Постанова
Іменем України
08 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 953/12011/20
провадження № 61-3410св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - керівник Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Харківської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Київського районного суду м. Харкова в складі судді Божко В. В. від 15 липня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду в складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю. від 26 січня 2022 року,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Пієва С. С. звернулася до суду в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , в якому просив: визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий № 6322083002:00:000:0588), загальною площею 0,4380 га, серія ЯЛ № 184332 від 22 червня 2010 року, виданого на ім'я ОСОБА_1 ; скасувати запис про право власності № 852467 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вказану земельну ділянку; зобов'язати ОСОБА_1 повернути на користь держави в особі Харківської міської ради земельну ділянку з кадастровим № 6322083002:00:000:0588, загальною площею 0,4380 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
В обгрунтування позову зазначає, що за результатами вивчення питання законності надання у власність земельних ділянок на території Дергачівського району Харківською обласною прокуратурою 13 червня 2019 року внесені відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 364 КК України. Рішення LV сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Х/о від 19 березня 2010 року ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,4380 га, кадастровий № 6322083003:00:000:0588 для ведення особистого селянського господарства. У подальшому на підставі рішення LV сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Х/о від 19 березня 2010 року на ім'я ОСОБА_1 22 червня 2010 року виготовлено державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 183332, який зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Дергачівському районі Х/о № 011069300222. Указали, що рішення від 09 березня 2010 року, на підставі якого виготовлено зазначений державний акт, винесено з порушенням вимог чинного законодавства та з перевищенням повноважень Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району. Згідно листа Відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області № 10.20-0, 23, 18-1127/109-19 від 02 жовтня 2019 року спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення на час її передачі у приватну власність ОСОБА_1 була розташована на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населених пунктів. Указували на те, що Черкасько-Лозівська сільська рада не була уповноважена на прийняття рішень щодо спірної земельної ділянки, оскільки це відноситься до повноважень районних державних адміністрацій. Досудовим розслідуванням встановлено, що вищевказане рішення LV сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 19 березня 2010 року складено та підписано Черкасько-Лозівським сільським головою без попереднього винесення даного питання на розгляд депутатів Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області.
Про зазначені порушення вимог чинного законодавства Дергачівській місцевій прокуратурі та Харківській міській раді стало відомо після внесення до ЄРДР за № 42019221280000075 від 13 червня 2019 року, зокрема, після направлення Дергачівською місцевою прокуратурою відповідного запиту, тому строки позовної давності пропущено з поважних причин.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у позові необхідно відмовити внаслідок спливу позовної давності, про застосування якої заявив відповідач у справі.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Харківського апеляційного суду від 26 січня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 липня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив про те, що правильними є висновки місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог через пропуск позовної давності.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У лютому 2022 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся засобами поштового зв'язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 липня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 січня 2022 року, у якому просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 706/1272/14-ц, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року в справі № 922/848/21, від 23 жовтня 2019 року в справі № 359/6456/15-ц та постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року в справі № 6-48цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 953/12011/20 з Київського районного суду м. Харкова.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що рішенням LV сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 19 березня 2010 року ОСОБА_1 надано у приватну власність, зокрема, земельну ділянку площею 0,4380 га, кадастровий № 6322083002:00:000:0588 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на даний час за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому на підставі вказаного рішення на ім'я ОСОБА_1 22 червня 2010 року виготовлено державний акт про право власності на вищевказану земельну ділянку серії ЯЛ № 184332, який зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області за № 011069300222.
Досудовим розслідуванням встановлено, що вказане рішення сільської ради складено та підписано особисто Черкась-Лозівським сільським головою Дергачівського району Харківської області Шабалтасом П. П. без попереднього винесення цього питання на розгляд депутатів Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області. Стосовно вказаних дій були внесені відомості до ЄРДР за № 42019221280000075 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України.
Згідно листа Відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області № 10.20-0,23,18-1127/109-19 від 02 жовтня 2019 року спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення на час її передачі у приватну власність ОСОБА_1 була розташована на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населених пунктів.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Згідно з частиною другою статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Одним з таких органів є прокуратура, на яку згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України у редакції, яка діяла на час пред'явлення позову, покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56 ЦПК України).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац перший частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, які містяться у статтях 252-255 ЦК України.
Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Така позиція відображена і у висновку Великої Палати Верховного Суду, зробленому у постанові від 30 січня 2019 року в справі№ 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18).
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).
Суди попередніх інстанцій встановили, що Черкасько-Лозівська сільська рада рішення від 19 березня 2010 року про безоплатне передання у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не приймала, і це дає підстави вважати, що набуття у власність ОСОБА_1 цієї земельної ділянки відбулося з порушенням вимог законодавства.
Місцевий суд, відмовляючи у задоволенні позову, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про відмову в позові за пропуском позовної давності. При цьому, суд виходив з того, що посилання прокурора, що він довідався про порушення права лише з отриманої відповіді в межах досудового розслідування кримінального провадження в кінці 2019 року, а тому саме з цього часу повинен обчислюватися строк є необґрунтованими, оскільки оскаржуваний акт містить підпис уповноваженої особи центрального органу виконавчої влади, що свідчить про обізнаність державного органу про прийняття Черкасько-Лозівською сільською радою рішення з перевищенням наданих їй повноважень, та примірник цього рішення надіслано до Управління Держкомзему в Дергачівському районі Харківської області, на підставі якого був виданий державний акт. Крім того, на момент виникнення порушень прав держави було врегульовано та функціонував механізм виявлення таких порушень через уповноважені державою органи, які після офіційної реєстрації державного акту про право власності на землю мали можливість виявити порушення визначеного законом порядку виділення земельної ділянки, ініціювати відповідні процедурні перевірки і звернення до суду, у тому числі за допомогою прокуратури, в межах передбаченого статтею 257 ЦК України строку звернення до суду.
Ураховуючи встановлення судами попередніх інстанцій факту обізнаності прокурором та відповідними органами державної влади, зокрема сільською радою (вирок щодо сільського голови, який склав та підписав рішення на підставі якого видано державний акт на спірну земельну ділянку, набрав чинності 03 липня 2014 року), а після зміни меж міста і Харківською міською радою, з огляду на подану відповідачем заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог через пропуск позовної давності.
Подібні за змістом висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 953/24053/19.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 липня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун