01.07.2022 Справа №607/221/22
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Багрія Т.Я., з участю секретаря судового засідання Твардовської М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу в порядку ч.3 ст.194 КАС України справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, -
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАБ №124524, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121, ч.4 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 20400 (двадцять тисяч чотириста) гривень.
Обгрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що 20 грудня 2021 року о 03:00 год., він знаходився в транспортному засобі Land Rance Rover, д.н.з. НОМЕР_1 , який працював для обігріву до приходу власника - ОСОБА_2 , жодного руху ним не вчинялось. Автомобіль було залишено ОСОБА_2 на час, поки він пішов у квартиру. Близько 03:20 год. до нього підійшли працівники поліції та спробували перевірити посвідчення водія, проте позивач не керував транспортним засобом, тому пояснив, що не розуміє причини вищевказаної вимоги. Через деякий час, приблизно о 03:20 год. працівники поліції повторно вимагали надати їм документи, у зв'язку із не пристебнутим паском безпеки. При цьому, автомобіль не рухався, жодного маневру ним не вчинялось. В подальшому відносно позивача було винесено оскаржувану постанову серії БАБ №124524 від 20 грудня 2021 року про накладення адміністративного стягнення за ч.5 ст.121, ч.4 ст.126 КУпАП.
Позивач вважає зазначену постанову незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки жодних правил дорожнього руху він не порушував, так як він не кервав транспортним засобом. Знаходження біля транспортного засобу, який не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), не є доказом вчинення особою адміністративного правопорушення. Не зафіксовано факту керування і на відеозаписі ВО00101. Також, згідно відеозапису з нагрудної камери працівника поліції, з того моменту як працівник поліції підійшов до автомобіля, ОСОБА_1 категорично заперечував факт керування транспортним засобом. Оскільки посадова особа повинна прийти до висновку про винуватість особи, яка притягується до адміністративної відповідальності поза розумним сумнівом, вважає, що за стандартом доказування не було доведено його винуватість у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.121, ч.4 ст.126 КУпАП. Таким чином, поліцейський УПП в Тернопільській області грубо порушив процедуру розгляду справи, без повного та всебічного з'ясування обставин справи, за відсутності будь-яких доказів на підтвердження наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Позивач ОСОБА_1 та його представник Вітів В.А. в судове засідання не з'явились, однак адвокат Вітів В.А. подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.
Представник відповідача Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, та не повідомив суду причини своєї неявки, відзиву на позов не надав.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши зібрані по справі докази та враховуючи норми чинного законодавства, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.
З оскаржуваної постанови серії БАБ №124524 від 20 грудня 2021 року вбачається, що 20 грудня 2021 року о 03 год. 45 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Land Rance Rover, д.н.з. НОМЕР_1 , не будучи пристебнутим ременем безпеки, при цьому будучи позбавленим права керування транспортними засобами, чим порушив вимоги п.2.3(в), 2.1 (а) ПДР України та вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч.5 ст.121, ч.4 ст.126 КУпАП.
Вказаною постановою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення на підставі ст.36 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 20400 грн.
Відповідно до вимог ст. 2 вищезазначеного Кодексу, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Також, ч.5 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.
Відповідно до п. 2.1.а ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Пунктом 2.1 (а) ПДР України передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Також, згідно п.2.3 (в) ПДР України передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі (п. 1.10. ПДР України).
Таким чином, обов'язковою умовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та ч.5 ст.121 КУпАП, є керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами або особою, яка не користується засобами пасивної безпеки (ременями безпеки).
Визначення терміну «керування транспортним засобом» було наведено в п. 27 постанови Пленуму ВСУ від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Крім того, в постанові № 404/4467/16-а від 20 лютого 2019 року Верховний Суд зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
Жодних доказів, які би підтверджували факт керування позивачем транспортним засобом матеріали справи не містять. Також, на підтвердження вини ОСОБА_1 , а також на обґрунтування правомірності прийнятого відносно нього рішення, суду не було надано жодного належного та допустимого доказу, на якому б ґрунтувався висновок про вчинення позивачем адміністративних правопорушень, не зазначено наявність чи відсутність свідків правопорушення.
Зі змісту оскаржуваної постанови серії БАБ №124524 від 20 грудня 2021 року вбачається, що до постанови додається відео ВО00101. Разом з тим, представник відповідача Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, відзиву на позов чи будь яких доказів на підтвердження правомірності винесеної постанови суду не надав.
Єдиним доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, є сама оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення. Однак, зазначена постанова є предметом спору між сторонами та не може розглядатися, як доказ, за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.
У відповідності до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справ
Відповідно до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до правил ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В силу ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, на відповідача покладено обов'язок доказування правомірності складення оскаржуваної постанови.
Жодних належних та допустимих доказів вчинення позивачем ОСОБА_1 інкримінованих адміністративних правопорушень для притягнення останнього до адміністративної відповідальності з дотриманням визначеної законом процедури, відповідачем не надано.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, факт порушення позивачем Правил дорожнього руху та правомірність винесення оскаржуваної постанови не доведено, належних та допустимих доказів, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суду не надано.
У відповідності до ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в ст.62 Конституції України презумпції невинуватості.
Також позиція висловлена у п. 39 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №463/1352/16-а від 08.07.2020 p., де зазначено, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
На підставі наданих доказів та вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови, відповідачем порушено норми чинних нормативно-правових актів, вина особи у вчиненні правопорушення належним чином не доведена, твердження позивача не спростовані, а тому, постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАБ №124524, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121, ч.4 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 20400 (двадцять тисяч чотириста) гривень, слід скасувати та закрити провадження у справі.
Керуючись ст.62 Конституції України, ст. 5,77, 139,194, 205,229, 241-243, 250, 255, 257, 271, 286, 297, п.п. 15.5 п.1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України, ст. 7, 9, 33, 122, 245, 251, 252, 258, 268, 280, 283, 287-289, 293 КУпАП, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАБ №124524 від 20 грудня 2021 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121, ч.4 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 20400 (двадцять тисяч чотириста) гривень - скасувати. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121, ч.4 ст.126 КУпАП - закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного судуабо через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а учасниками справи, яким повне рішення не було вручене у день його проголошення, у той же строк з дня його вручення.
Головуючий суддяТ. Я. Багрій