1/1971
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 квітня 2022 року м. Київ № 640/16982/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у місті Києві
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Відповідача про відмову Позивачу в списанні недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 19119, 54 грн.;
- зобов'язати Відповідача вчинити дії - списати Позивачу недоїмку з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нараховану за період з 01.01.2017 до 01.12.2020, а також штрафи та пеню, нараховані на ці суми недоїмки в розмірі 19119,54 грн.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок прийняття суб'єктом владних повноважень неправомірного рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач неправомірно прийняв рішення про несписання суми недоїмки в розмірі 19 119, 54 грн., оскільки позивачка виконала всі умови, які передували подачі заяви про списання недоїмки, штрафних санкцій та пені з єдиного внеску, а саме: припинила свою підприємницьку діяльність, подала всю необхідну звітність, заява про списання була подана в термін до 01.03.2021.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що за даними інформаційної системи ГУ ДПС у м. Києві, ОСОБА_1 перебувала на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (ДПІ у Дніпровському районі), як ФОП з 19.04.2007 до 19.02.2021 та знаходилась на загальній системі оподаткування.
Відповідач зазначає, що на виконання вимог пункту 915 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Головним управлінням ДПС у м. Києві було здійснено камеральну перевірку дотримання умов для списання сум недоїмки, а також штрафів та пені, нарахованих на ці суми недоїмки, в зв'язку із чим, рішенням про списання боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 22.03.2021 №2787/26-15-13-07-23 проведено списання заборгованості ОСОБА_1 з єдиного внеску за період IV квартал 2018 року- ІІІ квартал 2020 року на загальну суму 18 669, 20 грн. за мінусом сплаченого єдиного внеску 22.02.2021 на суму 1 100, 00 грн.
Разом з тим, 19.02.2021 платником податків подано звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за січень-грудень 2017 року на загальну суму 8 448, 00 грн., за січень-грудень 2018 року на суму 9 828, 72 грн., згідно яких за кодом платежу 71040000 відбулось нарахування єдиного внеску на загальну суму 15 819, 54 грн., що станом на дату надання відповіді відкоригована шляхом зменшення.
Разом з тим, відповідач зазначає, що в інтегрованій картці ФОП ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000 обліковується нарахування єдиного внеску за IV квартал 2020 року від 19.01.2021 в сумі 2 200, 00 грн., а також нарахування згідно поданого звіту за січень-грудень 2020 року в сумі 1 100, 00 грн., у межах встановлених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які не підлягають сплаті на загальних підставах.
Таким чином, на переконання відповідача, останній діяв у спосіб, визначений законодавством та у межах, наданих законодавством повноважень, а тому підстави для задоволення позовних вимог позивача - відсутні.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
22.03.2021 ОСОБА_1 через електронний кабінет платника податків було подано заяву про списання недоїмки, штрафних санкцій та пені з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 01.12.2020.
Позивач зазначає, що разом з заявою про списання боргу нею було подано звітність за період з 01.01.2017 по 01.12.2020 та припинено підприємницьку діяльність, про що свідчить запис від 19.02.2021 в Єдиному державному реєстрі.
При цьому, загальна сума нарахувань за 2017-2020 роки становила 38 888, 74 грн., з яких 1 100, 00 грн. позивач оплатила самостійно.
22.03.2021 відповідач прийняв рішення про списання суми боргу в розмірі 18 669, 20 грн.
Позивач наголошуючи, що не списаною залишилась сума в розмірі 19 919,54 грн., звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464 (далі Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування
У відповідності до частини 2 статті 8 та статті 12 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок не входить до системи оподаткування. Завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.
Згідно з пунктом 1 та пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464 для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з частиною 8 статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Відповідно до частини 12 статті 9 Закону № 2464 передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
Особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Згідно пунктом 915 прикінцевих положень Закону №2464, підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на 1 грудня 2020 року з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки включно до дати подання заяви про списання недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання до 1 березня 2021 року:
а) особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше;
б) особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше.
Після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску (особою) зазначених документів (якщо відповідні документи не були подані раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Податковим органом може бути прийнято рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені, за умови якщо за результатами перевірки буде встановлено, що:
1) платник податків отримав дохід (прибуток) від здійснення підприємницької та/або незалежної професійної діяльності протягом періоду з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року;
2) суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були в повному обсязі самостійно сплачені платником (особою) або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом.
У разі якщо суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були частково самостійно сплачені платником (особою) та/або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом, податковий орган приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені у частині, що залишилася несплаченою.
Штрафні санкції до платника єдиного внеску, передбачені пунктом 7 частини одинадцятої статті 25 цього Закону, за наведених умов не застосовуються.
Вимога про сплату суми недоїмки, штрафних санкцій і пені вважається відкликаною у день прийняття податковим органом рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Нараховані та сплачені або стягнуті за зазначений період суми недоїмки, штрафних санкцій і пені відповідно до цього Закону не підлягають поверненню.
Податковий орган протягом п'яти робочих днів з дня прийняття рішення про списання недоїмки з єдиного внеску, а також штрафів та пені, нарахованих на ці суми, надає територіальним підрозділам державної виконавчої служби інформацію про такі списані суми недоїмки з єдиного внеску в розрізі платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
З дня винесення податковим органом рішення про списання недоїмки з єдиного внеску, а також штрафів та пені, нарахованих на ці суми недоїмки, на підставі наданої податковим органом інформації підлягають закінченню відкриті державною виконавчою службою виконавчі провадження та припиняються заходи примусового виконання рішень щодо стягнення таких сум з платників єдиного внеску, яким здійснюється списання сум недоїмки, а також штрафів та пені, нарахованих на ці суми недоїмки, відповідно до цього пункту в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".
З аналізу наведених норм, зокрема, слідує, що за заявою платника єдиного внеску, зазначеного у пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, підлягають списанню несплачені станом на 1 грудня 2020 року суми недоїмки, нараховані платникам, за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки включно до дати подання заяви про списання недоїмки, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) від його діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання до 1 березня 2021 року до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року (якщо вони не були подані раніше).
Після отримання заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску (особою) зазначених документів (якщо відповідні документи не були подані раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Отже, обов'язок щодо прийняття рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивованого рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені у податкового органу виникає після проведення камеральної перевірки, яка у свою чергу проводиться протягом 15 робочих днів після отримання від платника, зазначеного у пункті 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ, заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року (якщо вони не були подані раніше).
Як свідчать матеріали справи, 22.03.2021 позивачем було подано заяву про списання боргу з єдиного внеску.
З копії інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , яку додано відповідачем до відзиву на позовну заяву вбачається, що станом на 22.02.2021 сума недоїмки становила 37 788, 74 грн., при цьому, позивач в позовній заяві вказує, що зазначена сума нарахувань утворилась за 2017-2020 роки, а тому відповідачем неправомірно було списано лише частину заборгованості.
Проте, суд не може погодитись з такими доводами позивача, виходячи з наступного.
З копії інтегрованої картки платника податків вбачається, що станом на 31.10.2020 сума недоїмки становила 19 769, 20 грн., при цьому, позивачем було сплачено 1 100, 00 грн., що зараховано в інтегрованій картці, як сплата суми єдиного внеску відповідно до платіжного доручення № L0222VIROV від 22.02.2021 в рахунок зменшення боргу минулих років.
Таким чином, відповідачем було списано суму в розмірі 18 669, 20 грн. (19 769, 20 грн. - 1 100, 00 грн.), водночас решта суми в розмірі 19 119, 54 грн., яка залишилась не списаною відповідачем, що і зумовило звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, утворилась починаючи з 19.01.2021 з наступних складових:
- 2 200, 00 грн. нараховано ЄВ ФОП, в тому числі на спрощеній системі;
- 8 448, 00 грн. нараховано платником самостійно;
- 7 371, 54 грн. нараховано платником самостійно;
- 1 100, 00 грн. нараховано платником самостійно.
Тобто, сума в розмірі 19 119, 54 грн., яка не була списана відповідачем за заявою ОСОБА_1 , утворилась після 01.01.2020 із самостійно задекларованих позивачем платежів, а тому не підпадає під дію пункту 915 прикінцевих положень Закону №2464, враховуючи, що така сума також не є штрафом чи пенею, нарахованими на попередню суму недоїмки.
Отже, тому відмовляючи позивачу у списанні суми в розмірі 19 119, 54 грн., яка утворилась із самостійно задекларованих зобов'язань після 01.12.2020, відповідач діяв правомірно, в межах своїх повноважень та на підставі Закону.
При цьому, суд також зазначає, що матеріали справи не містять доказів зняття позивача з обліку в податковому органі станом на дату нарахування вказаних вище сум в розмірі 19 119, 54 грн., відповідачем водночас зазначено, що позивач перебувала на обліку з 19.04.2007 по 19.02.2021 та знаходилась на загальній системі оподаткування, тобто, вказані суми було нараховано ще станом на момент перебування позивача на обліку в податковому органі, що останньою не заперечується.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування було виконано та належним чином доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
2. Судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова