м. Вінниця
15 вересня 2022 р. Справа № 120/5056/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Тульчинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Літинського сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі-відповідач), у якому просив суд:
визнати протиправною відмову відповідача у оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, зразка 1994 року;
зобов'язати відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 13.05.2022 року позивач звернулася до відповідача щодо оформлення паспорта громадянина України у формі у формі книжечки на підставі Постанови Верховної Ради від 26.06.1992 № 2503-ХІІ "Про затвердження Положення про паспорт громадянина України", у зв'язку із його втратою.
Однак листом від 10.06.2022 за № В-7/6/0534-22/0534/7-22 відповідач відмовив позивачу у видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, посилаючись на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 "Про внесення змін до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302" передбачено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.07.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
19.06.2022 року відповідач подав відзив на адміністративний позов, у якому вказав, що позивач вже отримувала паспорт громадянина України у формі ID-картки НОМЕР_1 .
Таким чином, відповідач вважає безпідставним посилання позивачки на відмову від вже присвоєного унікального номеру запису в Реєстрі, оскільки даний номер є незмінним та вже присвоєний позивачці при оформленні паспорта громадянина України у формі ID-картки.
Тобто, використання позивачем паспорта громадянина України при виготовленні якого позивачкою було надано згоду на обробку персональних даних та їй присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що дії Тульчинського Управління ДМС України у Вінницькій області жодним чином не порушують права позивача.
Також відповідач вважає безпідставними посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 №806/3265/17, оскільки остання стосується інших правовідносин, а саме при прийнятті рішення суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у формі книжечки виключно з огляду на її релігійні переконання.
Відповідач вказує, що лист роз'яснення від 10.06.2022 року № В-7/6/0534-22/0534/7-22 не є рішенням суб'єкта владних повноважень, відповідно до положень КАС України, а тому не може бути визнано протиправним рішенням щодо відмови у видачі паспорта позивачу.
Оскільки, суд не може підміняти державний орган, та приймати судове рішення, яке б не відповідало Закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції повноважень суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
27.07.2022 позивач подала відповідь на відзив, у якій просила задовольнити позовні вимоги.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши інші докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
13.05.2022 року позивач звернулася до відповідача щодо оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки на підставі Постанови Верховної Ради від 26.06.1992 № 2503-ХІІ "Про затвердження Положення про паспорт громадянина України", у зв'язку із його втратою. До заяви додано копію про народження та два фото.
Однак листом № В-7/6/0534-22/0534/7-22 від 10.06.2022 року відповідач повідомив позивачу, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 "Про внесення змін до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302" передбачено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Тимчасовий порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України, затверджено наказом МВС від 06.06.2019 № 456, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 року за № 620/33591. В зв'язку з тим, що відповідне рішення суду у Тульчинському відділі УДМС у Вінницькій області відсутнє, правових підстав в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки громадянці ОСОБА_1 немає.
Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, а тому звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Згідно з вимогами ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст.22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст.32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру (див. п.25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі проти Бельгії від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)).
Стаття 8 Конвенції захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом (див. п.61 рішення ЄСПЛ у справі проти Сполученого Королівства (справа № 2346/02, ECHR 2002) та п. 65 рішення ЄСПЛ у справі Олександр Волков проти України (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося згідно із законом, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі Ельсхольц проти Німеччини (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу на те, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч.1 ст.21 Закону № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч.3 ст.13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п.п.3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис Україна, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис Паспорт. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис Паспорт громадянина України. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
На виконання положень частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону № 5492-VI Кабінет Міністрів України 25 березня 2015 року прийняв постанову № 302 (далі - Постанова № 302), якою затвердив зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі - Порядок № 302).
За змістом пункту 2 Порядку №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;
з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до п.5 Порядку № 302 у разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України" від 06.06.2019 року № 456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Порядок №456).
Згідно п.1 Порядку № 456 цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до Постанови № 302, Постанови № 398, Положення № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Відповідно до п.3 Розділу І Порядку №456 оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС):
1) особі, яка досягла 16-річного віку,- на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто;
Заява та документи для оформлення і видачі паспорта (у тому числі для вклеювання фотокартки) подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за місцем звернення.
Заяву заповнює особисто заявник від руки розбірливим почерком без скорочень та виправлень та власним підписом підтверджує правильність внесених до неї відомостей, а також надання згоди на обробку персональних даних згідно із Законом України «Про захист персональних даних». Якщо заявник через фізичні вади не може підтвердити власним підписом правильність таких відомостей, працівник територіального підрозділу ДМС робить відмітку про неможливість такого підтвердження.
Після заповнення заявником заяви працівник територіального підрозділу ДМС перевіряє правильність заповнення заяви та її відповідність наданим документам, про що вчиняє відповідний запис у графі 9 заяви.
У графі 9 заяви працівник територіального підрозділу ДМС зазначає реквізити документів, що є підставою для оформлення паспорта (свідоцтва про народження / документа, що підтверджує обставини, на підставі яких паспорт підлягає обміну / втраченого/викраденого паспорта/ довідки про реєстрацію особи громадянином України та рішення суду). У разі подання довідки про реєстрацію особи громадянином України у графі «Службові відмітки» зазначаються номер і дата рішення про набуття особою громадянства України та країна попереднього громадянства.
Оригінали документів (крім довідки про реєстрацію особи громадянином України, паспорта, що підлягає обміну (у разі обміну паспорта), документів, що підтверджують сплату державного мита, рішення суду) повертаються заявнику після прийняття заяви, їх копії, завірені працівником територіального підрозділу ДМС, долучаються до заяви.
Відповідно до розділу VI Порядку №456 для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого заявник подає:
1) заяву про втрату/викрадення паспорта (далі - заява про втрату паспорта) за зразком, наведеним у додатку 5 до цього Тимчасового порядку;
2) рішення суду;
3) заяву;
4) дві (три - у разі одержання втраченого паспорта в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см;
5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або оригінал документа про звільнення від його сплати (у разі втрати паспорта);
6) витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (у разі викрадення паспорта на території України);
7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб);
8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
У разі оформлення паспорта замість втраченого/викраденого, оформленого територіальним підрозділом ДМС, який припинив свою діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, заявник додатково подає всі наявні документи, у тому числі документи, що містять фотозображення особи. Для оформлення паспорта замість втраченого/ викраденого, рішення суду не подається, якщо паспорт, який було втрачено/викрадено оформлювався на підставі рішення суду.
Заява про втрату паспорта реєструється в журналі реєстрації заяв про втрату/викрадення паспорта за формою згідно з додатком 6 до цього Тимчасового порядку, після чого посадова особа територіального підрозділу ДМС заводить справу про втрату або викрадення паспорта (далі - справа про втрату паспорта), до якої долучаються подані документи та матеріали перевірки.
До видачі паспорта територіальний підрозділ ДМС на підставі заяви про видачу тимчасового посвідчення за формою згідно з додатком 7 до цього Тимчасового порядку видає особі тимчасове посвідчення за формою згідно з додатком 8 до цього Тимчасового порядку відповідно до розділу VII цього Тимчасового порядку.
Строк розгляду заяви про втрату паспорта становить 30 календарних днів з дня подання заяви. За потреби проведення додаткової перевірки за матеріалами справи про втрату паспорта або у разі несвоєчасного надходження відповіді на направлені запити строк розгляду продовжується не більше ніж на 30 календарних днів.
Відповідно до п.8 Розділу VI Порядку №456 після проведення необхідних перевірок за заявою про втрату паспорта працівник територіального підрозділу ДМС складає висновок за заявою про втрату паспорта за формою згідно з додатком 11 до цього Тимчасового порядку, який затверджується керівником цього підрозділу. У висновку зазначаються результати перевірки і прийняте рішення про видачу паспорта.
Відповідно до пунктів 2, 3, 5, 6, 8 Положення №2503-ХІІ паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій-шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесені (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Приписами пункту 13 Положення №2503-ХІІ установлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
За видачу паспорта справляється державне мито (пункт 14 Положення №2503-ХІІ).
З вищевказаних норм слідує, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за відповідною формою до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Суд ураховує, що правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.
За правилами статті 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19 вересня 2018 року в зазначеній зразковій справі, є обов'язковими для судів при ухваленні рішень у типових справах.
Разом з тим, судом у цій справі установлено, що позивач не звертався до відповідача із заявою для видачі паспорта у формі книжечки, сформованою в установленій формі, та з доданим до неї обов'язковим переліком документів, що є передумовою для розгляду питання про оформлення та видачу паспорта громадянина України встановленого зразка.
Подана заява, котра долучена позивачем до матеріалів справи, за суттю і формою не є підставою для оформлення паспорта громадянина України замість втраченого, до заяви не долучено законодавчо встановлених документів, що є передумовою для розгляду питання щодо видачі паспорта у формі паспортної книжечки.
Звернення до відповідача з проханням видати паспорт у формі книжечки було відображено в заяві, поданій у порядку Закону України «Про звернення громадян» №393/96-ВР так само в порядку цього закону було надано відповідь з відповідними роз'ясненнями щодо оформлення паспорта громадянина України.
За таких обставин суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову у вказаній частині, оскільки при зверненні до відповідача заявником не було дотримано необхідної процедури, передбаченої законодавством. Розгляд поданої заяви відповідно до Закону України «Про звернення громадян» №393/96-ВР не є порушенням прав заявника з боку відповідача. Лист останнього, з якими висловив незгоду позивач, не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України.
Сама по собі незгода позивача зі змістом відповіді не спростовує факту розгляду вказаного звернення в установленому законом порядку та не може бути підставою для визнання протиправними дій відповідача і задоволення позовних вимог щодо зобов'язання останнього видати позивачу паспорт у формі книжечки, навіть у разі наявності в нього такого права, оскільки заявником не було дотримано процедури звернення за паспортом та не надано необхідних для цього документів.
Заявник не позбавлений права на звернення до суду за судовим захистом у разі, коли ним буде дотримано всіх необхідних процедур, проте за наслідками буде відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки.
Щодо аргументів позивача про необхідність застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), то суд звертає увагу, що при розгляді справи встановлено факти отримання позивачем паспорта у формі ID -картки, який він втратив, надання позивачем згоди на обробку персональних даних та присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі.
Крім того, у поданій заяві до відповідача від 13.05.2022 позивач не посилається на підстави відмови в отриманні паспорта у формі ID картки пов'язані з її релігійними переконаннями.
Довідка про те, що ОСОБА_1 є парафіянкою Різдво-Христового кафедрального собору та у зв'язку із своми релігійними переконаннями відмовляється від прийняття електронних ідентифікаторів фізичної особи видана лише 27.06.2022, тобто після отримання листа відповіді відповідача та подана разом із позовною заявою до суду.
Застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у вказаній постанові в зазначеній справі та, як наслідок, задоволення позову, було б можливо у тому випадку, якби позивач звернулася до відповідного територіального підрозділу Державної міграційної служби України із заявою про видачу паспорта у формі книжечки, сформованою в установленій формі, та з доданим до неї обов'язковим переліком документів та обґрунтувала небажання отримувати паспорт у виді ID-картки релігійними переконаннями і, у свою чергу, за наслідками вирішення такої заяви, поданої саме в установленому порядку, а не на підставі Закону України «Про звернення громадян», йому було б відмовлено.
Аналогічна позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року в справі №0840/3992/18, від 19 липня 2019 року в справі №2340/2876/18, від 25 липня 2019 року в справі №807/85/18, від 27 листопада 2019 року в справі №589/4905/17 та від 29 листопада 2019 року в справі №260/1414/18, від 21.08.2020 у справі №260/99/19.
Виходячи із законодавчих приписів та встановлених обставин справи в їх сукупності суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний код відсутній у зв'язку з релігійними переконаннями, ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 )
відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 37836770, вул. Пирогова, 4, м. Вінниця, 21018) в особі Тульчинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. Успенська, 3, м. Тульчин, Вінницька область, 23600)
Повне судове рішення складено та підписано суддею: 15.09.2022 року.
Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна