Справ № 758/16831/21 Головуючий в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2924/2022 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.286 КК України
17 серпня 2022 року. Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченої ОСОБА_8 ,
представника потерпілої ОСОБА_9 ,
потерпілої ОСОБА_10 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційними скаргами потерпілої ОСОБА_10 та захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 25 травня 2022 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Дубно Рівненської області, громадянку України, працюючу адміністратором автомийки у ФОП ОСОБА_11 , з вищою освітою, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої, -
визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України і призначено покарання у виді 1 (одного) року 6 (шести) місяців обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбуття основного покарання з випробуванням, встановивши їй іспитовий строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців та на підставі ст.76 КК України покладено обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Ухвалено стягнути із обвинуваченої ОСОБА_8 вартість проведення експертизи, що становить 6989 (шість тисяч дев'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 20 коп. на користь держави.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 задоволено частково та ухвалено стягнути на її користь з обвинуваченої ОСОБА_8 - 100000 (сто тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди та 26756 (двадцять шість тисяч сімсот п'ятдесят шість) гривень 49 копійок матеріальної шкоди, а всього 126756 гривень 49 копійок.
Згідно вироку суду ОСОБА_8 засуджено за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, вчиненого за наступних обставин.
ОСОБА_8 19 жовтня 2021 року приблизно о 14 годині 40 хвилин, керуючи технічно-справним автомобілем «Fiat 500» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухалась по прибудинковій території в сторону виїзду на проїзну частину по вул. Івана Виговського в м. Києві.
Рухаюсь у вказаному напрямку ОСОБА_8 під'їхала до виїзду на проїзну частину та зупинилась, щоб здійснити маневр поворот ліворуч в сторону вул. Стеценка, що у м. Києві. Після чого, ОСОБА_8 дочекавшись, поки автомобілі, які рухались по головній дорозі зупиняться на червоний сигнал світлофора, розпочала рух, однак не переконалась, що такий маневр буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, перетнула горизонтальну дорожню розмітку 1.3 та здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_10 , яка в цей час переходила проїзну частину на дозволений сигнал світлофору по регульованому пішохідному переходу, який знаходиться біля будинку № З-A по вул. Івана Виговського, що у м. Києві.
Під час руху, ОСОБА_8 , порушила вимоги пункту 10.1 ПДР України та розділ 34 горизонтальна дорожня розмітка 1.3 ПДР України:
-10.1: перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не творить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
- Розділ 34. Горизонтальна дорожня розмітка 1.3: поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, які мають чотири і більше смуг руху;
Лінії 1.1 і 1.3 перетинати забороняється. Якщо лінією 1.1 позначено місце стоянки, майданчик для паркування або край проїзної частини, суміжний з узбіччям, цю лінію перетинати дозволяється.
Порушення вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_8 виразились в тому, що вона, керуючи технічно-справним автомобілем, розпочавши рух не переконалась, що маневр буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, перетнула горизонтальну дорожню розмітку 1.3 та здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_10 яка переходила проїзну частину в межах регульованого пішохідного переходу.
Місцем дорожньо-транспортної пригоди є регульований пішохідний перехід, а саме: навпроти будинку № 3-A по вул. Івана Виговського, що територіально розташований в Подільському районі міста Києва.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди, пішоходу ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно висновку судово-медичної експертизи №042-1562-2021 від 25.11.2021 року, спричинені тілесні ушкодження у вигляді: - підшкірна гематома правої надбрівної дуги; - закрита травма правого плеча у вигляді поперечного перелому голівки плечової кістки по лінії хірургічної шийки з відривом великого горбика плечової кістки.
Не погоджуючись із вказаним рішенням потерпілою ОСОБА_10 подано апеляційну скаргу, у якій вона просить скасувати вирок Подільського районного суду м. Києва від 25 травня 2022 року та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 за ч.1 ст.286 КК України покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 суму матеріального збитку у розмірі 330 129, 49 (триста тридцять тисяч сто двадцять дев'ять) гривень 49 копійок.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 суму моральної шкоди у розмірі 250 000,00 (двісті п'ятдесят тисяч) грн.00 коп.
Мотивуючи свої вимоги вона зазначає, що оскаржуваний вирок є необґрунтованим та не відповідає дійсним обставинам справи, ґрунтується на невідповідних висновках суду фактичним обставинам кримінального провадження, ухвалений з порушенням норм кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема статей 65,66,67,75 КК України, призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, розгляд цивільного позову здійснено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Судом при винесенні рішення не взяті до уваги відомості, які були отримані потерпілою з відкритих джерел інформації, зокрема Телеграм каналу та оголошені в судовому засіданні, а саме ряд порушень ОСОБА_8 правил дорожнього руху. Вказане свідчить про постійне зневажливе ставлення ОСОБА_8 до Правил дорожнього руху, що і призвело до ДТП. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_8 не була застрахована, що не може характеризувати її з позитивної сторони.
Суд прийшов до висновку, що обставини які пом'якшують покарання є повне визнання вини та щире каяття. Однак, на думку апелянта, обвинувачена ОСОБА_8 змушена була визнати свою вину, оскільки факт скоєння нею кримінального правопорушення підтверджується рядом доказів. Тому, щире каяття обвинуваченої має виключно декларативний, а не щирий характер, яке ОСОБА_8 визнала виключно для уникнення реального покарання.
Захисник вказує, що на момент подачі апеляційної скарги ОСОБА_8 не відшкодувала ОСОБА_10 навіть частки заподіяної матеріальної школи.
Суд першої інстанції при винесенні вироку в частині задоволення цивільного позову ОСОБА_10 та визначення суми моральної шкоди в розмірі 100000 (ста) тисяч гривень жодним чином не аргументував вказані висновки суду, навіть не врахував той факт, що на момент ухвалення вироку і до цього часу потерпіла ОСОБА_10 продовжує проходити лікувального-відновлювальні процедури і відповідно продовжує нести витрати на своє лікування.
Також апелянт зазначає, що вказаним кримінальним правопорушенням їй спричинено матеріальну шкоду, яка вже понесена і буде понесена нею в майбутньому в результаті отримання нею тілесних ушкоджень, яка оцінюється в 330129, 49 грн., що підтверджується наданими до позовної заяви розрахунками.
Однак судом першої інстанції жодним чином не аргументовано відмову у задоволенні цивільного позову як у повному обсязі, так і за кожним видом витрат окремо.
Судом не вирішено питання щодо стягнення коштів, витрачених на проведення соціально-психологічного дослідження моральної шкоди потерпілої (громадської експертизи), витрат пов'язаних з псуванням одягу, який був пошкоджений під час ДТП, витрат на кваліфіковану правничу допомогу ОСОБА_10 та інше.
Захисником обвинуваченої ОСОБА_8 - адвокатом ОСОБА_7 подано апеляційну скаргу, у якій він просить вирок Подільського районного суду м. Києва від 25 травня 2022 року в частині призначеного покарання змінити, призначивши ОСОБА_8 покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнити від відбуття основного покарання з випробуванням, встановивши її іспитовий строк 1 (один) рік та покласти на неї зобов'язання відповідно до ст. 76 КК України періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 задовольнити частково, стягнувши на її користь 30000 (тридцять тисяч) гривень моральної шкоди та 26756 (двадцять шість тисяч сімсот п'ятдесят шість) гривень 49 копійок матеріально шкоди, а всього 56 756 гривень 49 копійок.
Мотивуючи свої вимоги зазначає, що суд при призначенні покарання порушив вимоги кримінального кодексу України, допустивши невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої.
На думку захисника, обвинуваченій може бути призначено менш м'яке покарання ніж призначено районним судом, яке буде достатнє для її виправлення, оскільки обвинувачена цілком усвідомлює суспільно-небезпечність вчиненого нею діяння.
Судом при призначенні додаткового покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення права керування транспортними засобами не враховано, що обвинувачена часто їздить за місто за продуктами, та до своїх батьків які потребують піклування та догляду.
Захисник вважає, що стягнення з обвинуваченої ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 моральної шкоди в розмірі 100 000 тисяч гривень є надто завищеним, оскільки обвинувачена в умовах воєнного стану втратила роботу. Вважаємо, що сума в 30 000 тисяч гривень є справедливим розміром відшкодування моральної шкоди.
Представником потерпілої ОСОБА_10 - адвокатом ОСОБА_9 подано заперечення, в яких він просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 повністю. Задовольнити вимоги апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_10 в повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів вказує, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими та не відповідають дійсності.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченої ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_7 , які підтримали свою апеляційну скаргу та просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_10 , думку прокурора, який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 , та не заперечував проти задоволення апеляційної скарги потерпілої, доводи потерпілої ОСОБА_10 та її представника ОСОБА_9 , які підтримали апеляційні вимоги потерпілої та вважали апеляційну скаргу захисника обвинуваченої необґрунтованою, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потерпілої слід задовольнити частково, а апеляційна скарга захисника обвинуваченої не підлягає задоволеннюіз наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, при ухваленні оскаржуваного вироку зазначених вимог закону судом першої інстанції було дотримано не в повній мірі.
Доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч.1 ст.286 КК України підтверджується матеріалами кримінального провадження та учасниками процесу не оспорюються.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжких необережних злочинів, дані про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, її відношення до скоєного, а також думку потерпілої щодо призначеного покарання, необережну форму вини.
Щире каяття, визнано судом першої інстанції як обставини, які згідно з ст.66 КК України пом'якшує покарання ОСОБА_8 .
Обставини, що у відповідності до ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлені.
Посилання в апеляційній скарзі потерпілої на те, що судом першої інстанції необґрунтовано враховано щире каяття, як обставину, що пом'якшує покарання, колегія суддів вважає безпідставним. Адже під час судового розгляду вказаного кримінального провадження обвинувачена ОСОБА_8 повністю визнала свою вину, повідомила обставини вчинення нею кримінального правопорушення та висловила жаль з приводу скоєного. Обставини, які б вказували на її нещирість, на думку колегії суддів, відсутні.
Із огляду на зазначене, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_8 можливе без ізоляції від суспільства та про необхідність призначення їй покарання у межах санкції ч.1 ст.286 КК України, у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців з позбавленням права керування транспортними засобами строком на два роки зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Що стосується доводів апеляційної скарги адвоката ОСОБА_7 щодо відсутності підстав для призначення обвинуваченій ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, враховуючи дані щодо її особи, то слід зазначити, що вказані доводи є необґрунтованими і такими, що суперечать закону про кримінальну відповідальність. Адже, санкція ч.1 ст.286 КК України передбачає обов'язкове застосування додаткового покарання і при цьому, як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_8 неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України, а тому призначення їй додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки є законним та обґрунтованим. Підстав для застосування ст.69 КК України судом апеляційної інстанції не встановлено.
Зважаючи на вказані обставини, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції обвинуваченій ОСОБА_8 покарання є необхідним та достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Згідно зі ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Як видно із матеріалів кримінального провадження, 06 грудня 2021 року потерпілою ОСОБА_10 пред'явлено цивільний позов до ОСОБА_8 про стягнення завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди в сумі 330129 гривень 49 копійок та моральної шкоди в сумі 250 000 гривень.
Вироком суду першої інстанції зазначені позовні вимоги частково задоволені.
Згідно зі ст. 1167 ч. 1 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадів, встановлених частиною другою цієї статті.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ч. 3 ЦК України).
Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
При визначенні розміру заподіяної потерпілій ОСОБА_10 моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_8 , суд врахував характер та тривалість її фізичних і душевних страждань внаслідок відповідно отриманих тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Що стосується висновку соціально-психологічного дослідження №09-12-21 від 14 грудня 2021 року, відповідно до якого встановлено можливий орієнтовний розмір грошової компенсації потерпілій за завдані страждання в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, то суд першої інстанції вірно зазначив, що вказаний висновок лише орієнтує суд у розмірі моральної шкоди і відповідно до ч.10 ст.101 КПК України не є обов'язковим для суду, при тому що розмір моральної шкоди має присуджуватися виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Таким чином, виходячи із вимог розумності та справедливості суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_10 100000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, заподіяна протиправними діями, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла.
Пунктами 6, 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» №3 від 31.03.1989 року передбачено, що при розгляді кримінальної справи суд зобов'язаний на основі всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи з'ясувати характер і розмір матеріальної шкоди, заподіяної злочином, наявність причинного зв'язку між вчиненим і шкодою, що настала, роль і ступінь участі кожного з підсудних в її заподіянні, а також, чи відшкодовано її повністю або частково до судового розгляду справи, і у вироку дати належну оцінку зазначеним обставинам. Вирішуючи при постановленні вироку питання про відшкодування матеріальної шкоди, суд має керуватися відповідними нормами цивільного, трудового та іншого законодавства, які регулюють майнову відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам, підприємствам, установам, організаціям, державі.
Районним судом вірно встановлено, що у результаті протиправних дій обвинуваченої ОСОБА_8 потерпілій ОСОБА_10 була спричинена шкода здоров'ю у вигляді тілесних ушкоджень середньої тяжкості, після чого остання понесла матеріальні витрати під час лікування. Докази, які були надані потерпілою під час розгляду цього кримінального провадження підтверджують суму витрат на лікування та придбання медикаментів у розмірі 26440 грн. 49 коп., а також транспортні витрати на суду 316 грн. 00 коп., будь-яких інших доказів на підтвердження інших витрат, зокрема вартості зіпсованого одягу, витрат на проведення повторного хірургічного втручання, а також транспортних витрат у більшому розмірі, у розпорядження місцевому суду надано не було.
Також, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог потерпілої ОСОБА_10 про стягнення з ОСОБА_8 втраченого заробітку, на підставі ст.1195 ЦК України, оскільки вказані позовні вимоги є необгрунтованими. Адже до суду не надано достовірних та належних доказі на підтвердження відомостей про ступінь втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності потерпілою, а також періоду на який її було втрачено, внаслідок отриманої в ДТП травми.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у випадку вирішення питання щодо процесуальних витрат суд має чітко дотримуватись вимог глави 8 КПК, яка регламентує поняття процесуальних витрат у кримінальному процесі, їх види та порядок відшкодування.
Положеннями ч. 1 ст. 124 КПК установлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
До таких витрат відповідно до п. 1, 3 ч. 1 ст. 118 цього Кодексу належать витрати на правову допомогу, а також витрати пов'язані із залученням спеціалістів та експертів.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Цих вимог закону під час вирішення питання про процесуальні витрати потерпілого у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 не дотримано.
Так, правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо)).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного вище Закону).
Відповідно до правового висновку щодо правозастосування, який міститься у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року в справі №753/10028/18 ( провадження № 51-121км20) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що між потерпілою ОСОБА_10 та адвокатом ОСОБА_9 було укладено договір про надання правової допомоги (а.п. 38, 187).
В свою чергу, розрахунок витрат на правову допомогу, а також акт, підтверджує суму коштів за виконані та надані адвокатом послуги, а розписка від 25 травня 2022 року свідчить про оплату ОСОБА_10 гонорару адвокату в розмірі 21750 грн. Таким чином, витрати на правову допомогу підтверджені належними документами, а тому підлягають стягненню з обвинуваченої ОСОБА_8 на користь потерпілої.
Крім того, потерпілою було залучено спеціаліста для проведення соціально-психологічного дослідження при діагностиці моральної шкоди. До суду першої інстанції було надано висновок соціально-психологічного дослідження №09-12-21 від 14 грудня 2021 року, вартість якого склала 6500 грн.
Отже, вказані витрати на залучення спеціаліста також підлягають стягненню з обвинуваченої ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 у розмірі 6500 грн.
За таких обставин, апеляційна скаргу потерпілої ОСОБА_10 слід задовольнити частково та стягнути з обвинуваченої ОСОБА_8 на користь потерпілої витрати на правову допомогу у розмірі 21750 грн. та витрати на залучення спеціаліста в розмірі 6500 грн.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 , залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Стягнути з обвинуваченої ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_10 витрати на правову допомогу в розмірі 21750 (двадцять одна тисяча сімсот п'ятдесят) грн. та витрати на залучення спеціаліста в розмірі 6500 (шість тисяч п'ятсот) грн.
В інший частині вирок залишити без змін.
Головуючий:
Судді: