Постанова
Іменем України
03 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 363/4381/19
провадження № 61-20719 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Лещенко Юрій Володимирович,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - адвокат Гоголєва Олена Анатоліївна,
третя особа - приватний нотаріус Вишгородського нотаріального округу Київської області Грицаєнко Юлія Іванівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лещенка Юрія Володимировича, на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 червня 2021 року у складі судді Чіркова Г. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Стрижеуса А. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Вишгородського нотаріального округу Київської області (далі - приватний нотаріус) Грицаєнко Ю. І., про визнання договорів дарування недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що він є пенсіонером за віком, ІНФОРМАЦІЯ_1 , немає пальців на обох руках, має вади зору та слуху
й здобув лише початкову освіту. Він проживав разом із дружиною -
ОСОБА_3 , у належному йому житловому будинку по АДРЕСА_1 ,
який придбав у 2003 році.
У серпні 2017 року його дружина потрапила до лікарні з інсультом та перебувала у важкому стані, у зв'язку з чим він відчував себе покинутим і втратив бажання до життя й за пропозицією дочки - ОСОБА_2 , вирішив скласти на неї заповіт. Зазначав, що він разом із дочкою та її чоловіком поїхали до нотаріуса, де, як він вважав, підписав заповіти на належне йому майно. Організацією складання заповіту займалася ОСОБА_2 ,
яка здійснила оплату послуг нотаріуса, отримала всі необхідні документи.
Після одужання дружини вони продовжило проживати у вищевказаному житловому будинку.
У грудні 2017 року ОСОБА_2 учинила сварку і намагалася вигнати його
та дружину з будинку, повідомивши, що у нотаріуса він підписав не заповіт,
а договори дарування усього належного йому майна. Отримавши копії відповідних договорів дарування, він довідався про те, що подарував
ОСОБА_2 на підставі договорів дарування: від 29 серпня 2017 року житловий будинок з надвірними будівлями по
АДРЕСА_1 ; від 29 серпня
2017 року земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,015 га, кадастровий номер 3221882401:07:295:0174, розташовану по АДРЕСА_1 ; від 30 вересня 2017 року земельну ділянку
для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, кадастровий номер 3221882401:07:295:0173, розташовану по АДРЕСА_1 .
Вказував, що при підписанні зазначених договорів дарування він діяв
під впливом помилки, оскільки помилився щодо правової природи правочинів, прав та обов'язків, які виникнуть після їх укладення, так як мав
на меті скласти саме заповіт, унаслідок чого відповідні договори дарування
є недійсними. Укладаючи оспорювані правочини, він керувався бажанням розрядитися своїм майном на випадок смерті, тобто скласти заповіт на ім'я дочки - ОСОБА_2 , після чого продовжив би із дружиною проживати у спірному будинку, займатися справами по господарству.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними: договір дарування житлового будинку від 29 серпня 2017 року та два договори дарування земельних ділянок від 29 серпня 2017 року й від 30 вересня 2017 року, укладені між ним та ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Грицаєнко Ю. І., застосувати наслідки недійсності правочинів та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірні житловий будинок і земельні ділянки.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем належними
та допустимими доказами не підтверджено укладення оспорюваних договорів дарування під впливом помилки, у тому числі щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після їх укладення.
У спірних договорах дарування, які підписані позивачем, вказано, що він розуміє їх значення, умови та правові наслідки, їх зміст ним прочитаний, зрозумілий і відповідає його внутрішній волі. Безпідставними є посилання ОСОБА_1 про те, що оформленням оспорюваного правочину займалася виключно ОСОБА_2 , яка самостійно збирала необхідні документи, оскільки спростовуються виданими саме за заявами позивача, а не відповідача,відповідними документами.
При підписанні договору дарування житлового будинку позивач підтвердив, що розуміє його значення, умови і правові наслідки, підтвердив дійсність намірів при його укладенні, а також те, що він не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, що він не обмежений у праві укладати такі правочини, не визнаний у встановленому законом порядку недієздатним повністю
або частково і не страждає захворюваннями, що перешкоджають усвідомленню ним суті договору.
При підписанні договорів дарування земельних ділянок приватним нотаріусом роз'яснено позивачу зміст його прав та обов'язків за цими договорами,
про правові наслідки укладених правочинів, у тому числі, але не обмежуючись, питаннями щодо поняття та здійснення права власності, моменту набуття права власності за договорами, тлумачення договорів, підстав і наслідків визнання їх недійсними, особливостей права власності на земельну ділянку
та умов користування нею, порядку оформлення права власності на земельну ділянку, права спільної сумісної власності подружжя тощо.
Крім того, усі договори дарування позивачем прочитані, їх зміст йому зрозумілий та відповідає його волі, про що свідчать підписи ОСОБА_1
у відповідних договорах.
Судом першої інстанції враховано відповідну судову практику Верховного Суду України та роз'яснення, надані судам у пунктах 19-20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику
розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 червня 2021 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 при підписанні оспорюваних договорів дарування розумів їх значення, умови і правові наслідки, підтвердив дійсність намірів при їх укладенні, а також підтвердив те, що вони не носять характеру фіктивного та удаваного правочину, він не обмежений у праві укладати подібні правочини, невизнаний у встановленому законом порядку недієздатним повністю
або частково та не страждає захворюваннями, що перешкоджають усвідомленню ним суті договорів. Усі договори дарування позивачем прочитані, їх зміст йому був зрозумілим та відповідав його внутрішній волі,
про що свідчать підписи ОСОБА_1 у цих договорах.
Апеляційний суд указав, що посилання позивача на те, що після укладення договорів дарування він продовжував проживати у подарованому відповідачу будинку та користуватися земельними ділянками, з урахуванням усіх інших обставин, встановлених у справі, не можуть бути правовою підставою
для визнання таких договорів недійсними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2021 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Лещенко Ю. В., просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник посилається на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду,
а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази,
що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення
для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389
ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 23 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лещенка Ю. В., про звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати до ухвалення рішення у справі. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лещенка Ю. В., на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 червня 2021 року
та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 23 грудня
2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 363/4381/19
із Вишгородського районного суду Київської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2022 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лещенка Ю. В., про розгляд справи
за участю сторін відмовлено. Справу призначено до судового розгляду
в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є пенсіонером за віком, ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою похилого віку, має проблеми
зі здоров'ям, тому при укладенні оспорюваних договорів дарування житлового будинку та земельних ділянок помилився щодо природи правочинів,
так як мав на меті скласти на користь ОСОБА_2 заповіт щодо спірного майна, тобто розпорядитися належним йому на праві власності майном
на випадок своєї смерті, а не укласти відповідні договори дарування, якими він ще до смерті позбавлений права власності.
Суди попередніх інстанцій дійшли безпідставного висновку про те, що саме позивач збирав відповідні документи для оформлення оспорюваних договорів дарування, оскільки у зазначених документах відсутній підпис позивача.
У позивачавідсутнє інше житло, він продовжує проживати у помилково подарованому дочці житловому будинку. Оспорювані договори дарування укладені під впливом помилки (стаття 229 ЦК України), тому є недійсними (статті 203, 215 ЦК України).
Крім того, посилається на судову практику Верховного Суду України
та Верховного Суду у подібних, на думку заявника касаційної скарги, справах, які суди не врахували.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гоголєва О. А., подала
до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те,
що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність
не впливають. Позивачем належними доказами не підтверджено укладення оспорюваних договорів дарування унаслідок помилки щодо правової природи правочинів, оскільки він розумів їх значення, умови і правові наслідки, підтвердив дійсність намірів на укладення саме договорів дарування.
Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу
У червні 2022 року до Верховного Суду надійшли письмові заперечення
ОСОБА_1 на відзив представника ОСОБА_2 - адвоката Гоголєвої О. А.
(по суті відповідь на відзив на касаційну скаргу), в яких позивач заперечив доводам, викладеним у відзиві на касаційну скаргу, та підтримав свою касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 разом із дружиною - ОСОБА_3 (а. с. 17, т. 1), з 2003 року проживають у будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області:
від 01 лютого 2018 року № 134, від 08 серпня 2019 року № 874, від 08 серпня 2019 року № 873 (а. с. 23, 24, 25, т. 1).
ОСОБА_1 придбав указаний будинок та земельну ділянку під ним
10 листопада 2003 року на підставі договорів купівлі-продажу, укладених
з ОСОБА_4 , посвідчених приватним нотаріусом Голуб Л. А., зареєстрованих у реєстрі за № 6316 та № 6319 відповідно (а. с. 14, 16, т. 1).
29 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Грицаєнко Ю. І. та зареєстрований
за № 499, за яким дарувальник безоплатно передав у власність,
а обдаровувана прийняла як дарунок житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11, т. 1).
У договорі зазначено, що сторони, укладаючи вказаний договір, діють добровільно, на власний розсуд, розуміючи значення своїх дій, за відсутності будь-якого примусу, як фізичного так і психічного, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений сторонами правочин (зокрема, вимогами недійсності право чину), вільно володіють українською мовою, перебувають при здоровому розумі, ясній пам'яті, усвідомлюють природу укладеного правочину і значення своїх дій.
Згідно з пунктом 8 цього договору сторони стверджують, що однаково розуміють значення і умови договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладенні, а також те, що він не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, сторони не обмежені у праві укладати правочини, не визнані у встановленому законом порядку недієздатними повністю або частково, не страждають захворюваннями, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору.
Відповідно до пункту 9 договору право власності на зазначене вище нерухоме майно в обдаровуваної виникає з моменту прийняття дарунка. Фактом прийняття дарунка вважається одержання обдаровуваною примірника цього договору дарування житлового будинку, його нотаріального посвідчення
та державної реєстрації.
Сторони домовилися, що під передачею житлового будинку за цим договором слід вважати символічну передачу житлового будинку. Прийняття обдаровуваною від дарувальника даного договору дарування та ключів
від житлового будинку свідчить про те, що передача житлового будинку відбулася (пункт 10 договору).
Згідно з пунктом 14 договору сторони стверджують, що зміст цього договору та зміст статей законодавчих актів, зазначених у пункті 12 цього договору,
їм зрозумілий, питань, які б залишилися нез'ясованими і непорозумілими
для них, немає.
Цей договір складено у двох примірниках, з яких перший примірник залишається на зберіганні у приватного нотаріуса, а другий, що має силу оригіналу, видається ОСОБА_2 (пункт 16 договору).
Договір дарування сторонами прочитаний, зміст його зрозумілий та відповідає їхній волі, про що свідчать підписи сторін.
Того самого дня, 29 серпня 2017 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Грицаєнко Ю. І.
та зареєстрований за № 500, за яким дарувальник передав у власність,
а обдаровувана безоплатно прийняла в дар земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства,
площею 0,015 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221882401:07:295:0174 (а. с. 12, т. 1).
Згідно з пунктами 6.1-6.2 указаного договору сторони домовилися,
що земельна ділянка вважається переданою обдаровуваній з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Право власності на земельну ділянку, що є предметом цього договору, переходить від дарувальника
до обдаровуваної з моменту реєстрації цього права в реєстрі речових прав
на нерухоме майно.
Відповідно до пунктів. 7.5-7.7 договору про зміст прав та обов'язків за цим договором, про правові наслідки укладеного правочину, у тому числі,
але не обмежуючись, питаннями щодо поняття та здійснення права власності, моменту набуття права власності за договором, тлумачення договору, підстав та наслідків визнання правочину недійсним, особливостей права власності
на земельну ділянку та умов користування нею, порядку оформлення права власності на земельну ділянку, права спільної сумісної власності подружжя тощо, та статті 203 ЦК України сторонам договору, нотаріусом роз'яснено.
Договір складено у двох примірниках, один з яких зберігається в справах приватного нотаріуса, а інший, викладений на нотаріальному бланку, видається обдаровуваній.
Договір дарування сторонами прочитаний, зміст його зрозумілий та відповідає їхній волі, про що свідчать підписи сторін договору.
30 вересня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Грицаєнко Ю. І. та зареєстрований
за № 557, за яким дарувальник передав у власність, а обдаровувана безоплатно прийняла в дар земельну ділянку з цільовим призначенням
для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221882401:07:295:0173 (а. с. 13, т. 1).
Згідно з пунктами 6.1-6.2 указаного договору сторони домовилися,
що земельна ділянка вважається переданою обдаровуваній з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Право власності на земельну ділянку, що є предметом цього договору, переходить від дарувальника
до обдаровуваної з моменту реєстрації цього права в реєстрі речових прав
на нерухоме майно.
Відповідно до пунктів 7.5-7.7 договору про зміст прав та обов'язків за цим договором, про правові наслідки укладеного правочину, у тому числі,
але не обмежуючись, питаннями щодо поняття та здійснення права власності, моменту набуття права власності за договором, тлумачення договору, підстав та наслідків визнання правочину недійсним, особливостей права власності
на земельну ділянку та умов користування нею, порядку оформлення права власності на земельну ділянку, права спільної сумісної власності подружжя тощо, та статті 203 ЦК України сторонам договору, нотаріусом роз'яснено.
Договір складено у двох примірниках, один з яких зберігається у справах приватного нотаріуса, а інший викладений на нотаріальному бланку, видається обдаровуваній.
Договір дарування сторонами прочитаний, зміст його зрозумілий та відповідає їхній волі, про що свідчать підписи сторін договору.
Відповідно до характеристики від 08 жовтня 2019 року № 525 (а. с. 26, т. 1)
та довідки від 18 вересня 2019 року № 1002 (а. с. 46, т. 1), виданих сільським головою Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 - пенсіонер, закінчив три класи, малограмотний, ніде
не працює за станом здоров'я, є особою з інвалідністю 3 групи (а. с. 47, т. 1).
ОСОБА_1 ампутовано пальці II, III, IV, V на правій руці та пальці IV, V на лівій руці від циркулярки, що підтверджується довідкою Демидівської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини від 04 жовтня 2019 року (а. с. 48, т. 1).
Згідно з копії медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 , 23 листопада 2018 року останньому поставлено діагноз: зріла катаракта правого ока
та незріла катаракта лівого ока (а. с. 19, 20, т. 1).
Відповідно до висновку вчителя-логопеда ОСОБА_5 від 23 липня
2020 року за результатами обстеження стану мови ОСОБА_1 встановлено, що останній має утруднені проблеми з алфавітом, не володіє навичками письма та читання (а. с. 140, т. 1).
11 січня, 26 травня та 02 червня 2018 року між сторонами у справі виникали конфлікти з приводу користування спірним будинком, у зв'язку з чим вони зверталися до правоохоронних органів (а. с. 35-40, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвокат Лещенка Ю. В., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи
на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання
або оспорювання.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою
та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою та третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні
у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає
у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада
2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце,
а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією
зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Указане суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду
з позовом про визнання договорів дарування недійсними, вказуючи, що він діяв під впливом помилки, оскільки помилився щодо правової природи правочинів, прав та обов'язків, які виникнуть після їх укладення, так як мав
на меті скласти заповіт.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Частинами першою, другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений
з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави
і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований
на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19) вказано, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав
та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору
про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів
є недопустимим.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18), зроблено висновок щодо застосування
статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу
чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей
і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.
Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності
або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз'яснення нотаріусом суті договору,
а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба
у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.
Подібні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України:
від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2087цс15; від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, та постановах Верховного Суду: від 16 січня 2019 року справа № 461/4980/17 (провадження № 61-44057св18),
від 20 лютого 2019 року у справі № 462/1992/15-ц (провадження
№ 61-21435св18),від 20 березня 2019 року справа № 758/463/15-ц, (провадження № 61-48695св18), від 20 листопада 2019 року у справі
№ 308/3593/17 (провадження № 61-9531св19), від 24 червня 2020 року
у справі № 405/2719/17 (провадження № 61-45189св18), від 18 грудня
2020 року у справі № 541/2898/16 (провадження № 61-12478св20) та інших.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої
статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування
не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази
за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що суди належним чином не врахували фактичні обставини у конкретній справі, зокрема, що: ОСОБА_1
є пенсіонером, малограмотний, ніде не працює за станом здоров'я, є особою
з інвалідністю 3 групи; йому ампутовано пальці II, III, IV, V на правій руці
та пальці IV, V на лівій руці від циркулярки; йому також поставлено діагноз: зріла катаракта правого ока та незріла катаракта лівого ока; не володіє навичками письма та читання.
При цьому ОСОБА_1 продовжував проживати у спірному будинку,
а в матеріалах справи наявні докази того, що між сторонами у справі виникали конфлікти з приводу користування будинком, у зв'язку з чим вони зверталися до правоохоронних органів.
Сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваних договорів дарування та роз'яснення нотаріусом їх суті не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про визнання цих договорів недійсними.
Доводи касаційної скарги у відповідній частині є обґрунтованими.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд уважає, що волевиявлення
ОСОБА_1 не відповідало його внутрішній волі та не було спрямоване
на реальне настання правових наслідків, обумовлених оспорюваними договорами дарування. Позивач довів, що під час укладення відповідних договорів діяв під впливом помилки, оскільки вважав, що складає заповіт,
за умовами якого розпоряджається майном на випадок своєї смерті, тобто помилився щодо правової природи правочину (правочинів).
Крім цього, з урахуванням статті 216 ЦК України необхідно застосувати наслідки недійсності правочинів, про що зазначено у позові ОСОБА_1 , зокрема,скасувати реєстрацію права власності на спірне майно
за відповідачем, яку вчинено на підставі недійсних правочинів, та повернути відповідне майна у власність позивача.
Указане узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах: від 06 червня 2019 року у справі № 346/4617/16-ц (провадження № 61-23852св18), від 06 липня 2022 року у справі № 715/1081/20 (провадження № 61-11086св21).
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно,
але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності
й обґрунтованості судового рішення та підлягають скасуванню відповідно
до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416
ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (частина перша, пункт 1 частини другої статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, з урахуванням зроблених Верховних Судом висновків, сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної й касаційної скарг, з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати
за подання: апеляційної скарги у розмірі 3 637,15 грн, касаційної скарги
у розмірі 1 536,80 грн, а всього - 5 173,95 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України,
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лещенка Юрія Володимировича, задовольнити частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Вишгородського нотаріального округу Київської області Грицаєнко Юлія Іванівна, про визнання договорів дарування недійсними задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 29 серпня
2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Київської області Грицаєнко Юлією Іванівною та зареєстрований за № 499.
Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0,015 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер
3221882401:07:295:0174, укладений 29 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Київської області Грицаєнко Юлією Іванівною та зареєстрований за № 500.
Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221882401:07:295:0173, укладений
30 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Київської області Грицаєнко Юлією Іванівною та зареєстрований за № 557.
Скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на: житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0,015 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221882401:07:295:0174; земельну ділянку
з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, яка знаходиться
за адресою:
АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221882401:07:295:0173.
Повернути у власність ОСОБА_1 : житловий будинок
з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0,015 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221882401:07:295:0174; земельну ділянку
з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, яка знаходиться
за адресою:
АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221882401:07:295:0173.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
5 173,95 грн судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець