Постанова
Іменем України
03 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 156/268/21
провадження № 61-17186 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Іваничівського районного суду Волинської області у складі судді Малюшевської І. Є. від 23 червня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Бовчалюк З. А., Матвійчук Л. В. від 04 жовтня 2021 року,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2021 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду з позовом до
ОСОБА_1 , в якому зазначало, що 16 січня 2015 року між нимиукладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальнику було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт на кредитну картку, у подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 13 000,00 грн. Своїм підписом у анкеті-заяві відповідач підтвердила свою згоду, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги про погашення заборгованості не реагувала, унаслідок чого станом на 28 лютого 2021 року утворилася заборгованість
у розмірі 16 203,59 грн, з яких: тіло кредиту - 12 737,66 грн, за простроченими відсотками - 3 465,93 грн.
Ураховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з
ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором станом на 28 лютого 2021 року у розмірі 16 203,59 грн та судові витрати.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Іваничівського районного суду Волинської області
від 23 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року, у задоволенні позову
АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що Банком не надано належних й допустимих доказів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів та наявності у неї простроченої заборгованості.
Суд зазначив, що у вказаній анкеті-заяві зазначено лише анкетні дані відповідача, її контактна інформація, відомості про майновий стан та трудову діяльність, а також про те, який кредитний ліміт встановлено, тип картки, розмір процентів за користування кредитом, погоджений сторонами, розмір пені та штрафних санкцій, передбачених за несвоєчасне погашення кредиту в анкеті-заяві не зазначено.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що банком додана довідка про видані відповідачці картки та строки їх дії, де зазначено, що видано картку за
№ НОМЕР_1 з датою відкриття 21 липня 2014 року та терміном дії - до липня 2018 року, та довідка про зміну умов кредитування, де також зазначено старт карткового рахунку - 21 липня 2014 року. Але Банк посилається на умови договору (анкету-заяву), укладеного 16 січня 2015 року, який підписано ОСОБА_1 . При цьому і в розрахунку заборгованості, і у виписці
по рахунку ОСОБА_1 убачається, що до грудня 2017 року жодних коштів відповідачка не отримувала, а станом на 27 грудня 2017 року у графі розрахунку «заборгованість за наданим кредитом» та у виписці - «залишок після операції» вказано - 0,00 грн, за карткою № НОМЕР_1 жодних операцій, здійснених відповідачкою, банк не підтвердив, а про наявність інших договорів Банк доказів не надав.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що твердження позивача на підписаний 27 грудня 2017 року ОСОБА_1 паспорт споживчого кредиту є безпідставним, оскільки вказаний документ свідчить лише про ознайомлення споживача ОСОБА_1 у вказаний день з інформацією про можливі умови споживчого кредитування за такими типами кредитного продукту, як універсальна та універсальна «ГОЛД». Проте це може свідчити лише про намір споживача укласти певний вид договору з банком у майбутньому,
після 27 грудня 2017 року, а не про підтвердження факту договірних відносин, що існували до цієї дати, тобто з 16 січня 2015 року. Разом з тим, у тексті вказаного паспорта зазначено, що умови договору про споживчий
кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. Крім того зазначено, що ця інформація зберігає чинність та є актуальною до 11 січня 2018 року.
Суди застосували правову позицію, висловлену в постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16 цс 15, Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2021 року до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку
АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу на заочне рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 23 червня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року, в якій, просить оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі, яка є малозначною, на підставі підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, витребувано її матеріали із Іваничівського районного суду Волинської області та надано учасникам строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2022 року справу за позовом
АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку всім зібраним доказам, зокрема підписаному відповідачем паспорту споживчого кредиту від 27 грудня 2017 року, у якому споживача повідомлено про основні умови кредитування з використанням кредитної картки (процентна складова, наслідки прострочення виконання тощо). При цьому вказує, що на підставі анкети-заяви від 16 січня 2015 року, яка підписана відповідачем, їй було відкрито 27 грудня 2017 року картковий рахунок та видано кредитну картку № НОМЕР_2 «Універсальна Голд» й встановлено кредитний ліміт у розмірі 13 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою.
Крім того, банк звертає увагу, що суди не надали оцінку доказам щодо активації картки відповідачем, користування карткою, отримання кредитних коштів з власної ініціативи, здійснювала часткове погашення заборгованості по кредитному договору, що підтверджується банківською випискою, яка містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної картки. Суди не стягнули навіть фактично отримані відповідачем кошти всупереч правозастосовній практиці Верховного Суду.
Банк зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10 квітня
2019 року у справі № 356/1635/16-ц (провадження № 61- 25342 св 18),
від 18 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16 (провадження
№ 61-16362 св 18), від 29 липня 2020 року у справі № 753/10779/16-ц (провадження № 61-39196 св 18), від 02 грудня 2020 року у справі
№ 284/157/20-ц (провадження № 61-13569 св 20), від 03 березня 2021 року
у справі № 173/436/18, (провадження № 61- 15104 св 19).
При цьому, суди безпідставно застосували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі
№ 342/180/17 (провадження № 14-131 цс 19), оскільки у справі, яка є предметом касаційного перегляду, наявні докази погодження умов кредитування.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з доводами позовної заяви 16 січня 2015 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а. с. 13).
Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , доданої до позовної заяви, їй було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_3 - 21 липня 2014 року без встановлення кредитного ліміту, а з 27 грудня 2017 року відбулась зміна кредитного ліміту у розмірі 13 000,00 грн, який у подальшому зменшувався.Востаннє було змінено кредитний ліміт 01 жовтня 2020 року, встановлено в розмірі 0,00 грн (а. с. 12).
Згідно з довідки, доданої до позовної заяви, ОСОБА_1 було видано дві кредитні картки: № НОМЕР_3 , дата відкриття - 21 липня 2014 року строком дії до липня 2018 року, та перевипущена картка № НОМЕР_2 , дата відкриття-27 грудня 2017 року строком дії - до листопада 2021 року
(а. с. 11).
До позовної заяви долучено роздруківку з інформацією про деякі умови кредитування (паспорт споживчого кредиту до Умов та Правил надання банківських послуг), у якому визначено, зокрема, процентна ставка у межах пільгового періоду процентів річних, процентна ставка за межами пільгового періоду процентів річних, процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту, розмір пені, штрафів. Паспорт споживчого кредиту підписано ОСОБА_1 (а. с. 14-15).
До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а. с. 16-55).
Згідно з виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами (а. с. 64-66).
За розрахунком Банку станом на 28 лютого 2021 року утворилася заборгованість у розмірі 16 203,59 грн, з яких: тіло кредиту - 12 737,66 грн, за простроченими відсотками - 3 465,93 грн (а. с. 6-10).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк»задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,
що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055
ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути заборгованість за процентами, нараховані проценти на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України/
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті (https://privatbank.ua), як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, зокрема: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16 цс 15) і не спростовано позивачем при розгляді цієї справи.
Колегія суддів вважає, що в цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (16 січня 2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (18 березня 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
З урахуванням наведеного суди правильно виходили з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий до позовної заяви витяг з Умов, які надав банк, відповідач розуміла та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Банк стверджував, що суди надали неправильну оцінку зібраним доказам, тому дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки не звернули увагу на те, що відповідач погодила умови кредитного договору
від 16 січня 2015 року, зокрема щодо процентної ставки, щомісячних платежів та строку їх внесення, наслідки прострочення виконання зобов'язання, оскільки підписала паспорт споживчого кредитування 27 грудня 2017 року. Заперечень щодо підпису вказаного паспорту відповідач не надала.
Тобто, Банк указував на те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.
Однак колегія суддів не погоджується з цими доводами з огляду на таке.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша
статті 1055 ЦК України).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»).
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга
статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545 сво 20), при цьому відступив від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року
у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569 св 20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573 св 20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707 св 19).
Тому посилання в касаційній скарзі на неврахування судами постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569 св 20) є безпідставним, оскільки дана судова практика не є актуальною.
Крім того, посилання касаційної скарги на те, що суди не надали оцінку доказам щодо активації картки відповідачем, користування карткою, отримання кредитних коштів з власної ініціативи, здійснювала часткове погашення заборгованості по кредитному договору, що підтверджується банківською випискою, яка містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної картки, не є підставою для скасування судових рішень, та як позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували отримання кредитних коштів відповідно до укладеного договору (анкети-заяви) від 16 січня 2015 року.
Суди вірно встановили що у вказаній анкеті-заяві зазначено лише анкетні дані відповідача, її контактна інформація, відомості про майновий стан та трудову діяльність. Те, який кредитний ліміт встановлено, тип картки, розмір процентів за користування кредитом, погоджений сторонами, передбачених за несвоєчасне погашення кредиту в анкеті-заяві не зазначено. При цьому, надана банком довідка про видані відповідачці картки та строки їх дії, де зазначено, що видано картку за № НОМЕР_1 з датою відкриття 21 липня 2014 року та терміном дії - до липня 2018 року, та довідку про зміну умов кредитування, де теж зазначено старт карткового рахунку - 21 липня 2014 року (а. с. 12). Проте Банк посилається на умови договору (анкету-заяву), укладеного 16 січня 2015 року, який підписано ОСОБА_1 . При цьому і в розрахунку заборгованості, і у виписці по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що до грудня 2017 року жодних коштів відповідачка не отримувала, а станом на 27 грудня 2017 року у графі розрахунку «заборгованість за наданим кредитом» та у виписці - «залишок після операції» вказано - 0,00 грн, за карткою № НОМЕР_1 жодних операцій, здійснених відповідачкою, банк не підтвердив, наявність інших договорів банк не надав.
Доводи касаційної скарги про те, що анкета-заява відповідачкою підписана 16 січня 2015 року і на підставі цієї заяви та підписання нею 27 грудня 2017 року паспорту споживчого кредиту їй 27 грудня 2017 року відкрито картковий рахунок НОМЕР_2 зі встановленням кредитного ліміту
в розмірі 13 тис грн, по суті, є зміною позовних вимог і обґрунтування позову, так як у позові, в апеляційній скарзі Банк стверджував про інший відкритий картковий рахунок НОМЕР_3 - 21 липня 2014 року (а. с. 11, 12).
При цьому з розрахунку заборгованості убачається позначення руху по рахунку з 01 грудня 2017 року (а. с. 6). Тому твердження Банку, що картковий рахунок відкрито лише 27 грудня 2017 року є суперечливим.
Посилання Банку на те, що відповідачка підписала паспорт споживчого кредиту, як підстава для задоволення позову, є необґрунтованим, так як Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545 сво 20) указав, що способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Тобто договір має бути укладено після, а не до підписання паспорту споживчого кредиту.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України судами всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування практики Верховного Суду про те, що при вирішенні спору спростувати доводи позову покладається на відповідача, а не на суд, особливо при заочному порядку розгляду справи. Вказане є вірним. Проте це означає лише те, що у такому випадку суд повинен розглянути позов і визначити розмір заборгованості виходячи з умов договору та вимог закону. У справі, яка переглядається, з огляду на суперечливість наданих позивачем доказів, доказів про різні номери карткового рахунку, які не співпадають з випискою з розрахунку заборгованості та датами надання ліміту, суди були позбавлені процесуальної можливості ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Отже, саме Банк не довів позов, що є його, а не відповідача, процесуальним обов'язком (статті 12, 13, 81 ЦПК України). При цьому суди належним чином дослідили та оцінили надані Банком докази.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Іваничівського районного суду Волинської області
від 23 червня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду
від 04 жовтня 2021 рокузалишити без змін.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець