11 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 280/8219/21
адміністративне провадження № К/990/18578/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про відшкодування шкоди,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Запорізької обласної прокуратури, в якому просила суд: стягнути з Держави України в особі відповідача на її користь матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме: посадового окладу, надбавки за вислугу років та премії, визначених за статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 26 березня 2020 року у розмірі 686144,96 грн; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати на її користь заробітної плати за період з 27 березня 2020 року по 18 березня 2021 року, з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та стягнути із відповідача на її користь позивача недоотриману частину заробітної плати за указаний період у сумі 413056,18 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року, залишеними без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2022 року, в позові відмовлено.
14 липня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2022 року. Заявник, посилаючись на положення пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України та неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та задовольнити позов.
Предметом спору у цій справі є право на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 01 липня 2015 року по 26 березня 2020 року та перерахунок заробітної плати прокурора у період з 27 березня 2020 року по 18 березня 2021 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник зазначила відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ) щодо умов оплати праці прокурорів, пункту З розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ) щодо збереження правового статусу прокурорів, а також послалася на незастосування судами статей З, 8, 9, 19, 21, 22, 24, 43, 64, 131-1, частини третьої статті 152 Конституції України.
Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.
Так, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Проаналізувавши доводи заявника, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки питання відшкодування шкоди, завданої невиплатою заробітної плати за період з 01 липня 2015 року по 26 березня 2020 року ОСОБА_1 просить вирішити шляхом застосування положень статті 81 Закону №1697-VІІ, після визнанням неконституційним пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України» на підставі рішення Конституційного суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018 (2840/18).
Разом з тим, ні положення статті 81 Закону №1697-VІІ, ні рішення Конституційного суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018 (2840/18) безпосередньо не регулюють сферу деліктних правовідносин. Однак ОСОБА_1 наполягає, що має право саме на відшкодування шкоди, а не на перерахунок заробітної плати у зазначений період, тому відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду у цій справі щодо указаних заявником джерел права, що мають імпліцитний вплив на вирішення питань з приводу відшкодування матеріальної шкоди у площині деліктних правовідносин, що регулюються виключно нормами цивільного законодавства.
Водночас Суд зазначає, що висновок щодо застосування положень статті 81 Закону №1697-VІІ після визнання неконституційним пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України» на підставі рішення Конституційного суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018 (2840/18) було сформовано у спорах щодо перерахунку заробітної плати у період з 2015 року по 26 березня 2020 року. У таких категоріях справ Верховний Суд указав, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 не містить застережень щодо його зворотної дії, тому воно не впливає на правовідносини, що виникли до цієї дати.
Також відповідний висновок щодо застосування положень статті 81 Закону №1697-VІІ та пункту З розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ сформовано Верховним Судом, зокрема, у справі №280/8219/21 предметом спору у якій також було питання щодо правомірності оплати праці прокурора після 26 березня 2020 року, виходячи із приписів статті 81 Закону №1697-VІІ, з урахуванням положень Закону №113-ІХ.
Верховний Суд також відхиляє доводи заявника щодо необхідності застосування судами статей З, 8, 9, 19, 21, 22, 24, 43, 64, 131-1, частини третьої статті 152 Конституції України, так як ОСОБА_1 лише послалася на необхідність їхнього застосування, без належної аргументації у системному зв'язку з обставинами цієї справи.
Суд також не приймає доводи заявника щодо порушення судами процесуальних норм, зокрема статей 2 (завдання і основні засади адміністративного судочинства), 77 ( обов'язок доказування), 78 (підстави звільнення від доказування), 79 (подання доказів), 242 (законність і обґрунтованість судового рішення), 246 (зміст рішення), 322 (зміст постанови суду апеляційної інстанції) КАС України так як ці статті, на які вона послалася, як на підставу оскарження судових рішень, не відносяться до виключних підстав, за яких судове рішення може бути оскаржене в касаційному порядку.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства щодо правового статусу прокурорів та забезпечення їхніх гарантій, з посиланням на загальні критерії щодо незалежності прокурорів та практику Європейського суду з прав людини. Заявник лише цитує наведені норми закону та указує, що предметом спору є відшкодування матеріальної шкоди, завданої дією акта, що надалі визнаний неконституційним. Суд зазначає, що такі мотиви, за відсутності належного обгрунтування, виключають можливість перегляду судового рішення судом касаційної інстанції.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Проста констатація самого факту наявності або відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у справі з подібними правовідносинами не є достатньою підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки норми КАС України вимагають визначення такої норми, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/ не застосування цієї норми права.
Тому, лише загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про відшкодування шкоди повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С.А. Уханенко