15 вересня 2022 року
м. Київ
справа №280/4138/21
адміністративне провадження № К/990/15942/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження як суд касаційної інстанції без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу № 280/4138/21
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державного бюро розслідувань,
про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року, прийняте у складі головуючого судді Артоуз О.О.,
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Щербака А.А., суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (далі - відповідач, ТУ ДБР у м. Мелітополі), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державного бюро розслідувань (далі - третя особа, ДБР), у якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. директора ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 квітня 2021 року №81 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі;
1.2. поновити позивача на посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі або на рівнозначній посаді в ТУ ДБР у м. Мелітополі;
1.3. стягнути з ТУ ДБР у м. Мелітополі, нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток з 27 квітня 2021 року до дату прийняття судом рішення про поновлення на роботі;
1.4. допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі або на рівнозначній посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
1.5. стягнути з ТУ ДБР у м. Мелітополі на користь позивача моральну шкоду у сумі 100000 грн.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що вважає наказ ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 квітня 2021 року №81 о/с про його звільнення з посади незаконним, прийнятим з порушенням вимог міжнародно-правових актів, Конституції України, Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794-VIII (далі - Закон №794-VIII), Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та інших нормативно-правових України актів. Так, позивач указав на те, що фактично відбулася лише зміна назви посади, яку він обіймав до звільнення, що, на його переконання, не призвело до змін структури та завдань ТУ ДБР у м. Мелітополі, а також не призвело до скорочення цієї посади. Одночасно з цим позивач зазначив, що відповідач при його звільненні не дотримався вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України та частини третьої статті 87 Закон № 889-VIII, оскільки позивачу не було запропоновано жодної рівнозначної посади.
3. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач у відзиві на позовну заяву підкреслив, що у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису. Тому, висновок позивача про відсутність умов, за яких у відповідності до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII можливе звільнення з займаної посади, відповідач вважав помилковим. Крім того, відповідач зазначив, що у спірному випадку чинне законодавство не передбачало обов'язку суб'єкта призначення на підставі приписів КЗпП України попередньо вирішувати питання про можливість переведення державного службовця на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі.
4. Позивач подав до суду першої інстанції відповідь на відзив відповідача, у якій зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону №794-VIII трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу). Ураховуючи викладене позивач наполягав, що звільнити осіб, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, було можливо лише на підставі Закону №794-VIII. Позивач також зазначив, що його звільнення у зв'язку зі зміною штатного розпису та необхідністю заміщення даних посад особами рядового та начальницького складу прямо суперечить підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03 грудня 2019 року №305-ІХ (далі - Закон №305-ІХ). Крім того, позивач указав на те, що його не було ознайомлено з наказом ДБР від 28 грудня 2019 року № 343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань».
5. ДБР подало до суду першої інстанції пояснення на позовну заяву, у якому наголосило на тому, що у ТУ ДБР у м. Мелітополі мало місце скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач. Поряд з цим, ДБР доводило, що при скорочені посад держаної служби обов'язок ТУ ДБР у м. Мелітополі у межах спірних правовідносин полягав лише в тому, щоб із врахуванням спеціального правового статусу працівника як державного службовця, застосувати релевантні положення чинного законодавства, які регулюють ці правовідносини. Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону № 889-VIII (статті 83 та 87) та Закону №794-VIII (статті 12, 13, 14, 14-3), на час прийняття спірного наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі врегульовано процедуру звільнення державних службовців, ураховуючи необхідність прийняття рішень щодо скорочення посад державної служби, з огляду на положення Закону №305-ІХ, саме ці норми спеціального законодавства підлягали застосуванню.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи.
6. 27 листопада 2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) ТУ ДБР у м. Мелітополі, як обраного за конкурсом, з випробувальним строком 2 місяці.
7. 27 листопада 2018 року позивач склав Присягу державного службовця.
8. 28 листопада 2018 року позивача переведено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі за його згодою, з випробувальним строком 2 місяці.
9. 29 січня 2019 року позивачу присвоєно 4 ранг державного службовця.
10. На підставі положень статті 12 Закону №794-VIII та подання директора ТУ ДБР у м. Мелітополі, наказом ДБР від 15 жовтня 2020 року № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» в.о. Директора полковник ДБР Сухачов О.О. затвердив структуру та штатну чисельність ТУ ДБР у м. Мелітополі.
11. У подальшому, 19 жовтня 2020 року, до ДБР надійшло подання директора ТУ ДБР у м. Мелітополі № 17-09/51ДСК про внесення змін до штатного розпису відповідного територіального управління.
12. На підставі положень статті 12 Закону №794-VIII та зазначеного подання, наказом ДБР від 20 жовтня 2020 року № 202 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі на 2020 рік», затверджено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі, які вводилися у дію з 01 лютого 2021 року (в частині змін згідно з додатком № 6).
12.1. Так, згідно з додатком до наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року № 202 ДСК, посади державної служби ТУ ДБР у м. Мелітополі, зокрема і посаду, яку обіймав позивач, виведено із штатного розпису.
12.2. Водночас до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі введено нові посади (іншої категорії) - рядового та начальницького складу у новостворених відділах згідно з новою структурою територіального управління.
12.3. Після внесення змін до штатного розпису:
12.3.1. У Першому слідчому відділі (з дислокацією у м. Мелітополі) передбачено:
- 1 посада начальника відділу - старший начальницький склад (підполковник ДБР);
- 1 посада старшого слідчого - старший начальницький склад (майор ДБР);
- 2 посади слідчих - начальницький склад (капітан ДБР).
12.3.2. У Другому слідчому відділі (з дислокацією у м. Запоріжжі) передбачено:
- 1 посада начальника відділу - старший начальницький склад (підполковник ДБР);
- 1 посада заступника начальника - старший начальницький склад (підполковник ДБР);
- 4 посади старших слідчих - начальницький склад (майор ДБР);
- 4 посади слідчих - начальницький склад (капітан ДБР).
12.3.3. У Третьому слідчому відділу (з дислокацією у м. Херсоні) передбачено:
- 1 посада начальника відділу - старший начальницький склад (підполковник ДБР);
- 1 посада заступника начальника - старший начальницький склад (підполковник ДБР);
- 4 посади старших слідчих - начальницький склад (майор ДБР);
- 4 посади слідчих - начальницький склад (капітан ДБР).
13. Згодом наказом ДБР від 30 грудня 2020 року № 303 ДСК, затверджено зміни до наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року № 202 ДСК в частині дати введення в дію змін до штатного розпису, зокрема, замість дати « 01 лютого 2021 року» визначено дату « 01 березня 2021 року».
14. Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 січня 2021 року № 4 «Про внесення змін до наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22 жовтня 2020 року 135 о/с «Про попередження працівників» відділу кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Мелітополі доручено персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі, посади яких з 01 березня 2021 року скорочуються, про наступне вивільнення.
15. 26 січня 2021 року за вих. №17-09/439/9-23/2021 ТУ ДБР у м. Мелітополі надано ОСОБА_1 попередження про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури ТУ ДБР у м. Мелітополі, відповідно до наказу ДБР від 15 жовтня 2020 року № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь ДБР», наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року № 202дск «Про затвердження змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі», наказу ДБР від 15 жовтня 2020 року № 583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», керуючись наказом ДБР від 30 грудня 2020 року № 303 дск «Про затвердження змін до наказів ДБР» та наказом ДБР від 25 січня 2021 року № 43дск «Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління ТУ ДБР у м. Мелітополі на 2021 рік».
15.1. Так, позивача попереджено про наступне скорочення посади слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі, яку він обіймав, з 01 березня 2021 року, а також про його наступне звільнення з цієї посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат
15.2. З Попередженням позивач ознайомлений під підпис, на якому позивач власноручно зазначив про незаконність попередження та наказів.
16. Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 лютого 2021 року № 34-ос на підставі наказів ДБР від 20 жовтня 2020 року № 202 ДСК, від 30 грудня 2020 року №303 ДСК та наказів ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22 жовтня 2020 року № 135-ос та від 26 січня 2021 року № 4 ос, персонального попередження про наступне вивільнення від 26 січня 2020 року № 17-09/439/9-23/2021 припинено державну службу та звільнено позивача з посади з 01 березня 2021 року у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
17. У період з 01 березня 2021 року до 21 квітня 2021 року позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується листками непрацездатності, в яких зазначено, що позивач повинен стати до роботи 24 квітня 2021 року, та заявою позивача від 03 квітня 2021 року, долученою до позовної заяви.
18. У зв'язку із перебуванням позивача у стані тимчасової непрацездатності наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 01 березня 2021 року № 65-ос внесено відповідні зміни до наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 лютого 2021 року № 34-ос.
19. Після отримання всіх лікарняних листків непрацездатності ТУ ДБР у м. Мелітополі видано наказ від 26 квітня 2021 року № 81 о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », яким позивача звільнено з посади у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
20. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року, відмовлено у задоволенні позову.
21. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що законодавець при регулюванні трудових відносин щодо проходження та припинення державної служби згідно з Законом № 889-VIII та державної служби особливого характеру згідно з Законом №794-VIII встановив певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців, у тому числі введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців ДБР. При цьому, враховуючи правовий статус ДБР, державні службовці, які працюють у вказаному правоохоронному органі, мають певні особливості вступу, проходження та припинення державної служби, які визначені спеціальним законодавством, зокрема Законом №794-VIII. Водночас суд першої інстанції указав на те, що після внесення Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX (далі - Закон № 440-IX) до Закону №889-VIII, норми частини 3 статті 49-2 КЗпП України в частині обов'язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються, а оскільки на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ (далі - Закон № 1285-ІХ) позивач, вже отримав попередження про наступне вивільнення та, зважаючи на принцип незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), норма, яка зобов'язувала суб'єкта призначення запропонувати позивачу посади, ще не діяла, а тому не підлягала застосуванню. З огляду на викладене у сукупності суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позивача було звільнено правомірно, оскільки позивач попереджений про наступне звільнення завчасно, посада, яку обіймав позивач, дійсно скорочена, а у відповідача не було обов'язку пропонувати йому будь-які посади.
ІV. Касаційне оскарження
22. 27 червня 2022 року у Верховному Суді зареєстровано касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вишнякова Д.О. на рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, у якій скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про задоволення позову.
23. Касаційну скаргу представником позивача подано на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
24. Так, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування статей 5, 87 Закону № 889-VIII у взаємодії із статтями 5-1, 22, 40, 42 КЗпП України; статті 14-1 Закону №794-VIII, пункту 17 частини першої статті 3 КПК України; Закону №305-ІХ та статті 58 Конституції України; Європейського суду з прав людини; статті 43 Конституції України; статті 55 Статуту Організації об'єднаних націй від 26 січня 1945 року; статей 23-25 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року; статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 року; Європейською соціальною хартією (переглянута) 1996 року.
24.1. У контексті наведено скаржник наполягає, що відповідачем не доведено фактичне скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису, а факт внесення змін до штатного розпису державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці та скорочення штатної чисельності працівників, на переконання скаржника, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи. Разом з цим, скаржник наполягає, що відповідачем при звільненні не було запропоновано позивачу жодної рівнозначної посади.
25. У касаційній скарзі представник позивач також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-ІХ, який, на переконання скаржника, містить заборону звільнення позивача з посади у разі визначення цієї посади посадою рядового і начальницького складу ДБР.
26. Касаційна скарга не містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі позивача або його представника.
27. 12 липня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: судді-доповідача Шевцової Н.В., суддів Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е., відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника позивача у зв'язку із доведенням наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
28. До Верховного Суду 26 липня 2022 року надійшов відзив ДБР на касаційну скаргу, в якому третя особа, спростовуючи доводи касаційної скарги, просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.
29. Відзив на касаційну скаргу містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі представника ДБР.
30. 02 серпня 2022 року справа № 280/4138/21 надійшла до Верховного Суду.
31. Також до Верховного Суду 05 вересня 2022 року надійшов відзив ТУ ДБР у м. Мелітополі на касаційну скаргу, в якому відповідач, спростовуючи доводи касаційної скарги, просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.
32. Відзив на касаційну скаргу містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі представника ТУ ДБР у м. Мелітополі.
33. Також до Верховного Суду 15 вересня 2022 року надійшло клопотання ДБР про закриття касаційного провадження.
33.1. В обґрунтування цього клопотання ДБР вказує про те, що підставою відкриття касаційного провадження слугувала відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 5, 87 Закону № 889-VIII у взаємодії з положеннями Конституції України, КЗпП України, Закону №794-VIII, КПК України та інш., а також підпункту 4 пункту З Прикінцевих та перехідних положень Закону №305-ІХ. Однак ДБР ззаначає, що Верховним Судом вже сформовано правову позицію щодо застосування статей 5, 87 Закону № 889-VIII у подібних правовідносинах, зокрема, у справах №640/11024/20, №420/3825/20, № 420/3541/20, № 640/9691/20, № 560/586/21, № 400/4034/20, №160/8361/20, №380/3551/20, № 380/3389/20, № 380/4357/20, № 400/2034/21, №420/3541/20, №380/3815/20, № 300/891/20, № 380/3833/20, № 420/1070/21, №380/3754/20, № 380/3671/20, №380/4010/20, № 380/3597/20, № 380/3654/20, №380/3547/20, № 380/3580/20, № 380/3442/20, №380/3269/20, №400/1781/21, №380/5625/20, № 200/7782/20, № 380/3838/20, № 380/3677/20, №380/3678/20, №380/3437/20, № 380/3645/20, № 380/3613/20, № 380/3655/20, № 160/17380/20, №380/3540/20; № 380/3510/20, № 380/3764/20, № 380/3793/20, № 380/876/21, №380/3670/20, №380/3771/20, № 380/3596/20, № 640/29405/20, № 640/4449/21, N°380/3688/20 № 160/4335/21. Крім того, ДБР зазначає, що у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 160/4335/21 Верховним Судом сформовано правову позицію щодо застосування у подібних правовідносинах підпункту 4 пункту З Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305-ІХ.
33.2. З огляду на вказане ДБР уважає наявними підстави для закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 4 частини першої статті 339 КАС України.
V. Позиція Верховного Суду
34. Частиною першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
35. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
36. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги представника позивача, Верховний Суд виходить з такого.
37. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
38. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
39. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
40. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
41. Спірні правовідносини, які склалися у цій справі, фактично стосуються звільнення позивача з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі.
42. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач перебував у трудових відносинах з ТУ ДБР у м. Мелітополі та мав статус державного службовця.
43. Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
44. Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ установлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
45. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.
46. Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
47. Судами попередніх інстанцій також установлено, що наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 лютого 2021 року № 34-ос припинено державну службу та звільнено позивача з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі з 01 березня 2021 року у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
48. У подальшому, у зав'язку із перебуванням позивача у стані тимчасової непрацездатності у періоди з 01 березня 2021 року до 21 квітня 2021 року, наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 01 березня 2021 року № 65-ос внесено відповідні зміни до наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 лютого 2021 року № 34-ос, а наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 квітня 2021 року № 81 о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено позивача з посади у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
49. При цьому, з огляду на зміст позову, предметом спору є наказ ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 квітня 2021 року №81 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі.
50. За змістом статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Формами захисту, зокрема, є визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
51. Водночас Верховний Суд зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу), б) забезпечувати реальне поновлення прав, у випадку задоволення позову (в результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, в якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).
52. Наука адміністративного права визначає способи захисту порушених прав (свобод, інтересів) як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права (свободи, інтересу). Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права (свободи, інтересу) і є результатом діяльності щодо їх захисту.
53. Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
54. Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав, за висновками Великої Палати Верховного Суду, є самостійною підставою для відмови у позові.
55. Колегія суддів вважає такі висновки справедливими та застосовними і у межах спірних у цій справі правовідносин.
56. Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд констатує, що спірний наказ ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 квітня 2021 року №81 о/с є похідними від наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 лютого 2021 року № 34-ос та фактично лише визначає дату звільнення, підстави якого визначено наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 лютого 2021 року № 34-ос, котрий позивачем не оскаржується.
57. Тобто, фактично наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 квітня 2021 року №81 о/с реалізовано наказ ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 лютого 2021 року № 34-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади.
58. Отже, позивач, обравши такий спосіб захисту порушених прав, як визнання протиправним та скасування наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 квітня 2021 року №81 о/с, обрав неналежний спосіб захисту своїх трудових прав, адже припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі відбулося саме у наслідок прийняття ТУ ДБР у м. Мелітополі наказу від 26 лютого 2021 року № 34-ос.
59. Відтак, у випадку, що розглядається у цій справі, належним і достатнім способом захисту прав, які позивач уважає порушеними, є оскарження саме відповідного наказу (наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі наказу від 26 лютого 2021 року №34-ос) та, як можливий наслідок, поновлення на посаді та вирішення інших похідних позовних вимог.
60. Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу т.в.о. директора ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 квітня 2021 року №81 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі, а також поновлення позивача на посаді, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку та моральної шкоди.
61. З огляду на зазначене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову.
62. Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що суди попередніх інстанцій при прийнятті рішення, виходили з помилкових мотивів, що є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень.
63. Ураховуючи викладене, колегія суддів уважає за необхідне виключити з мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій висновки щодо оцінки правомірності оспорюваного наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 квітня 2021 року №81 о/с.
64. Зважаючи на наведені мотиви Верховний Суд не розглядає доводи касаційної скарги щодо протиправності наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 квітня 2021 року №81 о/с як такі, що не впливають на загальний висновок по суті справи. Їх докладний аналіз є недоцільним.
65. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
66. Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
67. Ураховуючи викладене, зважаючи на приписи статті 351 КАС України, касаційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальної частини у редакції цієї постанови Верховного Суду. В іншій частині оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій необхідно залишити без змін.
68. Вирішуючи клопотання ДБР про закриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 339 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
69. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
70. Однак ДБР не наведено обґрунтувань з приводу того, що спірні правовідносини у цій справі та у справах, на які третя особа покликається у клопотанні про закриття касаційного провадження, є подібними.
71. З огляду на вказане колегія суддів уважає клопотання ДБР про закриття касаційного провадження необґрунтованим, а тому в задоволенні цього клопотання необхідно відмовити.
VІ. Судові витрати
72. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 344, 339, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. У задоволенні клопотання Державного бюро розслідувань про закриття касаційного провадження відмовити.
2. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича задовольнити частково.
3. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі № 280/4138/21 змінити шляхом викладення їх мотивувальної частини у редакції цієї постанови Верховного Суду.
4. В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі №280/4138/21 залишити без змін.
5. Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіН.В. Шевцова Н.А. Данилевич В.Е. Мацедонська