Постанова
Іменем України
03 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 759/12740/21
провадження № 61-126 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
заявники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
представник заявників - адвокат Колеснікова Юлія Едуардівна,
заінтересована особа - Бишівська сільська рада Фастівського району Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Колеснікової Юлії Едуардівни, на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва у складі судді Ул'яновської О. В. від 01 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г. від 20 грудня 2021 року,
Описова частина
Короткий зміст заяви
У червні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із заявою про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини.
В обґрунтування заяви зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який був чоловіком ОСОБА_1 і батьком ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , з яким вони спільно проживали з 03 травня 1991 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно доглядали за ним, після його смерті займалися організацією поховання на підтвердження цього надають відповідні докази.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на його майно.
Вказували, що вони є спадкоємцями першої черги, інших спадкоємців немає,
а встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем -
ОСОБА_4 на момент відкриття спадщини, оскільки вони були зареєстрованими за різними адресами, необхідне для підтвердження прийняття спадщини і можливість отримати свідоцтво про право на спадщину. При цьому спір про право відсутній.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили суд встановити факт постійного проживання їх зі спадкодавцем - ОСОБА_4 , на момент відкриття спадщини з 03 травня 1991 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року, заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишено без розгляду на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України.
Судові рішення мотивовано тим, що звернення заявників із заявою про встановлення факту проживання зі спадкодавцем - ОСОБА_4 на момент відкриття спадщини не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки в даному випадку існує спір про право, який підлягає розгляду
у порядку позовного провадження.
Апеляційний суд вказав, що існує інший спадкоємець, а саме племінник спадкодавця - ОСОБА_5 .
Крім того, суд зазначив, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини,
а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Колеснікова Ю. Е., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року, в якій, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 759/12740/21 із Святошинського районного суду міста Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2022року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли передчасного висновку про наявність спору про право, належним чином не дослідивши надані докази у справі, не з'ясували обставини справи, не встановили учасників справи.
Вказують, що суди не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374 св 18); від 14 квітня 2021 року у справі
№ 205/2102/19-ц (провадження № 61-872 св 21); від 28 квітня 2021 року
у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709 св 20); від 15 листопада 2021 року у справі №554/10125/20 (провадження № 61-12758 св 21) щодо встановлення та зазначення того, між ким саме існує спір, оскільки існування спору про право має бути реальним, а не гіпотетичним.
При цьому, зазначають, що суди не встановили, між ким існує спір, не роз'яснили їм належним чином до кого ж вони мають звертатись в порядку позовного провадження, якщо ніхто не оскаржував їх право на спадщину після померлого ОСОБА_4 , яку вони прийняли після його смерті, оскільки проживали постійно разом з ним до моменту його смерті. При цьому орган місцевого самоврядування є заінтересованою особою у справі, тобто залучений до участі у справі.
Вказують, що спір про право наявний тоді, коли встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб, за наявності інших спадкоємців і спору між ними, проте спадкодавець - ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з моменту його смерті сплинуло
9 років, спадщину після нього, на їх думку, вони прийняли, і відсутні будь-які інші спадкоємці, які б претендували на спадщину, прийняли спадщину або оскаржували їх право на спадщину чи зверталися б до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. При цьому, зміна черговості спадкування не відбувалася, спадщина не визнавалась судом відумерлою.
Таким чином, встановлення факту постійного проживання їх зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини має для них юридичне значення, оскільки безпосередньо породжує юридичні наслідки, таке встановлення необхідне для підтвердження прийняття спадщини і надає можливість отримати свідоцтво про право на спадщину.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень
заявники посилаються на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Колеснікової Ю. Е., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту проживання із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, заявники посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , з яким вони спільно проживали
з 03 травня 1991 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно доглядали за ним, після його смерті займалися організацією поховання на підтвердження цього надають відповідні докази. Вказували, що вони є спадкоємцями першої черги, інших спадкоємців немає, а встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем - ОСОБА_4 на момент відкриття спадщини необхідне для підтвердження прийняття спадщини і можливість отримати свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до частини першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право,
а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження
№ 61-51 сво 18) зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567 цс 18) зроблено висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
Залишаючи без розгляду заявуОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що вказаний факт не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки в даному випадку існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду, оскільки вони не відповідають нормам права, які підлягають застосуванню, і фактичним обставинам справи.
Суди не зазначили, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (ЦК України), який би оспорював право заявників на прийняття спадщини, тобто не встановили, між ким існує спір, оскільки існування спору про право повинно реальним, а не гіпотетичним.
При цьому, твердження суду про те, що існує інший спадкоємець, а саме племінник спадкодавця - ОСОБА_5 , не заслуговує на увагу, так як суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_5 не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, він не включається до складу жодної з черг спадкоємців за законом, не оспорював право заявників на прийняття спадщини. Крім того, це можна було встановити лише при розгляді справи по суті за участю самого ОСОБА_5 .
Подібні висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними
у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18 провадження
№ 61-39374 св 18, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц, провадження № 61-872 св 21 від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19, провадження № 61-13709 св 20.
Відмова нотаріуса у видачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 свідоцтва про прийняття спадщини пов'язана виключно з тим, що заявниками було пропущено строк для прийняття спадщини, а надані ними документи не підтверджується факт постійного проживання зі спадкодавцем за однією адресою.
Посилання апеляційного суду на положення статті 1277 ЦК України, яка регулює відумерлість спадщини і при певних обставинах перехід спадщини у власність територіальної громади, є безпідставним, так як це стосується випадку, коли взагалі відсутні спадкоємці або відмовилися від прийняття (частина перша). У цій справі спадкоємці є, вони відносяться до першої черги спадкоємців за законом. При цьому територіальна громада в особі Бишівської сільської ради залучена до участі у справі, яка належним чином була повідомлена про розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій, і жодного разу не заявила про наявність у неї претензій до спадкового майна.
Отже, висновки судів про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і нічим не підтверджений.
Ураховуючи викладене, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
За наведених обставин рішення судів першої та апеляційної інстанції не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Колеснікової Юлії Едуардівни, задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець