Справа № 136/190/22
Провадження № 22-ц/801/1285/2022
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
09 серпня 2022 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н. Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 30 березня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Кривенка Д. Т. в залі суду м. Липовець Вінницької області, зі складенням повного тексту судового рішення 04 квітня 2022 року,
у цивільній справі № 136/190/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
встановив:
У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 18.12.2019 та 28.12.2019 відповідач отримала від позивача 5 500,00 доларів США, так як остання мала намір придбати у відповідача земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 . Сторони домовилися, що оформлять продаж земельної ділянки на позивача за попередньо обумовленою вищевказаною сумою, але після передачі коштів та повноцінного оформлення інших документів. Так, позивачем було передано відповідачу раніше погоджену суму коштів, а на підтвердження відповідачем було написано дві розписки. Однак згодом відповідач відмовилася продавати позивачу земельну ділянку за раніше визначеною сумою та підняла ціну. Позивач не погоджувалася купувати земельну ділянку за сумою, яка була більшою ніж вона передала відповідачу та просила повернути її 5 500,00 доларів США, на що відповідач їй відмовила та продовжувала обіцяти, що земельну ділянку буде продавати пізніше.
За наведених обставин позивач просила стягнути з відповідача на її користь кошти в сумі 5 500,00 доларів США; судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого нею при подачі позовної заяви в розмірі 1 545,50 грн та заяви про забезпечення позову в розмірі 496,20 грн, а також витрати на правову допомогу в розмірі 1 000,00 грн.
Також, позивач просила суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на усе належне відповідачу майно та заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо її майна до набрання чинності рішенням суду у цій справі, оскільки невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективно здійснити захист її порушених прав.
Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області суду від 04 лютого 2022 року задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, накладено арешт на все належне ОСОБА_1 нерухоме майно та заборонено іншим особам вчиняти будь-які дії щодо її майна, до набрання чинності рішення суду у цій справі.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області суду від 30 березня 2022 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 5 500 (п'ять тисяч п'ятсот) доларів США 00 центів.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого нею при подачі позовної заяви в розмірі 1 545 (одна тисяча п'ятсот сорок п'ять) грн 50 коп. та при подачі заяви про забезпечення позову в розмірі 496 (чотириста дев'ятсот шість) грн 20 коп., а також витрати на правову допомогу в розмірі 1 000 (одна тисяча) грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки між сторонами договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства, укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачкою грошова сума у загальному розмірі 5 500 доларів США є авансом, який підлягав поверненню, а не завдатком. Враховуючи положення статті 570 ЦК України суд дійшов висновків, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню, оскільки на час розгляду справи жодного договору купівлі-продажу земельної ділянки між сторонами не укладено і це стверджується обома сторонами.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та закрити провадження у справі.
Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 подала клопотання про витребування у відділі поліції № 4 Вінницького РУП ГУНП Вінницької області доказів стосовно істотних обставин справи щодо предмету спору, враховуючи факт відмови у задоволенні такого клопотання судом першої інстанції відповідно до ухвали від 21 березня 2022 року.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції прийняв рішення про задоволення позову з порушенням норм матеріального та процесуального права. Ухвалене рішення відповідач вважає незаконним та таким, що прийнято при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають істотне значення для справи, суперечить частині четвертій статті 41 Конституції України та прийняте про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Зокрема вказує, що всупереч приписів частини третьої статті 274 ЦПК України суд першої інстанції ухвалою від 21 лютого 2022 року при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження не врахував значення цієї справи для відповідача та її складність. У порушення вимог статті 84 ЦПК України місцевий суд, постановляючи ухвалу від 21 березня 2022 року про відмову у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, не з'ясував обсяг та характер цих доказів, які він був зобов'язаний витребувати у Липовецькому відділі поліції № 4 відповідно до заявленого нею клопотання. Вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вмотивоване незаконною ухвалою від 21 березня 2022 року, якою відмовлено у задоволенні її заяв про роз'яснення ухвали суду від 11 березня 2022 року, а також клопотання про витребування доказів. Зазначає, що місцевий суд у мотивувальній частині свого рішення не навів жодного мотиву за яким він абсолютно ігнорував усі без виключення аргументи, пояснення, клопотання та заяви відповідача, тобто прийняв рішення порушуючи норми статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Звертає увагу, що позивач мала вчинити дії, спрямовані на отримання дозволу на встановлення тимчасової споруди МАФу, однак застосувала обман. Зазначає, що позивач замість встановлення тимчасової споруди МАФу, без погодження з нею, намагалась побудувати на належній відповідачу земельній ділянці дві капітальні споруди великих розмірів з допустимою висотою 7м. Доказом протизаконності такого наміру є відкрите кримінальне провадження від 18.05.2022 № 42022022240000025 щодо виготовлення на її земельну ділянку ескізного проекту на реконструкцію сараю з підвалом та будівництво літньої кухні на підставі підроблених документів. Таким чином рішення суду першої інстанції порушує норму матеріального права, а саме частину третю статті 230 ЦК України шляхом неправильного застосування статті 570 ЦК України. Звертає увагу, що на підтвердження того, що дана нею розписка не є борговою розпискою та не містить обов'язку повернення грошей є факт відсутності в її тексті фраз «беру у борг», «зобов'язуюсь повернути», «беру аванс» та інше. Отже доказом того, що розписка, якою засвідчена передача коштів є завдатком на забезпечення виконання зобов'язань є добросовісно виконані зобов'язання відповідачем та обман з боку позивача. Просить звернути особливу увагу суду, що отримані нею кошти на забезпечення виконання взаємних зобов'язань не можна вважати авансом на підставі частини першої статті 546 ЦК України, оскільки забезпечення виконання зобов'язання авансом не передбачено законодавством. Наявність попередніх до договору купівлі-продажу зобов'язань доведено позивачем у позовній заяві, зокрема нею вказано: «Дану земельну ділянку ми домовились оформити нотаріально уже після повного юридичного оформлення всіх документів». На думку відповідача, цим реченням позивач стверджує про наявність передуючих договору дій шляхом виконання взаємних зобов'язань. Натомість відповідач свої зобов'язання перед позивачем виконала та підготувала погоджену земельну ділянку до продажу - відокремила її. Вона вважає, що позовною заявою про стягнення коштів доводиться одностороння відмова позивача від зобов'язання купити вже сформовану за її пропозицією земельну ділянку. Крім того, доказом того, що загальна сума завдатку складає не 5 500,00 доларів США, а лише 4 500,00 доларів США є відповідь на її заяву у поліцію від 30.06.2021 про факт погроз фізичної розправи з боку свідків, зазначених у розписці від 28.12.2019 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Разом з тим свідок ОСОБА_5 обов'язково підтвердила б, що позивач 28.12.2019, не повернула їй розписку від 18.12.2019 на суму 1 000 доларів США, мотивуючи тим, що цю розписку необхідно довго шукати та запевнила, що обов'язково знищить її власноруч, але вочевидь вдалась до обману. До того ж завдаток на суму 4 500 доларів США, залишений відповідачу, не покриває збитків нанесених позивачем.
Відзив на апеляційну скаргу в установлений судом строк не надходив.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити в повному обсязі.
Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнала, просила її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 серпня 2022 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів - відмовлено.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення, з таких підстав.
Частинами першою - третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення в повній мірі не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наявними в матеріалах справи оригінальними примірниками розписок 18.12.2019 відповідач отримала від позивача у вигляді завдатку 1 000,00 доларів США для подальшого придбання її земельної ділянки позивачем, а 28.12.2019 відповідач отримала від позивача за купівлю нею земельної ділянки 4 500,00 доларів США. Як встановлено з цих розписок, вони були складені відповідачем у присутності позивача та двох свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і всі вони проставили свої підписи під розписками. Про факт існування таких розписок сторони не заперечували у своїх заявах по суті. Однак, позивач стверджує, що попри передані відповідачу раніше погоджені з нею кошти в сумі 5 500,00 доларів США з метою купівлю в останньої земельної ділянки, відповідач відмовилася її продавати за такою ціною і відмовилася повертати гроші, продовжуючи весь цей час обіцяти, що здійснить продаж земельної ділянки пізніше. Разом з тим, відповідач стверджує, що за виключенням розписок з її підписом позивач не надала доказів стосовно обставин справи. Відповідач не оспорює, що відповідно до своєї розписки від 28.12.2019 вона отримала від позивача завдаток в сумі 4 500,00 доларів США на забезпечення взаємних зобов'язань з підготовки до продажу частини земельної ділянки, проте така розписка була дана на пропозицію позивача документально зафіксувати загальну суму завдатку станом на 28.12.2019, а попередню розписку відповідача від 18.12.2019 на суму 1 000,00 доларів США позивач обіцяла знищити. Відповідач стверджує, що не вилучила у позивача попередню розписку від 18.12.2019 на суму 1 000,00 доларів США, а довірливо написала нову, в якій зазначила загальну суму 4 500,00 доларів США після отримання 18.12.2019 непереданих їй 3 500,00 доларів США. Крім того, доказом того, що загальна сума завдатку складає не 5 500,00 доларів США, а лише 4 500 доларів США, є звернення позивача у поліцію та пояснення відповідача слідчому відділі поліції від 16.08.2021, яким надалі справа була закрита. Також, відповідач у своєму клопотанні згадала про розписку, здійснену позивачем про надання відповідачу завдатку в розмірі 4 500,00 доларів США і про те, що в розписці вказано, що позивач підтверджує повернення відповідачем згаданої суми та про відсутність будь-яких претензій до неї. Оскільки у матеріалах справи наявна копія розписки, б/д, надрукованої машинописним текстом від імені позивача, на яку посилається відповідач, в останньої ухвалою суду від 11.03.2022 було витребувано оригінальний примірник такої розписки, з визначенням строку для її надання, але відповідач залишила таку ухвалу суду без виконання.
Факт отримання відповідачем коштів в сумі 5 500,00 доларів США доведений позивачем письмовими доказами, а саме розписками від 18.12.2019 та від 28.12.2019 (а. с. 3, 4), і не спростований відповідачем.
За встановлених обставин суд першої інстанції виходив з того, що договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства, між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем грошова сума у загальному розмірі 5 500 доларів США є авансом, який підлягав поверненню, а не завдатком.
Враховуючи наведене та керуючись положеннями статті 570 ЦК України місцевий суд дійшов висновків про те, що сума, яка названа в розписках, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених вищезазначеною статтею ЦК України, а саме, не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.
Посилання відповідача на те, що саме з вини позивача сторони не уклали договору, а тому позивач втратила право вимагати повернення коштів, суд першої інстанції визнав безпідставними, оскільки сума грошових коштів, що за своєю правовою природою є авансом, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору.
Оскільки на час розгляду справи жодного договору купівлі-продажу земельної ділянки між сторонами не укладено і це стверджується обома сторонами, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає до задоволення.
Апеляційний суд частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов'язання.
Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, а також висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19, від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14-ц (провадження № 61-6475св20) та від 08 квітня 2021 року у справі № 640/19696/17 (провадження № 61-2624св20).
Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Оскільки договору, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства, між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем грошова сума у загальному розмірі 5 500,00 дол. США є авансом, який підлягав поверненню, а не завдатком.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про задоволення вимог ОСОБА_1 , оскільки основний договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений не був, тому передана позивачем грошова сума є авансом, а не завдатком, та підлягає поверненню позивачу.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги відносно того, що докази шахрайських дій позивача при купівлі-продажу земельної ділянки знаходяться в матеріалах кримінального провадження, оскільки клопотання витребування таких доказів вирішувалося ухвалами Липовецького районного суду від 11.03.2022, 21,03.2022 та ухвалою цього суду від 09.08.2022.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша статті 192 ЦК України). Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим, у частині другій статті 533 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривні за офіційним курсом Національного банку України.
За правилом частини третьої статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що незалежно від визначеної сторонами валюти боргу у зобов'язанні (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання, є виключно національна валюта України - гривня - у разі відсутності у сторін відповідної ліцензії НБУ.
Таким чином, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі N 308/3824/16).
Враховуючи наведене, рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 30 березня 2022 року слід змінити в частині визначення валюти виконання зобов'язання, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 201 127,00 гривень (5 500,00 дол. США * 36,5686 (курс гривні на час ухвалення рішення)).
Враховуючи наведене, керуючись статтями 374, 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 30 березня 2022 року змінити в частині визначення валюти виконання зобов'язання.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 201 127 (двісті одну тисячу сто двадцять сім) гривень 30 копійок.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 серпня 2022 року.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: І. В. Міхасішин
І. М. Стадник