майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"30" серпня 2022 р. Справа № 906/190/21.
Господарський суд Житомирської області у складі:
Судді: Маріщенко Л.О., розглянувши заяву представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Ярового А. А. про ухвалення додаткового судового рішення у справі №906/190/21
За позовом: ОСОБА_3
До: 1.Спеціалізованого приватного підприємства "Звягельмолоко" (смт.Пулини Пулинського району Житомирської області);
2. ОСОБА_1
3. ОСОБА_2
за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Силіної Наталії Володимирівни
про визнання недійсним рішення, що оформлене протоколом від 09.10.2020, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки
У провадженні Господарського суду Житомирської області знаходилась справа за позовом ОСОБА_3 до Спеціалізованого приватного підприємства "Звягельмолоко", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення загальних зборів, що оформлене протоколом від 09.10.2020, засновників Спеціалізованого приватного підприємства "Звягельмолоко" та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з розташованим на ній об'єктом нерухомого майна від 20.10.2020, укладеного між Спеціалізованим приватним підприємством "Звягельмолоко", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 16.02.2022 позов ОСОБА_3 до Спеціалізованого приватного підприємства "Звягельмолоко", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення, що оформлене протоколом від 09.10.2020, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки залишено без розгляду.
16.03.2022 року до суду від представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Ярового А. А. у справі надійшла заява від 21.02.2022 про ухвалення додаткового судового рішення по справі №906/190/21 щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу, в якій заявник просить суд стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн та на користь ОСОБА_2 15 000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу.
Заява представника відповідачів -2,3 обґрунтована, зокрема:
- позовна заява подана завідомо безпідставно,
- позивачем обрано невірний спосіб захисту, про що неодноразово клопотав представник відповідачів - 2,3 в судових засіданнях,
- спір у даній справі щодо визнання недійсним договору між відповідачами - 2,3 як фізичними особами без статусу підприємців не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства,
- несплата позивачем вартості призначеної експертизи.
- представник відповідачів - 2,3 був присутній у восьмі судових засіданнях,
- підготував низку процесуальних документів,
- позивач затягував судовий процес майже рік, до того як подати заяву про залишення позову без розгляду. (т.2 а.с. 197-207)
В судове засідання учасники справи не з'явились. Про час , дату та місце розгляду заяви повідомлені належним чином.
Розглянувши заяву відповідачів-2,3 про прийняття додаткового судового рішення у справі №906/190/21 щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн кожному, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до вимог ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно з частиною першою ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя ст.123 ГПК України).
Згідно з приписами частини першої ст.126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Виходячи з аналізу наведених вище норм, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.126 ГПК України). між сторонами, лише за клопотанням сторони.
Разом з тим, у ст.130 ГПК України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат.
Відповідно до положень ч.ч.5,6 ст.130 ГПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок н необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.
Отже, відповідно до приписів ч.5 ст.130 ГПК України, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред'явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат: ст. 129 ГПК України (розподіл судових витрат) та ст. 130 ГПК України (розподіл судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду) дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень ч.5 ст. 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.
Таким чином, у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже, відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв'язку із поданням позову до нього і у подальшому із залишенням позову без розгляду.
Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачами -2,3 витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №905/121/19, від 13.05.2021 у справі №910/16777/20, від 15.09.2021 у справі №902/136/21, від 18.01.2022 у справі №922/2017/17.
У даній справі судом ухвалою від 16.02.2022 позов ОСОБА_4 до Спеціалізованого приватного підприємства "Звягельмолоко", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення, що оформлене протоколом від 09.10.2020, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України, в якій встановлено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду та в подальшому, відповідачами -2,3 подано заяву про прийняття по справі додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. кожному.
Враховуючи вищевикладене, оскільки ухвалою суду від 16.02.2022 у справі №906/190/21 провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до СПП "Звягельмолоко", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України, то СПП "Звягельмолоко", який заявив про стягнення на його користь судових витрат на правничу допомогу, необхідно довести які саме необґрунтовані дії були вчинені ОСОБА_3 в ході розгляду даної справи та в чому вони полягали.
Відповідачи-2,3 посилаються на необґрунтовані дії позивача та безпідставність звернення до суду з позовом.
Дослідивши вищевказані обставини, суд зазначає, що звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст. 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Суд зазначає, що право особи на подання позову до суду передбачено ст.4 ГПК України й повністю узгоджується зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Звернення до суду з обраним способом захисту, який відтворює предмет позову, зміна предмета або підстав позову та визначення відповідача повністю покладається на позивача та є його процесуальними правами, якими він розпоряджається вільно на свій розсуд відповідно до принципу диспозитивності.
Натомість вирішення питання щодо законності й обґрунтованості заявлених позовних вимог є саме повноваження суду, які реалізуються ним не в підготовчому провадженні, а за наслідками розгляду справи по суті на підставі оцінки доказів.
В межах розгляду справи №906/190/21 на етапі підготовчого провадження судом першої інстанції не встановлено недобросовісності дій позивача в розумінні ст. 43 ГПК України, а ухвала суду першої інстанції від 16.02.2022 про залишення позову без розгляду не містить висновків суду про зловживання позивачем наданим їй процесуальним законодавством правом щодо участі його представника в судовому засіданні, оскільки участь у судових засідання є правом, а не обов'язком сторони.
Позовна заява - це процесуальний документ, за допомогою якої реалізується право на звернення до господарського суду.
Залишення за заявою ОСОБА_3 позову без розгляду, враховуючи обставини справи, не може свідчити про необґрунтованість дій позивача.
Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це закінчення розгляду справи без ухвалення рішення по суті, а тому суд не здійснює аналіз та перевірку обґрунтованості позову, у даному випадку - обґрунтованості нарахованих відповідачу у позові штрафних санкцій.
Так, зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2018 у справі № 910/23235/17 дійшов висновку, що оскільки справа по суті не розглядалася та спір у ній не вирішувався, а тому й неможливо дійти однозначного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та в залежності від цього, розподілити судові витрати.
Подання заяви про залишення позову без розгляду - диспозитивне право позивача, передбачене нормами Господарського процесуального кодексу України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Суд звертає увагу, що за імперативним приписом п. 5 ч.1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду. При чому право позивача на подання відповідної заяви чинним законодавством не обмежено жодною обставиною чи певними умовами.
Крім того, господарський суд керується у своїй діяльності, зокрема, принципом диспозитивності, вміщеним у нормах ст.14 ГПК України, відповідно до положень якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
При цьому суд також звертає увагу, що залишення позову без розгляду передбачено у чинному ГПК України з різних підстав.
Так, суд має право залишити позов без розгляду, дійсно, у випадку необґрунтованих дій позивача: наприклад, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається судом зловживанням процесуальними правами відповідно до положень ч.3 ст.43 ГПК України, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору відповідно до положень п.4 ч.1 ст. 226 ГПК України.
У вказаних вище випадках суд з урахуванням обставин конкретної справи може встановити вищезазначені дії позивача необґрунтованими та постановити компенсувати за його рахунок витрати відповідача у відповідності до положень ч.5 ст.130 Господарського процесуального кодексу України.
У той же час залишення позову без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України, тобто за заявою позивача до початку розгляду справи по суті, не є санкціонним залишенням позову без розгляду, а є передбаченим чинним законодавством суб'єктивним диспозитивним процесуальним правом позивача.
Добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У судовій практиці принцип добросовісності охоплює заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Наприклад, у статті І.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Тому, судом також враховується, що ухвалою господарського суду від 11.10.2021 клопотання Луняка І. .В. від 20.07.2021 про призначення комплексної технічної експертизи документу та почеркознавчої експертизи задоволено; призначено у справі №906/190/21 технічну експертизу документу та почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Житомирському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України; провадження у справі №906/190/21 зупинено.
У зв'язку з надходженням апеляційної скарги відповідача 3 - ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду у справі №906/190/21 від 11.10.2021 про призначення експертиз, Житомирським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України повернуто суду матеріали господарської справи №906/190/21.
23.12.2021 на адресу Господарського суду Житомирської області від Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшло повідомлення від 21.12.2021 №19/106/6/3-15967-2021 про неможливість проведення судової експертизи, яке обґрунтоване несплатою вартості судової експертизи та неповерненням упродовж 30 днів об'єктів дослідження.
10.01.2022 на адресу господарського суду повернулись матеріали справи №906/190/21.
З огляду на викладене, суд констатує, що внаслідок оскарження відповідачем-3 ухвали господарського суду Житомирської області Житомирський від 11.10.2021, проведення експертизи у строки, визначені експертом, виявилось неможливим.
Ухвалою суду від 24.01.2022 поновлено провадження у справі №906/190/21, призначено підготовче засідання на 16.02.2022.
24.01.2022 через загальний відділ суду позивачем подано заяву про залишення позову без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України.
Ухвала суду у даній справі від 16.02.2022 про задоволення цієї заяви та залишення позову без розгляду сторонами не оскаржувалась.
Отже, відповідачами -2,3 не надано доказів на підтвердження своєї правової позиції щодо необґрунтованих дій з боку ОСОБА_3 , а саме по собі пред'явлення позову та несплата вартості експертизи не може свідчити про необґрунтовані дії позивача, що, у свою чергу, дає підстави для висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення понесених витрат на правову допомогу.
Дії ОСОБА_3 спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, та не можуть вважатися необґрунтованими, оскільки вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист.
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Усталеною є практика Європейського суду з прав людини, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 року, суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 року суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).
Враховуючи викладене, оскільки матеріалами справи не встановлено недобросовісних дій позивача під час розгляду спору у справі №906/190/21, у суду відсутні підстави для покладення на нього судових витрат, відповідно до норм ст.130 ГПК України, а тому заява відповідачів - 2,3 про відшкодування судових витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. кожному не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 4, 14, 42, 43, 123, 126, 129, 130, 226, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні заяви заяву представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Ярового А. А. про ухвалення додаткового судового рішення у справі №906/190/21 від 21.02.2022 про відшкодування витрат на правову допомогу відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена.
Повний текст ухвали складено 05.09.2022
Суддя Маріщенко Л.О.
Друк:
1 - в справу
2,3 - сторонам