ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 серпня 2022 року м. Київ № 640/23341/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Верховної Ради України, Державної судової адміністрації України про стягнення коштів,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Верховної Ради України (далі - ВРУ), Державної судової адміністрації України (далі - ДСАУ), в якій просить стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди, завданої органом державної влади - ВРУ, в розмірі 776 841,14 грн шляхом зобов'язання ДКСУ списати вказані кошти зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного бюджету України та зобов'язання ДСАУ здійснити виплату цих коштів ОСОБА_1 .
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що з квітня 2020 року належна до виплати позивачу суддівська винагорода обмежена 10 мінімальними розмірами заробітної плати. На переконання позивача, відповідачем безпідставно та в порушення вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у період з квітня по серпень 2020 року не нараховано та не виплачено суддівську винагороду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Представником ВРУ до суду подано відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 78-83), в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, вказуючи на відсутність підстав для стягнення матеріальної шкоди.
У відповіді на відзив (т. 1 а.с. 86-87) представник позивача, стверджуючи про безпідставність та необґрунтованість доводів представника ВРУ, просить позов задовольнити.
01.02.2021 в судовому засіданні вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а в засіданні 25.03.2021 - у письмовому провадженні.
Отже суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, з 13.12.2018 позивач обіймає посаду судді Північного апеляційного господарського суду.
Згідно з розрахунковими листами про нараховану та виплачену суддівську винагороду за квітень-серпень 2020 року (т. 1 а.с. 12 на звороті, 13):
- обмеження виплати за квітень 2020 року згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ становить 84 605,24 грн;
- обмеження виплати за травень 2020 року згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ складає 210 399,87 грн;
- обмеження виплати за червень 2020 року згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ становить 210 984,32 грн;
- обмеження виплати за липень 2020 року згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ складає 193 120,64 грн;
- обмеження виплати за серпень 2020 року згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ становить 77 731,07 грн.
Загальний розмір обмеження за квітень-серпень 2020 року становить 776 841,14 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно з статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Отже, з огляду на приписи частини 2 статті 130 Конституції України та частини 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, зокрема, і граничний розмір останньої можуть визначатися виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Проте, 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту:
«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
Відтак, з 18.04.2020, змінами до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» запроваджені обмеження суддівської винагороди розміром 10 мінімальних заробітних плат, встановлених станом на 1 січня 2020 року, що складає 47 230,00 грн.
Зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, у період з квітня по травень 2020 року не вносилися, тому відсутні законні підстави для обмеження її виплати десятьма прожитковими мінімумами.
Щодо Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX (яким внесено зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зокрема, доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону №553-IX), суд зазначає, що цей закон не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Закону №553-IX, має вирішуватися на користь Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX).
Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини 2 статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.10.2021 у справі №520/11205/2020 (адміністративне провадження №К/9901/5980/21).
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11.03.2020 у справі №4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (24.06.1999 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 18.06.2007 №4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 19.11.2013 №10-рп/2013, від 08.06.2016 №4-рп/2016, від 04.12.2018 №11-р/2018, від 18.02.2020 №2-р/2020.
Однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзаца 3 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 24.06.1999 №6-рп/99, перше речення абзаца 6 підпункта 2.2 пункта 2 мотивувальної частини рішення від 03.06.2013 №3-рп/2013, друге речення абзацу 6 підпункту 3.2, абзаци 27, 33, 34 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення від 04.12.2018 №11-р/2018).
Отже, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди застосуванню підлягає виключно Закон України «Про судоустрій і статус суддів». При цьому, застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії.
Поряд із зазначеним правильність вказаних висновків стосовно неможливості застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди на теперішній час підтверджується висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами та абзацу 9 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України №553-ІХ.
Окрім того, Конституцій Суд України у рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 підкреслив, що оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, то втрачені у зв'язку з таким обмеженням кошти підлягають компенсації відповідними виплатами.
Таким чином, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам частини 2 статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України та Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.
В той же час, суд звертає увагу, що у період з квітня по серпень 2020 року позивачу суддівська винагорода нараховувалася у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України №553-IX.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування позивачу суддівської винагороди здійснювалося у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Водночас, виплата такої винагороди здійснювалась не у повному обсязі внаслідок вказаних обмежень.
За правилами частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений пунктом 4 частини 3 статті 2 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Варто також наголосити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Одночасно, суд враховує, що розмір суддівської винагороди, невиплаченої позивачу за вказаний період не є спірним та становить 776 841,14 грн.
При визначенні способу захисту прав позивача, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020, які полягають у тому, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСАУ, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСАУ як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди. У віданні ДСАУ діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей.
За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.
Враховуючи, що сума коштів, на виплату якої має право позивач - визначена, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є стягнення з ДСА України на його користь суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року у розмірі 776 841,14 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 6 статті 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.
Зміст спірних правовідносин вказує на необхідність вказівки у резолютивній частині постанови суду не лише особи боржника і суми, що підлягає стягненню, а й порядку виконання судового рішення.
Як раніше зазначалося, положеннями статті 130 Конституції України саме на державу покладається забезпечення фінансування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок №845).
Згідно з пунктом 25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Додатком № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначено розподіл видатків Державного бюджету України на 2020 рік, яким для ДСА України передбачена бюджетна програма 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».
Така ж бюджетна програма передбачена й Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
З огляду на викладене, суддівська винагорода у розмірі 776 841,14 грн підлягає стягненню з ДСА України на користь позивача саме шляхом безспірного списання коштів за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».
Згідно з частинами 1-2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та, як наслідок, наявність підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць
Враховуючи підстави та предмет позову, з урахуванням того, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення рішення суду до негайного виконання в частині виплати суддівської винагороди позивачу у межах суми стягнення за один місяць.
Розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється в частині судового збору, оскільки позивач звільнений від його сплати, в той же час представником позивача подано заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (т. 1 а.с. 31-32), в якій він просить стягнути 28 000 грн.
Вирішуючи вказане питання, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до пунктів 1, 5, 6 статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
З приводу зазначеного питання висловлювався і Конституційний Суду України, так, пунктом 3.2 рішення від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини 2 статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 цього ж Кодексу).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 КАС України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2019 та від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 (адміністративне провадження №К/9901/17099/19, №К/9901/17108/19, №К/9901/18639/19).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №826/841/17 (адміністративне провадження №К/9901/5157/19), від 24.10.2019 у справі №820/4280/17 (адміністративне провадження №К/9901/11712/19), від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 (касаційні провадження №К/9901/17099/19, №К/9901/17108/19, №К/9901/18639/19), у постанові Верховного Суду від 24.03.2020 у справі №520/6161/19 (адміністративне провадження №К/9901/5378/20), тобто є сталою.
Так, на підтвердження розміру витрат на правову допомогу позивачем надано суду копії:
- договору про надання правової допомоги від 28.09.2020 №170, укладеного між Адвокатським об'єднанням «Кравець і партнери» (далі - АО «Кравець і партнери») та позивачем (т. 1 а.с. 33);
- додаткової угоди від 28.09.2020 №1 до вказаного договору (т. 1 а.с. 34);
- акту надання послуг від 28.09.2020 №426 (т. 1 а.с. 37);
- квитанції про оплату від 28.09.2020 №63483576 про сплату позивачем 28 000 грн на користь АО «Кравець і партнери» (т. 1 а.с. 36).
В матеріалах справи також наявні відповідні ордери (т. 1 а.с. 16, 94).
Водночас, відповідачі не подали заперечення стосовно заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Згідно з пунктом 2.1 договору про надання правової допомоги від 28.09.2020 №170 адвокатське об'єднання зобов'язується надавати замовникові за його окремими усними чи письмовими запитами правову допомогу протягом строку дії цього договору.
Вартість послуг, наданих адвокатським об'єднанням та зазначених в п. 2.2 даного договору визначається сторонами в рахунку на оплату, сформованому на підставі домовленостей між сторонами, з урахуванням кількості затраченого часу або орієнтовної кількості часу, який має бути затрачено у майбутньому, без ПДВ (пункт 4.1 договору).
Пунктом 1 додаткової угоди від 28.09.2020 №1 до вказаного договору встановлено, що сторони погодили вартість правового супроводу справи про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади у розмірі від 28 000 грн.
Сторони дійшли згоди про те, що вартість правового супроводу справи про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади в суді першої інстанції включає в себе написання процесуальних документів та участь в судових засіданнях незалежно від їх кількості (пункт 2 додаткової угоди).
З огляду на викладене, суд звертає увагу на зміст частини 4 статті 134 КАС України, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 (адміністративне провадження №К/9901/27657/20).
Також суд звертає увагу на положення частини 7 статті 134 КАС України, за якою обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачами таких клопотань не заявлено.
За таких умов, проаналізувавши вказані обставини, в контексті складності справи та виконаних АО «Кравець і партнери» робіт (наданих послуг), ціни позову, значення справи для сторони, суд дійшов висновку, що в даній справі витрати на правову допомогу є реальними, підтвердженими матеріалами справи.
У контексті цієї справи суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-248, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Верховної Ради України, Державної судової адміністрації України про стягнення коштів, - задовольнити частково.
Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за квітень-серпень 2020 року у розмірі 776 841,14 грн (сімсот сімдесят шість тисяч вісімсот сорок одна гривня чотирнадцять копійок) шляхом безспірного списання коштів за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суми суддівської винагороди у межах суми виплати за один місяць.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної судової адміністрації України судові витрати на правничу допомогу у розмірі 28 000 (двадцять вісім тисяч) гривень.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Відповідач - Державна казначейська служба України (місцезнаходження юридичної особи: вулиця Бастіонна, будинок 6, місто Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 37567646).
Відповідач - Верховна Рада України (місцезнаходження юридичної особи: Михайла Грушевського, 5, місто Київ, 01008, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: відсутній).
Відповідач - Державна судова адміністрація України (місцезнаходження юридичної особи: вулиця Липська, будинок 18/5, місто Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 26255795).
Суддя О.М. Чудак