ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 серпня 2022 року м. Київ № 640/3469/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у місті Києві, Державної судової адміністрації України, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (далі - ТУ ДСА України в м. Києві), в якій просить:
- визнати протиправними дії ТУ ДСА України в м. Києві щодо розрахунку та виплати суддівської винагороди починаючи з 01.01.2021 із застосуванням показника «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», а не показника «прожитковий мінімум для працездатних осіб»;
- зобов'язати ТУ ДСА України в м. Києві перерахувати розмір суддівської винагороди за період з 01.01.2021 із застосуванням показника «прожитковий мінімум для працездатних осіб», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» та в подальшому використовувати саме цей показник під час нарахування суддівської винагороди;
- стягнути з ТУ ДСА України в м. Києві на користь позивача різницю між перерахованою та фактично виплаченою суддівською винагородою за період з 01.01.2021 по день здійснення перерахунку.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що відповідно до частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для працездатних осіб з 1 січня - 2 270 грн, однак відповідачем у 2021 році нараховано суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму - 2 102 грн, що є меншим ніж гарантовано законодавством та є порушенням.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2021 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Пояснення представника ДСА України (т. 1 а.с. 46-48) обґрунтовані правомірністю дій ТУ ДСА України в м. Києві щодо здійснення виплати суддівської винагороди позивачу із застосуванням розміру прожиткового мінімуму - 2 102 грн, як розпорядника коштів нижчого рівня, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У відзиві представник ТУ ДСА України в м. Києві (т. 1 а.с. 58-62) стверджує про правомірність дій ТУ ДСА України в м. Києві, з огляду на що просить суд відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2022 залучено до участі у справі співвідповідача - Державну судову адміністрацію України (далі - ДСА України), змінивши її статус з третьої особи у даній справі, а також призначено судове засідання у справі.
16.06.2022 в судовому засіданні вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
У відзиві на позовну заяву (т. 1 а.с. 88-91) представник ДСА України фактично наводить ті самі аргументи і доводи, що і у поясненнях та просить відмовити у задоволенні позову.
30.06.2022 представник ДСА України звернувся до суду з клопотанням (т. 1 а.с. 98-99) про розгляд справи без його участі за наявними у справі матеріалами.
07.07.2022 позивач звернувся до суду з заявою (т. 1 а.с. 112), в якій зазначає, що не буде подавати відповідь на відзив та просить розгляд справи здійснювати за його відсутності.
14.07.2022 в судовому засіданні вирішено здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Указом Президента України від 13.11.2008 №1037/2008 «Про призначення суддів» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1037/2008#Text) ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років на посаду судді Солом'янського районного суду м. Києва.
Постановою Верховної Ради України від 05.09.2013 №452-VII (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/452-18#Text) ОСОБА_1 обрано на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва безстроково.
Позивач звернувся до ТУ ДСА України в м. Києві з листом від 15.01.2021 (т. 1 а.с. 9), в якому просив повідомити на якій підставі суддівська винагорода нараховується із застосуванням показника, який не передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
За результатами розгляду вказаного листа ТУ ДСА України в м. Києві повідомило позивачу листом від 17.01.2021 №6-262/21-вих (т. 1 а.с. 10-11), що, зокрема, фонд оплати праці по суддівській винагороді на 2021 рік доведений Управлінню з урахуванням вимог статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2 102 грн. Управління, як розпорядник бюджетних коштів, не має правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету.
Не погоджуючись таким нарахуванням позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
В статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2020 №4-р/2020 діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Предметом судового контролю у цій справі є зобов'язання ТУ ДСА України в м. Києві провести нарахування та виплату суддівської винагороди за 2021 рік.
Відповідно до матеріалів справи, суддівську винагороду за 2021 року позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн.
Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно з Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII).
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини 2 статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини 3 та пунктом 1 частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом з цим, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Водночас, Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2 270,00 грн введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2 102,00 грн.
До 2021 року відповідачами для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.
Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд уважає за потрібне указати, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII.
Суд зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, ТУ ДСА України в м. Києві неправильно визначилось із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26.04.2006 зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Ураховуючи викладене, суд констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2 270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн) 2021 році, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Проте, враховуючи, що ТУ ДСА України в м. Києві виступало розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, як суб'єкт владних повноважень, в силу положень частини 2 статті 19 Конституції України, не мало альтернативних шляхів поведінки, з огляду на що суд не вбачає належних правових підстав для визнання протиправними дій ТУ ДСА України в м. Києві щодо розрахунку та виплати суддівської винагороди починаючи з 01.01.2021 із застосуванням показника «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», а не показника «прожитковий мінімум для працездатних осіб».
При визначенні способу захисту прав позивача, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020, які полягають у тому, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України, як суб'єкт владних повноважень, мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди. У віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Верховний Суд також зауважив, що враховуючи приписи частини 1 статті 2, частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА України).
Разом з тим, згідно з довідкою ТУ ДСА України в м. Києві від 22.06.2022 №136 (т. 1 а.с. 102) суддівська винагорода позивача за 2021 рік склала 1 479 497,20 грн (при використанні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн), в той час як згідно з прогнозованим розрахунком ТУ ДСА України в м. Києві (т. 1 а.с. 115) суддівська винагорода позивача за 2021 рік має складати 1 590 243,31 грн (при використанні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2 270,00 грн).
Отже, різниця між суддівською винагородою, яка вже виплачена (1 479 497,20 грн) позивачу (з використанням прожиткового мінімуму у розмірі 2 102,00 грн) та суддівською винагородою, яка підлягала (1 590 243,31 грн) до виплати (з використанням прожиткового мінімуму у розмірі 2 270,00 грн) становить 110 746,11 грн (1 590 243,31 грн - 1 479 497,20 грн), що також підтверджується додатковими поясненнями ТУ ДСА України в м. Києві, а відтак розмір суддівської винагороди, невиплаченої ОСОБА_1 за 2021 рік, не є спірним.
Поряд з цим, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений пунктом 4 частини 3 статті 2 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Враховуючи, що сума коштів, на виплату якої має право позивач - визначена, а обсяг видатків ТУ ДСА України в м. Києві, як розпорядника нижчого рівня, для потреб виплати суддівської винагороди визначає саме ДСА України, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є стягнення з ДСА України на його користь суддівської винагороди за 2021 рік у розмірі 110 746,11 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.
Зміст наявних правовідносин вказує на необхідність вказівки у резолютивній частині рішення суду не лише особи боржника і суми, що підлягає стягненню, а й порядку виконання судового рішення.
Як раніше зазначалося, положеннями статті 130 Конституції України саме на державу покладається забезпечення фінансування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845.
Згідно з пунктом 25 вказаного Порядку у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Додатком №3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначено розподіл видатків Державного бюджету України на 2020 рік, яким для ДСА України передбачена бюджетна програма 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».
Така ж бюджетна програма була передбачена Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», а також наразі передбачена Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік».
З огляду на викладене, суддівська винагорода у розмірі 110 746,11 грн підлягає стягненню з ДСА України на користь ОСОБА_1 саме шляхом безспірного списання коштів за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та, як наслідок, наявність підстав для їх часткового задоволення.
Зважаючи на те, що даний спір пов'язаний зі стягненням суддівської винагороди, яка, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.10.2019 у справі №808/3241/17, підпадає під поняття «заробітна плата» для цілей Закону України «Про судовий збір», тому в цьому випадку на позовні вимоги поширюється положення пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з яким від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 816 грн підлягає поверненню як помилково сплачений за заявою позивача, а не в порядку статті 139 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-248, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у місті Києві, Державної судової адміністрації України, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за 2021 рік у розмірі 110 746,11 грн (сто десять тисяч сімсот сорок шість гривень одинадцять копійок) шляхом безспірного списання коштів за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: вулиця Копиленка, будинок 6, місто Київ, 01011, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 26268059).
Відповідач - Державна судова адміністрація України (місцезнаходження юридичної особи: вулиця Липська, 18/5, місто Київ, 01021, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 26255795).
Суддя О.М. Чудак