1/2068
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 квітня 2022 року м. Київ № 640/20512/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у місті Києві та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу ОСОБА_1 від 02.06.2021 № Ф-28815-13 в сумі 9595 (дев'ять тисяч дев'яносто п'ять грн.) 24 коп.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття протиправного рішення суб'єктом владних повноважень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є пенсіонером з 26.08.2019, а тому відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» він звільнений від спати ЄСВ, відтак, вимога Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-28815-13 є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до інформаційних баз даних органу ДПС ОСОБА_1 з 08.06.2000 року перебуває на обліку в Оболонському районі ГУ ДПС у м. Києві як особа, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокат, дата взяття на облік платником єдиного внеску - 12.06.2000, дата встановлення пенсії - 26.08.2019. Стан платника - 0 (платник за основним місцем обліку).
За даними інформаційних ресурсів Головного управління ДПС у м. Києві, в інтегрованій картці платника адвоката ОСОБА_1 за технологічним кодом 71040000 обліковуються щоквартальні автоматичні нарахування єдиного внеску як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність за І-ІV квартали 2020 року по термінах сплати:
21.04.2020 (2078, 12 грн.), 20.07.2020 (1039, 06 грн.), 19.10.2020 (3178, 12 грн.), 19.01.2021 (3300 грн.).
Також відповідач зазначає, що платником самостійно визначено базу нарахування єдиного внеску за січень - грудень 2020 року на суму 12 712, 48 грн. згідно поданого звіту за 2020 рік (від 17.03.2021 за № 34770), у зв'язку з чим в інтегрованій картці платника відображено нарахування в сумі 3 117, 18 грн. (термін нарахування - 30.04.2021).
Станом на 20.09.2021 в інтегрованій картці платника адвоката ОСОБА_1 за технологічним кодом 71040000 обліковується недоїмка на суму 9 595, 24 гривні.
Враховуючи наведені обставини, відповідач наголошує, що він діяв у спосіб визначений законом та у межах наданих законом повноважень, а тому підстави для задоволення позовних вимог позивача - відсутні.
Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідач у своєму відзиві ніяк не спростовує вимоги частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якою встановлено, що особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Оболонському районі ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокат з 08.06.2000 року по теперішній час та являвся платником єдиного внеску з 12.06.2000 року.
26 серпня 2019 року позивач досяг 60-річного пенсійного віку.
В травні 2021 року позивач отримав з Головного управління ДПС у м. Києві вимогу про сплату боргу від 06.05.2021 року №Ф - 28815-13 на суму 9 595, 24 грн.
Намагаючись вирішити спір у досудовому порядку, позивач 24 травня 2021 року звернувся з заявою до ГУ ДПС у м. Києві.
Листом від 04.06.2021 року № 56789/6/26-15-24-07-10, Головне управління ДПС у м. Києві, наводячи правові підстави сплати єдиного внеску, зазначило, що в інтегрованій картці платника адвоката ОСОБА_1 обліковується заборгованість в розмірі 9 595, 24 грн., яка виникла за рахунок автоматичних щоквартальних нарахувань єдиного внеску за 2020 рік, як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність. Водночас, адвоката ОСОБА_1 лише з 01.01.2021 звільнено від обов'язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок за себе з урахуванням вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач, вважаючи протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у місті Києві щодо нарахування сум єдиного внеску після досягнення позивачем пенсійного віку, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13.05.2020 №592-IX, який набирав чинності з 1 січня 2021 року (крім пункту 5 розділу I цього Закону, що набирав чинності з дня, наступного за днем його опублікування), внесено зміни до частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та викладено вказану частину статті 4 Закону в наступній редакції:
«Особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.».
Таким чином, з врахуванням змін, внесених Законом від 13.05.2020 №592-IX, з 01.01.2021 осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, включаючи юридичну, звільнено від сплати за себе єдиного внеску, зокрема, якщо вони отримують пенсію за віком.
Як свідчать матеріали справи, позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 досяг пенсійного віку - 60 років ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У відзиві на позовну заяву відповідач також зазначає, що дата встановлення позивачеві пенсії - 26.08.2019, при цьому, відповідач зазначає, що станом на 20.09.2021 сума боргу, визначена оскаржуваною вимогою склала 9 595, 24 грн.
До відзиву на позовну заяву відповідачем також долучено копію витягу з інтегрованої картки платник податку ОСОБА_1 , з якої вбачається, що станом на кінець 2020 року недоїмка зі сплати ЄСВ складала лише 3 178, 06 грн., водночас, решту суми в розмірі 6 478, 05 грн. було нараховано позивачеві вже в 2021 році, в той час, як з 01.01.2021, як зазначено судом вище, особи, які провадять незалежну професійну юридичну діяльність, звільнені від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком.
Відповідачем не заперечується, що з 26.08.2019 позивач досяг пенсійного віку, більш того, в своєму листі від 04.06.2021 №56789/6/26-15-24-07-10 відповідач також з посиланням на Закон №592-IX констатував факт звільнення позивача від обов'язок нараховувати сплачувати єдиний внесок за себе з 01 січня 2021 року.
Отже, враховуючи, що податкова вимога від 02.06.2021 № Ф-28815-13, згідно доказів, наявних в матеріалах справи, включає в себе суми, нараховані після 01.01.2021, а позивач, як пенсіонер, з 01.01.2021 звільнений від обов'язку сплачувати такі нарахування, то така вимога не може вважатись правомірною та підлягає скасуванню.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 908, 00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 908, 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у місті Києві та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу ОСОБА_1 від 02.06.2021 № Ф-28815-13 в сумі 9 595 (дев'ять тисяч дев'яносто п'ять грн.) 24 коп.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908, 00 грн (дев'ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 44116011).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною 1 статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Клочкова