Справа №11-кп/824/1275/2022 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Категорія: ч. 1 ст. 185 КК України Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
28 липня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретарів
судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
ОСОБА_10 , ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_12 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2019 року щодо
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Лєсозаводське Кондалакшського району Мурманської області Російської Федерації, яка має середню освіту, працює двірником ЖК, офіційно не одружена, має на утриманні двох дітей 1998 р.н. (інвалід з дитинства) та 2012 р.н., зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурорів ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,
ОСОБА_16 ,
обвинуваченої ОСОБА_13 ,
захисника ОСОБА_17
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2019 року ОСОБА_13 визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 185 КК України і виправдано за відсутності в її діях складу кримінального правопорушення.
Вирішено долю речових доказів.
Як зазначено у вироку, органами досудового розслідування ОСОБА_13 обвинувачується в тому, що 11.07.2018 близько 10 год. 20 хв. ОСОБА_13 , перебуваючи в торговому центрі «Мегамаркет», який знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. І'атне, вул. Київська, 2 в, помітила що на одній із холодильних камер знаходиться гаманець червоного кольору, який належить ОСОБА_18 , маючи прямий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, корисливий мотив та мету незаконного збагачення, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, впевнившись в тому, що її протиправні дії будуть непоміченими таємно викрала вищезазначений гаманець в якому знаходились, кредитні картки, сувенірний долар, які для потерпілої матеріальної цінності не представляють, та гроші в сумі 1000 гривень.
Після чого, ОСОБА_13 утримуючи при собі викрадене майно з місця вчинення злочину зникла та розпорядилася ним на власний розсуд, внаслідок чого потерпілій ОСОБА_18 завдано матеріальну шкоду в розмірі 1000 гривень.
За результатами судового розгляду суд визнав ОСОБА_13 невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 185 КК України та виправдав, в зв'язку з недоведеністю, що в її діях є склад кримінального правопорушення.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що стороною обвинувачення не було надано доказів, якіб свідчили, про наявність в діях обвинуваченої ОСОБА_19 умислу на вчинення таємного викрадення гаманця у потерпілої ОСОБА_20 та корисливого мотиву, у зв'язку з чим суд констатував відсутність в діях ОСОБА_13 складу інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2019 щодо ОСОБА_13 скасувати у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_13 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За доводами апелянта, вирок суду першої інстанції є незаконним у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що всупереч вимогам п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України, суд першої інстанції перерахував всі докази, які досліджувалися в ході судового розгляду кримінального провадження, але фактично будь-якої оцінки вказаним доказам не надав. Одночасно, не навів мотиви, з яких вказані докази не прийняті до уваги, вказавши лише, що суд дійшов до висновку, що діяння, які ставились у вину обвинуваченій, не утворюють складу кримінального правопорушення.
На переконання апелянта, суд у мотивувальній частині рішення дійшов до помилкового висновку що в діях обвинуваченої ОСОБА_13 відсутній склад інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, тому визнав її невинуватою, не взявши до уваги той факт, що ОСОБА_13 підтверджує, що вона взяла гаманець потерпілої та розпорядилась грошовими коштами з нього на власний розсуд, що також підтверджується відеозаписом від 11.07.2018 з камери відеоспостереження ТЦ «Мегамаркет», дослідженій в судовому засіданні.
Прокурор зазначає, що суд також не надав оцінку доказам сторони захисту і не вказав, що саме вони спростовують або доводять.
Апелянт вказує на те, що ОСОБА_19 жодних матеріалів на підтвердження своєї невинуватості, окрім копії документів інвалідності своєї дитини, не надала.
На думку прокурора, суд першої інстанції безпідставно визнав покази обвинуваченої правдивими і такими, що відповідають обставинам справи, що в свою чергу прямо суперечить дослідженому в судовому засіданні протоколу огляду місяця події та його відеозапису.
Апелянт вказує на те, що краденою річ вважається знайдена річ, яку особа знайшла і привласнила собі, при цьому маючи нагоду її повернути. Насамперед потрібно повідомити про знайдену річ особу, яка її загубила, або власника і повернути. Знахідку в приміщенні чи транспорті можна передати власникові приміщення або транспортного засобу, які набувають прав та обов'язків особи, що знайшла річ. В усіх інших випадках про знайдені речі треба заявити в поліцію, органи місцевого самоврядування чи бюро знахідок і віддати на зберігання або ж до повернення власникові тримати в себе, однак жодних дій ОСОБА_19 щодо передачі володільцю приміщення, а саме адміністрації супермаркету не вчинила, до органів поліції чи органів місцевого самоврядування не зверталась.
На думку прокурора, висновок суду про те, що майно потерпілої ОСОБА_21 , випадково опинилося у обвинуваченої ОСОБА_19 , в результаті випадкового збігу обставин (випадку), є хибним, оскільки Верховний Суд висловив позицію щодо кваліфікації дій особи, яка незаконно таємно заволодіває майном, що фактично не вийшло з володіння власника або особи, якій воно було ввірене, але опинилося з будь-яких причин у неналежному місці. Такий правовий висновок зробив ВС при розгляді на засіданні Судової палати у кримінальних справах 06.03.2014 справи №5-2кс14 про перегляд судового рішення з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норми ст.185 Кримінального кодексу щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень.
На переконання апелянта у зв'язку з тим, що гаманець потерпілої не вийшов з її володіння, оскільки вона від нього не відмовлялась, а тимчасово опинився у неналежному місці, а саме на холодильнику, то ОСОБА_19 здійснила саме крадіжку чужого майна, а не привласнила знахідку. Крім того, ОСОБА_19 не вчинила дій по поверненню чужого майна, хоча мала для цього можливості звернувшись до адміністрації супермаркету, поліції або бюро знахідок, що свідчить про її прямий умисел на таємне викрадення чужого майна.
Апелянт стверджує, що вказані порушення суперечать висновкам, викладеним у правових позиціях судової палати у кримінальних справах ВССУ за 2015 рік від 03.06.2016, де зазначено, що з огляду на ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку суд повинен описати результати оцінки доказів, навести докази для підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, а тому, вказане неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність призвели до ухвалення судом незаконного та необгрунтованого судового рішення.
На апеляційну скаргу прокурора захисником обвинуваченої ОСОБА_13 - адвокатом ОСОБА_17 подані заперечення, в яких остання, посилаючись на законність та обґрунтованість вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2019 року, яким ОСОБА_13 визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 185 КК України і виправдано за відсутності в її діях складу кримінального правопорушення, просить залишити його без змін та відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора.
Потерпіла ОСОБА_18 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явився, однак, в телефонному режимі повідомила, що погано себе почуває та просила проводити розгляд справи без її участі. Враховуючи наведене та вимоги ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційна скарга розглядається без участі потерпілої.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку обвинуваченої та її захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченої, дослідивши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З наведеного слідує, що суд при розгляді справи повинен дослідити всі докази, як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.
Згідно положень ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
У відповідності до п.3 ч.1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
При цьому обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Відповідно до п.1 ч.3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі і поданих у судовому засіданні.
Так, колегія суддів вважає, що вказані вимоги закону судом першої інстанції дотримані в повному обсязі.
Як вбачається з вироку, всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, в ньому викладено формулювання обвинувачення, пред'явлене ОСОБА_13 , а також підстави виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Зокрема, ухвалюючи виправдувальний вирок, суд під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч.2 ст. 22 КПК України, згідно якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред'явлено ОСОБА_13 обвинувачення, допитав безпосередньо свідка, навів аналіз досліджених доказів і дав належну оцінку в їх сукупності і взаємозв'язку.
Так, в ході судового розгляду суду першої інстанції, так і апеляційного суду обвинувачена ОСОБА_13 , свою вину у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні інкримінованого їй злочину заперечила та показала, що дійсно за наведених в обвинуваченні обставин 11.07.2018, перебуваючи в супермаркеті «Мегамаркет» в с. Гатне разом із своєю дочкою знайшли в одній з холодильних камер гаманець, в якому були гроші та карточки. Питала у прибиральниці чи не знає та хто загубив цей гаманець. Коли впевнилася, що ніхто не знає кому він належить, гроші витратила на власні потреби. У вчиненому кається.
В своїх показаннях, наданих суду першої інстанції свідок ОСОБА_22 показала, що працює технічним працівником в ТЦ «Мегамаркет». 11.07.2018 прибирала в «Мегамаркеті» і бачила двох дівчат, в однієї з яких у руках був гаманець червоного кольору. Гаманець був не в обвинуваченої, а у дівчинки, що була з нею. Можливо обвинувачена і питала у неї чий це гаманець, але вона не звернула увагу на це. Пізніше потерпіла звернулася до неї і повідомила, що загубила гаманець, повернулася за ним, але його вже не було. Пояснила також, що під час впізнання по фотознімкам впізнавала саме дівчину в руках якої бачила гаманець, а не обвинувачену, хоча в протоколі зазначено що вона впізнала саме обвинувачену. Це помилка.
Також, судом першої інстанції досліджено надані прокурором в обґрунтування доведеності вини обвинуваченої ОСОБА_23 наступні докази.
-протокол прийняття заяви від потерпілої ОСОБА_21 від 11.07.2018 щодо вчинення кримінального правопорушення, згідно якого, в цей день в період з 10-00 до 10-30 год. вона перебувала в торговому центрі «Мегамаркет» за адресою: АДРЕСА_3 , де дві невідомі особи жіночої статі викрали у неї гаманець, який вона поклала на скло холодильної камери та недалеко відійшла від нього, в гаманці знаходились кредитні картки, сувенірний долар та гроші в сумі 1000 гривень (т.1, а.с.8-9);
-протокол огляду місця події від 11.07.2018, відповідно до якого оглянуто приміщення торгівельного центру «Мегамаркет» за адресою: АДРЕСА_3 , та під час огляду потерпіла ОСОБА_21 вказала на скло холодильної камери, де вона залишила свій гаманець і відійшла від нього, після повернення гаманець не знайшла (т.1, а.с.10-16);
-протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.07.2018, згідно якого свідок ОСОБА_24 впізнав ОСОБА_13 , як особу, яка 11.07.2018 перебувала в торговому центрі «Мегамаркет» за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Київська, 2 в (т.1, а.с.35-41);
-протокол огляду місця події від 11.07.2018, з якого слідує, що у ОСОБА_13 виявлено та вилучено гаманець червоного кольору, грошові кошти номіналом 500 та 200 грн. та один долар США (т.1, а.с.29-31);
-розписка від 12.07.2018, згідно якої потерпіла ОСОБА_21 отримала від працівників поліції свій гаманець червоного кольору, 700 грн., кредитні картки та та один долар США (т.1, а.с. 44);
-протокол огляду предметів від 19.07.2018, відповідно до якого оглянуто диск CD-R «VIDEX» з відеозаписом від 11.07.2018 камери відеоспостереження ТЦ «Мегамаркет» за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. І'атне, вул. Київська, 2 В, на якому зафіксовано як о 10-20 год. потерпіла ОСОБА_21 поклала свій гаманець на скло морозильної камери; о 10-24 обвинувачена та її дочка пройшли повз вказану морозильну камеру та через 10 секунд повернулись, дочка обвинуваченої взяла гаманець потерпілої і разом з обвинуваченою пішли в напрямку кас (т.1, а.с.65-68); вказаний відеозапис переглянутий в судовому засіданні;
-постанова про визнання вказаного диску речовим доказом від 19.07.2018 (т.1, а.с.70-71).
На підставі вказаної сукупності досліджених доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що стороною обвинувачення не було надано доказів, якіб свідчили, що про наявність в діях обвинуваченої умислу на вчинення таємного викрадення гаманця у потерпілої ОСОБА_20 та корисливого мотиву, у зв'язку з чим суд констатував відсутність в діях ОСОБА_13 складу інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, тобто його суб'єктивної сторони.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 185 КК України, характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Умислом винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на "їхніх очах", але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання (а через це і на втаємничення своїх дій) яких, в силу особливих зав'язків чи стосунків з ними, розраховує винний тощо. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив.
На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.
Як встановив суд першої інстанції з переглянутового в ході судового розгляду відеозапису від 11.07.2018 камери відеоспостереження ТЦ «Мегамаркет» особою, яка знайшла загублений потерпілою на холодильній камері у торгівельному залі супермаркету МегаМаркет гаманець, є дочка обвинуваченої, ОСОБА_23 , 1998 року народження, інвалід дитинства, яка хворіє на психічне захворювання і не може бути допитана. До того ж, з відеозапису слідує, що обвинувачена та її дочка не були очевидцями залишення (загублення) на холодильній камері у торгівельному залі супермаркету МегаМаркет потерпілою ОСОБА_21 гаманця, не знали ким, в який час та при яких обставинах він був загублений, що ціклом узгоджується з показаннями обвинуваченої наданими нею, як в судді першої, так і апеляційної інстанції, щодо умов за яких її дочка знайшла гаманець, який в подальшому, вони вважаючи знахідкою, залишили собі, а тому доводи прокурора в цій частині є безпідставними.
Також, з показань обвинуваченої ОСОБА_13 вбачається, що вона зверталася до працівника торгівельного залу з метою встановлення особи, що загубила цей гаманець і ці її показання залишились не спростованими.
Свідок ОСОБА_22 в суді першої інстанції показала, що можливо обвинувачена і питала у неї чий це гаманець, але вона не звернула на це увагу, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що такі показання потерпілої не спростовують показань обвинуваченої, оскільки потерпіла не може впевнено стверджувати про наявність або відсутність такої події. Окрім того, свідок вказала, що потерпіла звертаючись до неї вказала, що загубила гаманець, що вказує про те, що місцезнаходження цього майна власнику не було відомо.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що обвинувачена ОСОБА_13 та її дочка не вчиняли спеціальних дій, щоб отримати майно потерпілої і не були свідками залишення гаманця потерпілою ОСОБА_21 , яка залишила (загубила) його на холодильній камері у торгівельному залі супермаркету, і це майно потерпілої, яке з холодильної камери взяла дочка обвинуваченої ОСОБА_19 , випадково опинилося у них, в результаті випадкового збігу обставин (випадку). При цьому обвинувачена ОСОБА_13 та її дочка не знали кому належить це майно, та не мали підстави вважати де знаходиться власник речі. Гаманець, який був загублений потерпілою ОСОБА_21 , на момент його знайдення дочкою обвинуваченої, вже вибув із володіння потерпілої і фактично знаходився у бездоглядному стані та не мав ідентифікаційних ознак належності саме потерпілій.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення не було надано доказів, які б доводили наявність в діях обвинуваченої ОСОБА_13 суб 'єктивної сторони, як елемента даного складу злочину, яка є важливим елементом для правової кваліфікації діяння, зокрема того, що остання усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки та бажала їх настання, маючи при цьому корисливий мотив та вважає обґрунтованим висновок суду про відсутність у обвинуваченої ОСОБА_13 умислу та корисливого мотиву на вчинення інкримінованого їй злочину, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції у вироку лише перерахував всі досліджені докази надані стороною обвинувачення, проте не всім доказам надав оцінка, то колегія суддів зауважує, що виправдувальний вирок судом першої інстанції було ухвалено з підстави відсутності в діяння особи складу злочину, і цей висновок суд зробив, дослідивши сукупність всіх доказів наданих стороною обвинувачення, які, на думку суду першої інстанції, вказують на відсутність корисливого мотиву та умислу належним чином мотивувавши своє рішення, а тому, в цьому випадку відсутність у вироку аналізу деяких інших доказів сторони обвинувачення, які були досліджені судом, не може вважатися істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_13 жодних дій для передачі цього майна не вчиняла є неспроможними, оскільки після того, як дочка ОСОБА_13 знайшла гаманець, остання зверталася до працівника торгівельного залу з метою встановлення особи, яка його загубила.
Посилання прокурора на правовий висновок Верховного Суду від 06.03.2014 (справа №5-2кс14) в даному випадку є безпідставним, оскільки умови, за яких дочка обвинуваченої ОСОБА_19 знайшла гаманець потерпілої, відмінні від обставин, встановлених Верховним Судом у постанові від 06.03.2014.
Не заслуговують на увагу і посилання прокурора на те, що обвинуваченою ОСОБА_19 не було надано жодних доказів на підтвердження своєї невинуватості, окрім копії документів інвалідності своєї дитини, оскільки саме на сторону обвинувачення покладається обов'язок доказування обставин у кримінальному провадженні за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, згідно із положеннями ст. 91 КПК України, а не обвинувачена повинна доводити свою невинуватість.
При перевірці кримінального провадження, істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування чи зміни вироку суду, не встановлено, як і не встановлено неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, як про це зазначає прокурор в апеляційній скарзі.
Таким чином, вирок суду першої інстанції, як законний та обґрунтований, має бути залишено без змін, а апеляційна скарга прокурора щодо його скасування слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_12 залишити без задоволення, а вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2019 року, яким ОСОБА_13 визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 185 КК України і виправдано за відсутності в її діях складу кримінального правопорушення - без змін
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
__________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4