечується, що проведення атестації є дискреційними повноваженнями Комісії, водночас обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому довіряло б це суспільство, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.
60. Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про не проходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.
61. Виходячи з цього, необхідно, щоб рішення комісії про невідповідність прокурора, який проходить атестацію, критеріям доброчесності, не просто містило мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документами, які перевіряються, і які містять інформацію та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності. Наведений висновок вже був викладений Верховним Судом у постанові від 27.10.2021 у справі №340/3563/20.
62. Водночас, Верховний Суд зауважує, що на день видання спірного наказу від 21.12.2019 року №2137ц та рішення кадрової комісії №37 від 19.12.2019 на виконання наказу Генерального прокурора від 17.12.2019 року № 336 «Про внесення змін до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року № 221», до пункт 6 розділу V Порядку №221 внесено зміни та викладно цей пункт у такій редакції: «6. Рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством». Вказаний наказ набрав чинності 18.12.2019 року.
63. Разом з тим, Верховний Суд зауважує, що судами попередніх інстанцій не було досліджено обставин, які покладені в основу рішення кадрової комісії. Так, у рішенні кадрової комісії зазначено, що на підставі матеріалів атестації, в тому числі отриманих пояснень прокурора, у кадрової комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв'язку з порушенням вимог антикорупційного законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів у зв'язку з наявністю корпоративних прав, які не були передані в управління, а також у зв'язку з публічним виявленням позиції, яка може розглядатися як порушення принципів презумпції невинуватості, вимог політичної нейтральності і безсторонності прокурора. Однак, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не містять оцінки вказаним обставинам.
64. Оскільки предметом атестації є оцінка професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 5 розділу I Порядку №221), а рішення про неуспішне проходження прокурором атестації приймається кадровою комісією саме з підстав невідповідності, на думку комісії, прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, Верховний Суд наголошує на наявності у суду повноважень оцінювати рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації по суті.
65. Такий висновок узгоджується з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення та застосування Конвенції (ст. 32).
Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 13.05.2021 у справі №120/3458/20-а, від 29.09.2021 у справі №640/1218/20.
66. З приводу можливості оцінки судами актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень ЄСПЛ у своїх рішеннях зробив правовий висновок, згідно з яким у таких випадках судовий контроль є обмеженим.
67. Зокрема, ЄСПЛ вказав, що за загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені в них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.
68. Суд не може підміняти орган, уповноважений приймати дискреційне рішення, водночас суд зобов'язаний перевірити межі застосування таких дискреційних повноважень, якщо спірне рішення оскаржується в судовому порядку, зокрема, з підстав його невмотивованості та необґрунтованості.
69. Дискреційні повноваження суб'єктів владних повноважень та їхніх посадових осіб не є безмежними та мають відповідати приписам чинного законодавства.
70. Судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другої статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
71. З огляду на наведені правові норми, а також міжнародні стандарти, рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.
72. Таким чином, Верховний суд відхиляє посилання Офісу Генерального прокурора щодо дискреційних повноважень кадрових комісій та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку №233.
Вищезазначене узгоджується з позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 27.10.2021 у справі №340/3563/20, від 21.10.2021 у справі №640/154/20 та від 28.04.2022 у справі №120/4055/20-а.
73. Посилання скаржника на висновок, що міститься у постанові Верховного Суду від 01.08.2018 у справі №826/27007/15, згідно з яким суд в межах цієї справи не може здійснити оцінку якостей, здібностей та характеристик кандидатів на керівні посади у місцевій прокуратурі та, відповідно, встановити у кого з кандидатів найкращі якості та здібності, Судом не приймається, з огляду на наступне.
74. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що вказана постанова була прийнята до запровадження Законом №113-ІХ атестації прокурорів Генеральної прокуратури України як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора, отже у наведеній скаржником справі Верховним Судом не досліджувалося питання застосування до правовідносин, пов'язаних з проведенням атестації прокурорів, положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», Порядку №221, Порядку №233, тобто висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не є релевантними по відношенню до спірних правовідносин. Таким чином, Верховним Судом відхиляються посилання позивача на вищенаведену постанову Верховного Суду.
75. Підсумовуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що суди попередніх інстанцій, користуючись наданими Кодексом адміністративного судочинства України повноваженнями та виходячи з принципів і завдання адміністративного судочинства, мали дослідити та проаналізувати докази, які слугували підставою для висновків про невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності прокурора, які, в свою чергу, слугували підставою для прийняття спірного рішення кадрової комісії. Однак згаданого ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції зроблено не було.
76. Згідно з ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
77. На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій допустили неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є порушенням норм процесуального права та має наслідком скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд.
78. Також, Верховний Суд зазначає, що задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактично відбулось перейменування Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора, а тому на позивача поширюється дія Постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 «Про умови оплати праці прокурорів». Відповідно, середній заробіток за час вимушеного прогулу був розрахований на підставі вказаного у цій постанові посадового окладу за посадою позивача. Однак Верховний Суд вважає такі висновки передчасними з огляду на наступне.
79. Відповідно до пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
80. Наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 №414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020.
81. 16 січня 2020 року набрала чинність Постанова №1155, якою, з-поміж іншого, затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур.
82. При цьому пунктом 6 Постанови №1155 установлено, що для прокурорів, умови оплати праці яких затверджені цією постановою, не застосовуються умови оплати праці працівників органів прокуратури, затверджені Постановою №505.
83. Отже, внаслідок реформування органів прокуратури в їхній системі відбувалися зміни, що супроводжувались, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. У зв'язку із цим відбулось розмежування оплати праці тих прокурорів, які успішно пройшли атестацію і можуть бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, і прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур.
84. Питання застосування положень Постанови №1155 та Постанови №505 при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного вже було досліджено Верховним Судом, зокрема у постанові від 01.07.2021 у справі №826/17798/14, в якій Судом висловлено наступну правову позицію.
85. Виплата заробітної плати згідно з Постановою № 1155 і статті 81 Закону № 1697-VII пов'язувалася саме із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону №113-ІХ).
86. Зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП), тобто компенсувати втрачений заробіток, колегія суддів вважає, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили. Іншими словами, у вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об'єктивних причин не переводили. Водночас, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону №113-ІХ.
87. У вказаній постанові Верховним Судом також зазначено, що з набранням чинності Постанови №1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону №113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови №505 і Постанови №1155).
88. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що середня заробітна плата прокурорів не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів встановлених Постановою № 1155 за відсутності факту успішного проходження ними атестації та переведення на посади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур.
Такий висновок Верховний Суд підтримав також, зокрема, у постановах від 04.11.2021 у справі №640/537/20, від 01.12.2021 у справі № 640/26041/19 та від 20.01.2022 у справі №826/17709/14.
89. Судова колегія вважає, що вказані висновки Верховного Суду, викладені у зазначених постановах є застосовними і до правовідносин у справі, що розглядається.
90. Крім того, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача шляхом поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, не врахували приписів частини першої статті 235 КЗпП України, відповідно до якої у разі незаконного звільнення працівника, він повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
91. Враховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі.
92. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
93. Зробивши правильний висновок про незаконність звільнення ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не поновили позивача на попередній посаді, з якої його було незаконно звільнено.
94. Суди попередніх інстанцій, поновлюючи позивача на рівнозначні посаді в Офісі Генерального прокурора, мотивували своє рішення в цій частині тим, що саме на Офіс Генерального прокурора було змінено назву органу, з якого було звільнено позивача.
95. Разом з тим, Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими, оскільки умовою для переведення на посаду в Офіс Генерального прокурора згідно із пунктом 18 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ є успішне проходження прокурором атестації.
96. Верховний Суд вважає за необхідне також зазначити, що повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією відповідача і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатись у здійснення дискреційних повноважень державного органу.
97. Отже, позивач у випадку скасування спірного наказу Генерального прокурора №2137ц від 21.12.2019 мав бути поновлений на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.
Вказана правова позиція неодноразово викладена в постановах Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.07.2020 у справі №811/952/15, від 12.05.2022 у справі №140/13530/20, від 12.05.2022 у справі №640/26174/19, від 21.10.2021 у справі №640/154/20 та від 01.12.2021 у справі № 640/26041/19.
98. Таким чином, дослідивши доводи касаційної скарги та мотиви прийняття оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про неправомірність спірного наказу Генерального прокурора №2137ц від 21.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 .
99. Відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
100. Верховний Суд зазначає, що для ухвалення справедливого та об'єктивного рішення мають бути повністю встановлені та з'ясовані обставини справи, а також надана належна правова оцінка доказам, що мають істотне значення для вирішення спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
101. Відповідно до ч. 1- 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржувані рішення цим вимогам не відповідають.
102. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої або апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
103. Згідно з ч. 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
104. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, касаційна скарга Офісу Генерального прокурора підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
105. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №200/5038/20-а, від 29.09.2021 у справі №440/2682/20, від 20.10.2021 у справі №440/2700/20, від 20.10.2021 у справі №280/3705/20 щодо підстав для звільнення прокурора, дослідити обставини, які слугували підставою для прийняття рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем; на підставі досліджених обставин дійти обґрунтованого висновку про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову. У випадку задоволення позову визначити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012.
106. З огляду на результат перегляду спору у суді касаційної інстанції перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020 скасувати.
3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Повний текст постанови складено 15.09.2022.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко
В.М. Соколов ,
Судді Верховного Суду